Главная | Обратная связь

Витіснити партнера з бізнесу, або Вас тут не стояло...

Раніше ми вже писали про ситуацію довкола львівської газети «Експрес»(«Чи є цензура в газеті» №19 (5269) від 1 лютого та «Надмірна заангажованість не сприяє свободі слова» №26 (5276) від 10 лютого цього року). Нагадаємо, що 26 січня видання вийшло у світ у не-звичному вигляді — на першій шпальті не було надруковано жодного тексту. В такий спосіб редакція протестувала проти судових рішень, що, на їхню думку, ставлять під сумнів подальшу роботу друкованого органу та є наступом на свободу слова. Журналісти видання стверджували, що тиск чиниться на більш як п’ять мільйонів читачів, з яких 600 тисяч — передплатники. Що ж насправді відбувається із львівським «Експресом», чи справді влада намагається вплинути на газетярів, змінити редакційну політику або, як стверджують деякі опозиційні політики, «газету хочуть знищити».

У цьому спробували розібратися журналісти «Голосу України», проаналізувавши судові рішення у цій справі та інші документи. Тож опиратися будемо винятково на документовані факти.

Загалом запитань до заяви колег з «Експресу» виникає багато. Та й сама заява, схоже, містить більше емоцій, ніж фактів. Взяти хоча б питання щодо впливовості газети: офіційні дані про передплатників, скажімо так, на порядок завищено. Але перейдемо до суті.

 

Витіснити партнера з бізнесу, або Вас тут не стояло...

Видавцем газети «Експрес» було товариство з обмеженою відповідальністю «Видавнича група «Експрес». У 2010 році фірма змінила назву і стала «Видавничою групою «Супердрук». Серед засновників значився і вже згадуваний нами Микола Зинич, котрого можна було вважати «міноритарним» учасником, оскільки його частка у статутному капіталі становила лише 22,85 відсотка. Двоє інших учасників мали «контрольний пакет» та могли управляти фактично без участі свого «молодшого» компаньйона.

Тут потрібно пояснити. Згідно із законодавством, капітал господарського товариства розділено на частки, стратегічні рішення в товаристві приймають загальні збори учасників — власники цих часток. Збори вважаються легітимними, якщо на них присутні власники, які володіють понад 60 відсотками капіталу, тож відсутності на зборах Миколи Зинича з його невеликою часткою можна було не помічати... і її таки не помітили.

Із початку 2009-го до середини 2010 року «Супердрук» провів щонайменше чотири доленосні зібрання учасників, що кардинально змінили компанію. Всі вони відбулися без участі Миколи Зинича. Пізніше в судах колишні компаньйони Зинича доводитимуть, що відправляли йому повідомлення про збори, він буде це заперечувати, стверджуючи, що жодних повідомлень ні особисто, ні поштою не отримував. Утім, про суди трохи згодом.

Перші збори, що відбулися в лютому 2009 року, постановили: газета потребує фінансових вливань, тож усі учасники повинні «скинутися» для збільшення статутного капіталу товариства. З Миколи Зинича «заочно» попросили 50 тисяч 270 гривень.

Наступні збори відбулися рівно через рік, у лютому 2010-го. На них знову не було Зинича і знову на порядку денному стояло фінансове питання — на цей раз йому належало сплатити 228 тисяч 500 гривень на потреби товариства. Ні першу, ні другу суму «відсутній» учасник не перерахував.

Після цього, в червні того-таки року, скликаються вже треті збори без Зинича, котрі, втім, стають для нього вирішальними — його виключають з числа учасників товариства, оскільки збори він «ігнорує» і гроші не платить, себто не виконує обов’язки учасника.

Дізнавшись спочатку про грошові претензії бізнес-партнерів, а згодом і про своє примусово-заочне видворення, Микола Зинич починає захищати свої права в суді.

У травні 2009 року Господарський суд Львівської області скасовує рішення загальних зборів товариства «Видавнича група «Супердрук», яким Зинича зобов’язували «довнести» 50 тисяч 270 гривень до статутного капіталу товариства. У серпні того-таки року апеляційна інстанція підтверджує: таке рішення зборів, прийняте за відсутності Зинича, є незаконним.

Вдалося скасувати через суд і рішення про «додаткові 228 тисяч 500 гривень». Ця справа дійшла аж до Вищого господарського суду, і всі інстанції були одностайні: рішення зборів про заочне витребування із Зинича грошей є незаконним та підлягає скасуванню.

Згодом, у травні 2011 року, Господарський суд Львівської області поновлює Миколу Зинича в якості повноправного учасника «Супердруку», опоненти подають апеляцію, та Феміда знову на боці Зинича — рішення в черговий раз на його користь. Та поки тривають судові процеси, в компанії сталися кардинальні зміни — газету, по суті, видає вже інша компанія І якщо Миколі Зиничу і вдасться повернутися до числа засновників «Супердруку», схоже, що залишиться він «біля розбитого корита».

«Не можна ввійти в одну й ту саму річку двічі»

Для підтвердження Гераклітової мудрості колишні партнери Миколи Зинича постаралися на славу. Програючи один суд за іншим та розуміючи, що повернення незговірливого співзасновника вже не за горами, вони декількома рішеннями виводять активи з товариства.

Робиться це дуже просто. Товариство «Видавнича група «Супердрук» реорганізується і ділиться на дві фірми — власне «Супердрук» та товариство «Системи друку та доставки». Саме «Системи» отримують на свій баланс усе цінне майно, в тому числі технічні засоби для видавництва газети. А «Супердруку» залишається лише його назва. І «Системи» з «цінним багажем» приєднуються до іншої фірми — товариства «Експрес медіа груп», що і стає повноправним власником майна та видавцем газети «Експрес».

А перша фірма «Супердрук», в якій Микола Зинич був засновником, сьогодні перебуває на стадії ліквідації.

Операція з виведення активів із товариства «Видавнича група «Супердрук» проілюстрована на схемі.

Отже, Зинич вибув зі складу учасників успішно функціонуючого товариства, що видавало популярну газету та приносило прибуток, а повернувся до фірми-«пустушки».