 |
|
Поняття традиційної структури (вічні образи та сюжети).
Традиційні структури - це сюжети , образи і мотиви, які з певною закономірностю(зак-тю) повторюються у літературі різних часів і народів, отримуючи щоразу нове, більш співзвучне реципієнту змістове наповнення та ідейно-семантичне звучання. Традиційні структури містять у собі у найзагальнішому вигляді художньо закодовані соціально-історичні, ідеологічні і морально-психологічні зак-ті загальнолюдського буття в їх змістовій взаємопов*язаності та взаємозумовленості. Концентрація багатовікового індивідуального і колективного досвіду в традиційному сюжетно-образному матеріалі обумовила актуалізацію їх поведінкової та аксіологічної орієнтації у контексті наступних літературних інтерпретацій, спрямованої на дослідження екзистенцій них станів особистості і соціуму через їх моделювання й осмислення оппозицій «добре»-«зле», «індивідуалістичне «Я»» - «вселюдське «МИ»», «життя»-«смерть» тощо. Тому у більшості нових літ.варіантів традиц.стр-ри виступають в якості своєрідних ідейно-естет. Каталізаторів, що суттєво трансформують причинно-наслідкові зв*язки і мотивування того, що відбувається в реальній чи художньо змодельованій д ійсності, які надають йому універсального антологічного звучання. Дослідники використовують різні термінологічні варіанти для означення сюжетів, образів та мотивів, які інтенсивно функціонують у літературі різних часів і народів: «світові типи», «вікові образи», «вічні образи», «світові сюжети», «вічні сюжети», «магістральні сюжети», «надсюжети», «традиційні сюжети і образи» та ін. Більшість термінів зближується тим, що в них є визначення «вічні» (тобто функціонально активні в минулому, сучасному і майбутньому) і «світові» (які функціонують на всіх рівнях географічного розповсюдження сюжетно-образного матеріалу: національному, зональному, регіональному, міжрегіональному). Терміни «вічні» і «світові», акцентуючи просторово-часову універсальність функціонування традиційних структур, не зовсім точно відображають сутність даного аспекту між літературних взаємозв*язків і достатньо умовні. Термін же «традиційні сюжети і образи» не має метафоричного звучання і відбиває сутність явища, а не його емоційну оцінку. При зверненні до традиц.сюжетів літ-ра концентрую увагу на худ.моделюванні екзистенцій них станів і психології індивідуума та соціума, які осмислюються у контексті загальнолюдського морального досвіду, при цьому часткове трансформується у космологічне, окрема людина сприймається як повноправний представник типологічно однорідної множинності психологічних констант. Функціональна активність традиційного сюж. в літ.творі визначається сукупність інтегральних ознак, найважливішими з яких є такі:
-широта інтерпретаційного діапазону, що визначається багатоманітними запитами сприймаючої епохи
-діалектичне співвідношення часткового і загального, конкретного і універсального у структурі трад.сюж., що отримує нац.-істор. і предметно-побутову розробку в літ-рі.
- розмаїття форми і способів трасформації, що х-ся(сама не знаю, что за сокращение)різними структурно-змістовними рівнями рецепції елементів протосюжетів(сюж.-зразків, сюж.-посередників, традиц.сюж-х схем)
- спіралеподібність еволюції як результат постійного оновлення формально-змістових х-к протосюжетів
- органічне поєднання національного та інтернаціонального аспектів, наявність функт-но значущих загальнолюдських домінант(архетипів, міфологем та ін)
- загальновідомість(упізнаваність) фабули як первинна передумова ідейно-естет. активності в новому літ.варіанті
- онтологічна, гносеологічна, моделююча,прогностична, поведінкова, аксіологічна функції
- всечасовий універсальний характер проблематики, активність символічних планів, метафоричність традиційних структур
- наявність різноманітних родієвих і семантичних домінант, що регулюють хар-р трансформації протосюжетів і забезпечують певну стабільність їх ідейно-естетичн.рецепції.