Главная | Обратная связь

Зовнішні причини мовних змін

Зовнішні причини змін у мові зумовлені різними суспільними чинниками. Найпотужнішими з них є розвиток матеріальної і духовної культури, продуктив­них сил, науки, техніки тощо.

Надзвичайно важливою зовнішньою причиною мов­них змін є контактування мов. На думку А. Мартіне,

Мова та історія (розвиток мови)

мовні контакти — один із наймогутніших стимулів мовних змін [Мартине 1972: 83].

Мовні контакти мають місце в разі загарбання те­риторії і поневолення корінного етносу; за мирного співіснування різномовного населення на одній тери­торії; коли різномовне населення живе на сусідніх територіях; коли населення вступає в різноманітні (економічні, торговельні, культурні та ін.) стосунки з населенням іншої країни; коли засвоюється інша мо­ва в процесі шкільного навчання. Розрізняють такі типи мовних контактів: безпосередні й опосередкова­ні; між спорідненими і неспорідненими мовами; з однобічним і обопільним впливом; маргінальні (на суміжних територіях) і внутрішньорегіональні (на одній і тій самій території); казуальні (випадкові) і перманентні (постійні); природні (безпосереднє спілку­вання), штучні (навчання в школі) і змішані (природ­но-штучні).

Контактування мов може зумовити такі процеси:

1) запозичення лексики і фразеології. Так, тільки за останніх декілька років українська мова запозичила чис­ленну кількість іншомовних слів, переважно з англійсь­кої мови: дисплей, дискета, файл, інтерфейс, принтер, факс, менеджмент, маркетинг, шоп, саміт, електорат, консенсус, спікер, брифінг, ексклюзивний, боїнг, тойота, вольво, мерседес, екстрасенс, хот-дог, піца та багато інших. Досить поширеними є запозичення фразеоло­гізмів як в оригінальній формі, так і у вигляді каль­кування: аЬ оио, тетепіо тогі, о запсіа зітріісііаз, о іетрога, о тогез, іаЬиІа ґава, Вгап& пасН Озіеп, бути чи не бути (англ. іо Ье ог поі іо Ье)_у дивитися крізь паль­ці (нім. ЬигсН йіе Ріпдег зекеп), яблуко від яблуні да­леко не падає (нім. Вег Арреї іаііі пісНі юеіі Vот 8іатт). Нерідко фразеологічні кальки поширюються на різні мови. Наприклад, за німецьким зразком (йапке зсНдп) будуються фраземи зі значенням вдяч­ності в багатьох європейських мовах: укр. красно дякую, серб, хвала лепо₉ чеськ. йеки]і рекпе, угор. кдзгдпдт згереп тощо;

2) засвоєння артикуляційних особливостей іншої мо­ви. Внаслідок контактування румунської мови зі сло­в'янськими її артикуляція дуже наблизилася до арти­куляції слов'янських мов (нерідко можна почути таку характеристику румунської мови: це романська мова зі слов'янською вимовою). Фарингалізовані голосні, що не

Теорія мови

властиві тюркським мовам, в азербайджанській мові з'явилися під впливом кавказьких мов. Вимова комі-перм'яків стала близькою до російської. Інколи суб-страктний вплив може поширитися на декілька мов. Наприклад, у болгарській, румунській і албанській мо­вах наявний редукований голосний [а] (болг. т>, рум. а, алб. є);

3) зміну наголосу. У латиській мові раніше наголос був нефіксований, вільний, не закріплений за певним складом слова. Під впливом фінно-угорських мов ха­рактер наголосу змінився: тепер наголошеним є пер­ший склад у всіх формах усіх слів;

4) зміни у граматичній будові мови. У всіх тюрксь­ких мовах є шість відмінків. У якутській мові, яка належить до тюркської сім'ї, їх дев'ять. Уважають, що це сталося під впливом евенкійської мови, що нале­жить до тунгусо-маньчжурської сім'ї, багатої на від­мінкові форми. У болгарській мові внаслідок контак­тування з турецькою виник переповідний спосіб діє­слова (коментатив), що позначає неочевидну дію (чел «кажуть, що він читав», чели «кажуть, що вони чита­ли»). Під впливом російської мови в сучасній удмурт­ській мові намітилася тенденція до утворення видових пар дієслова.

Помітним є вплив мовних контактів на зміни в син­таксисі. Синтаксична будова таких фінно-угорських мов, як фінська, угорська, естонська, мордовська, ко-мі-зирянська, набула ознак індоєвропейських мов: по­рядок слів у реченні замість фіксованого став вільним, з'явилися підрядні речення зі сполучниками і сполуч­ними словами тощо. У французькій мові зворотний по­рядок слів у питальному реченні виник під впливом німецької мови;

5) зміни у словотворі. Поширеним явищем є запо­зичення суфіксів та префіксів. Скажімо, в українській мові широко вживаються запозичені префікси а-, анти-, інтер- (аполітичний, антинародний, антихудожній, інтервокальний, інтерполювати), суфікси -ир-, -ізм-, -ант-, -аж-, -ат-, -ар- та багато інших (бригадир, марши­рувати, українізм, квартирант, тренаж, типаж, арку-шат, актор, фактор). Російською мовою запозичений український суфікс -щин(а): Псковщина, Смоленщина. Бувають випадки запозичення моделей побудови слів. Так, наприклад, румунські числівники від одинадцяти до дев'ятнадцяти творяться за слов'янською моделлю

Мова та історія (розвиток мови)

«один + на + десять»: ипзргегесе, йоізргегесе тощо, де ип — «один», Лоі — «два», зрге — «на», гесе — «десять».

Запозичення — найпоширеніший результат взаємо­дії мов. Найпроникливішою для запозичень є лексико-семантична система. В англійській мові, наприклад, 60 відсотків французьких слів, у турецькій — 80 від­сотків арабізмів, а в корейській — 75 відсотків кита-їзмів. Роль лексичних запозичень є визначальною для всіх інших контактно зумовлених мовних змін: саме лексичними запозиченнями спричинені фонологічні та морфологічні запозичення. Так, зокрема, суфікси -аЬІе, -іЬІе (еаіаЬІе «їстівний», юогкаЬІе «такий, який пот­рібно обробити», йгіпкаЬІе «такий, що можна пити», ипгеайаЬІе «нерозбірливий») увійшли до англійської мови з французької разом із запозиченими словами айтігаЬІе «чудовий», роззіЬІе «можливий» тощо.

Фонологічні запозичення менш поширені, ніж лек­сичні. Як правило, іншомовні слова фонетично при­стосовуються до фонологічної системи мови-реципі-єнта. Так, англійський звук [0] передається в слов'ян­ських мовах звуками [і], [з], [£]. Явище субституції (заміни відсутніх звуків в мові-реципієнті іншими власними), на думку М. С. Трубецького, лежить в осно­ві можливості встановлення системи звуків-відповід-ників між будь-якими за своїм походженням кон­тактуючими мовами. Запозичення іншомовних слів здебільшого впливають лише на фонологічну синтаг­матику: виникають нові послідовності фонем (нова їх сполучуваність), змінюються фонетичні закономір­ності початку та кінця слова, суперсегментні особли­вості (відступ від правил наголошування в іншомов­них словах) тощо.

Однак за тривалого і масового запозичення слів мо­жуть статися суттєвіші зміни у фонологічній системі, в тому числі поява нових фонем і фонологізація вже на­явних у мові варіантів фонем (алофонів). Так, скажімо, у східнослов'янських мовах не було звука (відповідно і фонеми) [ф]. Із прийняттям християнства посилили­ся контакти східних слов'ян з греками, і в давньорусь­кій мові стали з'являтися грецькі слова, в тому числі й такі, в яких був звук [ф]. Оскільки такий звук був цілком чужим, то спочатку він замінювався своїми звуками [п],[т]: ркагоз — парус, Ркіїірроз — Пилип, Ткеойог — Теодор, туікоз — міт; див. ще поширені

Теорія мови

раніше в українській мові, в тому числі й у літератур­ній, форми на зразок Атени (Афіни), катедра (кафед­ра) тощо. Сторонність цього звука відчувається на­віть тепер: багато хто з українців замінює його зву­косполученням [хв]: Хведір, хверма тощо. Однак ще в давньоруську епоху, коли запозичення грецьких слів із звуком [ф] стало масовим, цей звук був спо­чатку засвоєний освіченими людьми, а через них — іншими верствами населення, і, отримавши широку лексичну базу, став самостійною фонемою (опозиція [ф] іншим звукам стала релевантною, тобто вико­ристовується для розрізнення слів). Пор.: вен — фен, він — фін, вар — фар, ваза — фаза; рос. еон — фон, веска — феска, влага — флага, ворс — форс. Подібне сталося зі звуком [ґ] в українській і чеській мовах. Спочатку він вживався в деяких іншомовних словах, а потім фонологізувався. Див. укр.: гніт і ґніт, грати і ґрати тощо. Отже, спершу запозичений звук функціонує лише у фонетично неасимільованій лексиці, а згодом входить до фонологічної системи мови.

Морфологія порівняно з іншими мовними рівнями, характеризується найвищим ступенем непроникнос­ті. Вважають, що контактування мов не збагачує, а спрощує морфологію. Наприклад, англійська мова внас­лідок контактів із скандинавськими мовами значно спростила свою морфологічну структуру. Саме такий результат контактування в морфології засвідчують креолізовані мови і піджини (спрощені мови), в яких морфологічні способи вираження значень замінюють­ся лексичними.

Синтаксис на відміну від морфології характеризу­ється високим ступенем проникності. Саме в тому вба­чають причину подібності синтаксичної структури ре­чення в багатьох мовах світу. Правда, в тих мовах, де основне навантаження вираження граматичних зна­чень лежить на синтаксисі, як то маємо в китайській мові, синтаксичні запозичення обмежені.

Отже, ступінь проникності обернено пропорційний ступеневі системності мови. Здатність до запозичення тим більша, чим слабші системні відношення. Систем­ність зумовлює стійкість, бо сила взаємозв'язку елемен­тів системи перешкоджає проникненню чужого елемен­та. Це і є причиною того, що найбільше запозичень є на лексико-семантичному рівні мови.