 |
|
Соціальні характеристики «дітей вулиці»
Складна соціально-економічна ситуація в українському суспільстві безпосередньо впливає на один з найбільш важливих його елементів українські сім’ї (їх норми, цінності), відображається на загальному соціальному контексті, формуючи середовище, в якому ці сім’ї існують. Один з висновків Національного звіту про стан сімей в Україні у 2004 році стверджує, що, на жаль, «сім’я і шлюб все більше втрачають свої соціальні функції». Саме сімейні проблеми та конфлікти спричиняють значну кількість негативних явищ, з яких найшвидше зростає явище біологічного і соціального сиріцтва. [16]
Сьогодні за офіційною статистикою в Україні загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, складає 100679 осіб. Слід зазначити, що це число лише приблизно відображає реалії життя, оскільки безпритульні діти, діти-жебраки, діти, що перебувають у диспансерах і т. п., не враховані у цій цифрі.
За останніх 10 - 15 років кількість дітей, які більшу частину часу, в тому числі й нічного, перебувають на вулиці, набула значного масштабу. З’явилася нова категорія дітей, яких звично називають “діти вулиці". У державних закладах про них говорять як про безпритульних соціальних сиріт, позбавлених батьківської опіки.
За визначенням ЮНІСЕФ, “діти вулиці” - це неповнолітні, для яких вулиця стала постійним місцем перебування. Безперечно, дане визначення не охоплює велику кількість дітей, які з різних причин опинилися на вулиці. Адже є й такі, котрі мають домівку, батьків або близьких людей. Паралельно функціонують два поняття: “діти, які працюють на вулиці” і “діти, які живуть на вулиці разом зі своєю сім’єю”.
За визначенням Дитячого Фонду Об’єднаних Націй до “'дітей вулиці” належать:
- діти, які не спілкуються зі своїми сім’ями, живуть у тимчасових помешканнях (покинутих будинках тощо) або не мають взагалі постійного житла і кожен раз ночують у новому місці; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти);
- діти, які підтримують контакт з сім’єю, але через перенаселення житла, експлуатацію та різні види насилля (сексуальне, психічне) проводять більшу частину дня, а іноді й ночі на вулиці (бездоглядні діти);
- діти, вихованців будинків інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою держави).
Збільшення кількості “дітей вулиці”, в першу чергу, зумовлене динамікою сімейного життя. Як зазначилось у доповіді ЮНІСЕФ Незалежної комісії з гуманітарних питань ООН у 1990 році: “Дитина потрапляє на вулицю через те, що її сім’я переживає кризу, і якщо ще не розпалася, то перебуває на межі розпаду”.
Результати досліджень Державного інституту проблем сім’ї та молоді, проведених на замовлення Державного центру соціальних служб для молоді у 2002 році показали, що до “дітей вулиці” в Україні слід віднести наступні групи неповнолітніх:
-безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих у сім’ї; діти, котрих вигнали з дому батьки;
- бездоглядні діти - діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частина дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявності психічних захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;
- діти-втікачі з навчально-виховних закладів - діти, яких не влаштовують умови життя й виховання у цих закладах, які зазнали психологічного, фізичного або сексуального насилля у закладах інтернатного типу або притулках;
- діти-втікачі із зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному й особистісному розвитку;
- діти, які за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці;
- діти, позбавлені систематичної батьківської турботи, аутсайдери шкільних колективів;
- діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.
Слід зазначити, що все це й призводить до поширення сирітства в Україні і, що має особливо загрожувальний характер, такої його складової, як соціальне сирітство.
Сирітство -це соціальне явище, виникнення якого обумовлено наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишились без піклування батьків в результаті позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх в установленому порядку недієздатними, безвісно відсутніми.
Обов’язки щодо виявлення дітей, які потребують захисту, законом покладено на органи опіки та піклування місцевих органів виконавчої влади. Безпосереднє виконання функцій по виявленню таких дітей, запровадженню і оформленню над ними опіки та піклування покладаються на відділи (управління) освіти, охорони здоров’я, соціального захисту населення, у справах сім’ї та молоді, служби у справах неповнолітніх. Перебуваючи у тісній співпраці, вони вживають заходів до захисту прав та інтересів неповнолітніх, які виховуються у сім’ях опікунів, інтернатних закладах (у тому числі приватних), надають допомогу органам опіки й піклування у своєчасному побутовому влаштуванні дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків.
Соціальне сирітство - соціальне явище, обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків по відношенню до неповнолітньої дитини. Соціальні сироти - це особлива соціально-демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин лишились сиротами при живих батьках. До них належать і безпритульні та бездоглядні діти, тобто діти вулиці.
У соціальної опіки й піклуванні бідує також така категорія дітей, як бродяжки. У вітчизняній літературі під терміном "бродяжництво" прийнято розуміти систематичне переміщення особи протягом тривалого часу з однієї місцевості в іншу або в межах однієї місцевості (наприклад, міста) без постійного місця проживання з існуванням при цьому на нетрудові доходи. Бродяжництво є однієї із крайніх форм аутсайдерства. Соціальні аутсайдери - це люди, які в чинність ряду об'єктивних і суб'єктивних причин не змогли знайти гідне місце в суспільстві й виявилися в самих нижчих його верствах.
Як показують деякі дослідження, що повторюються втечі з будинку й бродяжництво, переважно бувають у період від 7 до 16 років в основному в хлопчиків. Частіше в період від 7 до 13 років. Починаючи з 14 - 15 років, відходи й бродяжництво проявляються рідше, а потім поступово припиняються. Це своєрідна форма вираження протесту або образи на вчителів, батьків. Іноді подібні втечі обумовлені страхом перед можливим фізичним покаранням за зроблений поганий вчинок або за погану оцінку. Значно рідше відходи з будинку й бродяжництво виникають без очевидних мотивів. В основі їх може лежати раптово, що змінився настрій, що негативно впливає на критичну оцінку підлітком ситуації. Як правило, такі діти не можуть пояснити, чому втекли з будинку, чому поїхали в те або інше місто (найчастіше тому, що легше виявилося проникнути у вартий у платформи поїзд). Виникаюче трохи пізніше каяття в зробленому вчинку придушується страхом покарання з боку батьків[12].
Ведучи бродячий спосіб життя, діти швидко пристосовуються до нього й попадають у свого роду психологічну залежність від вуличної "волі". Побувши неділю в комфортних умовах притулку, відмиті й годовані, вони йдуть знову на вулицю до смітників, до бруду, до болю, до смерті. Діти, що прожили на вокзалах більше двох років, міняються невпізнанно: жебрають, крадуть, пробують усе - від тютюну й горілки до клею й анаші. З ними відбулася повторна соціалізація, або, вірніше сказати, ресоціалізація. Вона стирає колишню особистість дитини й формує нову, котру навряд чи вгадають батьки. Співробітники одного з притулків розповіли про дев'ятирічного хлопчика, що надійшов до них зґвалтованим. Його відмили, підлікували. Через тиждень цей пацан побіг на ринок, туди, де його за гроші насилували й мучили. Як по-іншому жити, він не знав.
Якщо кажучи,безпритульний - це звичайна дитина, позбавлена турботи батьків або родини, що не перебуває під опікою спеціалізованої дитячої установи, ведучий бездомний спосіб життя. Безпритульність неминуче супроводжують важкі соціальні наслідки: ріст правопорушень, злочинність неповнолітніх, дитяча проституція, алкоголізм, наркоманія. Безпритульні діти не включені в систему цінностей суспільства, вони стають лише спостерігачами чужого життя. Постійний страх перед навколишнім середовищем у свою чергу породжує в дітях агресивність, прагнення знайти захист у групах (зграях, бандах і т.п.), де діти також часто піддаються експлуатації (у сексуальної), втягуються в злочинний бізнес[20].
Безпритульні діти відрізнялися від своїх однолітків з нормальних родин більше сильним інстинктом самозбереження, підвищеною збудливістю, звичками до наркотиків, алкоголю та інші, деякі з них передчасно починали полове життя. Безпритульник рано включається в жорстоку вуличну боротьбу, при відсутності допомоги, що виховує, дорослих і нормального дитячого середовища. У безпритульних дуже розвинений інстинкт самозбереження, що не спостерігається в інших дітей. Виражена емоціональна збудливість, що часто розвиває звичку до штучних порушень: наркотикам, алкоголю, азартним іграм. Почуттєві елементи полового життя пробуджуються раніше звичайного. Спостерігаються авантюристичні устремління, що зрощують вуличним життям, що різко збільшує трудову нестійкість і недисциплінованість. Люди шарахаються від них, гидливо відвертаються, боятися: голодні діти інший раз агресивні, безцеремонні, жорстокі. І тільки одиниці бачать у них не зло вовченят, що оббилися, а дітей: защемлених, скривджених, кинутих напризволяще долі на вулицю, що своїми хваткими пазурами затягує безпритульників у свої мережі.
На сьогодні подолання бездоглядності та безпритульності в дитячому і підлітковому середовищі є чи не найважливішим та найболючішим завданням нашого суспільства. Адже від того, якими виростуть наші діти, які моральні та соціальні цінності ми зможемо їм прищепити, як навчимо жити в суспільстві, залежить майбутнє як кожного з нас, так і держави в цілому. Збільшення числа неблагополучних сімей, в яких батьки ведуть асоціальний спосіб життя, зловживають алкоголем та приймають наркотики, не приділяють належну увагу вихованню своїх нащадків, є головною причиною потрапляння дітей „на вулицю”, „виховання” юних злочинців. Саме батьки є головним вчителем, наставником та прикладом наслідування для своїх дітей і саме тому діти з неблагополучних сімей найскладніше піддаються реабілітаційним заходам, а часто просто не прагнуть позбутися шкідливих звичок, змінити звичний стиль життя.
Якщо кажучи, тівипадки втеч дітей з дому скоріше за все слід розцінювати як елементи прояви девіантної поведінки, оскільки це не є нормальною, здоровою фазою розвитку особистості, що свідчить про деформації у взаємостосунках між батьками і дітьми .
Безперечно , саме в період соціалізації та індивідуалізації особистості важливим є тісний союз дорослих та дитини-підлітка, і якщо цей союз порушуется, у дитини може виникнути почуття нелюбимості, відторгнутості, що часто і виштовхує дітей на вулицю.
Дані соціологічні опитування які проводилися у дітей в інтернатах дозволило виявить наступні риси цієї соціальної групи:
- одна третина з них-дійсно біологічні сироти, але решта – це соціальні діти-сироти, а саме: батьки позбавлені батьківських прав, батьки-алкоголіки, батьки знаходяться у в’язниці, відсутність житла;
- передчасне відокремлення дітей від сім’ї не дає можливості їм успішно інтегруватися в суспільстві. Самосвідомість їх часто деформована, а у між особистих контактах виникають складнощі. Без родини соціальний розвиток дитини певною мірою гальмується, порушується усвідомлення самого себе як цілісної особистості, власної ідентичності;
- діти з багатодітних родин більшою мірою ніж інші підвержені ризику бути притягнутими до жебракування, до втеч з дому (було опитано 203 дитини в інтернатних заакладах м.Києва та м.Одеси. Лише 14% опитаних були єдиною дитиною у рідній сім’ї, майже кожний третій був з дводітних сімей, 20% - з сімей, де троє дітей і третина - 29% - з сімей, в яких було 4 або більше дітей);
- кожний другий опитаний хотів би жити зі своєю сім’єю, повернутися до своїх рідних;
- система ціннісних орієнтацій цих дітей складається наступним образом: як вважають самі діти, найголовнішим в їхньому житті буде сім’я (83%), на другому місці – робота (79%),на третьому – здоров’я (71%), на четвертому – повага оточуючих (40%), далі – виховання дітей (37%), спорт (20%), відпочинок, дозвілля, та інші фактори. Таким чином, діти , які самі позбавлені батьківської опіки і тепла прагнуть аби сім’я в їхньому житті займала найголовніше місце і виконувала ту функцію емоційної підтримки та психологічного захисту, якого вони самі були позбавлені .
Дослідження, які проводились в Україні проблема соціального сирітства різні й мало чисельні, але ця проблема потребує великої уваги й рішення цих значних питань.
Таким чином, є багато причин, з яких діти живуть на вулиці, відірваними від сім’ї, однак усі вони пов’язані з дизфункцією сім’ї, як соціального інституту.
Захист прав дітей та запобігання розвитку злочинності в підлітковому середовищі є одним із пріоритетних напрямів діяльності органів внутрішніх справ. Адже загальновідомо, що профілактика захворювання набагато краще від лікування хвороби, тим більше, що від „кримінальної” хвороби в підлітковому середовищі страждають усі – від батьків та жертв злочинів до суспільства та державних інтересів в цілому. У зв'язку з цим підрозділами кримінальної міліції у справах неповнолітніх спільно з іншими зацікавленими органами виконавчої влади, громадськими організаціями постійно вживаються комплексні заходи, спрямовані на запобігання дитячій безпритульності та бездоглядності. У 2006 році Президентом України оголошено Роком захисту прав дитини. Для удосконалення діяльності кримінальної міліції у справах неповнолітніх Міністерством прийнято участь у розробці проекту Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" та проекту Закону України "Про загальнодержавну програму "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН "Про права дитини" на 2006 - 2016 роки".
Так, протягом цього року спільно проведено майже 20 тис. рейдів, спрямованих на виявлення неблагополучних сімей, у яких проживають неповнолітні діти, батьків, які вчиняють насильство в сім'ї. В результаті обстежено більше 30 тис. неблагополучних сімей додатково виявлено та поставлено на профілактичні обліки близько 9 тис. таких сімей.
Сьогодні в органах внутрішніх справ на обліках перебуває 80 тис. неблагополучних сімей, в яких проживає понад 135 тисяч дітей. До адміністративної відповідальності притягнуто майже 22,5 тис. батьків за невиконання обов'язків по вихованню дітей (з початку 2006 року - 11,5 тис).
Порушено більше 750 кримінальних справ за злісне невиконання батьками обов'язків по догляду за дитиною. Складено та направлено до суду 3,7 тис. матеріалів про позбавлення батьківських прав. До дитячих закладів соціальної реабілітації поміщено більше 20 тис. бездоглядних та безпритульних дітей (з початку року - майже 6 тис). Задокументовано 2,8 тис. фактів втягнення дорослими неповнолітніх у злочинну діяльність (поточного року - більше 1,1 тис.), 343 факти схиляння дорослими підлітків до вживання наркотичних засобів (з початку 2006 року - 161).
Водночас, актуальною залишається проблема бездоглядності та безпритульності в дитячому середовищі. Існуюча в державі кількість притулків для неповнолітніх (93) сьогодні явно недостатня. Непоодинокі випадки, коли вони перевантажені. Тому потребує вирішення питання щодо розширення їх мережі. Втім, особливості розвитку "дітей вулиці" обумовлюють необхідність створення спеціальних умов для їх виховання та освіти. Неповнолітні з так званою "девіантною поведінкою" потребують відповідного комплексу реабілітаційних заходів, які б повернули їх до нормальних умов життя. Виникає необхідність створення реабілітаційних центрів для дітей даної категорії.
Потребує значного покращання стан правового виховання в школах-інтернатах, насамперед, щодо проведення профілактичної роботи, спрямованої на запобігання самовільного залишення дітьми цих закладів. Майже кожен третій підліток, що перебуває у розшуку - вихованець шкіл-інтернатів.
Розв'язання проблем в дитячому середовищі потребує розроблення та впровадження чіткої цілісної системи соціального захисту та допомоги дітям: від першого контакту з дитиною, яка опинилася у скрутному становищі, до її остаточної соціалізації, фізичної та психологічної реабілітації.
Загалом на обліках у міліції перебуває близько 35 тис. неповнолітніх, а понад 11 тис. їхніх батьків вже притягнуто до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов'язків щодо виховання своїх дітей. Також працівниками підрозділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх винесено більше тисячі офіційних попереджень про неприпустимість учинення насильства в сім'ї, складено та направлено до суду понад тисячу матеріалів щодо позбавлення батьківських прав, з яких майже 500 судами уже задоволено.
Таким чином, реальна ситуація в Україні свідчить, що проблема “дітей вулиці” з’явилася не вчора, але за різних умов вона розвивалася по-різному. Іноді навіть важко пояснити, що спонукає дитину залишити родину, школу, близьких людей і йти на вулицю. Проте, сьогодні можна стверджувати, що існує ряд факторів, які, в основному, дозволяють зрозуміти, чому все частіше діти обирають такий ненадійний і часто небезпечний спосіб життя. Випадки втеч дітей з сім’їскоріше слід за все розцінювати як елементи прояву девіантної поведінки, оскільки це не є нормальною, здоровою фазою розвитку особистості, що свідчить про деформації у взаємостосунках між батьками й дітьми. Але можна сказати що, за останній час були вкладені зусилля щодо дітей які живуть у дитячих будинках та на вулиці в плані соціальної реабілітації та покращення матеріального становища.