 |
|
Управління державними фінансами та грошовою масою.
Фінансову базу державного сектору економіки складають доходи бюджету, спеціальні фонди та внутрішній та зовнішній державний борг країни.Державне управліннябюджетом виступає важливим інструментом реалізації ролі держави в економіці. По-перше, саме через бюджет забезпечується зростання обсягу фінансових ресурсів, які акумулюються у розпорядження держави і використовуються для реалізації її функцій, спрямованих на розвиток національного господарства і підвищення рівня життя громадян. По-друге, державний бюджет, як через політику доходів, так і через політику державних видатків, є важливим інструментом стимулювання ділової активності і регулювання структури економіки у відповідності з довгостроковими загальнонаціональними пріоритетами.
Сутність податків виявляється в їхніх функціях: фіскальній,соціальнійірегулюючій. Фіскальна функція – грошові надходження у держбюджет і їх розподіл; соціальна – згладжування соціальної нерівності при розподілі доходів, а регулююча – вплив на діяльність суб’єктів господарювання, що підлягають оподаткуванню.
Кожний податок має обов’язкові елементи. До них відносяться:
суб’єкт податку або платник – особа, на яку законом покладено обов’язок сплачувати податок;
об’єкт податку – дохід або майно, з якого нараховується податок (заробітна плата, прибуток, майно, цінні папери тощо);
джерело податку – дохід, за рахунок якого сплачується податок;
ставка податку – розмір податку, який припадає на одиницю оподаткування (грошова одиниця доходу, одиниця земельної площі і т.п.).
Розрізняють тверді, пропорційні, прогресивні і регресивні ставки податків.
Тверді ставки встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обкладання незалежно від розміру доходу (наприклад, за 1 м3 деревини).
Пропорційні ставки діють в однаковому відсотковому відношенні до об’єкта податку без врахування зміни його величини.
Прогресивні ставки – їх ставка підвищується зі зростанням доходу.
Регресивні ставки – їх ставка знижується зі зростанням доходу.
За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі.
Прямі податки сплачуються суб’єктами податків безпосередньо й прямо пропорційно платоспроможності. Прямі податки поділяють на реальні та особисті. До реальних відносяться податки на нерухомість, землю, грошовий капітал, банківські, промислові та торгові установи. До особистих – податки на власне доходи.
На відміну від прямих, непрямі податки не зв’язані з розмірами доходів чи вартістю майна платника податків. Непрямі податки – це податки, які визначаються обсягом споживання і не залежать від доходу або майна платника, виступають у вигляді надбавки до ціни на товар або послугу, і платником яких є кінцевий споживач такого товару або послуги. Вони діляться на такі види:
акцизи;
фіскальні монопольні податки;
митні збори.
Акциз – різновид непрямого податку переважно на товари масового споживання (алкогольні напої, цигарки, автомобілі тощо), а також різні комунальні, транспортні та інші послуги, що мають широке розповсюдження (телефон, транспортні перевезення тощо). Акцизи стягуються за твердими ставками з одиниці товару.
Фіскальні монопольні податки поповнюють казну за рахунок непрямого оподаткування товарів масового попиту, виробництво і реалізація яких монополізовані державою (якщо держава – монопольний виробник, наприклад, цукру).
Митні збори – це непрямі податки товари, що перетинають кордони країни. Залежно від мети, що переслідує держава, вони поділяються на фіскальні (збільшення надходжень у бюджет), протекційні (захист вітчизняного виробника), антидемпінгові і пільгові.
Види податків і зборів (обов'язкових платежів), що справляються на території України:
загальнодержавні податки і збори;
місцеві податки і збори;
До загальнодержавних належать такі:
1) податок на додану вартість;
2) акцизний збір;
3) податок на прибуток підприємств;
4) податок на доходи фізичних осіб;
5) мито;
6) державне мито;
7) податок на нерухоме майно;
8) податок на землю;
До місцевих податків належать:
1) податок з реклами;
2) комунальний податок.
Особливе значення в наповненні державного бюджету мають прямі податки. Податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість забезпечують майже половину усіх надходжень до Зведеного бюджету України.
Таблиця. Основні цілі, інструменти та функції фіскальної політики
Управління грошовою системою. Суб’єктами управління грошовою масою країни є всі інституції, які встановлюють чи змінюють загальні умови функціонування грошового господарства. Найважливішою з цих інституцій є парламент (Верховна Рада України), яка ухвалює та змінює закони, що стосуються грошової сфери, як складової грошової та валютної системи. Такі закони регулюють задачі й повноваження центрального банку, уряду та фінансових інституцій, або створюють нові фінансові інституції з певними завданнями і повноваженнями.
Наступним важливим суб’єктом системної монетарної політики є органи виконавчої влади (Президент України, Кабінет міністрів України), які уточнюють та розширюють чинне законодавство, або створюють додаткові умови функціонування грошової сфери за допомогою указів, постанов, розпоряджень та інструкцій. Так само і центральний банк (Національний банк України) виступає в ролі суб’єкта системної монетарної політики, укладаючи довгострокові угоди з іншими центральними банками, що стосуються інтервенцій на валютних ринках
В переважній більшості країн світу законодавство про центральний банк встановлює пріоритетною ціллю системної монетарної політики стабільність національної валюти. Цим законодавством центральний банк зобов’язують проводити таку політику, яка дозволила б уникати як інфляції, так і дефляції.
Серед інших цілей державного управління грошовою масою можна визначити:
1. Забезпечення комерційних банків достатнім рівнем ліквідності.
2. Погашення кон’юнктурних коливань в банківській системі.
3. Збільшення грошової маси або обсягів кредитування в межах, визначених прогнозованими темпами економічного зростання.
4. Достатнє забезпечення державних витрат кредитами центрального банку (в разі високої залежності центрального банку від уряду).