Здавалка
Главная | Обратная связь

Механізми соціалізації.



1. Ідентифікація – діти засвоюють різноманітні норми, форми поведінки, які властиві батькам, оточуючим. Найяскравіше – рольова гра в садку. Важлива статево-рольова ідентифікація: хлопець – з батьком, дівчинка – з мамою.

2. Наслідування – свідоме чи несвідоме відтворення індивідом досвіду інших людей.

3. Навіювання – процес неусвідомленого відтворення людського досвіду, думок, почуттів інших людей, з якими вона спілкується.

4. Соціальна фасилітація (підвищення швидкості чи продуктивності діяльності індивіда внаслідок уявної чи реальної присутності іншої людини чи групи людей, які спостерігають за його діями або конкурують з ним) – інші люди допомагають здобувати певний досвід.

5. Конформність (податливість людини реальному чи уявному тиску групи) – зовнішня згода з іншими людьми при усвідомленій внутрішній незгоді.

 

7. Петровський пропонує соціально-психологічну концепцію розвитку особистості в групі. У загальному вигляді розвиток особистості можна уявити як процес її входження в нову групу та інтеграцію в ній.

3 етапи розвитку особистості у відносно стабільній групі (етапи соціалізації):

1. Адаптація – активне засвоєння діючих у спільноті норм;

2. Індивідуалізація – породжується протиріччям між досягнутим рівнем адаптації і необхідністю в персоналізації.

3. Інтеграція – група приймає лише ті індивідуальні особливості, які відповідають її цінностям.

Контрольні запитання

1. Що є фундаментальним рушієм людської активності?

2. Що є джерелом і рушійною силою розвитку особистості?

3. Які чинники зумовлюють психічний розвиток особистості?

4. Що спільного і відмінного між філогенезом психіки та онтогенезом особистості?

5. Як співвідносяться соціальне та біологічне в розвитку особистості?

6. Чи є будь-які суперечності рушійною силою психічного розвитку особистості?

7. Чому особистість виступає суб’єктом та об’єктом навчально-виховного процесу?

8. Які умови активізують виховання й навчання особистості, а які гальмують їх ?

Тема № 31-32 (4 год. )

Темперамент

План

  1. Поняття темпераменту
  2. Фізіологічні основи темпераменту. Тип вищої нервової діяльності.
  3. Характеристика основних типів темпераменту.
  4. Особливості вияву темпераментів у навчальній і трудовій діяльності

Основні поняття та терміни:темперамент, тип вищої нервової діяльності, сила нервових процесів, рухливість нервових процесів, врівноваженість нервових процесів, екстравертованість, інтровертованість, сенситивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність.

1. Індивідуально-психологічні особливостінеповторна своєрідність психіки кожної людини. Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характеріта здібностях,у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах.

Темперамент – це сполучення індивідуальних властивостей, що визначають динамічну сторону поведінки. Темперамент – це біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна сутність.

Вперше систематичні знання про динамічні характеристики людини і причини, які призводять до їх появи, можна знайти в працях античного лікаря Гіппократа (460 – 377 рр. до н.е.), які ввійшли до "Збірника Гіппократа". Він є основоположником гуморальної теорії.

Другу, конституційну, теорію започаткував у ХХ ст. н.е. німецький психіатр Е.Кречмер. Е. Кречмер (1888-1964) спробував визначити темперамент через типи будови (конституції) тіла людини. Він виділив чотири типи конституції – астенічний, атлетичний, пікнічний.

Відомий американський психолог В. Шелдон запропонував морфологічну теорію темпераменту, за якою виділяються три основних типи соматичної конституції: ендо-, мезо - і екзоморфний.

Основним недоліком гуморальної та конституційної теорій було пояснення темпераменту лише біологічними чинниками і недооцінювання ролі середовища і соціальних умов у формуванні психологічних властивостей індивіда.

 

2.І.П. Павлов (1849-1936) розробив наукову основу побудови теорії темпераменту. За допомогою методу умовних рефлексів ним були виявлені основні властивості нервової системи:

1) сила процесів збудження та гальмування – здатність нервової системи тривалий час витримувати дію інтенсивного подразника, не переходячи в стан охоронного гальмування;

2) їхня врівноваженість – певний баланс між процесами збудження та гальмування у нервовій системі;

3) їхня рухливість – швидкість переходу нервової системи від процесу збудження до процесу гальмування і навпаки.

Комбінація цих основних властивостей нервових процесів дає тип нервової діяльності:

1) "нестриманий" – сильний, неврівноважений; характеризується сильним процесом збудження і менш сильним гальмуванням;

2) "рухливий" – сильний, рухливий, врівноважений; характеризується балансом процесів збудження й гальмування, а також жвавістю нервових процесів;

3) "спокійний" – сильний, врівноважений, інертний; характеризується сильним процесом збудження і гальмування на фоні низької жвавості нервових процесів;

4) "слабкий" – слабкий, неврівноважений, малорухливий. Характеризується слабкістю процесів збудження і гальмування, а також інертністю нервових процесів.

Типологію нервової системи І.Павлов пов’язував з темпераментом. Але пояснювати природу темпераменту з позицій типологічних особливостей нервової системи недостатньо. Центральна нервова система функціонує у взаємозв’язку з ендокринною та гуморальною системами організму.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.