Здавалка
Главная | Обратная связь

Зв’язок типів темпераменту та типів вищої нервової діяльності



Тип темпераменту Сила Врівноваженість Вид нервової діяльності
Холерик Сильний Неврівноважений Рухливий
Сангвінік Сильний Врівноважений Рухливий
Флегматик Сильний Врівноважений Малорухливий
Меланхолік Слабкий Неврівноважений Інертний

 

3. Холерик – сильний тип темпераменту, що виявляється в загальній рухливості і здатності віддаватися справі з виключною пристрастю, в бурхливих емоціях, різких змінах настрою, неврівноваженості. Людина мало розмірковує та швидко діє, у стосунках з людьми різка та прямолінійна. Холерик нетерплячий, і коли захоплюється, то його важко зупинити. Чекання здатне вивести його з себе.

Сангвінік – сильний тип темпераменту, що характеризується рухливістю, високою психічною активністю, різноманітністю міміки, чуйністю і товариськістю, врівноваженістю. Людина жвава, діяльна, легко пристосовується до зміни умов життя, комунікабельна. Почуття легко виникають і швидко змінюються.

Меланхолік – слабкий тип темпераменту, якому властиві уповільненість рухів, стриманість моторики і мови, низький рівень психічної активності, легка вразливість, схильність глибоко переживати навіть незначні події, переважання негативних емоцій. Людина здебільшого губиться у нових умовах, із труднощами встановлює контакти з оточуючими, вона дещо замкнута.

Флегматик – сильний тип темпераменту, нервова система зрівноважена, але інертна; цей тип пов'язаний з повільністю, інертністю, стійкістю в прагненнях і настроях, слабким зовнішнім виразом емоцій, низьким рівнем психічної активності. Людина стійка у своїх намірах та настроях, їй потрібен час для зосередження уваги та її переключення на інший об'єкт.

Український психолог Б.Й. Цуканов розглядає ще один тип темпераменту, який знаходиться на середній позиції між вказаними типами темпераменту, у них середній рівень збудження і гальмування та інших показників, які врівноважують один одного. Відмінною особливістю їх поведінки є обережність без боязливості. Цей тип дослідником названий "рівноважним".

Б.Й.Цуканов також визначив належність індивідів до груп, які "віддають перевагу" певним хворобам в залежності від їх типу темпераменту.

 

Сензитивність— міра чутливості до явищ дійсності, що стосуються особистості.

Реактивність— це особливості реакції особистості на подразники, що виявляються в темпі, силі та формі відповіді, а найяскравіше — в емоційній вразливості, і відображуються на ставленні особистості до навколишньої дійсності та до самої себе.

Пластичністьвиявляється у швидкому пристосуванні до обставин, що змінюються.

Ригідність— особливість, протилежна пластичності, складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини.

Резистентність— міра здатності опиратися негативним або несприятливим обставинам.

Екстравертованістьта інтровертованістьспрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших (екстравертованість) або на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення (інтровертованість).

Активність здатність долати зовнішні і внутрішні обмеження у виробництві, у суспільно значимих перетвореннях, у привласненні багатств, засвоєнні духовної культури.

Темп реакційшвидкість перебігу психічних процесів, а в певній мірі і психічних станів.

Оскільки темперамент є вродженим, він виступає підґрунтям для більшості рис особистості, визначаючи динаміку їх прояву.

Вразливість – це ступінь впливу різних подразників, час збереження їх у пам'яті і сила відповідної реакції на цей вплив.

Емоційність – це швидкість, зміст, якість, глибина, динаміка емоційних процесів і станів.

Імпульсивність – це схильність людини діяти за першим спонуканням, спонтанно під впливом зовнішніх впливів чи емоцій, які прийшли несподівано.

Збентежливість – це підвищена схильність людини відчувати стурбованість у будь-яких ситуаціях життя.

4. Діяльність — трудова, навчальна, ігрова — висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже, до темпераменту людини.

Там, де потрібна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де слід виявити співчутливість, лагідність, краще виявляє себе слабкий тип нервової системи.

На основі однакових властивостей вищої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості. В екстремальних умовах звичне здебільшого втрачає силу, у дію вступають природні особливості типу нервової системи, властивої людині.

Тип темпераменту необхідно враховувати у професіях, де праця встановлює особливі вимоги до динамічних і емоційних якостей людини. У спілкуванні дуже важливо передбачати особливості реакцій людей з різним типом темпераменту й адекватно на них реагувати. Недоліки темпераменту можуть компенсуватися за рахунок захопленості, спеціальної підготовки, вольових зусиль. В умовах спільної діяльності людей риси їх темпераменту впливають більш суттєво на кінцевий результат, ніж у тих випадках, коли кожен працює індивідуально. При цьому виявляються більш сприятливими об'єднання різних типів темпераменту.

Контрольні запитання

1. Якими властивостями перебігу психічної діяльності характеризується темперамент?

2. Які поєднання властивостей вищої нервової діяльності I. Павлов зробив засадовими стосовно поділу темпераментів на типи?

3. У чому виявляються особливості поведінки екстраверта?

4. У чому виявляються особливості поведінки інтроверта?

5. Як темперамент позначається на формуванні рис особистості?

6. У чому полягає вихованість темпераменту?

7. Яку роль у діяльності фахівця в системі суб’єкт-суб’єктних стосунків відіграє знання темпераменту людини?

8. У чому може виявлятися врахування вчителем, лікарем особливостей темпераменту об’єкта своєї діяльності?

Тема № 33-34 (4 год.)

ХАРАКТЕР

План

  1. Поняття про характер
  2. Структура характеру
  3. Типологія акцентуацій характерів
  4. Природа та виявлення характеру
  5. Вікові особливості формування характеру особистості

Основні поняття та терміни:характер, структура характеру, тип характеру, акцентуація, акцентуація застрягання, акцентуація педантизму, акцентуація демонстрування, акцентуація тривожності, риси характеру, моральні риси характеру, вольові риси характеру

 

1.Характер — це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.Характер – це особливі ознаки, які набуває людина, живучи в суспільстві.

Характер найбільше пов’язується з темпераментом, який, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження. Характер не є вродженим, він формується у процесі соціалізації індивіда. На формуванні характеру відбивається суспільне буття особистості, засвоєння нею соціального досвіду: типові обставини життєвого шляху людей у конкретно-історичних умовах породжуються типові риси характеру, а спрямованість виховання сприяє розвитку індивідуальності. Характер кожної людини являє собою поєднання сталих та динамічних якостей.

В психології існує декілька підходів до пояснення співвідношення природного і набутого в характері людини. Згідно з першим підходом, характер зводиться до суми темпераменту і конституційних відмінностей, тобто обумовлюється лише спадковістю. Другий підхід вбачає залежність характеру лише від умов життя та соціалізації особистості. Більш об’єктивним є визнаний у вітчизняній психології третій підхід, згідно якого характер слід розглядати як сплав типу вищої нервової діяльності людини і певних тимчасових нервових зв’язків у корі головного мозку, що утворюються під впливом життєвого досвіду.

 

2. Структура характеру виявляється в закономірній залежності між окремими його рисами.

Більшість дослідників виділяють в структурі характеру, що вже склався, зміст і форму. Зміст характеру складає спрямованість особистості. Зміст характеру виявляється у вигляді певних ставлень, які вказують на вибіркову активність людини. В різних формах характеру виявляються різні способи прояву ставлень, емоційно-вольових особливостей поведінки, темпераменту.

Під рисами характеру розуміють індивідуальні звичні форми поведінки людини, через які аналізується ставлення до дійсності. В структурі характеру умовно виділяють дві групи рис. Першу групу складають риси, які входять до підструктури спрямованості особистості. Це сталі потреби, інтереси, нахили, цілі, ідеали, а також система ставлень особистості, які виступають підставою для класифікації основних рис характеру, а саме: ставлення до інших людей, ставлення до справи, ставлення до власності. До другої групи відносяться інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру: кмітливість, рішучість, ніжність та ін.

Усі риси характеру можна також розподілити на основні (провідні), які задають загальну спрямованість розвитку всього комплексу його проявів, і другорядні, зумовлені основними.

Характер як інтегральне утворення найбільш повно виявляє себе у таких основних властивостях: повноті, цілісності, визначеності, силі.

В характері кожної людини можна виділити типові (загальнолюдські, національні тощо) та індивідуальні риси. Риси, що визначають індивідуальність людини, можуть бути віднесені до різних психічних сфер: 1) сфера спрямованості інтересів і схильностей; 2) почуттів і волі; 3) асоціативна-інтелектуальна.

Риси характеру, що притаманні переважно чоловікам або жінкам, наведено у таблиці.

Жіночі риси характеру Чоловічі риси характеру
Перевага емоційного компонента в інтелекті Перевага логічного компонента в інтелекті
Інтуїція Прогноз
Ніжність Сила
Виразність зовнішніх проявів Невиразність зовнішніх проявів
Пластичність Прямолінійність
Поступливість Прагнення до змагання
У сексуальному житті переважає духовність У сексуальному житті переважає чуттєвість

 

3. Акцентуації характеру – перебільшений розвиток окремих властивостей характеру на шкоду іншим, внаслідок чого погіршуються взаємовідносини з довколишніми. Вираженість акцентуації може бути від ледве помітної до психопатії. Психопатія – хвороблива потворність характеру (при збереженні інтелекту), внаслідок чого різко порушуються взаємовідносини з оточуючими людьми. Іноді ці люди стають соціально небезпечними.

К.М. Леонгардом було виділено 12 типів акцентуацій характеру.

Ø Гіпертимність,

Ø Застрягання

Ø Педантичність,

Ø Тривожність

Ø Циклотимність

Ø Демонстративність

Ø Дистимність

Ø Екзальтованість

Ø Інтровертований тип

Ø Екстравертований тип

Акцентуація є не патологією, а крайнім варіантом норми. Оскільки структура характеру є динамічною і змінюється протягом життя людини, акцентуації можуть бути зменшені в процесі виховання, самовиховання або психокорекції.

4.У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи,тобто система нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які здебільшого виявляються мимоволі.

Характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Характер – багато в чому результат самовиховання. Характер проявляється в діяльності людини, в ній же і формується. Але, одні й ті ж педагогічні впливи можуть призводити до протилежних результатів, якщо вони застосовуються до людей з різними індивідуальним особливостями. Це аксіома виховної роботи. Характер – прижиттєве новоутворення особистості. Система звичних дій і вчинків – фундамент характеру людини. Характер має соціальну природу, тобто залежить від світогляду людини, змісту і характеру її діяльності, від соціальної групи, в якій вона живе і діє, від активної взаємодії з іншими людьми.

 

5.Вік від 2-3 до 9-10 років є сенситивним періодом для становлення характеру. Під впливом дорослих можуть формуватися як позитивні, так і негативні риси. Початок їх формування багато в чому пов'язаний з першими місяцями життя і стилем спілкування матері з дитиною. Працелюбство, охайність, відповідальність, сумлінність, наполегливість та інші ділові якості, як і їх антиподи, формуються пізніше в дитячих іграх, у посильних видах домашньої праці. Риси характеру, які проявляються у відносинах з людьми, у спілкуванні, формуються в початкових класах школи.

Вольові риси характеру розвиваються і закріплюються в підлітковому віці, а базові (моральні і світоглядні) риси – у ранній юності. В студентські роки (другий період юності) найбільш активним є розвиток моральних і естетичних почуттів, становлення і стабілізація характеру. Формування характеру— це процес становлення стійких психологічних утворень особистості під впливом об’єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багаторазових повторень стають звичними й визначають типову модель її поведінки.

Виховання – це процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів. Самовиховання – свідома, цілеспрямована і самостійна діяльність особистості, яка спрямована на самовдосконалення власної особистості і здійснюється в умовах активної взаємодії людини з іншими людьми, із середовищем, що забезпечує розвиток і удосконалення особистості в певному напрямку.

В змінах характеру людини, які відбуваються протягом життя (період дорослого життя), можна відмітити загальні, типові, закономірні тенденції і специфічні, індивідуально своєрідні, тобто нетипові зміни.

 

Контрольні запитання

1. Які риси особистості поєднує в собі характер?

2. У яких проявах ставлення найповніше виявляється характер особистості?

3. Які компоненти можна виокремити в структурі характеру?

4. Які риси характеру особистості є типовими, а які — нетиповими?

5. У чому виявляється акцентуація характеру особистості?

6. Як поєднуються в характері природні та соціальні чинники?

7. Яким є механізм формування властивостей характеру?

8. Як пов’язані між собою характер і темперамент?

9. Якими є умови формування характеру?

Тема № 35 (2 год.)

ЗДІБНОСТІ

План

  1. Поняття про здібності. Якісна і кількісна характеристика
  2. Задатки як природні передумови здібностей
  3. Види здібностей
  4. Індивідуальні відмінності у здібностях людей
  5. Формування і розвиток здібностей

Основні поняття та терміни:здібності, структура здібностей, загальні здібності, спеціальні здібності, задатки, обдарованість, талант, геніальність

1. Здібності— це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху.

Здібності — це такі психологічні особливості людини, від яких залежить оволодіння знаннями, вміннями та навичками, але які самі по собі до знань, умінь і навичок не зводяться.

Між здібностями та знаннями існує складний зв'язок. Здібності залежать від знань, але здібності визначають швидкість та якість оволодіння цими знаннями.

Здібності — це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками.

Здібності - поняття динамічне. Вони формуються, розвиваються і виявляються в діяльності.

 

2. Природжені передумови до розвитку здібностей називаються задатками.

Задатки — це не здібності, а тільки передумови до розвитку здібностей. Природні задатки до розвитку здібностей у різних людей не однакові. Цим частково і зумовлений напрям розвитку здібностей, а також тим, чи вчасно виявлено здібності, задатки і чи є умови для їх реалізації.

Не всі задатки, з якими народжується людина, обов’язково перетворюються на здібності. Основу здібностей складають задатки. Задатки - це природні передумови, які є умовою розвитку здібностей не тільки в змісті того, що вони додають своєрідність процесу їхнього розвитку, але й у змісті того, що вони у відомих межах можуть визначати змістовний бік і впливати на рівень досягнень.

3.В усіх без винятку галузях діяльності здібності мають багато спільного і разом з тим різняться. Залежно від цього розрізняють здібності загальні та спеціальні.

Загальниминазиваються здібності,які певною мірою виявляються в усіх видах діяльності — навчанні, праці, грі, розумовій діяльності тощо. Спеціальні здібностівиявляються у спеціальних видах діяльності. Загальні та спеціальні здібності взаємопов'язані й доповнюють одні одних.

Здібності можна класифікувати на:

- природні, в основі своїй біологічно обумовлені, пов'язані з уродженими задатками, які формуються на їхній базі, при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми научіння типу умовно-рефлекторних зв'язків;

- специфічні людські здібності, які мають суспільно-історичне походження і забезпечують життя і розвиток у соціальному середовищі.

Специфічні людські здібності у свою чергу підрозділяються на підгрупи.

4. У розвитку здібностей важливу роль відіграє оволодіння знаннями, вміннями, досвідом. Виділяють наступні рівні здібностей:

- репродуктивний, що забезпечує високе вміння засвоювати готове знання, опановувати сформованими зразками діяльності і спілкування;

- творчий, що забезпечує створення нового, оригінального.

Поєднання різноманітних високорозвинених здібностей називають обдарованістю.

За рівнем і мірою розвитку здібностей виділяють талант, тобто поєднання таких здібностей, які дають людині можливість успішно, самостійно й оригінально здійснювати якусь складну трудову діяльність. Геніальність – це вищий рівень здібностей, який забезпечує досягнення особистістю таких результатів творчої діяльності, які складають епоху в житті суспільства, в розвитку культури. Вивчаючи талановитих людей, психологи встановили, що ним усім притаманні властивості, загальні для всіх талантів: 1) уважність, зібраність, готовність до напруженої роботи; 2) невгамовна потреба здійснити свою діяльність; 3) підвищені можливості розумового процесу, тобто висока якість аналізу і синтезу, швидкість мислення.

5. Умовами розвитку здібностей є насамперед обставини життя людини: життя в суспільстві, наявність соціально-культурного середовища; навчання в дитинстві користуватися відповідними предметами; участь у діяльності і спілкуванні; наявність кола людей, які здатні передати необхідні знання, уміння і навички за допомогою ефективних засобів і методів навчання і виховання; відсутність у людини з народження суворої запрограмованості поведінки, наявність незрілості мозкових структур з їх здатністю до наступного формування шляхом навчання і виховання. Важливим моментом розвитку здібностей у дітей є комплексність – одночасне удосконалення декількох взаємодоповнюючих одна одну здібностей.

Здібності не лише спільно визначають успішність діяльності, але й взаємодіють одна з одною, впливають одна на одну. Формування здібностей залежить від культурного рівня суспільства. Розподіл праці зумовлює диференціацію, спеціалізацію здібностей. Розвиток здібностей особистості цілком залежить від попиту, на який, у свою чергу, впливають розподіл праці й породжені ним умови освіти людей.

Контрольні запитання

1. У чому виявляються здібності особистості?

2. Які основні компоненти здібностей?

3. Як взаємопов’язані здібності та задатки?

4. Які психічні властивості людини сприяють розвитку здібностей?

5. У чому виявляються якісні відмінності у здібностях людей?

6. Що є показником здібностей?

7. Що зумовлює розвиток здібностей особистості?

8. Що є вирішальною умовою розвитку здібностей?

Тема № 36-37 (4 год.)

Діяльність

План

  1. Поняття діяльності
  2. Структура діяльності
  3. Засвоєння навичок та умінь
  4. Характеристика основних видів діяльності людини (гра, навчання, праця)
  5. Психомоторика у складі діяльності

Основні поняття та терміни:активність, поведінка, діяльність, мотив, мета, інтеріоризація, екстеріоризація, зворотна аферентація, дія, рух, уміння, навички, вправляння, автоматизація навички, перенесення навички, інтерференція, гра, навчання, праця.

1. Джерелом активності живих істот є потреби, що спонукають її до відповідних реакцій, дій. Потреба — це стан живої істоти, в якому виявляється її залежність від конкретних умов існування. Людська діяльність за сутністю є соціальною. Вона сформувалася історично, у процесі праці. Діяльність людини характеризується свідомістю і цілеспрямованістю. Особистість як суб’єкт діяльності, задовольняючи свої потреби, взаємодіє із середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення, виявляє фізичну й розумову активність у досягненні поставленої мети.

2. Свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення. Отже, діяльність людини — це свідома активність, що виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

Мета— це те, до чого прагне людина, для чого вона працює, за що бореться, чого хоче досягти у своїй діяльності. Без мети не може бути свідомої діяльності.

Мотив— це внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до діяльності.

Цілі та мотиви діяльності людини визначаються суспільними умовами життя, виробничими, навчальними, ігровими відносинами. Безумовно-рефлекторні рухи у процесі життя, у результаті досвіду, навчання та виховання перебудовуються відповідно до вимог умов життя, культури трудових дій та поведінки. Систему рухів, спрямованих на присвоєння предмета чи його змісту, називають діями.

Предметні, або зовнішні, дії спрямовані на оволодіння предметами, контакти з людьми, з тваринами, рослинами і т. ін. Розумові дії виявляються у сприйманні, діяльності пам'яті, мислення та ін. Предметні дії в результаті інтеріоризації,тобто перенесення у внутрішнє життя людини, стають змістом розумової діяльності. Винесення внутрішніх, розумових дій назовні називають екстеріоризацією.

У процесі засвоєння знань і досвіду у свідомості людини утворюється образ рухів і дій виконуваної діяльності, або акцептор дії,з яким порівнюється виконувана дія в разі її відхилення від окресленого способу її виконання, коригується відповідно до поставленої мети та акцептора дії. Отже, діяльність— це сукупність цілеспрямованих, усвідомлюваних дій.

3. Вміння— це готовність людини успішно виконувати певну діяльність, що ґрунтується на знаннях і навичках. Удосконалені шляхом багаторазових вправ компоненти вмінь, що виявляються в автоматизованому виконанні дій, називаються навичками.Наявність навичок полегшує людині виконання свідомих завдань.

Уміння і навички формуються у людини у процесі її навчання. Виокремлюють три основні його фази. Перша розпочинається з усвідомлення завдання та способів його виконання.

У результаті подальших тренувань, тобто багаторазового повторення певних дій з метою їх закріплення та вдосконалення, поступово послідовність рухів стає злагодженішою, а дії — чіткішими та погодженішими. Вправність переходить у другу, вищу фазу своєї досконалості. Фізіологічним її підґрунтям є зміцнення в корі великих півкуль головного мозку тимчасових нервових зв’язків, їх спеціалізація, вироблення певної їх системи, тобто утворення певного динамічного стереотипу.

Вирішальне значення у формуванні вмінь і навичок має регулювання рухів на основі самоконтролю. Залежно від того, як рухи автоматизуються, змінюється роль зорового сприймання у процесі виконання дії. Такий рівень розвитку навички характерний для останньої, третьої фази вправності. На цій фазі дії стають завченими, що дає можливість удосконалювати їх, доводити до певного рівня майстерності.

Основними умовами успішного формування вмінь і навичок є усвідомлення мети завдання і розуміння його змісту та способів виконання. Успіх формування вмінь і навичок найбільшою мірою залежить від свідомого ставлення, готовності особистості до вироблення в собі вмінь і навичок, інтересу до кращого виконання дій, пов’язаних з виконанням завдання. У формуванні вмінь і навичок важливо враховувати індивідуальні особливості людини. Не менш важливу роль у засвоєнні вмінь і навичок відіграють умови навчання, правильна організація процесу вправляння.

Дослідження формування виробничих умінь показують, що їх можна поділити на три групи:

. конструктивні, пов’язані з уявленнями про продукти праці, з конструюванням останніх за рисунками, моделями, описами та з виявом цих уявлень у словах, моделях, проектах, робочих рухах;

. організаційно-технологічні, пов’язані з добором необхідних знарядь праці та матеріалів, з визначенням способів їх обробки, з плануванням і контролем самої праці;

. операційні,пов'язані із застосуванням знарядь праці та матеріалів для виготовлення певного продукту праці, з виконанням потрібних для цього виробничих операцій.

4. Залежно від мети, змісту та форм розрізняють три основні різновиди діяльності: гру, навчання та працю. У дошкільному віці провідним різновидом діяльності є гра, у шкільному — навчання, а у зрілому віці — праця.

Гра та навчання властиві й людям, й тваринам. Проте у тварин підґрунтям цих різновидів діяльності є інстинкти, а у людини вони зумовлені соціальними умовами життя, різняться якісно, набагато складніші та багатші за змістом і формою.

Гра — не продуктивна діяльність, гра — це школа думки, почуттів і волі. В іграх формуються всі якості особистості дитини.

У школярів переважають дидактичні ігри, в яких яскраво виявляється мета. Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. Успішне навчання дітей у школі великою мірою залежить від усвідомлення мети навчання і мотивів, якими вони керуються. Суспільна мотивація учнем свого навчання найбільшою мірою сприяє глибокому засвоєнню знань.

Важливою умовою успіху в оволодінні знаннями є готовність і підготовленість учня до навчання. Засвоєння учнями знань залежить від їхньої активності у навчанні. Навчання пов’язане з розвитком особистості.

Праця — свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. Вона є необхідною умовою існування та розвитку людини. У процесі праці активізуються й виявляються різні фізичні та психічні властивості людини. Перша й необхідна умова будь-якої праці — наявність мети: створити певний продукт.

Характерна особливість праці полягає в тому, що людина передбачає її результати, уявляє собі матеріал, який використовується при цьому, окреслює способи та послідовність своїх дій. Праця потребує напруження фізичних і розумових сил, подолання труднощів, самовладання та інших вольових якостей.

Успіх праці людини залежить від зрозумілості мети, яку вона ставить перед собою, від зрілості мотивів, що спонукають її працювати, та пов’язаного з ними ставлення людини до трудових обов’язків, від відповідності її здібностей, загальної та спеціальної підготовки вимогам праці.

Різноманітність видів людської праці поділяють на працю фізичнута розумову.До фізичної праці належать різні види виробничої та технічної діяльності. Результат розумової праці — це образи, думки, ідеї, проекти, знання, втілені в матеріальні форми існування.

Психологічний опис та аналіз професій (професіографія)і умов праці дають можливості виявити вимоги окремих професій і спеціальностей до особистості працівника, розкрити особливості та структуру професійних здібностей і психологічні передумови раціоналізації праці. Будь-яка фізична і розумова праця за певних суспільних умов може стати творчою діяльністю.

Здійснення творчого задуму — велика й напружена робота, яка потребує участі та піднесення всіх сил людини, максимальної зосередженості її свідомості на предметі творчості. Успішність творчої праці залежить від того, якою мірою людина володіє прийомами та технікою роботи, як вона ставиться до результатів роботи.

 

5.Свідома діяльність людини характеризується не тільки цілями та мотивами, а й певними засобами, за допомогою яких вона здійснюється. Навички, що набуваються, певною мірою спираються на раніше сформовані навички. Раніше сформовані навички можуть як сприяти виробленню нових навичок, так і гальмувати, затримувати цей процес.

Позитивний вплив раніше набутих навичок на процес формування нових називається перенесенням навичок.Тут відбувається застосування раніше вироблених тимчасових нервових зв'язків, певних їх груп до нових випадків, у нових ситуаціях, їх узагальнення.

Раніше вироблені навички іноді справляють негативний, гальмівний вплив на формування нових навичок, що виявляється у зниженні продуктивності дій, виникненні помилок тощо. Таке явище називається інтерференцією навичок.Інтерференція спостерігається тоді, коли на один подразник виробляються дві чи кілька різних реакцій. Інтерференція виявляється тоді, коли раніше вироблені прийоми дії застосовуються в новій ситуації без урахування її відмінності. Загалом інтерференція виникає, як бачимо, за певних умов. Знаючи ці умови і передбачаючи їх дію у тій чи іншій конкретній ситуації, можна запобігти інтерференції навичок і тим полегшити оволодіння новими навичками.

Вироблені у людини навички підтримуються на належному рівні досконалості, якщо вони використовуються. Навички тим швидше ослаблюються, чим меншою мірою вони сформовані, закріплені. А їх ослаблення виявляється в деавтоматизаціївиконуваних дій. Порушення, розлади навичок настають унаслідок патологічних змін в роботі мозку. Вироблення динамічних стереотипів у корі головного мозку прискорює перебіг набутих реакцій, звільняє кору для нових індивідуальних пристосувань і допускає можливість розвитку в корі паралельних процесів.

Контрольні запитання

1. Чим зумовлена активність біологічних індивідів?

2. Що характеризує поведінку тварин як специфічну форму активності?

3. Що характеризує діяльність як специфічну форму людської активності?

4. У чому полягає докорінна відмінність поведінки тварин від діяльності людини?

5. Якими є основні компоненти діяльності?

6. Як забезпечується контроль за виконанням діяльності?

7. У чому полягає механізм зворотної аферентації при виконанні дії?

8. У чому полягає суть процесу екстеріоризації дії?

9. У чому полягає суть процесу інтеріоризації дії?

10. Якою є послідовність етапів формування навички?

11. Що є показником досконалості навички?

12. Якими є характерні ознаки гри як різновиду діяльності?

13. Якими є характерні ознаки навчання як різновиду діяльності?

14. Якими є характерні ознаки праці як різновиду діяльності?

15. Що означає для людини процес оволодіння діяльністю?

Тема № 38 (2 год.)







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.