 |
|
Групи норм, що формують окремі адміністративно-правові інститути
Величезний за обсягом нормативноправовий масив, що регламентує здійснення державного управління інформаційною сферою, доцільно також структурувати залежно від того, державне управління якою саме галуззю чи сферою міжгалузевого управління в інформаційній сфері як складному об’єкті державного управління врегульовано відповідними правовими нормами. На основі даного критерію можливо виділити групи норм, що регулюють здійснення державного управління в галузях: надання послуг зв’язку (відповідні норми законів України «Про телекомунікації», «Про радіочастотний ресурс України» від 01.06.2000 р. та ін.); діяльності засобів масової інформації (норми законів України «Про телебачення і радіомовлення», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про видавничу справу» від 05.06.1997 р., «Про кінематографію» від 13.01.1998 р. та ін.); бібліотечній галузі (норми Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» та ін.); а також міжгалузеве державне управління у сферах: інформатизації (норми Закону України «Про Національну програму інформатизації»; статистики (норми Закону України «Про державну статистику» та ін.); науково-технічної інформації (норми Закону України «Про науково-технічну інформацію» та ін.); архівної справи і діловодства (норми Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» від 24.12.1993 р. та ін.); інформаційної безпеки (норми Закону України «Про державну таємницю» та ін.).
Враховуючи специфіку державного управління в кожній із зазначених галузей і сфер, відповідні групи пов’язаних між собою адміністративно-правових норм є відносно відособленими від інших норм, які регулюють державно-управлінську діяльність у суміжних галузях і сферах, що входять до складу інформаційної сфери як складного об’єкта державного управління. Так, наприклад, очевидно, що відносини, які виникають в управлінні телекомунікаціями, суттєво різняться від тих відносин, що складаються в управлінні статистикою, а управлінські відносини в галузі діяльності ЗМІ відрізняються від тих, що формуються при управлінні у сферах науково-технічної інформації чи інформаційної безпеки. Відповідно і норми, що регулюють ці відносини, також є досить різними за змістом.
Отже, кожна із зазначених груп норм регулює окремий вид однорідних управлінських відносин, що складаються в ході державного управління інформаційною сферою залежно від конкретної галузі чи сфери, які її утворюють. Зазначене дає нам підстави стверджувати, що вказані групи норм формують окремі адміністративно-правові інститути особливої частини адміністративного права (під інститутами ми при цьому розуміємо відособлені групи взаємопов’язаних юридичних норм, що регулюють певний вид чи сторону однорідних суспільних відносин [6; 7]).
Слід відзначити, що окремі з названих інститутів включають у себе субінститути, тобто більш дрібні упорядковані групи юридичних норм, які регулюють конкретні різновиди суспільних відносин у рамках предмета регулювання відповідного інституту [8]. Так, наприклад, складна структура галузі діяльності засобів масової інформації, що включає в себе такі підгалузі, як друковані ЗМІ, електронні ЗМІ, кінематографія та ін., зумовлює і складну систему адміністративних відносин, що виникають при управлінні ними, що, в свою чергу, зумовлює появу відповідних субінститутів, які регулюють ці відносини.
Складна структура галузі зв’язку зумовлює наявність субінститутів, які регулюють управління в таких її підгалузях, як поштовий зв’язок та електрозв’язок (телекомунікації).
Попри властиві їм відмінності, зазначені групи норм мають важливу спільну рису, а саме те, що всі вони призначені для регулювання різних сторін одного й того самого складного, але тим не менше, внутрішньо єдиного суспільного процесу - державного управління інформаційною сферою. Отже, зазначені адміністративно-правові інститути є предметно пов’язаними між собою цілісністю державно-управлінської діяльності у відносно самостійній і специфічній сфері державного управління - інформаційній сфері. Саме нерозривна єдність державного управління всіма складовими інформаційної сфери зумовлює ще одну важливу спільну рису вказаних нами правових інститутів, а саме - їх однорідність. Предметна пов’язаність зазначених правових інститутів, відносна самостійність, специфічність і складність сфери державного управління, яку вони регулюють, а також їх однорідність дають можливість говорити про наявність всіх необхідних підстав [9; 10] для виокремлення цих інститутів у окрему підгалузь адміністративного права - права державного управління інформаційною сферою.
Поряд із розглянутою системою спеціальних адміністративно-правових норм, призначених для регулювання здійснення державного управління самою лише інформаційною сферою, потрібно також відзначити важливу роль у цьому процесі і норм загального характеру, що стосуються управління всіма галузями і сферами державного управління, в тому числі й зазначеною сферою. Передусім, серед таких норм слід виділити такі, що встановлюють систему і правовий статус органів загальної компетенції - таких як Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації (зокрема норми, закріплені в розд. VI Конституції).
Значимість цих норм для управління сферою інформаційних відносин зумовлена не лише важливим місцем вказаних органів у вертикалі апарату державного управління нею, а й самою структурою інформаційної сфери як складного об’єкта управління, керівництво яким вимагає постійної координації управління всіма її складовими, чого неможливо досягти за відсутності норм, що регулюють діяльність вказаних органів загальної компетенції.
Висновки
Узагальнюючи викладене, можемо зробити висновок, що нормативно-правовою основою правового регулювання державного управління інформаційною сферою є підгалузь адміністративного права, яка являє собою систему однорідних предметно споріднених правових інститутів, що включають ієрархічно побудовану сукупність первинних і вторинних спеціальних правових норм, які регулюють здійснення галузевого та міжгалузевого управління в різних галузях і сферах, що входять до інформаційної сфери як складного об’єкта державного управління шляхом визначення завдань і основних напрямів діяльності (функцій) держави, системи та адміністративноправового статусу суб’єктів державного управління та керованих ними суб’єктів інформаційних відносин, а також регулювання взаємодії (прямих та зворотних зв’язків) між ними в зазначеній сфері.
Стосовно перспектив подальших наукових досліджень з порушеної тематики потрібно наголосити на необхідності поглибленого вивчення зв’язків даної підгалузі адміністративного права з правовими інститутами інших галузей права, що регулюють функціонування інформаційної сфери.
Примітки
1. Арістова І. В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади: Дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.07 / Національний ун-т внутрішніх справ. - Харків, 2002.
2. Беляков К. И. Управление и право в период информатизации: Монография. - Киев: Изд-во «КВІЦ», 2001. - 308 с.
3. Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України. - Одеса: Юрид. літ., 2003. - 471 с.
4. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія внутрішніх справ України. - К., 2005.
5. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові, організаційні засади: Навч. посібник / За ред. Н. Р. Нижник та В. М. Олуйка. - Львів: Львівська політехніка, 2002.- С. 100.
6. Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. - С. 269.
7. Лазарев В. В., Липень С. В. Теория государства и права: Учебник для вузов. - 3-е изд. испр. и доп. - М.: Спарк, 2004. - С. 260.
8. Комаров С. А., Малько А. В. Теория государства и права: Учебно-метод. пособие. - М.: НОРМА, 2001. - С. 328.
9. Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - С. 259.
Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. / Ред. кол.: В. Б. Авер’янов (гол.). - К.: Вид-во «Юридична думка», 2004. - Т. 1. Загальна частина. - С. 129