 |
|
Стиль як літературознавча категорія.
Мистецтвознавство розуміє Стиль (С) як обмежену множинність елементів, що володіють сталістю та якісною визнченістю. С. виявляє характер, спрямованість та естетичне освоєння світу людиною.т а виступає носієм естетичної цінності. С. - це тип художнього мислення. Олнією з закономірностей художнього прогресу є розвиток структури твору й нарощуваняя в ньому культурно-стильових прошарків, нарощування ступенів його відмінностей і спільностей з іншими феноменами культури, одночасно нарощцється ступінь стильової спільності: 1) "первинна" регіональна стильова єдність 2) національний С. 3) національно-стадіальна спільність 4) С. напряму, школи, течії 5) індивідуальний С. 6) С. творчого періоду митця 7) С. твору 8) С. елементу твору (колажність стилю) 9) С. епохи, який накладає відбиток на всі перераховані прошарки С. Ми зосередимося на визначеннні С. як: 1)історико-типологічної категорії (С. напряму, течії); 2) у значенні індивід. С. письменника; 3) С. окремого твору. Всі ці три значення терміну С. взаємопоєднані, бо специфіка С. визначається при аналізі конкретних творів, і виявляється, що С. - багатошаровий. У різних своїх прошарках у згорненому вигляді він містить у собі і цілісність авторської особистості, і цілісність художнього задуму твору, і типологічні риси художнього напряму, і всю ту історичну традицію художньої культури, на яку спирається творчість письменнника, поета. Художній С.,як фіксація багатошарово організованої єдності твору, взаєпов"язаний із методом, як способом художнього мислення і з напрямом - історичною тенденцією розвитку мистецтва, типом художньої концепції світу й особистості, відтворюваних у творі. Метод, напрям, Стиль - суміжні категорії. С. як категорія антропології мистецтва - є відбитком типології особистості автора. Як категорія онтології С. - це реалізований метод. С. як категорія діалетктики художнього процесу несе в собі у знятому вигляді попередній хужожній досвід, й орієнтує літ-he на переажну увагу до того чи іншого шару худож. традиції , й на формування певного типу ходож. культури. Як категорія гносеології мистецтва, С. орієнтує літ-ру на освоєння світу у світлі певної худож. традиції. Стильові течії часі - це домінуючий тип художнього мислення, який водночас і створюється індивідуальними С. письменників і разом з тим, цим же С. і підкорюється. Індивідуальна особистість письменника, втілюючись у творі, створює ту фактуру С., яка відбиває індивідуальну осмисленість світу у творі й тому його особливу органічну однорідність, бо весь твір - це плід взаємодії певного "я" зі світом. Особливе значення належить такому поняттю як СТИЛЬОВА УСТАНОВКА - це художня заданість, що базується на здитті загальної ідеї й організуючого принципу побудови цілого, автор - це носій концепції цілого, певний погляд на дійсність, вираженням якого є весь твір.
С. може бути визначений як найбільш безпосереднє зриме й відчутнє вираження авторської присутності в кожному елементі, матеріально втілений й торчо усвідомлюваний "відбиток" авторської активності, яка створює й організовує художню цілісність. СТИЛЬ - це утвердження індивідуального, властивого автору способу викладу й організації ідеї, це такий спосіб організації словесного матеріалу, який, виходячи з художнього бачення автора, створює новий, тільки йому властивий образ світу, тому ІНДИВ. С. створюється не стільки сюжетомі темою, скільки художнім баченням, що стоїть за ними й розкривається в них. С.-це сфера оперативного впливу на свідомість Реципієнта. (далее идет речь о стиле твору...пропускаем)
Отже С. - це здійснена назовні внутрішня необхідність саморозвитку художнього світу і разом з тим, "записаний" у літературному творі шлях його розуміння. С. - як безпосередньо виражена, закономірно узгоджена єдність усіх елементів внутрішньої структури органічного художнього цілого - це в той же час єдність закріпленого в цьому цілому взаєморозуміння суб"єктів, які спілкуються.