Фройдизм та психологічні літературознавчі школи.
ПСИХОЛОГІЧНИЙ МЕТОД - Сформувався в 70-80 р. Опирався на досягнення фізіології та психології. З 80-90-х рр.. в літературознавстві загальний поворот до психологізму, зумовлений причинами економічного, політичного і культурного порядку. Психологізм в літературознавстві об'єднаний загальною критикою позитивізму та звертанням дослідників до глибин авторської свідомості. Розбивається на кілька течій, не пов'язаних між собою. У Росії найвидатнішою психологічною течією безсумнівно стала школа Потебні (в 1905 вийшла у світ його головна праця «Із записів з теорії словесності»); потебніанство, що об'єднало групу його учнів, сформувалося пізніше. Потебніанцам безперечно вдалося виключно сильно загострити питання про психологію художньої творчості, інтерпретувавши в цьому плані теорію творчості, тобто поетику. Потебня і велика частина його учнів зовсім ігнорували питання про об'єктивнє значення літ-х фактів, що вивчаються ними, розчиняючи їх у сприйнятті і нічим при цьому не детермініруя останнє. Між лит-рою і дійсністю, на думку Потебні, лежить прірва. Вся теорія образу у Потебні побудована на ігноруванні здатності образу відображати дійсність; Потебня розглядає його в дусі іманентно-ідеалістичної діалектики. Образ сам породжує різноманіття значень, і це визначає його позитивні якості. Слід вказати на недостатню увагу потебніанства до питань літературної структури. У цьому причина і негативного ставлення потебніанців до формалізму в період появи останнього на літературознавчої арені і в той же час швидка їх поразка в цій боротьбі. ПСИХОАНАЛІТИЧНА ШКОЛА. - Іншим своєрідним відгалуженням психологізму, що представляє собою особливий варіант психологізму в літературознавстві, є школа віденського проф. Зигмунда Фройда. Виник фрейдизм у середовищі австрійської буржуазії початку століття, з її гострою увагою до проблем еротики, естетизму, індивідуалізму (твори Гофмансталя, Шніцлера та ін.) За тією винятковою увагою, яку його послідовники приділяють підсвідомим біологічним сторонам авторської психіки, метод Фройда часто називають психоаналітичним методом. Для Фройда і його послідовників в основі людської психіки лежать сексуальний потяг і потяг до вбивства; вони і являють собою початкові фактори життя - організуючий і деструктивний. Це твердження - основне для школи - і призводить фрейдистів до аналізу тих початкових етапів в історії мистецтва і в індивідуальній творчості, де еротична підоснова, як їм здається, розкривається з безаперечністю. Звідси, з одного боку, «праісторичні» штудії фройдистів ( «Мотив кровозмішення в поезії та сазі» О. Ранка), а з іншого - їх гостра увага до витоків людського розвитку, до дитячої психіки, постійне оперування нею як чистим видом людської психіки взагалі , своєрідний «інфантилізм» фрейдистської методології. Як і в психоаналізі, так і в мистецтвознавстві її механіка зводиться до відшукання того «едипова комплексу» (по імені царя Едіпа, що вбив свого батька і одружився на своїй матері), нібито обов'язково присутнього в тому чи іншому вигляді в усій світовій поезії. Мотив Едіпа і є організуючим, бо «художня творчість є рішення конфлікту, що дозволяє індивідууму, уникаючи реального інцесту (кровозмішення), врятуватися від неврозу і збоченості».
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|