 |
|
Емоції ТА почуття (4 год.)
План
- Почуття та особливості емоцій
- Теорії емоцій
- Фізіологічні основи почуттів
- Форми переживання почуттів
- Види емоцій і почуттів за змістом
- Розвиток і виховання почуттів в онтогенезі
- Вираження емоцій та техніки керування ними
Основні поняття та терміни:почуття, емоції, стенічні почуття, астенічні почуття, чуттєвий тон, настрої, афекти, пристрасті, стреси, фрустрація, моральні почуття, інтелектуальні почуття, естетичні почуття, праксичні почуття.
1.Емоцїї та почуття здійснюють сигнальну та регулювальну функції, спонукають людину до знань, праці, вчинків або стримують її. Емоція— це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності.
Емоційний тон почуттів – це безпосередні переживання, які супроводжують окремі відчуття (температурні, смакові, слухові) і спонукають суб'єкта до їх збереження чи усунення.
Усю розмаїтість людських переживань можна поділити на дві групи:
1. Відображення ситуаційного ставлення людини до певних об'єктів – це емоції.
2. Стійке й узагальнене ставлення до об'єктів – це почуття.
Емоції (від лат. emoveo – хвилюю, збуджую) – особливий клас психічних процесів і станів, пов’язаний з інстинктами, потребами й мотивами, що відображають у формі безпосереднього тимчасового переживання значущість для життєдіяльності індивіда явищ і ситуацій, які діють на нього.
Розрізняють прості та складніемоцїї. Емоційний процес включає триосновні компоненти:
- емоційне збудження – що визначає мобілізаційні зміни в організмі.
- Знак емоції. Позитивна емоція виникає тоді, коли події оцінюються як позитивні; негативна – коли вони оцінюються як негативні.
- Ступінь контролю емоцій.
Почуття – стійке ставлення людини до явищ дійсності, яке відображає значення цих явищ відповідно до її потреб і мотивів.
Почуття мають виражений предметний характер, тобто пов’язані з конкретним об’єктом.
Емоціям і почуттям властива полярність.Вона виявляється в тому, що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть виявлятися протилежно: Розрізняють стенічні емоцїї та почуття — ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності, та астенічні — ті, що пригнічують людину, зменшують її активність, демобілізують.
Емоцїї та почуття виявляються більш-менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними.
У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а 3 ними й вищі почуття — моральні, естетичні, пізнавальні, які не властиві тварині. Тваринні емоцїї залишилися на рівні інстинктивних форм життєдіяльності.
2.Існує багато теорій, які намагаються з'ясувати причини та механізм виникнення емоцій.
Еволюційна теорія твердить, що емоції з'явилися в процесі еволюції живих істот як адаптаційні механізми до обставин життя (Ч. Дарвін). Периферична теорія говорить, що емоції – це усвідомлення тілесного збудження, яке людина відчуває безпосередньо після сприймання факту, який це збудження викликає (У. Джеймс, К. Ланге). Теорія когнітивного дисонансу стверджує, що позитивні емоції виникають, коли очікування збуваються, когніції (знання) перетворюються в життя. Негативні – коли між очікуваними результатами і тими, що настали, є невідповідність, розходження (Л. Фестінгер). Інформаційна теорія твердить, що сила та якість емоцій визначаються силою актуальної потреби та оцінкою можливості її задоволення у даній ситуації (П.В. Симонов). Згідно з трьохвимірною теорією емоцій В.Вундта, в емоціях присутні полярність приємного і неприємного, протилежності напруження і розрядки, збудження і пригніченості. Ці висновки В.Вундта близькі до сучасної теорії диференційованих емоцій ( К.Ізард – 1980 р.): власний досвід підказує кожній людині, що саме вона відчуває: щастя, печаль чи страх; вона знає, що вони відрізняються за внутрішніми переживаннями і за зовнішнім виглядом. Гештальттеорія емоцій (Крюгер, 1930 р.) – суб’єкт, що переживає емоцію, не може не звернути на неї увагу. Тією мірою, якою цілісне емоційне явище розчленовується так, що його частина або окремі моменти починають виступати відносно відокремлено і чітко, вони втрачають свою інтенсивність і виразність. Рефлекторна теорія: емоційні реакції мають своєю основою спільну діяльність кори і підкірки з їхніми складними рефлекторними зв’язками, а кора виконує регулятивну роль при емоційних реакціях. Фізіологічна теорія. Будь-яка емоція характеризується трьома компонентами:
Ø відчуття емоції, що переживається або усвідомлюється;
Ø фізіологічні процеси, що відбуваються у нервовій, ендокринній, дихальній, травній та інших системах організму;
Ø вираження емоцій у міміці, пантоміміці, голосом та ін.
Емоційне збудження супроводжується певними фізіологічними реакціями.
3. Природа емоцій і почуттів, як і решти психічних процесів, рефлекторна. Фізіологічним механізмом емоцій як таких є діяльність підкоркових нервових центрів. Але кора великих півкуль головного мозку відіграє провідну роль у проявах емоцій і почуттів, здійснюючи регулювальну функцію стосовно підкоркових процесів, спрямовуючи їх діяльність відповідно до усвідомлення людиною своїх переживань.
За I. Павловим, однією з фізіологічних підвалин почуттів є динамічні стереотипи,тобто утворені за життя системи тимчасових нервових зв’язків.
У виникненні та перебігу почуттів велику роль відіграє друга сигнальна система в її взаємодії з першою.
4. Настрій — це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус.
Афекти — це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки.
Стрес – це стан психічного напруження, що виникає у людини в процесі діяльності за найскладніших, важких умов як у повсякденному житті, так і в особливих ситуаціях.
Фрустрація — це своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати перспективи. Розрізняють такі види фрустрацїї, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай.
Пристрасті — це сильні, стійкі, тривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямку, у зосередженні їх на одній меті.
5. Залежно від суб’єктивної цінності переживань Б.І.Додонов вирізняє види емоцій:
Альтруїстичні – переживання, що виникають на основі потреб у сприянні, допомозі іншим людям.
Комунікативні – виникають на підставі потреби в спілкуванні.
Глоричні – пов’язані з потребою у самоствердженні, славі.
Практичні – визначаються успішністю чи неуспішністю діяльності, труднощами її здійснення і завершення.
Романтичні – виявляються у прагненні до всього незвичайного, таємного.
Гностичні – пов’язані з потребою в пізнавальній гармонії.
Естетичні – пов’язані з ліричними переживаннями.
Гедонічні – пов’язані із задоволенням потреби в тілесному і душевному комфорті.
Акизитивні – виникають у зв’язку з інтересом до накопичення, колекціонування.
Мобілізаційні – походять від потреби в подоланні небезпеки, інтересі до боротьби.
В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття.Вони є відображенням переживань ставлення до явищ соціальної дійсності. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, праксичні та інтелектуальні.
Моральні почуття— це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе.
Естетичні почуття— це чуття краси в явищах природи, у праці, у гармонії барв, звуків, рухів і форм.
Праксичні почуття— це переживання людиною свого ставлення до діяльності.
Інтелектуальні почуттяє емоційним відгуком на ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні.
6.В онтогенезі почуття виявляються значно пізніше, ніж емоції; вони формуються з розвитком індивідуальної свідомості, зазнаючи виховних впливів сім’ї, школи, мистецтва. У процесі формування особистості почуття організовуються в ієрархічну систему. Перші емоційні прояви у дітей виражаються в елементарних суттєвостях, емоційних станах, які мають безумовно-рефлекторний характер.
Уже в 3-4 місяці з’являються емоційні реакції на зовнішні подразники. В дитини 5-6-місячного віку спостерігаються рефлекторні емоційно забарвлені реакції на вираз обличчя дорослого, що спілкується з нею. Подальший процес розвитку емоцій і почуттів людини є соціально зумовленим.
Почуття дитини мають вибірковий характер. Характеризуючись певними віковими особливостями: безпосередністю, ефективністю, імпульсивністю, емоційні прояви дитини в той же час набувають типологічних рис, зумовлених типом її нервової системи. Емоційне налаштування дітей визначається насамперед системою виховних впливів.
У дошкільника наявні всі види почуттів: пізнавальні, моральні, естетичні. Типово для дошкільника, що почуття їх ситуативні і нестійкі. В цей період починає формуватись активне гальмування,
Основні моменти розвитку почуттів в шкільному віці полягають в тому, що: почуття стають все більш усвідомленими і мотивованими; відбувається еволюція змісту почуттів, зумовлена як зміною образу життя, характеру діяльності школярів; змінюється форма прояву почуттів.
Типовим для дітей підліткового віку є те, що у зв’язку з періодом полового дозрівання у них значно підвищується емоційна збудливість, емоційна нестійкість, імпульсивність.
7.Зовнішні вираження емоцій та почуттів виявляються в рухах, позах, у руховій та вокальній міміці, інтонаціях мовлення, рухах очей тощо. Внутрішня, або вісцеральна, вираженість переживань яскраво виявляється у прискореному серцебитті, диханні, підвищеному кров’яному тиску, змінах в ендокринних залозах, органах травлення та виділення. Ця вираженість буває астенічною або стенічною, тобто виявляється в пригніченні або збудженні.
3 оволодінням експресивними способами вираження емоцій і почуттів формується здатність сприймати й розуміти різні форми та відтінки вираження переживань, уміння їх розпізнавати. Водночас розвивається вміння користуватися ними з метою впливати на інших.
Контрольні запитання
1. Як відбувається відображення дійсності у почуттях і чим воно
відрізняється від відображення у пізнавальних процесах?
2. У чому полягає відмінність емоцій від почуттів?
3. За якими ознаками можна констатувати, що людина перебуває у стані емоційного збудження?
4. Які об’єктивні та суб’єктивні чинники можуть впливати на настрій?
5. Назвіть основні ознаки афекту.
6. Які ознаки характеризують пристрасті як форму переживання почуттів?
7. У чому полягають відмінності емоцій людини від емоцій тварин?
8. Чому моральні, інтелектуальні, естетичні та праксичні почуття належать
до вищих?
Тема № 20-21 (4 год.)
Воля
План
- Поняття про волю. Вольові дії
- Фізіологічний механізм волі
- Вольовий акт і його структура
- Вольові якості особистості
- Порушення волі
- Розвиток волі в процесі онтогенезу
Основні поняття та терміни:воля, мимовільна дія, довільна дія, вольове зусилля, дія, затримка, бажання, потяг, воління, боротьба мотивів, прийняте рішення, сила волі, безвілля, абулія.
1.Воля – це свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, пов'язане з подоланням внутрішніх і зовнішніх перепон. Воля — психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей. Свідома діяльність — це довільна діяльність.Воля людини виробилась у процесі її суспільно-історичного розвитку, у трудовій діяльності.
Воля виявляє себе у двох взаємопов’язаних функціях: спонукальній і гальмівній. Спонукальна функція забезпечує активність людини. Гальмівна функція виявляється у стимулюванні небажаних проявів активності.
У вольовій діяльності розрізняють дїї довільні та мимовільні. Мимовільними діяминазиваються неусвідомлювані дїї та рухи. Це насамперед безумовно-рефлекторні рухи, які викликаються безумовними подразниками і здійснюються підкорковими відділами центральної нервової системи. Мимовільні рухи можуть бути не тільки безумовно-, а й умовно-рефлекторними. Мимовільні рухи не усвідомлюються, а отже, не контролюються.
Довільні дії та рухизавжди свідомі. Вони характеризуються цілеспрямованістю та відповідною організованістю. Довільні рухи, як і мимовільні, мають рефлекторний характер. Довільні дії людини виникають умовно-рефлекторним шляхом з мимовільних рухів.
Кожний мимовільний рух, що усвідомлюється, здійснюється цілеспрямовано, стає довільним. Водночас кожний довільний рух у результаті багаторазового повторення стає настільки звичним, що людина виконує його автоматично, спеціально не зосереджуючи на ньому уваги. У процесі розвитку людина навчилася не тільки довільно діяти,а й довільно затримуватисвої дії. Довільно діючи й довільно затримуючи свої дії, людина цим самим регулює власну діяльність і поведінку.
2. Усі довільні рухи є відображувальними, тобто рефлекторними. Довільні дії, які виникають унаслідок внутрішнього зусилля, зумовлюються тим, що рухова ділянка кори головного мозку водночас є сенсорною ділянкою подібно до зорової, слухової тощо. Механізмом довільних рухів є збудження, що йдуть від кори великих півкуль головного мозку. У процесі вольових дій від виконавчого апарату до кори головного мозку надходить інформація про характер дій (зворотна аферентація),де вона порівнюється з образом запланованої дії, випереджаючи її результати. Це порівняння виконуваної дії з її образом, яке П. Анохін назвав акцептором дії,сприяє уточненню рефлекторного акту відповідно до того, чого прагне людина.
Важливу роль у здійсненні вольових актів відіграє мова. Слово, замінюючи конкретні подразники, відіграє таку саму роль, як і перші сигнали, викликаючи потрібні рухи та дії. Отже, вольові рухи та дїї ґрунтуються на взаємодії першої та другої сигнальних систем. Мова як сигнал викликає цілеспрямовані дії: одні з них затримуються, гальмуються, а інші — спрямовуються на досягнення поставленої мети.
3.
Загальні характеристики вольового акту такі:
1) вольові дії є усвідомленими, цілеспрямованими, здійсненими за власним свідомим рішенням;
2) вольовими діями є дії, зумовлені як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками, тобто завжди є підстава для виконання дії;
3) вольові дії можуть мати дефіцит спонукання чи гальмування або з самого початку, або в процесі їхнього здійснення;
4) вольові дії можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуванням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досягненням мети.
Вольові дії людини визначаються свідомо поставленою метою. Кожна вольова дія чимось мотивується. Мотив— це рушійна сила, яка спонукає людину до дії, до боротьби за досягнення поставленої мети.
Вольові дії бувають прості та складні. Простою вольовоює така дія,яка не потребує особливого напруження сил і спеціальної організації дії. Вона характеризується безпосереднім переходом бажання в рішення та у здійснення цього рішення. Простий вольовий акт має дві фази: 1) виникнення спонукання та усвідомлення мети; 2) досягнення мети. Складна вольова діяпотребує значного напруження сил, терплячості, наполегливості, вміння організувати себе на виконання дїї.
Для складної вольової дії характерні:
Ø усвідомлення мети і прагнення досягти її;
Ø усвідомлення можливості досягти мети;
Ø поява мотивів, які підтверджують чи відкидають ці можливості;
Ø боротьба мотивів;
Ø прийняття однієї з можливостей як рішення;
Ø здійснення прийнятого рішення;
Ø подолання перепон у досягненні рішення.
У складній вольовій дії можна виділити чотири фази: 1) виникнення спонукання та попередня постановка мети; 2) стадія обмірковування і боротьба мотивів; 3) прийняття рішення; 4) виконання.
Прагнення людини, що є засадовими стосовно її дії, іноді виявляється у формі потягів.Усвідомлюючи свої потяги, людина тим самим перетворює їх на бажання.Глибоко усвідомлене прагнення, при якому в людини виразно вимальовуються не тільки мета діяльності, а й шляхи та засоби її здійснення, зумовлює воління,активне бажання.
Боротьба мотивів відбуваєтьсятоді, коли у людини є суперечливі бажання, з яких одні спонукають її до певної дії, а інші відвертають від неї. У результаті цієї боротьби мотивів людина приймає певне рішення.Рішення, як глибоко усвідомлене, переходить у дію.
4. Вольові якості – це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.
5.Вольові якості у людини можуть не сформуватися, якщо умови життя і виховання в дитинстві були несприятливі:
1) дитина була розбещеною, усі її бажання виконувались без перешкод;
2) дитина була пригнічена волею і вказівками дорослих, не звикла приймати рішення самостійно.
Абулія –це нездатність прийняти необхідне рішення, діяти. Причини полягають у порушенні динамічного співвідношення між корою великих півкуль і підкіркою. Апраксія –це складне порушення цілеспрямованості дій, викликане локальними розладами лобних ділянок мозку. Вона виявляється в порушенні довільного регулювання рухів, дій і поведінкив цілому.Лінощі, це прагнення відмовитися від подолання труднощів, стійке небажання здійснити вольове зусилля (це набута якість).
Безвіллябільшою чи меншою мірою виявляється в різних фізичних і розумових діях. Характерними його особливостями є зниження загальної активності, психічна млявість, вагання там, де необхідність дій очевидна. Своєрідним проявом безвілля особистості є конформність. Суть її виявляється в тому, що людина, хоча і має свою думку, але піддається впливу, тиску групи у своїх діях і вчинках, не виявляє незалежності, не обстоює свої позиції.
6.Розвиток вольового регулювання поведінки нерозривно пов’язаний з розвитком спонукань. Воля завжди пов'язана з метою, яка повинна бути значущою. Розвиток волі у людини пов'язаний:
а) з перетворенням мимовільних психічних процесів у довільні;
б) з набуттям людиною контролю над своєю поведінкою;
в) з виробленням вольових якостей особистості;
г) з тим, що людина свідомо ставить перед собою все більш складні задачі і реалізує все більш віддалені цілі, які вимагають значних вольових зусиль протягом тривалого часу.
Уже на першому році життя в корі головного мозку дитини формуються нервові зв’язки, які забезпечують цілеспрямованість руху на основі відомостей, що надходять з оточуючого середовища через різноманітні аналізатори. В кінці першого року життя і на початку другого сигналом виконання рухів поряд з предметами починає слугувати слово. У трирічних дітей спостерігаються досить складні цілеспрямовані дії, але цілі, які вони ставлять, виявляються нестійкими. Діти 6-7 років здатні самостійно побачити проблемну ситуацію, виходячи з неї, поставити задачу і вирішити її. У молодшого школяра поступово формується стриманість, яка залежить не лише від сили мотиву, спонуки, але й від умов, в яких знаходиться дитина, від вірного розуміння цих умов.
Активність вольового самоствердження починається у підлітковому віці. Для підлітків виховання сильної волі часто є самоціллю. Для юнацького віку характерні подальший інтенсивний розвиток вольових якостей і відповідно відносна завершеність їхнього формування. Вольові якості стають компонентами і рисами характеру особистості. Виховання волі – це процес виховання особистості загалом, а не певної якості. Вихідними положеннями виховання волі підростаючого покоління є:
1) правильне поєднання свідомого переконання з вимогливістю до поведінки людини;
2) забезпечення реального впливу вимог на життєві взаємини особистості з усіма навколо, а також на її ставлення до самого себе;
3) поєднання свідомого переконання з організацією практичного досвіду здійснення особистістю вольових дій і вчинків.
Самовиховання волі можливе при дотриманні певних умов:
Ø систематичному вправлянні в подоланні труднощів, починаючи з відносно незначних складностей у повсякденному житті (режим дня, заняття спортом тощо);
Ø обов'язковому здійсненні прийнятих рішень;
Ø постановці привабливої, особистісно вартісної та соціально корисної мети;
Ø виділенні і проходженні ряду етапів на шляху до поставленої мети.
Контрольні запитання
1. У чому виявляються основні функції волі?
2. У чому полягає істотна відмінність довільної дії від мимовільної?
3. Що таке вольове зусилля і що його викликає?
4. Що таке сила волі і чим вона зумовлюється?
5. Охарактеризуйте основні етапи розвитку складної вольової дії.
6. Чим у психологічному відношенні відрізняються поняття “бажання” та
“воління”?
7. Які причини можуть викликати боротьбу мотивів?
8. Що може впливати на процес прийняття людиною рішення?
9. Які чинники найістотніше впливають на розвиток волі людини?
10. У чому полягає слабкість волі і якими є її причини?
Тема № 22 (2 год.)