Здавалка
Главная | Обратная связь

Емоційна складова та символьна система процесу сприйняття як спільне між стереотипом та міфом



Виходячи з попереднього висновку про нагальність звернення людини до комплексу політичних міфів з метою пошуку роз’яснень, нам необхідно приділити більшу увагу двом раніше зазначеним елементам процесу – емоційній компоненті та символам як посередникам у зв’язку між даними.

Ми вже зазначали певну схожість між компонентами понять «політичний міф» та «політичний стереотип» – зокрема, вони обидва несуть в собі емоційну домінанту, дуже важливий та необхідний для вивчення елемент.

У. Ліппман, американський письменник, журналіст та практичний психолог, у своїй праці «Суспільна думка» зазначає: «Єдиною емоційною реакцією на подію, в якому людина сама не бере участі, може бути відчуття, викликане в нього уявним образом цієї події» [11, c. 29]. Ця цитата звертає нас до принципу формування стереотипу – тут наявні стійка емоційна константа. Далі У. Ліппман говорить про те, що непередбачуваний випадок, уява, бажання вірити – з цих трьох елементів складається сурогатна реальність, яка викликає потужну інстинктивну реакцію [11, c. 34, 35]. При чому, в деяких умовах люди реагують на фікції так само сильно, як і на дійсні події, а у багатьох випадках навіть допомагають створювати ті ж фікції, на які самі і реагують. Цей вислів якнайкраще описує початок утворення в «буферній зоні» віри у політичний міф.

Варто загострити увагу на тому, яким чином проявляє себе емоційна константа, та які саме емоції входять в її комплекс найчастіше. Знову звернемось до психологічної теорії К. Юнга. Він інтерпретує політичний міф саме виходячи з емоційної його суті і зазначає, що [19, c. 44]:

1. Психіка та емоційний стан людини дестабілізуються в кризових ситуаціях.

2. У міфах завжди проявляються основні сюжети політичної міфології, в яких відтворюються політичні архетипи суспільної думки.

3. Згадані архетипи покликані легітимізувати соціально-політичний простір.

Вчений описує те, що всі традиційні архетипи буття людини в соціумі та політичному процесі з часом витісняються в підсвідоме, а у свідомості його місце займають раціональні пояснення світу [19, c. 46]. Це цілком логічно та вписується в розуміння того, що ми описували вище. Однак, дослідник зазначає ще одну важливу деталь – підсвідоме, та сама згадувана нами «буферна зона» активізується лише тоді, коли людині потрібен політичний міф для роз’яснення, і лише у тому випадку, якщо вона перебуває в кризовому стані, її свідомість піддається впливу – це відбувається в переломні моменти історії соціуму, частиною якого є індивід, та характеризується К. Юнгом як колективний невроз [22, c, 11].

Колективний невроз в свою чергу викликає активізацію первісних форм людської свідомості, які аналогічно з архетипами, з часом були відсунуті у підсвідоме, але ні в якому разі не зникли. Ці форми апелюють до основних сюжетів міфології, яка співвідноситься з політичною.

Необхідно зазначити основні сюжети політичних міфів, до яких апелює підсвідоме людини. Ними можуть бути [21, c. 19-24]:

1. Міф про змову.

Негативно тлумачить явища, які аналізуються свідомістю як результат таємної дії протилежних сил. Зазвичай уособленнями таких міфів можуть бути «вороги народу», іноземні агенти, терористи тощо. Діяльність протилежних сил завжди скерована на порушення порядку у суспільстві, до якого належить людина.

2. Міф про «золотий вік».

У міфі розповідається про те, що за інших часів у суспільстві, до якого належить людина, жилось краще, традиції були шановані, життя було простим та зрозумілим, світом правила справедливість та рівність.

Зазвичай, міф або закликає або повернутись до таких часів, або створити такі часи в майбутньому.

3. Міф про героя.

У міфі завжди є герой, який є наділений харизмою та такими рисами характеру, які не завжди є притаманні звичайній людині. Герой в такому випадку гіперболізовано наділяється або якостями пророка, або талантом воїна, або моральними якостями благодійника тощо.

4. Міф про єдність.

Суть полягає в протиставленні «друзям» «ворогів», завжди ведеться мова про існування вісі «ми» - «вони», «свої – чужі». «Вороги» у даному розумінні є причиною нещасть суспільства, до якого належить людина. «Вороги» намагаються зруйнувати мир у суспільстві та спаплюжити людську мораль та цінності.

5. Міф про «особистий вибір».

У цьому міфі мова йде про те, що переваги приватної власності обґрунтовуються на основі особистого вибору та пошани індивідуалізму та індивідуальності. Так зароджувалась ринкова економіка. Поняття «свобода» співвідносилось із поняттям «вибір», тож логічно було говорити про приватну власність у цьому контексті. На сучасному етапі цей міф не втрачає своєї актуальності, особливо під час економічних криз.

6. Міф про нейтралітет.

Цей міф традиційно слугує ширмою маніпулятивним методикам політичного процесу, оскільки він покликаний запевнити людей у тому, що усі суб’єкти політичного процесу є нейтральними у відношенні до подій, які відбуваються у суспільстві. Люди повинні вірити у те, що органи влади та самоврядування, засоби масової інформації, галузь освіти та науки тощо є абсолютно нейтральними і зберігатимуть нейтралітет, не дивлячись ні на що, не спекулюючи власними інтересами, та не ставлячи їх вище за колективні.

7. Міф про природу людини.

У міфі йдеться про те, що людина сама обирає, бути їй пасивною чи активною, а від її вибору залежить поведінка соціуму в цілому.

Цей міф покликаний виправдати те, що негативні явища в житті людей зумовлені лише їхнім раціональним вибором, і лежать суто в межах відповідальності кожного, але не держави в цілому.

8. Міф про відсутність соціальних конфліктів.

Міфологи розробляють цей міф у відповідності до тієї теорії, що у суспільстві немає соціального конфлікту – конфлікт є суто індивідуальним та має індивідуальне походження.

9. Міф про плюралізм ЗМІ

Виходячи з теорії особистісного вибору, міф про плюралізм ЗМІ зображає людський вибір необмеженим колом провладних чи корумпованих ЗМІ – засоби масової інформації є різноплановими, а їх різноманіття покликане усебічно відображати та подавати інформацію.

Тобто, усі перелічені «сценарії» політичних міфів є покладені в їх основу та проявляють себе відповідно до процесу міфологізації сприйняття. Це означає, що у процесі можна констатувати, до якого зі сценаріїв звертається людина, зумівши виокремити символи, які на нього вкажуть. Таким чином, ми переходимо до того, що визначальними елементами процесу є символи. Необхідно визначитись з тим, що вони можуть собою представляти та як їх дослідити.

У першу чергу необхідно відокремити символи, про які йде мова в контексті політичного міфу та політично символіку загалом. Між цими поняттями є спільне: воно полягає у тому, що політична символіка використовує набір образів для досягнення певного ефекту аналогічним чином, але все ж таки за своєю суттю вони різні.

До символьної системи політичних міфів може входити будь-яке поняття, яке здатне активізувати емоційну складову людської свідомості [5, c.18]. Це означає, що ця система не має меж та розділу її на матеріальну та нематеріальну частини – до переліку символів може потрапити:

· особа чи історична постать, група осіб, окреме суспільство, соціум тощо;

· поведінка особи/групи осіб;

· явище чи подія, що несе в собі потужний емоційний потенціал;

· поняття чи коло понять, окрема галузь науки/культурного життя/соціального життя/політичного процесу;

· суб’єкт політики, політичний актор;

· держава або сукупність держав;

· політика однієї держави стосовно іншої або внутрішня політика держави;

Перелік зазначених нами символів не є вичерпним, оскільки не є вичерпною людська емоційна сторона свідомості.

Таким чином, якщо досліджувати символьну систему політичної міфології, нам необхідно проаналізувати, чи вона буде визначальною для всього дослідження. Адже не потрібно забувати, що ми зробили висновок про те, що спочатку необхідно виокремити політичні стереотипи, а тільки потім починати досліджувати політичні міфи.

Оскільки політичний стереотип можна вивчати лише за емоційною складовою, логічним є те, що категорії визначення політичних стереотипів мають пов’язуватись з символьною системою. І на цьому етапі ми доходимо до думки: чи може символьна система у випадку окремо взятого дослідження співпадати з категоріями, за якими ми починаємо досліджувати політичні стереотипи?

Правильною відповіддю буде визнати, що не у всіх випадках та, зважаючи на те, яким чином та за якою методикою ми можемо досліджувати політичні стереотипи загалом. З огляду на те, що велика кількість методик дослідження явища стереотипізації є недієвими, оскільки базуються лише на теоретичних фактах та умовиводах, ми можемо обґрунтувати необхідність створення такої методики, яка дозволила б нам говорити про те, що вона повною мірою відображає можливість дослідити стереотип, символи та міф у одній системі.

Таким чином, проблемою залишається те, що нам, як і більшості дослідникам політичної культури та її складових, є недостатньо наявних емпіричних методів дослідження, які б давали змогу прослідкувати саме ефект емоційного впливу стереотипу на свідомість. Мабуть не буде помилкою сказати, що у такому разі ми маємо розглянути не лише політичну науку на предмет наявності такого методу, який задовольнив би наші потреби та очікування, але і суміжні науки – зокрема згадувану нами психологію, яка є близькою до теми, що ми вивчаємо.

Наявність необхідної психологічної методики дала б змогу сконструювати необхідну нам символьну структуру і розглянути можливість сумісництва символів та категорій вивчення політичного стереотипу.

Нами була здійснена спроба розглянути найважливіше у досліджуваній нами темі – взаємодії понять політичного міфу та політичного стереотипу, і в результаті ми виокремили суть, яка полягає у тому, що політичний стереотип впливає на формування політичного міфу, а отже, взаємозв’язок має раціональне підґрунтя для вивчення та глибшого дослідження. Ми проаналізували емоційну складову свідомості, та виявили, що вона проявляє себе і у підсвідомому, що дає змогу стверджувати про те, що політичний стереотип та політичний міф можна досліджувати у одній площині. Необхідно лише підібрати методику, яка справилась би з цим завданням. Це необхідно зробити, враховуючи позиції не тільки дослідників політичної науки, але і суміжних наук, які займались питанням вивчення стереотипу та міфу в культурі сприйняття.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.