 |
|
Композиційний аспект
Працюючи над текстом, редактор має пам’ятати про найважливіші завдання навчального видання: дати реципієнту певну систему знань, допомогти йому оволодіти ними та засвоїти дисципліну, викладену у виданні, активізувати творчий потенціал реципієнта (вдала розробка питань для самоконтролю та найрізноманітніших творчих завдань), і, нарешті, навчальне видання має сприяти формуванню особистісних начал. Виконанню цих завдань має бути підпорядкований наскрізь відпрацьований належний навчально-методичний рівень тексту. Не останню роль у виконанні цих завдань відіграє вдало побудована композиція твору.
Під композицією слід розуміти, за визначенням В. В. Різуна, побудову твору, тобто системно-структурну організацію в плані його змісту [13, с. 185]. За визначенням А. Є. Мільчина, композиція видання – це послідовність розташування його складових частин, до яких належать основний текст, поза текстові елементи апарату видання, а також додатковий текст [23, с. 171]. За визначенням В. Іванова, «композиція – це найважливіший синтезуючий компонент художньої форми, який надає твору єдності й закінченості, організує сприйняття його змісту» [7, с. 69]. Композиція зумовлена змістом основного тексту, розміщенням та співвідношенням усіх складових частин (компонентів), подачею та розташуванням потрібної інформації. Зміст частин твору, з яких утворюється твір і які становлять його композицію, мають бути тематично однорідними. Усі компоненти тексту видання взаємопов’язані, взаємообумовлені та підпорядковані завданню краще розкрити його зміст. Отже, композиція відіграє одну з важливих ролей під час організації будь-якого видання. З. В. Партико вважає, що «вдало вибрана композиція значною мірою забезпечує успіх повідомлення» [11, с. 151].
Структура видів тексту і засоби їх мовленнєвого оформлення різні. Відповідно різними будуть і методи обробки кожного з них. Найчастіше виділяють чотири види тексту: оповідь, опис, роздум і визначення. Оповідь обумовлена дією, як розгортається у часі. Опис – предметом чи явищем, який подається в тексті, розподіленим на частини. Роздум – думкою автора. Інакше кажучи, частини тексту поєднані тим, що вони виступають в мовленні як відображення частин складної події (оповідь), чи складного предмета (опис), чи руху авторської думки до висновку (роздум).
В будь-якій частині чи тексті в цілому, провідним буде той чи інший тип побудови, що обумовлює послідовність та структурно-логічний зв’язок речень [13, с. 186].
Опис відбиває будь-яке явище, предмет, подій, шляхом відтворення ознак, властивих йому в момент існування. Принцип створення опису – розташування деталей опису в такому порядку, щоб кожна наступна доповнювала попередню, нашаровувалась на неї, створювала уявлення про явище в цілому. Для успішного аналізу і обробки тексту необхідно мати уявлення про види опису, які розрізняються за метою створення, змістом, а відповідно за композицією і характером матеріалу. Так, при роботі над описом, основною функцією якого є переказ інформації про предмет, редактор має стежити за тим, щоб деталі опису містили об’єктивні відомості про істотні властивості явищ, а не суб’єктивні уявлення про них. Також потрібно слідкувати за тим, щоб ці відомості були розташовані в традиційній для цього жанру послідовності. Опис повинен не лише повідомляти читачу інформацію про предмет, але й відбити його образ, передати авторське ставлення до нього.
У роздумі досліджується природа, характер, походження тих чи інших явищ, розглядаючи їхній взаємозв’язок доводяться певні положення. Оскільки деякі роздуми схожі з описом, треба знати ознаки, за якими ці два види тексту розрізняються, а саме: на відміну від опису у роздумі не просто називаються ознаки, властивості явищ, але й у тексті розкривається їхній взаємозв’язок. Сутність відтворюваних описом явищ читач добуває із тексту під час читання. В роздумі такі знання формулюються автором. Зв’язок між елементами опису являє собою логічне множення, а між елементами роздуму наявне логічне дотримання, що виражається акцентуючи ми словами (сполучниками зі значенням умови, причини, наслідка).
За допомогою визначень пояснюється значення незнайомих найменувань, у тому числі термінів, у більшості випадків розкривається зміст понять, які вони позначають, стійкість структурної форми цього виду тексту дає змогу легко виявити її у будь-якому тексті. Існують види визначень, відповідно до їх призначення та складу (номінальні та реальні). За характером змісту і функціями визначення поділяються на: реєструючі, уточнюючі та засновуючи. За способом вираження визначення бувають: словесні та остенсивні.
В аналізованому нами навчальному посібнику О. І. Шокалюка наявний оповідний тип композиції тексту, адже для такого предмету як історія властива просторова і часова логіка розгортання змісту.
Оповідь відтворює хід, плин подій, які відбуваються в природі, суспільстві, психіці людей і будується за хронологічним типом. З огляду на це мовною основою цього виду тексту є дієслово. Можливо поєднання або зміна часових форм дієслова в межах одного фрагмента тексту. Великі за розміром тексти поєднують оповідь з іншими видами композиції. В нашому навчальному виданні оповідний принцип композиції є основою твору.
З. Партико виділяє такі види композиції: пряма та зворотня хронологічні композиції, одночасова багатосюжетна композиція, багаточасова композиція і змішана хронологічна композиція. Навчальному посібнику О. І. Шокалюка притаманна пряма хронологічна композиція. Для неї характерна «послідовність розташування композиційних одиниць у повідомленні, яка відповідає послідовності описуваних подій. Із двох одиниць, що описують дві послідовні в часі події, першою в тексті розташовують ту, яка описує подію, що в часі відбулася першою. Крім того, до прямої хронологічної композиції ставлять дві вимоги: по-перше, вона повинна мати лише один сюжет і, по-друге, прогалини в часовому розгортанні подій заборонені» [11, с. 152].
Пряма хронологічна композиція аналізованого нами навчального посібника порушується в темі XVII. Замість прямої хронології наявна змішана. Як зазначає З. Партико, для оповідної композиції таке порушення є типовим. Для того, щоб його уникнути, ми пропонуємо поміняти місцями третє і четверте питання теми:
3. Історична оцінка парламентів, президентів, урядів України (1990-2002 рр.).
4. Особливості внутрішньої і зовнішньої політики України в роки незалежності; перспективи її розвитку (с. 227).
Також тут порушується правило обґрунтованості: поділ повинен здійснюватись за однією основою. [15, с. 121]. Як бачимо, основою поділу в посібнику «Історія України» є просторова-часова періодизація розвитку історії. Кожен розділ і кожне питання розділу знайомить читача з послідовним етапом розвитку історії, тому ми пропонуємо такі зміни композиції:
3. Особливості внутрішньої і зовнішньої політики України в роки незалежності; перспективи її розвитку.
4. Історична оцінка парламентів, президентів, урядів України (1990-2002 рр.).
На початку аналізованого нами видання міститься вступ. Вступ чи передмова – це обов’язковий елемент в структурі навчального посібника. У ньому має бути вказано актуальність, місце, яке займає дисципліна (в нашому випадку історія України) серед усіх інших. Саме у вступі мають бути сформульовані основні побажання реципієнтам, що вивчатимуть даний курс. У нашому випадку вступ виконує не тільки свою функцію, а ще й функцію звичайного розділу. Оформлення вступу повністю збігається з оформленням розділів: мета і завдання, план, основна література, додаткова література, послідовний розбір питань, питання для самостійної роботи. Оскільки вступ оформлений як розділ і фактично виконує його роль, то до нього повинні застосовуватись такі ж самі вимоги, як і до розділу.
За М. Тимошиком для композиції навчальних видань характерні:
– послідовність і строга системність подачі матеріалу (від простого до складнішого);
– чітка й детальна структурованість усіх складових змістової частини;
– наявність блоків для самостійних завдань, контрольних запитань і вправ [19, с. 155].
Опрацьовуючи повідомлення, редактор по-перше повинен проконтролювати довжину композиційних одиниць та їх пропорційність. За твердженням дослідників, довжина композиційних одиниць залежить, зокрема, від кваліфікації реципієнтів: чим вона нижча, тим менше має бути кількість сторінок. У середньому, розділи «Історії України» О. І. Шокалюка містять 20 сторінок. За З. Партико, ця величина становить стандартний показник довжини композиційних одиниць.
Вимога пропорційності вимагає, щоб середня довжина композиційних одиниць одного рівня була приблизно однаковою. Порушення цієї норми часто трапляється тоді, коли автор має або надто багато матеріалу з теми одного розділу, або погано знає одну чи кілька тем інших розділів повідомлення. На думку З. Партика, обсяги композиційних одиниць одного ієрархічного рівня не повинні відрізнятися більше, ніж утричі [11, с. 165]. В аналізованому виданні кількість сторінок розділу коливається від 5 до 35. З огляду на це, пропонуємо змінити обсяги розділів, а саме – найбільший розділ поділити на дві частини.
Розділ XVII. Україна – незалежна, суверенна держава (с. 227). Пропонуємо такий варіант:
Розділ XVII.Здобуття незалежності.
Розділ XVIII.Українська держава з 1990 по 2002 рік.
Розділ XVII. Україна – незалежна, суверенна держава мав чотири питання. Відповідно, перші два питання відійдуть до розділу XVII, а останні – до розділу XVIII.
В аналізованому нами навчальному посібнику зміст розташовується на початку видання. У навчальних і наукових виданнях цей елемент верстають – відразу за титульним аркушем і його зворотом на окремій сторінці непарної полоси [14, с. 122]. Це відразу орієнтує читача і в загальній проблематиці видання, і в пошуку потрібної теми.
Першорядну роль у засвоєнні та кращому розумінні тексту відіграють контрольні запитання. Як зазначає М. Тимошик, цим компонентам видання має закінчуватися кожна тема (розділ, частина) навчального видання [18, с. 25]. Функції цього структурного елемента видання досить вагомі й відповідальні, адже пошук відповідей на поставлені запитання чи виконання завдань спонукає студента до уважного прочитання теми, виокремлення в ній головного, вироблення звички самоконтролю та організації самоперевірки, формує навички самостійного мислення, пошуку й читання додаткової літератури.
В аналізованому нами виданні цей структурний елемент носить назву Проблемні питання та завдання для самостійної роботи і розміщується в кінці кожного розділу. Запитання і завдання в тексті розроблені вдало, тобто складними формами, що вимагає від того, хто вивчає відповідну дисципліну, застосовувати складні мислиннєві та практичні дії, а тому глибше та повніше розуміти проблему, залучати більшу кількість опрацьованих джерел. Наведемо декілька прикладів із посібника: Дайте оцінку «норманській» та «хозарській» теоріям походження Київської Русі (с.20). Чому після занепаду Києва саме Галицько-Волинське князівство стало основою української державності? (с. 27). Як бачимо, питання тренують пам’ять та вимагають орієнтування у відповідній темі. Але, не зважаючи на зазначені вище позитивні моменти цієї структурної одиниці, ми знайшли відхилення одного з елементів від інших. Контрольні питання вступу (який, як ми вже зазначали раніше, насправді є звичайним розділом) логічно «не випливають» з нього.
Важливими для сприйняття і розуміння твору є таблиці. Вони становлять неодмінний елемент науково-технічної літератури. За В. Савою, «таблиця – цифровий, текстовий або мішаний набір, зведений у колонки (графи), що розділяються лінійками» 14, с. 141]. В аналізованому нами навчальному посібнику О. І. Шокалюка наявна усього лише одна таблиця (с. 140).
Таблиці розміщуються якнайближче до того місця, де про них ідеться в тексті. У зв’язку з цим на кожну таблицю має бути посилання в тексті. У нашому виданні відсутні посилання на таблицю. Також бажано, щоб таблиці мали тематичний заголовок. Таблиця в посібнику О. І. Шокалюка не має тематичного заголовку. Також її можна охарактеризувати наступним чином:
– за ступенем наповненості елементів – це книжкова таблиця, оскільки всі комірки заповнені;
– за характером відомостей у комірках – це текстова таблиця, бо всі комірки містять тільки текст;
– за способом заверстування – внутрішньосторінкова таблиця;
– за способом розташування стосовно основного тексту на сторінці – вертикальна таблиця;
– за ступенем обрамлення – закрита таблиця, тобто обрамлена лінійками зо всіх сторін.
Текст, як уречевлений фрагмент мислення та мови, виходячи з власної природи, має відповідати не лише правилам граматики та стилістики, а й правилам логіки. У науковій, а особливо навчальній літературі, яка за призначенням покликана не лише повідомляти читачу про щось, а й вчити його мислити, логічні помилки взагалі не припустимі.
Аналізуючи навчальний посібник ми слідкували за тим, щоб не були порушені закони логічного мислення: тотожності, суперечності, достатньої підстави та виключення третього. Працюючи над покращенням тексту видання, ми також виявили виявили незначну кількість помилок, а саме – правила заборони кола у визначенні [20, с. 118]. «Які ж причини привели до кризового стану в Україні?
1. Основна причина – кризовий стан, в якому знаходилась вся економіка України, породжений самою тоталітарною системою» (с. 219).
Як бачимо, автор визначає поняття «кризового стану»само через себе. Ми пропонуємо переробити це речення наступним чином: «Які ж причини привели до кризового стану в Україні?
1. Основна причина – низький рівень економіки України, спричинений самою тоталітарною системою».
Здійснивши дослідження композиції та логіки викладу тексту, ми можемо зробити певні підсумки. Отже, композиція видання потребує деяких змін. Ми виділили її позитивні та негативні риси. Так, до позитивного моменту можна віднести наявність у тексті вдало розроблених контрольних запитань та завдань, але вимагає зміни оформлення таблиці.
Щодо логіки видання, то навчальне видання О. І. Шокалюка «Історія України» майже завжди дотримується логічних норм. Дотримання елементарних правил логічної культури з давніх-давен вважається необхідним показником якості видання. Твердження про те, що логічна правильність в навчальній літературі має виняткове значення пояснюється не лише віковою категорією та ступенем підготовленості реципієнта. Ця винятковість визначається роллю та змістом навчальної книги, особливостями її підготовки та функціонування. Саме тому, усуваючи логічні вади та недоліки, редактор тим самим покращує текст, полегшує його сприйняття та розуміння [6, с. 170].