Здавалка
Главная | Обратная связь

Проблемно-тематичні аспекти висвітлення економічної складової кризи в Україні



У даному розділі будуть проаналізовані статті, у яких безпосередньо розглядається економічна складова світової фінансової кризи, зовнішні та внутрішні фактори, які сприяють виникненню та розвитку кризових явищ в Україні, а також прояви економічної кризи у різних країнах світу.

 

3.1.1. Причини, наслідки та шляхи виходу України з кризової ситуації.

Проаналізувавши низку статей, таких як «Підніжка економіці» Наталі Білоусової [15, 1], «Які симптоми української кризи» Олексія Савицького [60, 5] та ін., можна виокремити наступні причини кризи в Україні:

· утворення суспільства надмірного споживання;

· розрив між реальними та «віртуальними» грошима;

· відсутність стратегії економічного розвитку;

· валютні проблеми;

· послаблення внутрішнього сектору економіки та надмірна залежність від зовнішнього фінансування;

· відсутність узгодженості між діями влади та її недосвідченість в економічних питаннях;

· зниження цін на експортні товари;

· психологічний чинник.

Великої уваги приділено виданням шляхам виходу України з кризи, тож до їх обговорення було залучено велику кількість експертів. На їхню думку, основними заходами, яких необхідно вжити для подолання кризи, мали стати наступні.

· Спрямування коштів до реального сектору економіки. Такий захід став особливо актуальним у зв’язку з припиненням кредитування комерційними банками з одного боку та отриманням грошей від МВФ і потребою їх ефективного використання з іншого. Так, у статті «Курс» керує країною» екс-заступник голови правління НБУ Сергій Яременко підкреслює: «Нам потрібна не просто рекапіталізація банків, треба направити всі вільні кошти в реальний сектор економіки, який давно просить фінансів і б’ється в передсмертних муках» [13, 5].

· Покращення інвестиційного клімату. Даному питанню було присвячено цілу низку публікацій, в яких експерти наголошують, що створення сприятливих умов для інвестування та привабливого інвестиційного іміджу давно стали кричущою необхідністю для української економіки [54, 5].

· Модернізація виробництва та запровадження інноваційних технологій. Необхідність цих заходів відстоюють: президент Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв, доктор економічних наук Василь Шевчук, директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, академік Юрій Пахомов та інші. При цьому Юрій Пахомов заявляє: «Інновації — це державна справа, нинішній ринковій економіці України це буде не цікаво. Адже бізнес зараз хвилює лише якнайшвидший прибуток. Тож, якщо треба розвивати інноваційний сектор, без чіткого плану й державної руки не обійтися» [58, 5].

· Грамотна грошова політика, зокрема антиінфляційні заходи.

· Регулювання діяльності комерційних банків. У зв’язку з «депозитною лихоманкою» у банківському секторі про необхідність даного заходу згадують практично в кожній другій публікації. Що ж стосується конкретних кроків роботи з комерційними банками, у статті «Післякризовий період» експерт Ярослав Жаліло стверджує: «Необхідно удосконалити інструментарій регулювання ліквідності комерційних банків та структуризації збільшення грошової пропозиції. Посилене рефінансування комбанків, у тому числі — з коштів МВФ, не принесе якісних змін без формування сегменту «довгих грошей» [26, 5].

· Встановлення оптимального співвідношення між експортно-імпортними операціями.

· Грамотна податкова політика. Щодо даного пункту, видання подає звіт Ольги Кротової з відкритої двосторонньої зустрічі «Реальний сектор економіки — українській владі: п’ять антикризових кроків», на якій антикризове оподаткування розглядалося як один з таких кроків. У контексті даного питання пропонували запровадити прогресивну шкалу прибуткового оподаткування та оподаткування нерухомості, а також половину головних податків залишити за місцем сплати, і лише половину спрямувати до центрального бюджету [38, 5].

· Структурні зміни в економіці та підвищення конкурентоздатності країни. Такий захід підсумовує всі зміни, які експерти пропонують запровадити для оздоровлення економіки нашої країни. При цьому, на думку експертів, ключову роль в перетвореннях має відігравати українська влада.

Серед шляхів виходу з кризи, запропонованих на сторінках видання, були й такі, які не отримали одностайної підтримки експертів. Прикладом цього є пропозиція заступника директора Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України Валерія Новицького перейти до планової економіки у її модернізованому вигляді. Проти такої пропозиції одразу ж виступив екс-міністр фінансів України Віктор Пинзеник. В ході дискусії, до якої долучилися директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський та керівник групи радників голови НБУ Валерій Литвицький, експерти дійшли висновку, що планування Україні потрібне у якості створення середньострокового бачення її розвитку [58, 5].

Багато хто з експертів, опитаних газетою «День», висловлює упевненість в тому, що дана економічна криза підриває основні принципи капіталізму та веде до встановлення принципово нової економічної системи. Так, у статті «Економічна криза в Україні: епізод перший. Що далі?» президент Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв називає нинішню кризу трансформаційною та стверджує, що вона призведе до побудови принципово нової економічної системи [54, 5]. У той же час Єрмолаєв, як і інші експерти, які очікують появи нової економічної системи, не зазначають, які саме механізми мають лягти в основу такої трансформаційної економіки.

Однак далеко не всі експерти погоджуються з тезою про виникнення нової економічної системи. Так, у статті «Як не проґавити економіку нового часу» директор Інституту перехідної економіки Банку Фінляндії Ікка Корхонен зазначив: «Не думаю, що з’явиться якась кардинально нова економічна політика. Все залишиться на тому ж рівні. Щоправда, побільшає економічної співпраці між країнами, а фінансовий сектор стане більш регульованим у всіх державах» [21, 5].

Ще одним прогнозом щодо післякризового періоду є перманентне виникнення все гірших криз, про що пишуть у статті «Тахікардія сучасної економіки» — онучка «тюльпанової лихоманки» начальник відділу «Науково-методичних розробок і міжнародних програм» НДЕІ Міністерства економіки України Віра Герасименко та директор Департаменту внутрішнього аудиту групи компаній «Jordan Industrial Resources Co. Ltd» в Україні Андрій Рєпа. Дана стаття заслуговує на особливу увагу, оскільки її автори прослідкували історію криз, закономірності їх виникнення та зробили прогноз щодо майбутніх криз і їх наслідків. Цікаво те, що загрозу для суспільства вони вбачають у надшвидкому розвитку інформаційних технологій. Так, сучасну кризу вони називають першою кризою глобального Інтернет-простору, підкреслюючи роль мережі Інтернет при формуванні панічних настроїв населення. Наступні ж кризи викликають у авторів велике занепокоєння, оскільки на їхню думку вони або почастішають, або поглибшають, причому одне не виключає інше [23, 5].

Вагомості й переконливості статті додають цікаві епізоди з історії криз, діаграми та графіки, що демонструють циклічність розвитку економіки. Науковці оперують економічними термінами і в той же час стаття написана легкою, зрозумілою для читача мовою. Таким чином, за своєю ґрунтовністю, цікавістю, підходом до подання матеріалу стаття «Тахікардія сучасної економіки» — онучка «тюльпанової лихоманки» може вважатися одним із кращих матеріалів газети «День» щодо економічної кризи.

Підсумовуючи матеріали даного підрозділу, можна зробити висновок, що причини та шляхи подолання світової економічної кризи висвітлені виданням досить ретельно. Велике значення для читача має те, що до обговорення практично кожного питання було залучено велику кількість експертів, як українських, так і зарубіжних.

 

3.1.2. Фінансовий сектор як індикатор кризових явищ

Даний пункт є одним із найважливіших та найбільш повно представлених на сторінках газети. Це пояснюється тим, що саме на фінансовому ринку розпочалися прояви економічної кризи.

Найбільше уваги було присвячено банківському сектору, де за ситуацією слідкували журналісти Наталія Білоусова, Валерій Литвицький, Олексій Савицький та Сергій Льовочкін. Якщо йти за хронологією публікацій, то спершу публікації носили заспокійливий характер, заперечуючи наявність проблем у банківському секторі.

Найбільш яскраво цю стадію демонструє стаття Олексія Савицького «Чи виправдана паніка?», яка з’явилася у зв’язку з чутками про банкрутство «Промінвестбанку» та масове зняття готівки населенням. Посилаючись на Нацбанк та правління «Промінвестбанку», автор заявляє, що такі чутки є результатом діяльності рейдерів, які хочуть зменшити у такий спосіб вартість банку та купити його «за безцінь». Він також наводить слова керівника Групи радників голови НБУ Валерія Литвицького: «Цей банк сильний, системоутворюючий, він свої платіжні зобов’язання виконує... Єдина проблема виникла з депозитами у зв’язку з плітками про його неплатоспроможність… У нас ліквідність нормальна, банківська система здорова, платіжний баланс позитивний...» [59, 5].

У той же час Литвицький ненароком зазначає, що для підтримки «Промінвестбанку» НБУ відкриває йому кредитну лінію на п’ять мільярдів гривень. «Хоча ми впевнені, що цього й не потрібно буде, банк ще й буде думати, куди ці кошти подіти», – заспокоює населення Литвицький. Однак читача, який навіть не розбирається в економіці, подібна інформація лише нервує, оскільки всім відомо, як складно отримати кредит від будь-яких державних установ і що просто так НБУ кредити не видає. Тож якщо Нацбанк пішов на такий крок, напрошується висновок, що вкладникам і справді є через що непокоїтися.

Втім, автор не став акцентувати увагу на даному протиріччі, а зробив висновок про стабільність ситуації в банківському секторі, щоправда, поділившись невиразними сумнівами щодо «здоров’я» українських банків.

Вже 14 жовтня 2008 року характер висвітлення подій кардинально змінюється. Виходить стаття Наталі Білоусової «Принцип доміно?», в якій автор зазначає, що стан української банківської сфери далеко не свідчить про стабільність і «хороше здоров’я» і що такі банки, як «Промінвест» та «Надра» вже зазнали серйозних проблем [12, 5]. Таким чином, за 12 днів після заяв про чудовий стан банківської сфери газета стверджує абсолютно протилежне, що можна пояснити бажанням посадових осіб, які виступили у ролі експертів, приховати справжній стан справ в українській економіці. Втім, не зрозуміло, чому досвідчені журналісти практично не піддали критиці заяви посадовців.

Далі ситуація у банківському секторі викликала справжню дискусію на сторінках газети, в якій зіткнулися дві протилежні позиції: вкладників та банкірів.

Більшість статей, що стосуються позиції вкладників, присвячені проблемі подолання недовіри населення до банківської сфери. При цьому варто відзначити, що не завжди, висвітлюючи позицію клієнтів банків, журналісти були на їхньому боці. Так, у статті «З-під матраців — в економіку» Олексій Савицький звинувачує вкладників у тому, що, піддавшись паніці, вони лише в лютому 2009 року забрали з банків 811,2 мільйона доларів, тим самим «знекровивши» економіку. Розуміючи, що повернути довіру людей на даному етапі практично нереально, деякі експерти пропонують вжити заходів відверто агресивних щодо населення власної країни. Так, президент Центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло практично пропонує «витряхнути» кошти з матраців і «вижати соки» з їхніх власників, одночасно стимулюючи споживчу активність. Природно, що з критикою таких заходів виступили інші експерти, відзначаючи, що у великої частини населення «витискати з матраців» просто нічого, та обстоюючи думку про неефективність таких «інвесторів не з власної волі» [55, 5].

Аналізуючи дану статтю, створюється враження, що автор знаходиться в опозиції до читача, тож, на мою думку, журналіст не виконав своєї місії – служити інтересам пересічного українця. Звісно, основну агресію виявили опитані експерти, але в такому випадку, захищаючи читача, журналіст міг би вступити в полеміку з ними. Однак полеміка у тексті відсутня, що вочевидь збільшує недовіру читача до видання.

Важко не погодитись, що відсутність довіри вкладника значно ускладнює економічну ситуацію, тож до проблеми повернення довіри населення видання неодноразово зверталося і надалі, проте статті вже не носили агресивний характер по відношенню до населення.

Цікавою для читача є також стаття Тетяни Мамалиги «Безальтернативні депозити». Автор одразу доходить висновку, що реальної альтернативи депозитам немає, тож присвячує матеріал пошуку найбільш вигідного для вкладника співвідношення валют у можливому депозиті з точки зору прибутковості, стабільності та надійності [39, 5]. Подібні статті є надзвичайно корисними для пересічного читача, оскільки напряму допомагають йому розібратися в економічній ситуації та несуть практичну користь.

Якщо ж дивитися на ситуацію очима банкірів, то першою і чи не найголовнішою проблемою, з якою зіткнулися банки, на думку журналістів, стало неповернення коштів за кредитами. Саме цьому присвячена стаття Лідії Погребняк «Експансія на боржників», у якій автор прогнозує збільшення потреби зі сторони банків у колекторських послугах та розповідає про основні способи повернення грошей колекторськими компаніями [47, 5].

Цікавою є стаття Алли Дубровик «Вкладників банків ділять на сорти», у якій розглядається трикутник «банк–вкладник–суд». У ній мова йде про проблеми вкладників, які подавали позови до суду щодо неповернення грошей «Укрпромбанком». Автор наводить думку однієї з клієнток «Укрпромбанку» Олени Куценко: «Нас поділили на два «сорти». Перший — це ті, хто мирно чекав «із моря погоди», коли їм повернуть їхні гроші. До другого виокремили тих вкладників, які відстоювали свої права в суді. Так ті, хто сидів, склавши руки, без проблем отримають свої гроші в «Родовід Банк». А нам потрібно чекати, поки «Укрпромбанк» ліквідують, і аж тоді сподіватись, що гроші нам поверне Фонд гарантування вкладів» [24, 5]. Журналіст з’ясовує в експертів, чому склалася така ситуація і детально розбирається, що ж робити вкладникам «другого сорту».

На мою думку, такі статті є найціннішими для читача, оскільки вони не лише піднімають на суспільний рівень проблеми пересічного українця, а й допомагають розібратися, як знайти вихід з ситуації, залучаючи компетентних спеціалістів, у яких пересічному читачеві отримати консультацію проблематично.

Дуже цікавою є стаття президента Асоціації українських банків Олександра Сугоняко «Десять міфів про банки», де не лише коментується позиція банків у ситуації, що склалася, а й роз’яснюються основні принципи роботи банків. Міфами Олександр Сугоняко назвав такі твердження, як «В економіці криза, а банки отримують величезні прибутки», «Українські банки жадібніші за закордонні — дають кредити набагато дорожче, ніж у Західній Європі», «Тримати гроші в банках ненадійно — краще щось придбати чи тримати готівкою вдома» та інші [62, 5]. Кожне з тверджень було детально роз’яснене автором з економічної точки зору, тож стаття є надзвичайно цінною і для вкладника, і для самих банкірів. Справа в тому, що лише за умови спокійного, розважливого діалогу без взаємних обвинувачень вкладники та банки можуть краще порозумітись та зрештою піти назустріч один одному.

Ще однією важливою темою в межах даного підрозділу стали проблеми виживання кредитних спілок. Так, у статті Наталі Білоусової «Депозитні «заморозки» розповідається, що для кредитних спілок дострокове зняття грошей із депозитних рахунків тимчасово заборонили. Окрім цього, спілки зобов’язали подавати звіти про свою діяльність щомісячно, у той час як раніше це здійснювалося щоквартально. На думку автора, такі заходи свідчать про несприятливе фінансове становище спілок [7, 5].

Стаття, таким чином, є упереджувальною та застерігає від проблем, які згодом можуть виникнути у власників вкладів. У зв’язку з цим автор піднімає питання про заснування гарантійного фонду за внесками вкладників, проблема створення якого актуальна протягом останніх кількох років.

Наталія Білоусова продовжувала відслідковувати ситуацію з кредитними спілками й у березні 2009 року. У статті «Депозитний «капкан» автор зазначає, що у Всеукраїнській асоціації кредитних спілок розроблена «Програма захисту вкладів», де одним із ступенів захисту є страхування внесків, а у НАКСУ працює стабілізаційний фонд та пілотна «Програма компенсації втрат вкладників», яка дозволяє вкладникам спілки-учасниці у разі чого отримати до 25 тис. грн. Також журналістом були залучені експерти, які надали поради вкладникам, як поводитися у ситуації, якщо термін дії депозиту закінчився, а спілка відмовляється повертати гроші [6, 5].

Узагальнюючи ж, можна сказати, що проблема виживання кредитних спілок розкрита газетою неповністю, оскільки не вистачило публікацій, що детально висвітлюють динаміку розвитку подій. У той же час ті статті, які представлені на сторінках газети в межах даної тематики, є дуже інформативними та корисними для її читачів.

Ще однією проблемою, розглянутою в межах даного підрозділу, є стан інвестиційного клімату в Україні. Саме цій темі присвячене інтерв’ю губернатора Львівщини Миколи Кмітя з журналісткою газети Тетяною Мамалигою. Найбільшою перешкодою для припливу інвестицій в Україну Микола Кміть, як і більшість експертів, називає підхід влади до інвестицій, зокрема системи оподаткування інвесторів. З цього приводу експерт зазначає: «Вже десь рік я пропагую, щоб не було так званого «податку на інвестиції», щоб ми нічого не вимагали від тих людей, які хочуть інвестувати... Це насправді абсурд — країна з надзвичайно низьким рівнем інвестицій на душу населення ще щось просить у інвестора. Ми маємо вже перейти на ту стадію, коли будемо надавати пільги інвесторам. До якого часу? Поки інвестиції не будуть складати 15—20 тисяч доларів на душу населення» [40, 5].

До проблем інвестування неодноразово зверталась Наталя Білоусова та інші журналісти, які виявили найважливіші для інвестиційної сфери питання. Проблема інвестицій привернула увагу журналістів ще й через те, що, розв’язавши її, Україна може отримати потужний імпульс для подолання економічної кризи.

Аналізуючи висвітлення проблем фінансового сектору, робимо висновок, що журналістами були опрацьовані найважливіші проблеми даної сфери діяльності. У той же час присутня нерівномірність висвітлення конкретних тем, для яких загальною є тенденція детального опису подій на початку кризи, зацікавлення читача через постановку важливих питань, вирішення яких лише назріває та відсутність подальшого описання розвитку подій, що є недоліком видання.

До позитивних моментів відноситься те, що при обговоренні питань журналістами була залучена велика кількість експертів. Таким чином, видання продемонструвало високий рівень обізнаності з фінансової проблематики та забезпечило читачів великою кількістю корисної та цікавої інформації.

 

3.1.3. Галузевий зріз фінансової кризи

Газета «День» систематично подавала інформацію про постраждалі від фінансової кризи сектори української економіки у статтях-оглядах економічної ситуації в країні. Втім, таким галузям, як гірничо-металургійна, вугільна, будівельна та енергетична було приділено більше уваги, оскільки саме вони зазнали першого удару кризи.

Першою увагу ЗМІ привернула гірничо-металургійна галузь. Так, у статті Наталі Білоусової «Знову паніка?» розповідається про зустріч представників найбільших гірничо-металургійних комбінатів з представниками уряду, на якій передбачалося виробити програму дій, зокрема захисту гірничо-металургійних підприємств в умовах кризи. Натомість зустріч пройшла як обмін взаємною критикою, свідками чого і робить читачів газета «День» [10, 5].

Про залежність української металургійної галузі від зовнішнього ринку як про основний фактор експорту кризових явищ говорить директор Інституту проблем екології та енергозбереження Сергій Єрмілов (інтерв’ю «Чому обвалилась економіка»). Серед вагомих причин кризи в металургійній галузі Єрмілов називає також незавершеність процесу модернізації та негативну політику влади у сфері інвестицій, що призвела до вивезення капіталу за кордон та купівлі підприємств там [35, 5].

Зазначу, що остання публікація побачила світ 2 грудня 2008 року, лише на самому початку кризи, а наступна з’явилася вже 1 вересня 2009 року під назвою «Кризу витримали». У ній Андрій Гайдай розповів про післякризовий стан соціальної інфраструктури найбільших металургійних комбінатів Запорізької області [22, 5]. Матеріал є досить цікавим, проте відомості не подаються вичерпно для кожного підприємства. Для наочної демонстрації неповноти даних складемо порівняльну таблицю:

Таблиця 2. Порівняльний аналіз соціальної інфраструктури металургійних підприємств Запорізької області.

Підприємство Відомості про
Завантажен-ня вир-х потужностей Сер. заробітну плату Графік роботи Наявну соц. інфраструктуру Втрати у кризовий період
Запорізький завод феросплавів 60-65% 2470 грн. 5-денний Діє база відпочинку закрили профілакторій на о. Хортиця
Запорізький вогнетривкий завод - 2000грн. неповний робочий день Діє база відпочинку Невиплата різдвяних премій
Комбінат «Запоріжсталь» - - - Діє програма соц. мед. страхування, бази відпочинку, дитячі оздоровчі заклади, палац культури, яхт-клуб профілакторії. -
Запорізький титано-магнієвий комбінат - - - Діє база відпочинку «Титан», дитячий оздоровчий табір «Сокіл», Профілакторії. Наявні борги за заробітною платою.

 

Проаналізувавши таблицю, можна дійти висновку, що автор відображує лише позитивні моменті, які мають місце на підприємствах, не акцентуючи при цьому увагу на проблемах, замовчуючи їх. Отже, можна говорити про порушення принципу журналістської об’єктивності при поданні зазначеного матеріалу, що викликає багато питань у читача та негативно впливає на авторитет видання.

Наступна галузь, якій видання присвятило увагу, – вугільна.

Тут, як і у випадку з металургійною галуззю, перші публікації більше стосуються очікувань і прогнозів щодо зменшення обсягів виробництва та погіршення становища працівників галузі.

А от наступні статті, присвячені проблемам вугільної галузі, можна вважати відображенням загальної ситуації в країні, яка розкриває корумпованість та непрофесійність владних кіл. Так, стаття Віталія Княжанського «Пасинки» підземелля» [30, 1] містить підзаголовок «Чому Мінвуглепром ділить шахтарів на своїх і чужих?» і піднімає питання про те, чому державна компанія «Вугілля України», ігноруючи конституційну норму про рівність усіх форм власності, відмовляється приймати, отже, оплачувати вугілля, видобуте приватизованими або орендними шахтами.

Ще глибше парадокс у вугільній галузі розкривається у статті Віталія Княжанського «Таємниця» кризи перевиробництва» [32, 5], де в інтерв’ю знародним депутатом від Партії регіонів Сергієм Тулубом автор з’ясовує, що за наявності кризи перевиробництва, на яку держава списує свою неспроможність купувати вугілля у приватизованих українських підприємств, Україна купує імпортне вугілля і продає його власним енергетичним підприємствам як вироблене вітчизняними виробниками. Народний депутат наводить дані, які підтверджують злочинні дії владних структур, та виступає з критикою існуючої влади.

Наявні в газеті матеріали щодо проблем вугільної галузі є надзвичайно цікавими для читача, однак спостерігаємо несистемність висвітлення на різних етапах кризи.

Ще одна галузь, якій було присвячено окрему увагу, – будівельна. Проблеми даної галузі висвітлював журналіст Михайло Міщишин. Так, в інтерв’ю із заступником генерального директора зі стратегічного розвитку та маркетингу компанії ТММ Олексієм Говоруном («Коли «оживуть» будівельники?») йшлося про запобіжні заходи, яких вживає будівельна компанія в кризовий період. Піднімалися також питання про нестачу виробничих потужностей, про активізацію процесів злиття та поглинання в будівельній галузі та про здешевлення житла [44, 5].

Аналізуючи публікації, які стосуються будівельної галузі, доходимо висновку, що вони з’являються на сторінках видання епізодично, в той час як саме будівельна галузь є однією з перших, хто постраждала від кризових явищ, тож заслуговує на більш детальне вивчення.

Аналогічно висвітлюється газетою «День» і енергетична галузь. Найбільше уваги їй було приділено в інтерв’ю Віталія Княжанського з директором Інституту проблем екології та енергозбереження Сергієм Єрміловим [35, 5]. Експерт виступає з критикою дій уряду, зазначаючи, що серйозний інвестпроект, здатний забезпечити позитивний макроекономічний ефект, має цикл здійснення не менш як п’ять або шість років. І якщо в країні є вже розпочаті проекти, профінансовані на 90% – підтримувати слід саме їх, щоб якнайшвидше реалізувати й отримати економічний ефект, а не фінансувати певні проекти з нуля.

Виданням також було розглянуто проблеми фармацевтичної галузі (стаття Віталія Княжанського «Без рецептів»), а саме відсутність необхідних ліків у лікарнях, скорочення номенклатури лікарських засобів в аптеках, зменшення частки доступних препаратів. Всі ці проблеми, на думку автора, виникають через безвідповідальність уряду та його непрофесійні дії в зазначеній галузі [27, 5].

Необхідно зазначити, що висвітлення галузевих проблем газетою «День» не повністю задовольняє читачів наявною інформацією. Більшість журналістів не розглядає стан галузі у найгостріші періоди кризи, подаючи інформацію лише у передкризовий період та у період стабілізації в певній галузі. Натомість для читача було б цікаво спостерігати за станом галузей в динаміці та детальніше дізнатися про проблеми, існуючі в різних секторах української економіки.

 

3.1.4. Можливості фінансового підйому під час світової економічної кризи

Протягом усього кризового періоду журналісти газети «День» намагалися відшукати позитив, підбадьорити читачів і довести, що криза – найкращий час для очищення економіки від слабких підприємств та її подальшої реструктуризації. Саме такий характер носять публікації «Криза як шанс» Оксани Миколюк, «Точка опори» Олексія Савицького, «Про сумне з оптимізмом» Тетяни Мамалиги та ін.

Узагальнюючи переглянуті публікації, можна зробити висновки, що основними позитивними сторонами кризи більшість експертів вважає наступні.

· Криза є серйозним стимулом для реформ, структурних змін в економіці та суспільстві загалом.

· Модернізація виробництва, підвищення конкурентоспроможності товарів, поява нових підприємств. На шпальтах газети «День» постійно обстоюється думка про те, що ті компанії, які встигли виявити нагальні потреби суспільства, компанії, менеджери яких знайшли оригінальні та економічні рішення, не лише виживають під час кризи, але й отримують прибутки. Саме таку думку обстоює співробітник аудиторської компанії Baker Tilly Ukraine Олексій Калапуша, наводячи перелік компаній, які виникли під час кризи, а саме: «Проктер енд Гамбл», «Ай Бі ЕМ», «Дженерал Електрик», «Дженерал Моторз», «Майкрософт» та ін. Він також стверджує, що завдання українських менеджерів — не впадати в паніку, а здійснювати активні пошукові рухи [46, 5].

Заради справедливості треба зазначити, що в Україні вже є підприємці, які змогли заробити на кризі. Так, у статті «Неблагородне сімейство» Віталій Княжанський розповідає: «У Львові, наприклад, відкрили кафе під назвою «Антикризова кнайпа». Відповідний урочистий акт супроводжувався обрядом «засівання» несправжніми доларами, що з’явилися в місті Лева з легкої руки судді-посівальника. У меню кафе — дешеві й різноманітні страви, включаючи сухарі під соусом, а також дорогий алкоголь» [29, 5].

· Очищення економіки від зайвих елементів.

· Зміни в політичних колах.

· Виправлення дисбалансу між імпортом та експортом. Більшість експертів визнає можливим покращення балансу за рахунок девальвації гривні. Так, заступник виконавчого директора міжнародного Фонду Блейзера Олег Устенко пояснив: «За рахунок девальвації гривні різниця в торговому сальдо України буде зменшена. Зменшиться імпорт в країну. З погляду економічної теорії це непогано, економіка стане більш конкурентоздатною» [57, 5].

· Зниження цін на житло й автомобілі.

· Більш виважене ставлення громадян до кредитів. Практично всі опитані експерти одностайно стверджують, що останніми роками українці споживали більше, ніж виробляли, і рано чи пізно це мало закінчитися кризою. Зменшення прибутків українців та криза у банківській сфері не лише зробили кредити малодоступними, а й відклалися у свідомості більшості споживачів, змушуючи їх набагато обережніше, виваженіше ставитися до отримання кредитів не лише під час, а й після завершення кризи.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.