Главная | Обратная связь

Людина народилася й хоче жити, веселитися й радіти сонечку, не залежно від того, ходить вона своїх ногах чи їздить на інвалідному візку.

Діти з особливими потребами

Сьогодні дуже багато говорять про те, що діти – наш найбільший скарб і усе, що є найкраще у світі необхідно віддавати майбутньому поколінню.

Дитина - це безцінний скарб подарований Господом. Коли мати носить в утробі маля, то уявляє собі маленьку кирпату дівчинку, або веснянкуватого жвавого хлопчика. Усі мріють про веселих, розумних та здорових діток, але, інколи, Бог посилає випробовування й у родині народжується хворий малюк.

Дуже гірко, коли батьки відмовляються від хворої дитинки й залишають її в дитячому будинку. Роблять це тому, що не хочуть ускладнювати собі життя та змінювати звичний, комфортний спосіб життя.

Інші забирають маля додому й нарікають на свою гірку долю, не розуміють за що їм таке покарання.

Але є й такі, що розуміють, що дитина, навіть хвора, не може бути покаранням. Дитина завжди є нагородою й світлом.

І саме від того, як батьки сприйматимуть хворобу свого малюка й залежатиме її подальша доля.

Важко залишатися уважним, ніжним та добрим до оточуючого світу, коли твоя дитина хвора на невиліковну недугу, або має певні фізичні вади.

Важко, але це необхідно для самої людини й дитини, життя якої залежить від батьків.

Якщо батьки сильні духом й мають велику віру, то вони зможуть не тільки покращити здоров’я малюка, але й добитися його зцілення, або адаптувати дитину до суспільства так, щоб вона не почувала себе інвалідом й вела повноцінний спосіб життя.

Дуже тішить, що багато батьків сьогодні це уже розуміють.

Коли ми чуємо вираз “діти з особливими потребами”,то не зажди до кінця і чітко розуміємо, хто підпадає під цю категорію. Перед нами виникає образ важко хворих дітей, або безпорадних інвалідів.

Але це далеко не так.

Діти з особливими потребами це ті:

- кому потрібне, час від часу, спеціальне медичне обстеження та лікування, особливі умови та програми, для того щоб здобути освіту й адаптуватися у суспільстві. А ще, трохи розуміння зі сторони оточуючих, яким інколи й самим потрібні спеціальні умови для того, щоб згадати, що таке совість, чуйність, та людяність;

- до таких громадян також належать ті дітки , які не можуть самостійно пересуватися, або здійснювати певний вид робіт, у зв’язку з своєю фізичною вадою. Цим малюкам для повної адаптації у суспільстві потрібні певні пристосування: візки, слухові апарати, протези, супроводжувачі, підвищені вимоги та конструкції для безпечного пересування територією;

- діти, які мають вади, як фізичні так психологічні, дуже часто опиняються за межею суспільства. Вони не захищені перед фізично здоровими людьми, які, інколи, використовують проблеми інших для власної потіхи й наживи. Часто такі дітки стають жертвами професійних жебраків, сексуальної експлуатації, або, через нерозуміння й непотрібність, стають алкоголіками й наркоманами.

Ми, ті, що так багато говоримо про доброчинність та любов до дітей, дуже часто залишаємо їх сам на сам із проблемами. Ми не звикли думати, що нашої уваги потребує кожна дитина, а не тільки власна.

Сьогодні створено дуже багато реабілітаційних центрів для дітей з особливими потребами. Організаторами та спонсорами таких об’єднань виступають переважно батьки діток, які потребують спеціального лікування та кращих умов для розвитку. Держава приділяє цій категорії населення дуже мало уваги, залишаючи тих, хто не може бути повноцінним членом суспільства, на задньому плані. Інколи, складається враження, що у країні відбувається певний природний відбір – виживає сильніший.

Якщо дітям, що живуть у родині, є кому допомогти, то малюки з дитячих будинків позбавлені можливості повноцінно адаптуватися й жити. Для більшості з них світ – це те, що видно з вікна.

Дуже хотілося, щоб ми звернули увагу саме на цих діток і допомогли їм побороти у собі не тільки комплекси й образи від того, що їх покинули, але дали зрозуміти, що світ чудовий, у ньому є багато цікавого, корисного й потрібного.

А головне – дуже важливо навчитися сприймати дітей усіх на рівні. Викресліть із свого лексикону слово інвалід та запам’ятайте: якщо людина на візку, або важко пристосовується у суспільстві – її не потрібно шкодувати й співчувати. Усе що необхідно зробити – протягнути руку допомоги й запропонувати дружбу.

Людина народилася й хоче жити, веселитися й радіти сонечку, не залежно від того, ходить вона своїх ногах чи їздить на інвалідному візку.