 |
|
Основні організаційні і гігієнічні заходи здоров’язбережувальних технологій навчання у школі сприяння здоров'ю
Методологічною особливістю оздоровчої моделі навчального закладу був системний підхід до вирішення проблеми. По-перше, ми враховували, що формування здоров’я школярів відбувається під впливом комплексу чинників – біологічних, соціальних, фізичних, економічних, психологічних, які пов’язані між собою складною системою зв’язків. На всіх етапах розвитку особистості спостерігається домінування певних чинників, формується ієрархія їхніх впливів. Тому, при розробці оздоровлення необхідним є не тільки вивчення (моніторинг) цих чинників, але й обґрунтування запобіжних заходів впливу на них.
По-друге, протягом періоду навчання відбувається одночасний розвиток дитини у трьох сферах: фізичній (морфологічний і функціональний розвиток окремих органів та систем, зокрема центральної нервової, що забезпечує сенсомоторний розвиток), когнітивній або пізнавальній (характеризує вищу нервову діяльність, у тому числі перебіг психічних процесів, стан пам’яті, уваги, мислення, мови тощо) і психосоціальний (якості і властивості особистості, індивідуальний стиль поведінки й емоційного реагування, соціальні навички). Вікові зміни носять системний, цілісний характер всіх трьох сфер, що й обумовлює гармонійність розвитку. Порушення однієї з них (насамперед фізичної) спричиняє зміни в інших. Тобто, заходи впливу на фізичну сферу стану здоров’я мають передбачати можливість позитивного впливу і на інші сфери розвитку дитини і підлітка. Якщо фізична сфера функціонування організму значною мірою обумовлена медико-генетичними чинниками, то дві інші більше піддаються виховним впливам, що і дозволяє обґрунтувати доцільність формування здоров’язберігаючої поведінки у дітей і підлітків у процесі навчання.
По-третє, сучасні уявлення про здоров’я дозволяють впливати не на об’єкт (захворювання, вади фізичного розвитку), а на суб’єкт здоров’я – динамічний стан організму, який забезпечується резервами морфофункціональної організації і енергетики індивідууму, що здатні підтримувати сталість внутрішнього середовища під час змін умов життєдіяльності. Функціональні можливості організму визначає енергетичний метаболізм, структуру здоров’я – морфофункціональні взаємозв’язки. Гострі захворювання призводять до дезінтеграції структурної основи здоров’я, а ослаблення енергетики організму переважає під час перебігу хронічного захворювання (А.В.Аболенська, 1996; Г.Л.Апанасенко, 1992, 2001, 2003; В.А.Абрамов, 2003).
Підтримання і підвищення захисних властивостей організму дитини реально можливе шляхом використання енергопластичних (рухова діяльність, раціональне харчування з використанням біоречовин) і біоінформаційних (загартування, масаж, ультрафіолетове опромінення, психоемоційне розвантаження) стимуляторів здоров’я. Використовуючи оздоровчі чинники, можна впливати на ріст, розвиток, ступінь резистентності організму, його функціональну готовність до суспільно необхідної діяльності, тобто керувати станом здоров’я дитини.
Спираючись на ці теоретичні положення, ми розробили комплекс здоров'язберігаючих і здоров'яформуючих технологій. Вибір конкретних заходів, які умовно можуть бути поділені на гігієнічні і психолого-педагогічні, був підпорядкований результатам моніторингу здоров’я учнів, психолого-педагогічної діагностики соціально-психологічного благополуччя, соціально-гігієнічних чинників оточуючого середовища.
Ми встановили, що серед причин низької ефективності медико-профілактичних заходів серед учнів гімназії, які проводилися раніше, значна роль належить відсутності цілісного підходу до їхнього здоров’я, активної зацікавленості дітей та підлітків у високому рівні власного здоров’я, інформації щодо впливу наявних чинників оточуючого середовища на здоров’я учнів.
Усі заходи оздоровчого спрямування, які рекомендовані в нашій моделі школи сприяння здоров'я, були впроваджені у педагогічний процес гімназії і передбачали три рівні– індивідуальний, навчальний клас, навчальний заклад. За змістом вони поділялися на гігієнічні, організаційні, психолого-педагогічні (рис. 3.7.).
Гігієнічні профілактичні заходи – це первинна, соціальна або факторна профілактика (збереження і розвиток умов, що сприяють здоров’ю, запобігають несприятливим впливам оточуючого середовища, формуванню потреб у здоровому способі життя). До цієї групи профілактичних заходів належить контроль санітарно-епідеміологічних закладів за організацією навчально-виховного процесу (режим навчання і відпочинку), навколишнім середовищем (відповідність гігієнічним нормативам освітленості, повітряно-теплового режиму, обладнання навчальних приміщень), роботою груп подовженого дня, організацією харчування та фізичного виховання у навчальному закладі.
Вторинна профілактика є соціально-медичною чи донозологічною, що заснована на функціонуванні багаторівневих скринуючих систем і спрямована на якомога раніше виявлення відхилень у стані здоров’я кожного учня (відставання фізичного розвитку, рання діагностика анемічних станів та невротизації, гіперплазії
щитоподібної залози, порушень опорно-рухового апарату, зниження гостроти зору тощо) для проведення відповідної корекції та запобіжних заходів.
 | |||||
| |||||
 | |||||
Третинна профілактика – медична, нозологічна,це попередження загострень у перебігу наявних хронічних захворювань і переходів у гіршу стадію за рахунок диспансерного нагляду. В закладах освіти вона включає контроль за оздоровленням дітей з хронічною патологією в дитячих поліклініках і сім’ї, організацію лікувальних заходів в умовах навчального закладу (лікування карієсу зубів, захворювань носоглотки тощо). До медичних профілактичних заходів належить проведення щеплень проти епідемічних захворювань у відповідності з віком дітей. Необхідно відзначити, що цей розділ роботи середніх медичних працівників складає близько 60% робочого часу, що ускладнює проведення поточного контролю за гігієнічними умовами, режимом навчання, організацією фізичного і гігієнічного виховання учнів.
Комплекс оздоровчих заходів повинен розроблятися для кожного навчального закладу окремо. Перспективнішим і ефективнішим є комплексне використання медико-профілактичних і психолого-педагогічних заходів за обов’язкової участі батьків.
Дітей та підлітків з хронічною соматичною патологією необхідно розглядати групою підвищеного ризику не тільки внаслідок можливого ускладнення, але й виникнення нервово-психічних відхилень і порушень психофізіологічної адаптації. Профілактика і корекція психічних змін у них мають носити комплексний характер, який враховує структуру відхилень у психічній діяльності і функціональному стані центральної нервової системи, а також роль біологічних і мікросоціальних факторів у їхньому виникненні та включати оздоровлення психологічного клімату в сім’ї і (або) дитячому колективі, сімейну психотерапію хворої дитини, медико-психологічну реабілітацію порушень психічних функцій.
На кожному етапі навчання учні та їхні батьки зобов’язані бути ознайомленими з результатами щорічного поглибленого медичного огляду, характером виявлених відхилень у здоров’ї дітей і обсягом необхідних лікувально-профілактичних заходів для підвищення обізнаності учнів і батьків з наслідками недбайливого ставлення до виконання рекомендацій лікаря, яке призводить до обмежень у виборі професії та працевлаштуванні при закінченні школи. Як показали наші дослідження, питома вага учнів обізнаних зі станом власного здоров’я, навіть у випускних класах сягає лише 34%.
Узагальнені результати медичних оглядів необхідно оприлюднювати на педагогічних радах і батьківських зборах, їхній аналіз в динаміці приведе до прийняття обґрунтованих відповідних рішень і заходів медичного і організаційно-педагогічного плану. Особливу увагу при такому аналізі необхідно звертати на динаміку поширеності так званих «шкільних» хвороб – порушень гостроти зору, постави, анемій, невротичних розладів, пов’язуючи їх з конкретними показниками гігієнічних умов навчання (рівень освітленості навчальних приміщень, відповідність обладнання зросту учнів тощо).
Враховуючи це при впровадженні оздоровчих заходів ми, поряд з традиційними (контроль за оздоровленням учнів з хронічними захворюваннями в умовах поліклініки, розподіл на групи фізичного виховання, раннє виявлення симптомів невротизації, порушень гостроти зору і постави, гіперплазії щитоподібної залози тощо), вважали за необхідне посилити роль фізичного виховання в навчальному процесі і позанавчальній діяльності учнів. У всіх класах впроваджені фізкультпаузи, добір вправ до яких здійснювався за участю методиста з лікувальної фізкультури з врахуванням переважаючих у конкретному класному колективі форм патології. Найбільшу питому вагу мали вправи, спрямовані на інтенсифікацію діяльності систем дихання, кровообігу та корекцію дефектів опорно-рухового апарату.
Необхідно підкреслити, що комплексна діагностика, моніторинг стану здоров’я учнів можливі за умови проведення поглиблених медичних оглядів із залученням бригади лікарів (педіатр, хірург-ортопед, окуліст, отоларинголог, стоматолог, невропатолог, ендокринолог, уролог, логопед). Рівень фізичного розвитку необхідно визначати з використанням методів динамометрії і спірометрії, вимірювання частоти серцевих скорочень і рівня артеріального тиску. Для оцінки фізичного розвитку необхідно використовувати регіональні стандарти (А.С.Куц, 1993; В.А.Доскін, 1997; В.Р.Кучма, 2004; А.М.Сердюк, Н.С.Полька, 2004).
Методика комплексної оцінки стану здоров’я окремої дитини і дитячого населення в цілому, науково обґрунтована та розроблена фахівцями гігієни дітей та підлітків, існує вже близько сорока років. В її основу покладена оцінка ступеня і гармонійності фізичного розвитку та наявність хронічних захворювань, функціональний стан провідних систем організму, рівень його резистентності. Хоча зазначений підхід до визначення стану здоров’я дитячого населення досить об’єктивний, проте він має лише констатуючий характер і не дозволяє здійснювати прогноз майбутнього розвитку індивідууму, визначити напрями медичних, педагогічних, соціальних впливів, спрямованих на формування здоров’я і особистості учнів.
На сучасному етапі розвитку світової медичної науки з її розумінням здоров’я як багатофакторного утворення, проблеми адекватної оцінки стану здоров’я дитячого населення набувають міждисциплінарного характеру, передбачають визначення показників суто медичного змісту і особливостей психічної, психофізіологічної та соціально-психологічної адаптації дітей та підлітків до умов оточуючого середовища (екологічна ситуація, навчальне середовище, сімейний мікроклімат тощо).
Багаторічні наукові дослідження (Л.А.Жданова, 1999; Л.В.Квашніна, 2000; О.В.Завгородня, 2006) доводять необхідність використання системного підходу до здійснення комплексної оцінки стану здоров’я дітей, підлітків та молоді на сучасному етапі і подальшої розробки на їх підставі профілактичних заходів, що потребує урахування та розв’язання наступних проблем: категорійно-понятійний зміст стану здоров’я, якісна та кількісна його оцінка, нормування провідних показників стану здоров’я, визначення та оцінка змін у стані здоров’я, його прогнозування.
Більшість оздоровчих заходів у гімназіях не потребує суттєвих матеріальних витрат, а соціальна ефективність (зниження захворюваності учнів, підвищення їхньої працездатності) впровадження навіть неповного комплексу перелічених вище заходів доведена результатами наукових досліджень (Т.В.Гнітецька, 1998; І.П.Козярін, 1999; Н.В.Янко, 2001). Ці дослідження засвідчують, що ефективність профілактичних заходів наявна лише за умов співпраці медичних працівників, педагогів, батьків.
За результатами проведених нами досліджень у процесі моніторингу стану здоров’я обстежених учнів були сформовані диспансерні групи медичного нагляду, загальна кількість яких з усього загалу обстежених учнів складала 36%. З усіх учнів, віднесених до диспансерних груп, 34% знаходились на обліку з приводу хвороб ендокринної системи, розладів харчування, порушення обміну речовин (27,4% - дифузний зоб 1-А ступеню, 6,6% - дифузний зоб 1-Б ступеню, 1,8% - ожиріння, 0,6% - низький фізичний розвиток). Для профілактики погіршення стану щитоподібної залози учні 5-6-х класів отримували у школі один раз на тиждень протягом всього навчального року препарат антиструмін та вітамінно-мінеральні комплекси, які включають йод. Учні старших класів у домашніх умовах під контролем батьків отримували йодомарин і полівітаміни. В дієту всім учням з гіперплазією щитоподібної залози було рекомендовано включати йодовану сіль, морепродукти (риба, морська капуста, ікра). Учні з проявами дифузного зобу 1-Б ступеня проходили обстеження УЗД (ультразвукове дослідження), консультувалися ендокринологом і отримували додатково відповідне лікування. Дітям з ожирінням призначалася спеціальна група фізичного виховання, рекомендовані відповідна дієта і підвищений руховий режим. Двічі на рік таким учням проводили лабораторні дослідження крові на вміст цукру.
З приводу хвороб органу зору (гіперметропія, міопія, астигматизм, амбліопія, косоокість та інші захворювання) на диспансерному обліку знаходилось 21,3% учнів. Лікарем-окулістом і медпрацівниками гімназії був розроблений план медичного нагляду за учнями: підбір окулярів згідно з гостротою зору, призначались ряд і парта, за якою повинен працювати учень, рекомендації учню і батькам стосовно лікування і режиму в домашніх умовах – вітамінотерапія, мінералотерапія, освітлення робочого місця, харчування, вправи для тренування апарату акомодації. У листках здоров’я учнів молодших класів у класному журналі були чітко наведені всі профілактичні заходи. В результаті лікувально-профілактичної роботи серед учнів з порушеннями гостроти зору 6% з них зняті з обліку у зв’язку з вилікуванням.
Наступна досить чисельна група учнів – це діти з порушеннями опорно-рухового апарату (18,2% ), з них - 4,8% зі сколіозом І ступеня, 1,1% - сколіозом ІІ ступеня, 8,7% - плоскоступневістю. Згідно з висновком хірурга-ортопеда, ці учні займалися в спеціальній групі фізичного виховання з розширенням елементів коригуючої гімнастики двічі на тиждень. У домашніх умовах дітям зі сколіозом було рекомендовано виконувати гімнастичні вправи для формування склепіння стоп. Для підтримання правильної постави серед учнів початкових класів використовувалися навантажувальні вправи (сольові мішечки для утримання на голові за методикою О.Д.Дубогай) при сидінні за партами.
Диспансерні групи дітей з хворобами органів травлення становили 17,3%, учнів, 10,7% з них – з приводу ангіогепатохолециститу, 6,5% - з хронічним гастритом. Для кожного учня були складені індивідуальні плани оздоровлення, в яких передбачено дієтичне харчування у гімназії та вдома. Двічі на рік проводилось детальне обстеження і протирецидивне лікування хворих учнів у денному стаціонарі (фітотерапія, вітамінотерапія, мінеральні води). Використовувалося також і санаторно-курортне лікування.
На диспансерному обліку з приводу хвороб нервової системи перебувало 4,6% учнів, в тому числі 2,2% - з вегето-судинною дистонією, інші – з приводу судинних захворювань, струсу головного мозку, дитячого церебрального паралічу, епілепсії. Невропатолог міської поліклініки здійснював періодичні огляди цих учнів, призначав відповідне лікування і контролював його дотримання. У гімназії, згідно рекомендацій лікаря – невропатолога, учні двічі на тиждень займалися спеціальною гімнастикою. Медперсонал гімназії стежив за станом кров’яного тиску в учнів і при його зміні терміново направляли учнів до лікаря-невропатолога.
Диспансерну групу з хворобами органів дихання (рецидивуючий бронхіт, бронхіальна астма) складали 2% учнів. Для них були складені індивідуальні плани оздоровлення, які включали режим, дієту, амбулаторне обстеження, лікування фізіотерапевтичне, стаціонарне, санаторно-курортне. У відповідності до плану учні під час канікул отримували профілактичне лікування у денному стаціонарі. Під час навчання двічі на тиждень відвідували уроки фізичного виховання у спецгрупі, в домашніх умовах під контролем батьків виконували загартовуючі процедури. З метою профілактики гострих респіраторних вірусних інфекцій восени і навесні учні амбулаторно отримували бронхоімунал П, препарат ІРС-19, полівітаміни. За необхідності проводилася санація хронічних вогнищ інфекції.
Диспансерна група з хворобами сечостатевої системи налічувала 2,65% учнів. Усі вони стоять на диспансерному обліку у дільничного лікаря, нефролога і уролога, або гінеколога і андролога. У гімназії для кожного учня з даним видом патології існує індивідуальний план оздоровлення. При наявності запальних процесів 2-3 рази на рік передбачено профілактичне обстеження і лікування у денному стаціонарі. Фізкультурою такі учні займалися у спеціальній групі та отримували дієтичне харчування. В поліклініці учням проводилася планова санація вогнищ хронічної інфекції (карієс, хронічний тонзиліт, хронічний риносинусит), в домашніх умовах – дієтичне харчування, фітотерапія, мінералотерапія. За необхідності (у учнів з фімозом, гіпоспадією, крипторхізмом, варикоцеле) проводилося оперативне втручання.
Про результати моніторингу стану здоров’я учнів, динаміку його змін і необхідний комплекс заходів щодо його поліпшення медичний персонал гімназії регулярно доповідав на засіданнях педагогічної ради школи і батьківських зборах, тобто був забезпечений зворотній зв’язок в організації оздоровчих заходів.
Фізкультурно-оздоровчі заходи
При розробці заходів по оптимізації фізичного виховання учнів ми виходили з відомих наукових положень про те, що серед універсальних факторів ризику виникнення психосоматичних захворювань в учнів шкіл, поряд з неправильним харчуванням, чільне місце посідає гіподинамія (А.Видюк, 2000; В.С.Лозинський, 2000; М.В.Дутчак, 2002; В.К.Бальсевич, 2003). Тому, фізичне виховання покликане відігравати значну оздоровчу роль, оскільки численними дослідженнями доведено, що систематичні заняття фізичними вправами є могутнім профілактичним і лікувальним фактором, що підвищує не тільки функціональний стан м’язової системи (сила, витривалість, координація м’язових зусиль), але й неспецифічну стійкість організму до різноманітних інфекційних, фізичних і хімічних факторів. Оздоровчий ефект рухової активності проявляється зниженням загальної захворюваності за звертанням та частки гострих респіраторних захворювань внаслідок підвищення загальної резистентності організму. Фізичні навантаження, які складають 40-50% від максимальної потужності, стимулюють імунну систему, а саме гуморальний і клітинний імунітет, обмінні процеси, на основі яких формується відповідний адаптаційний потенціал організму і розширюються його резервні можливості .
Для нормального розвитку дитини потрібно щоденно займатися будь-якими фізичними навантаженнями не менше двох годин - фактично діти мають фізичні навантаження вдвічі менші. Незважаючи на наказ МОН (2003 року) про обов’язкове проведення трьох занять на тиждень з фізичного виховання, станом на 2006 рік цього наказу не дотримуються у 36% школах.
При здійсненні фізичного виховання доцільно використовувати напрацювання фахівців стосовно підсилення рухового режиму. Вони містять різноманітний набір засобів та методів фізичної культури, які суттєво відрізняються за змістом, формою, впливом на організм дітей різного віку (Ю.Н.Вавілов, 1990; С.П.Бенедь, 2000; А.Видюк, 2000; Г.М.Даниленко, 2000; Н.Б.Грейда, 2001; А.А.Аліфанова, 2002). У літературі відображений великий арсенал фізичних вправ циклічного (біг, лижні перегони), ациклічного (стрибки, підтягування тощо) і ігрового характеру. Найбільший вплив на вегетативні функції, які в значній мірі обумовлюють стан здоров’я, здійснюють вправи циклічного характеру.
Фізкультурно-оздоровчі заходи, використані нами у роботі гімназії - школи сприяння здоров’ю, включали:
- приведення навантажень учнів на уроках фізкультури у відповідність до рекомендацій за результатами поглиблених медичних оглядів;
- використання у навчальному процесі фізкультурних пауз зі спеціальним комплексом вправ, спрямованих на розслаблення опорно-рухового апарату, органів та систем, які перебувають у статичному положенні;
- організацію активного відпочинку дітей під час перерв (рухливі ігри);
- розробку домашніх завдань з фізкультури у відповідності до рівня фізичного здоров’я учнів;
- запровадження щоденників здоров’я (за методикою О.Д.Дубогай) у молодшій школі [80];
- організацію роботи спортивних секцій, клубів, госпрозрахункових груп з коригуючої гімнастики, аеробіки, шейпінгу, хореографії;
- використання у роботі груп подовженого дня спортивних годин, дотримання фізкультурних пауз під час виконання домашніх завдань;
- забезпечення участі гімназійних команд у міських спортивних заходах, туристично-краєзнавчих експедиціях тощо.
Для учнів гімназії віком 10-11 років використовується комплекс вправ, в основу яких покладено використання при розумовій праці вправ, що позитивно впливають на судинну систему мозку, поліпшуючи обмінні процеси у ньому (рухи голови – нахили, повороти, оберти, дихальні вправи тощо). Зазначені вправи доцільніше виконувати на окремому уроці ритміки, додаючи стійки вниз головою, перекиди та інші вправи, пов’язані з подразненням вестибулярного апарату. Оптимальним варіантом є поєднання цих вправ з психоемоційним засобом – музикою (В.А.Шаповалова, 1994; Б.М.Шиян, 1999; О.Д.Дубогай, 2000; М.В.Дутчак, 2002; Б.М.Мицкан, Г.Презлята, 2003).
Враховуючи, що значна частина дітей не вміє правильно дихати (серед дітей молодшого шкільного віку таких 58 %), що сприяє підвищеній частоті захворювань верхніх дихальних шляхів, дітей з хронічними захворюваннями у спеціальних медичних групах навчали правильному використанню дихальних вправ з елементами оздоровчих систем (К.П.Бутейко, П.І.Іванов, А.Н.Стрельнікова) для прискорення обмінних процесів в організмі та ліквідації кисневого дефіциту.
На уроках фізичного виховання у 5-7-х класах виконуються вправи для профілактики короткозорості, зняття розумової втоми, вироблення стереотипу правильної постави тощо.
Організаційно – гігієнічні заходи.
1. Створення освітнього середовища, яке б сприяло збереженню та зміцненню здоров’я учнів. Дотримання гігієнічно обґрунтованих рекомендацій щодо режимів і умов навчально–виховного процесу для різних вікових категорій учнів, корекція їх психічного і фізичного навантаження, усунення факторів негативного впливу на самопочуття, розумову працездатність і здоров’я.
Крім оцінки «вартості» навчального дня у різних класах за загальноприйнятою шкалою важкості навчальних предметів А.Г.Сивкова та її модифікації М.Л.Гребняком [55], педагоги намагалися використати індивідуальний підхід - ранжування предметів кожним учнем. Для кожного з предметів розраховувався середній бал «рівня важкості». Виявилося, що рівномірніші оцінки окремих предметів спостерігалися в середніх класах. У старших класах перші рангові місця поділяли 3-4 предмети, що, на наш погляд, пов’язано з використанням багатьма учнями (особливо 10-11-х класів) додаткових занять. Предмети, за якими учні додатково займаються, оцінюються легшими, ніж у решти учнів. Взагалі, на індивідуальну оцінку учнями важкості предметів впливають: профілізація навчання, кваліфікація і особистість вчителя, особистісні риси учнів, ступінь і характер значимості ефективної навчальної діяльності з певної дисципліни. Необхідно вказати, що у учнів старших класів гімназії значно сформоване прагнення до успіхів у навчальній діяльності, до самовдосконалення, що пов’язано з сильною мотивацією отримання подальшої вищої освіти з певного фаху.
2. Формування особистості учня на основі гармонійного поєднання розвиненого інтелекту, забезпечення умов для самовираження особистості з фізичним загартуванням.
3. Виховання та формування культури і культу здоров’я шляхом залучення учнів до здорового способу життя, валеологічного світогляду, профілактики шкідливих звичок, усвідомлення необхідності і потреби ставлення до здоров’я, як найвищої цінності.
4. Впровадження валеологічних технологій освітнього процесу, інноваційних методик в умовах інтенсифікації освіти і ускладнення навчальних програм.
5. Активне залучення батьків та учнівської громади до участі в оздоровчих програмах закладу.
6. Удосконалення фахової підготовки вчителів і медичних працівників навчального закладу для втілення пріоритетного напряму і центрального елементу навчального процесу – сприяння здоров’ю учнів.
7. До організаційних заходів входять різні форми залучення учнів до масових спортивних заходів, суспільно-корисної праці, заходів естетичного спрямування тощо, а також робота з батьками.
Комплексне застосування різноспрямованих заходів у створенні єдиного збагаченого педагогічного середовища має синергетичний ефект – ефективність впливу значно перевищує сумарну ефективність тих самих заходів у випадку їх окремого застосування.
Психолого-педагогічні заходи.
Головна мета психологічної служби навчальних закладів може бути визначена у сприянні сім’ї та освітнім закладам для забезпечення умов становлення і розвитку у дітей базових, вроджених здібностей.
Психологічна служба гімназії – школи сприяння здоров’ю, де проводилися наші дослідження, створена у 2000 році на базі вікової психо-гігієнічної лабораторії. Робота психологічної служби проводилася за чотирма основними розділами: психодіагностична робота; профілактична, корекційна та розвивальна робота з учнями; профілактична та просвітницька робота з педагогами та батьками; організаційна, дослідна та самоосвітня робота.
Психологічна діагностика призначена для забезпечення збору інформації про особливості психіки дітей та підлітків. Сучасна психологічна діагностика визначається як психологічна дисципліна, що розробляє методи виявлення і вивчення індивідуально-психофізіологічних особливостей людини. Під психодіагностикою розуміють галузь психологічної практики, працю психолога стосовно виявлення різноманітних якостей, психічних і психофізіологічних рис особистості.
Якщо для психічного здоров’я нормою є відсутність патології, симптомів, які заважають адаптації людини у суспільстві, то для визначення норми психологічного здоров’я - важлива наявність певних характеристик. І якщо змістом діяльності психіатра у більшості є врятування пацієнта від патологічних факторів, то для психолога - це надбання людиною корисних властивостей, котрі сприяють успішній адаптації. Тобто, норма психологічного здоров’я – це ідеал, шлях до якого нескінченний і до цього ідеального образу можна знаходити все нові орієнтири для саморозвитку і організації психологічних впливів.
Відомо, що реакції у дітей і дорослих на одні і ті ж явища різні. Працюючи з дорослими людьми, психолог займається виправленням, лікуванням психологічного стану, який заважає жити. Психологічне здоров’я дитини і дорослого відрізняються сукупністю особистісних утворень, котрі ще не з’явилися у дитини, але повинні бути присутніми у дорослого, причому відсутність їх у дитини не повинна сприйматися як порушення.
При проведенні психодіагностики необхідно дотримуватися певних етичних норм. Вони полягають у конфіденційності обстеження і обговоренні результатів, способах оприлюднення одержаних результатів, відповідальності, гуманізмі на всіх етапах психодіагностичної роботи (І.Ф.Раімова, 1999; Н.Н.Пуховський, 2000).
До нових тенденцій у розвитку психодіагностики належать: гуманізація психодіагностичних досліджень, критеріально-орієнтовані тести, соціально- психологічний норматив, розвиток змістовної діагностики (діагностика різних типів мислення – математичного, гуманітарного, природознавчо-наукового, технічного), тести навчаємості, засновані на ідеї «зони найближчого розвитку». Тому, при здійсненні психодіагностики доцільно користуватися спеціальними посібниками, в яких викладені методики психодіагностики і конкретні корекційно-розвивальні заходи (К.Роджерс, 1994; М.Рокич, 1997).
Для формування повноцінного здоров’язберігаючого середовища у навчальному закладі необхідні наступні форми роботи психолога:
- діагностика (на теперішній час відсутній розроблений уніфікований діагностичний мінімум, обов’язковий для загального обстеження психологічних особливостей особистості учня), вивчення середовища існування;
- корекційна робота – проводиться найчастіше по запитах вчителів або батьків;
- викладання психології – основний вид діяльності психолога у справі формування особистості, адаптивності і моделі психологічного здоров’я. Цей аспект діяльності тільки починає ставати невід’ємною частиною психологічного професіоналізму;
- науково-дослідна діяльність психолога.
Враховуючи вищевказане, психологічна робота серед обстежених учнів гімназії включала: діагностику адаптації першокласників до навчання в школі (виявлення вміння уважно слухати, ступеню самостійності в роботі, дослідження розвитку дрібної моторики); діагностику мотивації навчання і самооцінки учнів початкової школи; дослідження пам’яті, уваги і вербально-логічного мислення, інтелекту, розумових здібностей, рівня домагань і інтересів до навчальних дисциплін; проведення поглибленої психодіагностики учнів (емоційно-вольова сфера, темперамент, вади особистісного розвитку, духовного розвитку); соціометричне дослідження класних колективів; діагностику професійної спрямованості старшокласників; діагностику дітей з девіантною поведінкою (самооцінка, сприйняття труднощів у житті); діагностику внутрішньо-сімейних стосунків. Наприкінці навчального року проводиться індивідуальна діагностика готовності дошкільнят до вступу у школу. На підставі психолого-педагогічної діагностики здійснювалось прогнозування соціального розвитку та корекції особистісних відхилень на основі статистично - динамічного та кількісного аналізу розвитку особистості учнів і учнівських колективів.
Теоретичні основи психодіагностики базуються на відповідних розділах психологічної науки (загальна, диференціальна, вікова, медична психологія). До методичних засобів психодіагностики належать конкретні прийоми вивчення індивідуально-психологічних особливостей, способи обробки і інтерпретації отриманих результатів.
Підвищення інтересу суспільства до проблем психодіагностики в нашій країні останнім часом багато в чому пов’язане з розвитком психологічної служби і появою нової професії – «практичний психолог». Дані спеціалісти працюють тепер у школах і дошкільних закладах, пунктах профконсультацій, у медичних установах, на підприємствах.
Основні методи психодіагностики поділяються на малоформалізовані методи (спостереження, бесіда, контент-аналіз та інше) і методики високого рівня формалізації (тести, опитувальники, анкети, проектні техніки, психофізіологічні методики).
Тести, як один із найпоширеніших методів психодіагностики, класифікуються за формою, змістом і цілями тестування: індивідуальні і групові, усні і письмові, вербальні і невербальні, бланкові, предметні, апаратні, комп’ютерні.
Для дослідження інтелекту і розумового розвитку використовуються шкали Біне–Симона, Стенфорд–Біне, коефіцієнт інтелектуальності (IQ), тести «вільні від впливу культури», Д.Векслера, Р.Амтхауера, прогресивні матриці Дж.Равена (груповий інтелектуальний тест) (М.Рокич, 1997). Група тестів вікової нормативної діагностики розумового розвитку (орієнтовані на соціально-психологічний норматив): діагностика психологічних передумов готовності до школи дітей віком чотирьох-п’яти років (Е.М.Борисова, Т.Д.Абдурасулова), тест розумового розвитку молодших школярів (Е.М.Борисова, В.П.Арсланьян) та старшокласників і абітурієнтів, діагностика креативності творчого мислення (тести Дж.Гілфорда і Е.Торренса) (Е.М.Александровська, 1983; О.В.Даниленко, 2000; Т.П.Калашнікова, 2001; В.О.Коробчанський, 2005; Г.О.Балл, Н.А.Бастун, 2010).
До тестів досягнень відносяться: тести успішності, дидактичні, тести вчителя – усні і письмові, особистісні, комп’ютерні версії тестів інтелекту (Л.В.Квашніна, 2003; Е.В.Кирпасюк, 2004).
Діагностика здібностей – загальних (Ч.Спірмен, Л.Терстон та інші, тести окремих здібностей, загальних здібностей) і диференціальних здібностей (диференціальних здібностей, тести Н.Мейера, К.Сишора, С.Хорна).
Широкого використання набули анкети і опитувальники, у яких передбачено шляхи підвищення їхньої надійності і валідності (багаторазове дублювання питань, введення «шкали брехні», відмова від прямих запитань та інше). Опитувальники класифікуються в залежності від способів формування питань, форм відповідей, цілей їх застосування - мотиваційні, виявлення рівня тривожності, самоставлення, акцентуацій характеру. Найвикористовуванішими є опитувальники: Міннесотський багатофазний особистісний; (MMPI); скорочений багатофакторний для дослідження особистості; особистісний Р.Кеттела; тривожності Ж.Тейлора; патохарактерологічний діагностичний; Х.Смішека; інтересів (Г.Кудера, Е.Стронга); диференціально-діагностичний Е.А.Климова; для вимірювання потреб у досягненнях, інтересів, мотивів, настанов та інших рис особистості.
Враховуючи, що психологічне здоров’я дітей безпосередньо пов’язане з соціалізацією і адаптацією дитини до соціуму (К.Роджерс, 1994), проводилося визначення наступних рівнів психологічного здоров’я дітей.
Креативний рівень. Дитина – творець; ідеальний рівень, який виражає досконалий ступінь психологічного здоров’я, його найвищий рівень. Щасливими є діти, котрі отримали у спадок здорову генетику батьків та добре розвивальне середовище. Таким дітям практично не потрібна допомога психолога, вони стійко адаптовані. Їх кількість у дитячому колективі становить 5-7%.
Адаптивний рівень. У цілому це адаптовані діти, але в результаті тестування вони виявляють окремі ознаки дезадаптації, підвищену тривожність, конформізм. Це група відносного ризику, вона становить близько 80% учнів, представляє середній рівень психологічного здоров’я. Таким дітям достатньо уроків психології і тренінгів.
Асимілятивно-акомодативний рівень. Це низький рівень психологічного здоров’я дітей, що не здатні до гармонійної взаємодії з оточуючими, не володіють системою і механізмами захисту. Вони нескінченно змінюють світ навколо себе і при цьому не здатні до самозмінення у відповідності до вимог соціуму (асиміляційне переважання) чи мають епатажну поведінку, афектовані капризи (акомодативне переважання). До цієї категорії дітей відносяться і так звані «зручні тихушники» та «хронічні відмінники». Їхня прихована дезадаптація часто призводить до соматичних розладів. Даним дітям необхідна глибока індивідуальна корекційна робота.
Особистісне соціальне здоров’я залежить від адаптивних, комунікативних та прогностичних властивостей (характеристик) окремого учня, серед яких найголовнішими необхідно вважати відкритість новому досвіду, здатність пристосуватися до умов, що швидко змінюються, ставленні до інших учнів, вміння встановлювати конструктивні стосунки, запобігати конфліктам, ставити адекватну життєву мету та знаходити шляхи її реалізації.
Так, на підставі матеріалів психолого-педагогічної діагностики і комплексного аналізу було визначено 1218 психолого-педагогічних проблем у 26 обстежених класів: 3,5% з них становили проблеми індивідуальні, 50,3% - групові і 46,2% класні, що обумовило конкретні заходи з корекції особистісного розвитку учнів, які необхідно узгоджувати із загальними виховними завданнями освітнього закладу.
Як відомо, педагогічні завдання поділяються на стратегічні і тактичні (Б.А.Кобринський, 2000; О.А.Кірова, 2009). Стратегічна - має за мету суттєві зміни об’єкта виховання, досягнення певного педагогічного ідеалу протягом тривалого часу, а тактична - формування необхідних якостей учня (класу, школи) безпосередньо в конкретній, спеціально для цього організованій діяльності. Тактичні завдання вирішуються поетапно, що забезпечує розв’язання стратегічних.
Стратегічними завданнями роботи гімназії, як школи сприяння здоров’ю, було зміцнення здоров’я учнів шляхом використання здоров’яформуючих і здоров’язбережувальних технологій навчання, комплексу організаційно-педагогічних, медичних, фізкультурно-оздоровчих заходів, зміст яких буде викладено нижче.
Тактичними педагогічними завданнями досліджень були ті, що виконувалися у певний термін (перший навчальний семестр 2003-2004 навчального року): фронтальна психолого-педагогічна діагностика учнів (весь загал учнів); систематизація проблем – індивідуальних, групових, класних, визначення їх рейтингів; конструювання виховних тактичних задач розвитку з врахуванням потенційних можливостей.
Було враховано, що модуль «виховна задача» включає наступні структурні компоненти: змістовно- смисловий, психолого-педагогічний та методичних засобів. Перший відповідає на питання «Що зробити? З ким?», другий – «Як?» - шляхи і форми психолого-педагогічного впливу, третій – «Яким чином? Якими педагогічними методами, засобами, способами?».
Змістовно-смисловий компонент включав проведення корекції, реабілітації і закріплення позитивного ефекту в учнів з вадами особистісного розвитку; сприяння підняттю соціального статусу учнів; стимулювання розвитку соціальних цінностей, поглиблення формування ціннісних пріоритетів; виховання і розширення соціальної активності учнів у різних сферах діяльності тощо.
Шляхи і форми педагогічного впливу включали врахування і корекцію вад особистісного розвитку, сприяння, допомогу і орієнтацію у розширенні міжособистісних стосунків у класних колективах, розширення і поглиблення знань з культури спілкування і здоров’я.
Педагогічні методи, засоби, прийоми, які при цьому використовувалися – формування, сприяння, орієнтація, сприйняття, розвиток, залучення, корекція, стимулювання, розширення тощо.
Використані нами програми були різні за типом: корекційні, тематичні, цільові, інтегральні тощо.
Програми корекційного характеру – це комплекс спеціальних занять з класом, невеликою групою учнів, індивідуальні заняття з питань зміни негативних аспектів поведінки учнів і надання допомоги особистості у вирішенні проблем, виявлених при комплексній психодіагностиці та методами цілеспрямованих спостережень.
Інтегровані виховні програми включають в себе основні питання з усіх напрямів діяльності учнів, таких, наприклад, як культура поведінки у звичайних і екстремальних ситуаціях, покращення здоров’я, самоосвіти і самовиховання, моральних і творчих якостей, загальний культурний кругозір, сімейні стосунки, вибір професії і планування життєвої кар’єри, захоплення, релігія тощо.
Діагностична і профілактична робота психологів у навчальному закладі проводилась в рамках Всеукраїнського експерименту «Психолого-педагогічне проектування розвитку учнів» під керівництвом В.О.Киричука [124].
У гімназії – школі сприяння здоров’ю були впроваджені різні за типом програми поліпшення психологічного здоров’я учнів – корекційні, тематичні, цільові, інтегративні тощо. Програми корекційного характеру включали комплекс спеціальних занять з класом чи невеликими групами учнів та індивідуальні заняття з питань зміни негативних аспектів поведінки учнів і надання допомоги у вирішенні проблем, виявлених при комплексній психодіагностиці особистості.
Притаманні підлітковому віку психофізіологічні особливості і зміни потребують зваженого, компетентного впливу, насамперед, батьків і вчителів. У цьому складному віці підліток починає усвідомлювати себе як особистість, виразно виступає почуття власної гідності і справедливості. Інтенсивний фізичний і статевий розвиток не підкріплюється таким же швидким психічним дозріванням, а розширення кола спілкування, зростання активності у сферах, не пов’язаних з навчанням, погіршують ставлення до навчання. Тому, при організації навчально-виховного процесу важливо дотримуватися «дорослого» стилю спілкування з учнями: обговорення труднощів, які виникають у поведінці та навчанні. Моралізаторство, вичитування, надмірна вимогливість можуть призвести до негативного результату, а з’ясування причин, поради, побажання – до позитивного.
Важливо забезпечити обов’язкове досягнення і переживання успіхів кожним школярем, що найкраще реалізується за умов комунікативного характеру проведення навчальних занять.
Виходячи з офіційного визначення ВООЗ здоров’я як стану повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, можна сформулювати триєдину мету формування культури здорового способу життя у учнів : на рівні фізичного здоров’я – формування прагнення до фізичної досконалості та розуміння сутності власного здоров’я на основі здобутих знань; на рівні психологічного здоров’я – розвивати адекватну самооцінку своєї особистості та позитивні погляди на формування здорового способу життя; на рівні духовного здоров’я – активізувати почуття прекрасного в людині і природі та ціннісного ставлення до життя і власного здоров’я на основі загальнолюдських морально-духовних цінностей.
Найдоступнішим і ефективнішим для формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя є навчальні предмети природничого профілю, зокрема біологія. Процес засвоєння знань про закони розвитку природи і людини як цілісної біосистеми, взаємозв’язок біохімічних процесів організму, генетичне здоров’я, вплив на організм екологічних чинників, канцерогенів, мутагенів, наркотичних речовин, ВІЛ-інфекції тощо, потребує постійного оновлення і вдосконалення навчального процесу як за змістом, так і за інноваційними технологіями.
З серпня 2000 року Уряд України за підтримки Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй, ЮНЕЙДС (Об’єднаної Програми ООН з питань ВІЛ/СНІДу) та при фінансуванні фонду ООН впровадив в Україні програму «Сприяння просвітницькій роботі «рівний - рівному» серед молоді України щодо здорового способу життя».
Метод освіти «рівний – рівному», як самостійний метод навчання, почав впроваджуватися у середині ХХ століття в країнах Західної Європи та Північної Америки. Особливо ефективним він виявився у просвітницькій роботі з метою запобігання негативним явищам. На тлі зниження інтересу молоді до здорового способу життя і недовіри до знань, поширюваних дорослими, адже вони були лише гаслами, новий підхід до забезпечення превентивних знань за допомогою самої молоді став рятівним.
Перевага поширення знань від однолітка до однолітка забезпечується тим, що вони більше спілкуються між собою, глибше розуміють потреби свого оточення і субкультурну мову. У процесі комунікативної діяльності підлітків відбувається обмін знаннями і вміннями, що сприяє формуванню навичок і ціннісних орієнтацій щодо здорового способу життя.
Реалізація методу базується на технологіях ступеневого навчання і підготовці педагогів – тренерів, навчанні ними підлітків, підготовці підлітків - інструкторів і проведенні просвітницької роботи серед однолітків.
У 2001 р. у м. Львові відбулися навчання регіональних педагогів – тренерів за вищезгаданою програмою, і з січня 2002 р. «Програма» почала реалізовуватися у гімназії №4 м. Луцька. У межах реалізації програми виконуються такі завдання: створення соціально-педагогічних умов, сприятливих для позитивних змін у знаннях, уміннях, навичках і вчинках, у ставленні дітей і молоді до здорового способу життя; створення організаційних умов для активної просвітницької роботи щодо здорового способу життя серед дітей і молоді через надання повноважень самим неповнолітнім; виявлення у молодіжному середовищі позитивних лідерів, а також спонукання осіб із «груп ризику» до переорієнтації лідерських якостей з негативних на позитивні; підготовка підлітків - інструкторів до просвітницької роботи серед ровесників; підвищення соціальної компетенції молоді з питань здорового способу життя. Кожного навчального року на паралелях 8-х класів проводилися тренінги. За 4 роки підготовлено понад 40 підлітків – інструкторів для просвітницької роботи серед ровесників
Інтегративний курс «Культура життєвого самовизначення» (розроблений вченими АПН України за підтримки представництва Дитячого Фонду ООН – ЮНІСЕФ в Україні у 2002-2003 роках) спрямований на формування в учнів життєвих навичок соціальної компетентності - базису для адаптивної та позитивної поведінки, які дозволяють людині адекватно виконувати норми і правила, прийняті в суспільстві, ефективно вирішувати проблеми повсякденного життя. У змісті курсу приділяється значна увага формуванню таких життєвих навичок, як комунікативність, здатність до прийняття рішень, критичне і творче мислення, управління емоціями та формування цінностей.
Заняття проводяться працівниками психологічної служби гімназії, які пройшли спеціальне навчання. Завдання, які вирішують спеціалісти психологічної служби, успішно реалізовуються в межах даного курсу. Це допомога учням у формуванні адекватного «Я», запобіганні конфліктам у колективі, орієнтації на здоровий спосіб життя та допомога старшокласникам у професійному самовизначенні. Загальна кількість занять всього курсу – 170 годин. Кількість занять у кожному класі варіюється від 13 до 16, тривалістю 45 хвилин. Завдання тематичних блоків реалізуються на практиці працівниками гімназії шляхом використання інтерактивних форм навчання, які пропонуються у посібниках: тематичне малювання, бесіди, дискусії, мозкові штурми, обговорення ситуацій, ділові та рольові ігри, робота в парах, в мікрогрупах, анкетування, тестування, тренінг тощо.
На заняттях з учнями середнього шкільного віку (період формування образу «Я») значна увага приділяється віковим особливостям підлітків, самоаналізу власної особистості, досвіду своєї діяльності, взаємодії з іншими людьми. Заняття з підлітками проводяться у тренінговому центрі гімназії.
Зміст курсу для старшокласників орієнтований на вибір професії, визначення соціального статусу, підготовку до створення майбутньої сім’ї. Тренінгові заняття з використанням методики інтерактивного навчання спрямовані на забезпечення знань та формування практичних умінь учнів, проводяться у психологічно комфортному та емоційно безпечному середовищі.
З метою підвищення самооцінки та статусу особистості гімназиста в рамках програми «Рівний – рівному» впроваджені програми «Діалог», «Школа лідера», «Творча обдарованість». З 1999 року в гімназії діє орган учнівського самоврядування «Гімназійна республіка», який керується статутом, обирає президента та уряд, що складається з міністерств (культури, освіти, спорту та охорони здоров’я, фінансів, інформації), Червоного Хреста, шефів початкових класів.
В результаті впровадження моделі «гімназія – школа здоров’я», навчальний заклад залучений до міжнародних та всеукраїнських проектів щодо здорового способу життя. Впроваджуються програми психолого-валеологічних тренінгів «Як стати вільним і любимим?» (профілактика куріння та інших форм залежності підлітків 12-16 років) О.П.Котруб; «Життя без гачка» (профілактика тютюнопаління і інших форм залежної поведінки) О.А.Вінда; «Скажемо курінню – «Ні!» Г.Т.Сомова, розроблені фахівцями Українського науково-методичного центру практичної психології та соціальної роботи Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України та громадських організацій (Фонд профілактики хімічних залежностей та СНІДу, ТО «Психокультура», асоціація «Валеосфера», центр оздоровлення школярів «Итоги») у рамках освітньої програми «Діалог».
Досвід існування школи сприяння здоров’ю на базі гімназії засвідчує, що сучасний педагог школи сприяння здоров’ю повинен знати основні законодавчі акти, які стосуються дитячого населення («Закон про освіту», «Декларація прав і свобод людини», «Концепція про права дитини» і та ін.), нормативні документи з питань навчання і виховання дітей і підлітків у закладах освіти, основи законодавства у галузі охорони здоров’я дітей та підлітків; володіти основами медичних знань з питань шкільної та соціальної гігієни, профілактики соматичних та психологічних захворювань, медичної реабілітації, першої допомоги при нещасних випадках, вікової фізіології, вікової та соціальної психології, педагогіки, етнопедагогіки та педагогічної етики, основ теорії та методики фізичної культури; опанувати сучасні педагогічні та валеологічні технології, валеофілософії, біоенергоінформатики.
Профілактична та просвітницька робота з батьками.
На всіх етапах розвитку людства, при різних соціальних устроях суспільства у вихованні дітей головними соціальними інститутами залишаються сім’я і школа. Вплив сім’ї на розвиток дітей визначається дією трьох основних чинників: соціально-економічні (праця батьків, розмір прибутків, добробут сім’ї), техніко-гігієнічні (спосіб життя, умови проживання), демографічні (склад і структура сім’ї).
Особливостями дітей і підлітків є високий ступінь соціально-психологічної і соціально-економічної залежності способу їхнього життя від поведінки дорослих. Впливи на розвиток і виховання дітей в сучасних сім’ях різні за характером – від демократичного до авторитарного. Нові соціально-економічні умови негативно впливають на психоемоційний клімат сімей, економічні можливості тощо, в результаті чого близько 50% сучасних сімей не в змозі правильно виховувати дітей, забезпечити їхній всебічний гармонійний розвиток, у них створюється досить напружена психологічна обстановка (М.Д.Стельмахович, 1996; В.М.Оржеховська, 1997; Є.Миценко, 2002; Ю.Б.Мельник, 2003).
Незважаючи на декларації про пріоритетність сім’ї, опору на сім’ю у корекційній роботі з дезадаптованими учнями та у практичній діяльності педагогів робота з сім’єю є найменше організаційно, фінансово і методично забезпеченою. Нерідко сім’я залишається за межами соціально-педагогічної, медичної, психологічної допомоги, а у ряді випадків, особливо при роботі з «проблемними» підлітками із соціально-неблагополучних сімей, в яких панують дефектні, часто жорстокі способи виховання, медико-психологічно-педагогічна служба зарозуміло-презирливо ставиться до неї, що часто повністю нівелює усю проведену роботу з дітьми та підлітками.
Цілком очевидною є необхідність розробок, апробація і впровадження нових методів соціально-педагогічної і медико-психологічної роботи, спрямованої на підвищення рівня компетентності вчителів і батьків у галузі ненасильницького виховання дитини, створення діючої моделі профілактики психологічного насилля над дітьми і надання психотерапевтичної, соціально-педагогічної допомоги дітям, підданим емоційному насильству, з метою гармонізації і гуманізації взаємовідносин у сім’ї та школі.
Профілактична та просвітницька робота з батьками складалася з наступного:
- індивідуальні консультації для батьків учнів перших класів початкової школи та гімназії по адаптуванню школярів до навчання у новостворених колективах;
- всеобуч для батьків «В сім’ї першокласник», «Дитина та її права», «Психічне здоров’я школяра»;
- написання батьками творчої роботи «Яка моя дитина»;
- тренінгові заняття з батьками (на запит) з особистісного розвитку дітей;
- індивідуальне консультування батьків за результатами діагностики і визначення профілю класу при вступі до гімназії.
Тренінг для батьків «Формування навичок усвідомленого батьківства та ранній розвиток дитини» має на меті популяризацію концепції сприятливого розвитку дитини та реалізації сімейної соціальної політики. Завданнями тренінгу є аналіз принципів культурно-національних традицій сім’ї, визначення особливостей взаємодії «батьки – діти» на різних етапах розвитку дитини, сприяння згуртованості батьківського колективу, вироблення спільних поглядів на систему виховання учнів.
На підставі результатів опитування за анкетою «Ставлення батьків» (прийняття-відчуження, соціальна бажаність, симбіоз), батьки разом з педагогами визначали основні типи власного батьківства – авторитарний, ліберальний, авторитетний, розглядали їхні позитивні аспекти та недоліки. Завданнями педагогів, що проводили батьківські тренінги, була організація роботи з позитивним взаємозв’язком, співпрацею, створення атмосфери довіри та доброзичливості для прийняття конструктивних рішень під час заняття та в реальному житті сім’ї. Як свідчать висловлювання батьків, проведення такого тренінгу дозволило їм по-новому поглянути на свої вимоги та очікування щодо дитини, оцінити свої методи виховання з іншого боку, внести в них певні корекції. Батьки замислились над тим, що дбають насамперед про фізичне здоров’я дітей, забуваючи про психічне, соціальне, інтелектуальне та духовне здоров’я.
Здійснюючи комплекс організаційних, психолого-педагогічних, медико-профілактичних заходів у навчальному закладі – школі сприяння здоров’ю у тісному контакті з батьками учнів, необхідно пам’ятати, що в критичні періоди навчання дітей, пов’язані як з особливостями навчального процесу (вступ до школи, перехід до предметного навчання та значна інтенсифікація, профілізація у старших класах), так і з анатомо-фізіологічними особливостями (підлітковий вік, статеве дозрівання), у 65% дітей виникненню соматичної патології передують невротичні розлади, витоки яких не тільки в інтенсивному навчальному навантаженні, але і в сімейному мікрокліматі, способі життя учнів, інших соціологічних чинниках.
Це вказує на необхідність початку профілактики деяких форм патології дітей, що мають дезадаптаційний генез, ще при підготовці дітей до школи та підтверджують значну роль організаційно-педагогічних, психогігієнічних заходів (як серед учнів, так і їхніх батьків), оскільки частка факторів впливу на стан здоров’я дітей та підлітків, яка піддається ліквідації суто медичними, лікувальними заходами, не перевищує 10%.