 |
|
Особливості девіантної та делінквентної поведінки в підлітків
Оцінка будь – якої поведінки завжди припускає співставлення з певною нормою. Якщо вона порушується, то говорять про девіантну поведінку. Отже, девіантна поведінка – це система вчинків або окремі вчинки, протиставлені прийнятим у суспільстві правилам, моральним нормам.
Девіантна поведінка соціальна за своїм походженням і визначається:
1) дефектом правової та моральної свідомості;
2) змістом потреб особистості;
3) особливостями характеру;
4) особливостями емоційно – вольової сфери;
5) недоліками виховання.
Також, девіантну поведінку можна поділити на дві великі категорії:
a) поведінка, зумовлена явною або прихованою психопатологією (поведінка, яка відмінна від норм психічного здоров`я);
б) антисоціальна поведінка здорового підлітка (поведінка, яка порушує правові, соціальні та культурні норми).
За даними психіатрів і кримінологів, серед неповнолітніх з девіантною поведінкою є значний відсоток підлітків, що мають певні психічні відхилення, захворювання. Деякі захворювання існують з дитинства, але в підлітковому віці їх наявність стає очевидною і проявляється у специфічних реакціях на різні впливи ззовні.
Девіантна поведінка відзначається різними реакціями, а саме зловживанням спиртних напоїв, наркоманією, агресивними проявами, суїцидними тенденціями, психічними вадами.
Існує певний зв`язок між девіантною поведінкою та низькою самоповагою. Кожна людина прагне до позитивного образу „Я”, низька самооцінка переживається як неприємний стан. Прийняття себе асоціюється з „визволенням” від травмуючих переживань. Низька самоповага має статистично значущий зв`язок з усіма видами девіантної поведінки і різними психічними порушеннями у неповнолітніх.
Спеціалістами сформульовані наступні гіпотези негативного сприйняття себе підлітком:
1. Девіантна поведінка сприяє зниженню самоповаги, тому що підліток мимовільно засвоює та розділяє негативне ставлення суспільства до своїх вчинків, а отже і до себе.
2. Низька самоповага сприяє розвитку асоціальної поведінки (участь в антисоціальних групах та їх діях). Підліток намагається цим підвищити свій соціальний статус у однолітків, намагається знайти способи самоствердження, яких у нього немає у сім`ї та школі.
3. За деяких умов, особливо за початкової низької самоповаги, девіантна поведінка сприяє її підвищенню.
4. Окрім делінквентності, важливий вплив на самоповагу підлітка мають інші форми поведінки, значущість яких з віком змінюється.
Девіантна поведінка спочатку завжди буває немотивованою. Підліток, як правило, хоче відповідати вимогам суспільства, але з певних причин (конституційні фактори, соціальні умови, невміння правильно визначити свою соціальну ідентичність та ролі, нестача матеріальних ресурсів, погане оволодіння нормативними способами соціальної адаптації та подолання труднощів) він не може цього зробити. але наявність девіантної групи дає йому (підлітку) таку можливість. Отже, девіантна група:
- полегшує здійснення девіантних вчинків, якщо особистість до них внутрішньо готова;
- забезпечує психологічну підтримку та заохочення за участь у таких вчинках;
- зменшує ефективність особистих та соціальних контрольних механізмів.
Девіантні вчинки групи приваблюють підлітка. Відбувається формування зворотної залежності між стосунками підлітка у сім`ї та ступенем його залучення до девіантної групи. Таким чином девіантній вчинки стають мотивованими.
Делінквентна поведінка визначається порушенням суспільних норм поведінки: хуліганством, крадіжками, вимаганням грошей або речей, дрібними правопорушеннями і проступками, які не досягають злочину (криміналу), покарання у судовому порядку:
- шкільні прогули;
- асоціальні групи;
- дрібне хуліганство;
- знущання над молодшими, слабшими;
- вимагання у них кишенькових грошей;
- викрадення мотоциклів, машин, велосипедів з метою покататись;
- домашні крадіжки грошей.
Всі ці дії не носять характеру серйозних злочинів.
Отже, делінквентна поведінка, на відміну від девіантної, характеризується негативними проявами, що направлені більше на оточуючих, ніж на себе. Прийнято виділяти три групи факторів ризику делінквентної поведінки:
- біологічні;
- психологічні;
- соціальні.
Біологічні фактори. Дуже важливим для розуміння біологічної сторони проблеми підліткових криз є процес статевого дозрівання і мінливість різних фізіологічних систем, в першу чергу нервової системи. Значення патології нервової системи у генезі відхилень поведінки у підлітків доводиться двома групами факторів:
- наявністю різних вад недостатності (генетичні вади розвитку, остаточні явища внутрішньоутробних,пологових та післяпологових інфекцій, інтоксикацій та травм мозку);
- наявністю вад центральної нервової системи у так званих „важких” у вихованні підлітків або тих дітей, які здійснили правопорушення.
До біологічних факторів відносять також і дисгармонійне протікання періоду статевого дозрівання – як його прискорення, так і затримку. При цьому в одних випадках мова йде про фізіологічну акселерацію, в інших – про порушення терміну і темпу статевого дозрівання (пов`язаного з декомпенсацією органічних вад нервової системи). В наш час велике значення приділяється затримці темпу статевого розвитку.
Численні психо-діагностичні і клінічні дослідження показують, що біологічні особливості є ґрунтом, на якому нерідко формуються різні варіанти протиправної поведінки, алкоголізму, наркоманії.
Існує два механізми формування патології характеру пато-характерологічного розвитку:
- закріплення особистісних реакцій відмови, опозиції, гіперкомпенсації, імітації та ін., що виникають у відповідь на психотравмуючий вплив та їх поширення на інші види активності особистості;
- зовнішній негативний вплив на формування патологічних рис характеру.
Психологічні фактори ризику делінквентної поведінки: наявність акцентуації характеру, тобто надмірне посилення індивідуальних рис характеру, які підкреслюють своєрідність реагування особистості на певні фактори.
Нестійка акцентуація характеризується: патологічною слабкістю волі, яка проявляється у навчанні, трудовій діяльності. Нестійкі підлітки невпевнені у собі, підвладні випадковим впливам, підлеглі та залежні від лідера, нездатні тверезо оцінити власні вчинки, байдужі до майбутнього, навіювані, ситуативно криміногенні. Провокуючими факторами для них є виховання в умовах жорстоких взаємовідносин; брак виховного впливу на дитину зі сторони батьків та близьких.
Гіпертимна акцентуація характеризується такими дезадаптивними якостями, як легковажність, відсутність етичних норм і відчуття обов`язку, роздратованість у колі друзів та близьких, схильність до азартних захоплень, втечі з дому, раннє статеве життя, зловживання алкоголем. Провокуючими факторами для таких підлітків є: виховання в умовах домінуючої опіки або, навпаки, в умовах безконтрольності; атмосфера емоційної та інтелектуальної бідності; умови жорстоких стосунків; емоційне неприйняття та сімейні конфлікти.
Для істероїдної акцентуації характерні: яскраво виражений егоцентризм, привертання до себе уваги будь – якою ціною (задіюючи мотиви жалості, здивування, навіть неприязні з боку оточуючих). Провокуючими факторами є: виховання за типом „кумир сім`ї”, гіперпротекція, тривожна атмосфера в родині.
Для епілептоїдної акцентуації характерні: схильність до поганого настрою, афективна вибуховість, в`язкість, злопам`ятність, мстивість, зловживання алкоголем, прояви тенденцій садизму та мазохізму, прагнення до володарювання.
Інколи делінквентна поведінка може зустрічатись у емоційно нестійких підлітків: в цьому випадку причинами її формування виступає виховання підлітків в умовах емоційного нехтування (заперечення, знедолення) людьми із значущого оточення (батьками, рідними, друзями). Іншим типам акцентуацій характеру, особливо сенситивному (підвищена чутливість до стимулів зовнішнього оточення) та психастенічному (підвищена стомлюваність, астенія), делінквентність не властива.
Для делінквентних підлітків характерно:
- низький рівень особистісної зрілості;
- підвищена схильність до навіювання;
- засвоєння асоціальних установок;
- слабкий контроль життєво важливих потягів;
- залежність від ситуацій;
- схильність до ігнорування складних ситуацій або повне підкореня їм;
- нестійка самооцінка, яка залежить від настрою підлітка, зміни оточення, а також гостроти й складності ситуації;
- низький рівень об`єктивності до себе, що може проявлятися у тенденції до завищеної самооцінки;
- неадекватний механізм формування рівня домагань;
- несформованість морально – етичних уявлень;
- слабкість учбової мотивації;
- односторонній розвиток мотиваційної сфери;
- реакції виходу із складних конфліктних ситуацій часто неадекватні (агресивність, ефективність або ухильна поведінка);
- при досягненні будь – якої цілі ці підлітки не схильні до довгострокової та трудомісткої роботи;
- функції цілепокладання та планування, контролю за виконанням діяльності у них розвинуті недостатньо (тому досягнення цілей співвідноситься з пошуками легких, обхідних шляхів або пасивним очікуванням).
У таких підлітків дуже часто низькі показники рівня розвитку словесного мислення, бідність мови за рахунок обмеженості знань і уявлень.
Таким чином, результати клініко – психологічних досліджень показують, що порушення поведінки у підлітків пов`язані з порушенням розвитку по типу емоційно – вольової, особистісної незрілості. У таких підлітків формуються явища педагогічної занедбаності, які сприяють порушенню їх поведінки за рахунок шкільної дезадаптації.
У девіантних підлітків виявляється затримка формування функцій ціле покладання, прогнозування, планування. Також характерні швидка перенасиченість та відхилення уваги.
Особистісна незрілість виступає в перевазі ігрових інтересів, невираженій або гіпертрофованій реакції на успіх, слабкій функції самоконтролю та саморегуляції.
Соціальні фактори. До соціальних факторів, які мають велике значення у генезі порушення поведінки, відносяться несприятливі умови оточення та виховання. Мова йде про несприятливі умови з дитинства. Більша частина з них пов`язана з безконтрольністю, хронічним дефіцитом інформації. В результаті цього знижується формування пізнавальної діяльності, навичок систематичної самостійної праці, вольових та моральних установок. Мікросоціальна та педагогічна занедбаність являє собою непатологічну соціально – психологічну деформацію особистості.
Фактори ризику підліткового періоду:
1) інфантильні риси особистості (перевага рис незрілості над тенденцією вікового розвитку);
2) наявність мінімальної мозкової дисфункції, а саме: психічної нестійкості афективного збудження, розгальмованості потягів (наприклад, багаточисельні нестійкі захоплення, нездатність до контролю власних бажань тощо);
3) асінхронія психофізичного розвитку: дисгармонійні затримки або акселерація;
4) несприятливі оточуючі умови, патогенні, специфічні для певного порушення поведінки;
5) раннє виникнення мікросоціальної та педагогічної занедбаності.
Мотиви делінквентної поведінки.
Головними психологічними факторами, що визначають поведінку людини взагалі й зокрема делінквентну поведінку, є потреби та мотиви.
Потреба - це нужда, в якій виявляється залежність людини від певних умов, необхідних їй для життя та діяльності.
Мотив – це внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до діяльності; це реальне спонукання, яке змушує людину діяти у певній життєвій ситуації, за певних умов. Мотиви діяльності та поведінки підлітка генетично пов`язані з його органічними та культурними проблемами. Прийнято виділяти вітальні (життєво необхідні) та ментальні (психологічні та соціальні) потреби. Рівень розвитку потреб залежить від загального розвитку особистості, від ієрархії життєвих цінностей індивіда.
Базові (вітальні) потреби: харчова, пошукова (орієнтовна) активність, продовження роду, секс, спілкування, недиференційована активність стимуляція ззовні,задоволення, підтримка гомеостазу (спокою).
Вищі (ментальні) потреби:пізнавальна, самореалізація, культурно – естетичні, самоствердження, уподобання до інших, діяльність,визнання іншими людьми, сенс життя.
Для делінквентних підлітків характерно направляти свою активність на задоволення виключно вітальних потреб, особливо таких як пошукова (орієнтовна) активність, сексуальне задоволення, стимуляція ззовні.
Причинами низького рівня розвитку ментальних потреб є:
- порушення емоцій (афективні реакції, мінливість настрою, низька стійкість до стресу, нерозвиненість вищих емоцій (почуттів));
- несформованість когнітивно – вольового контролю;
- порушення регуляції пізнавальних процесів, мислення, уяви, пам`яті, уваги.
Делінквентна поведінка детермінована намаганням задовольнити певні потреби або реакцією на фрустрацію (психічний стан, що виникає при блокаді актуальних потреб). Головний мотив ухильної поведінки підлітків – це протест щодо духовних цінностей батьків та суспільства в цілому.
Реакція емансипації – це боротьба підлітка за свою самостійність, незалежність, самоствердження. Він хоче визволитися від контролю та опіки дорослих у будь – який спосіб. Чим більше підлітка контролюють та пригнічують, тим більше він намагається позбутися впливу дорослих: наперекір дорослим чинить по – своєму, демонструє свою самостійність. Таку поведінку батьки називають упертістю або непокірністю, така реакція закономірна для цього віку і з часом проходить. Крайні форми її виникають при неправильній поведінці батьків: сильна опіка підлітка або прояви деспотизму, вимоги повного підкорення. У підлітковому віці можливі крайні форми протесту – втеча з дому та бродяжництво.
Втечі з домівки. Є багато причин втечі дітей з домівки, наприклад, коли з ними погано поводяться, принижують, б`ють, коли батьки – алкоголіки. Деякі дівчата утікають після сексуального насильства зі сторони вітчима або п`яного батька, коли матері не змогли або не схотіли захистити їх від цього.
Втечу з дому можна розглядати як реакцію протесту на недостатню увагу батьків або через їх надмірні вимоги та деспотизм.
У зовні благополучних сім`ях з матеріальним достатком втечу з дому розуміють як свободу від сім`ї та школи, підліткам подобається, що вони самі добувають собі кошти на існування, можуть пити та вживати наркотики без покарання батьків, розважатися так, як бажають і здобувати життєвий та сексуальний досвід. Такі підлітки вважають батьків „відсталими”, консервативними, старими. Життя їм здається легким, веселим та безтурботним.
У деяких випадках втеча з дому відбувається після скоєного проступку. Через страх перед покаранням дорослих боязкі, забиті підлітки, яких часто наказують батьки, лишають свою домівку.
Втечі з дому характерні для дітей та підлітків, які схильні до фантазування та марення, які шукають розваг та нових вражень, пригод та свободи.
Дромоманія – схильність до бродяжництва. Вона розглядається психіатрами як один з варіантів порушення контролю над власними імпульсивними бажаннями та потягами, зазвичай – це нестримний потяг до далеких мандрівок.
Істинна дромоманія зустрічається порівняно рідко, в основному при психічних захворюваннях – шизофренії, епілепсії. Втечі таких хворих виникають зазвичай без будь-якої видимої причини або мотиву, їм передують зміни настрою без причини. Підлітки потім не можуть пояснити, що штовхає їх на втечу. Нерідко вони самостійно повертаються змученими та голодними. Дромоманія – це імпульсивний потяг, обумовлений самим психічним захворюванням.
Реакції захоплення. Більшості підліткам властиві різні захоплення та хобі. Вони можуть бути стійкими та нестійкими, коли підліток захоплюється то одним, то іншим. У деяких підлітків їх захоплення пов`язане з бажанням бути у центрі уваги. В більшості випадків у цьому немає ніякої патології, з часом такі захоплення проходять або залишаються та не чинять негативного впливу на поведінку.
Патологією є надмірно виражені захоплення, через які підліток не відвідує школу та весь свій час віддає хобі. Заради поповнення колекції або пошуку грошей для реалізації захоплення такі діти здійснюють протиправні дії (наприклад, можуть красти, спілкуватися з асоціальними особистостями).
Надмірним буває і захоплення силовими та бойовими видами спорту – самбо, карате, дзюдо та ін. Небезпечними є не самі заняття, а цілі, заради яких підлітки оволодівають прийомами захисту та нападу. Вони демонструють свою силу у групі, провокують бійки, прагнуть до лідерства. Це може стати причиною кримінальних дій із застосуванням насильства, коли підліток провокує всю групу або декількох підлітків на бійку чи на пограбування випадкових перехожих. Деякі підлітки, захоплюючись силовими видами спорту, зловживають анаболіками (спеціальні препарати для нарощування м`язів), чим спричиняють значну шкоду своєму здоров`ю.
Реакції, обумовлені формуванням сексуальних потягів. Сюди відносяться різні види онанізму (групова та сумісна мастурбація), ранній початок статевого життя, безладні статеві зв`язки в підлітковій групі. Залучення підлітка до групи буває викликане раннім пробудженням сексуального потягу, реалізувати який він не може в інших умовах. Доступність дівчат – членів групи – здається привабливою і з цієї причини він прагне до такої групи. Не остаточно сформований, ще недиференційований сексуальний потяг може задовольнятися і через сексуальні збочення: підлітковий гомосексуалізм, фротерізм (сексуальне збочення, при якому статеве збудження та задоволення досягається тертям статевого члену по верхньому одягу жінки), ексгібіціонізм (демонстрація своїх статевих органів перед незнайомими особами протилежної статі та отримання задоволення від збентеження людей. Чим більше шокована та налякана жінка, тим інтенсивніше сексуальне задоволення ексгібіціоніста). Наступне збочення – педофілія – статевий потяг до малолітніх дітей, в основі якого лежить затримка психосексуального розвитку. Також до сексуальних збочень належать садизм та мазохізм.
Проституція підлітків. Багато дівчат стають проститутками після втечі з дому. Вони потрапляють під вплив асоціальних особистостей, котрі принаджують їх до спиртного та проституції. Психічно хворих дівчат або дівчат з неблагополучних сімей приймають до підліткової групи, „приймають по руках”, а потім продають сутенерам. Ранній початок статевого життя у дівчат, на відміну від хлопчиків, не пов`язаний з раннім проявом потягу. Деякі з них пережили насильство, але не вважають його насиллям. Раннє статеве життя для них – звичайне явище. Вони не пов`язують його з можливим материнством, хоча багато хто з них робить по декілька абортів. Ні задоволення від сексуальних контактів, ні огиди вони не відчувають. Більшість малолітніх проституток зловживають спиртним та наркотиками. У деяких є всі ознаки алкоголізму.
Зовнішня „дорослість” та „досвід” поєднуються з психічною інфантильністю (незрілістю) та примітивністю інтересів. Як правило, у всіх є психічні відхилення або захворювання – психопатія, олігофренія, органічні захворювання головного мозку, рідше – шизофренія.
Підводячи підсумок, можна виділити наступні аспекти девіантної та ділінквентної поведінки. Існує певний зв`язок між девіантною поведінкою та низькою самоповагою. Девіантна поведінка сприяє зниженню самоповаги, тому що підліток мимовільно засвоює та розділяє негативне ставлення суспільства до своїх вчинків, а отже і до себе.
Отже, делінквентна поведінка, на відміну від девіантної, характеризується негативними проявами, що направлені більше на оточуючих, ніж на себе.
РОЗДІЛ 2