 |
|
ПСИХОЛОГІЯ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
План
- Поняття соціального зв’язку. Соціальні відносини
- Міжособистісна взаємодія
- Форми міжособистісної взаємодії
- Поняття соціального впливу
- Взаємовідносини в групі
- Положення індивіда в групі
- Специфіка негативних взаємовідносин
- Структура конфлікту
- Динаміка конфлікту
- Функції та типології конфліктів
- Основні стилі поведінки при розв’язанні конфліктів
Основні поняття та терміни:взаємовідносини, стосунки, ставлення, взаємодія, взаєморозуміння, соціальна роль, групові взаємини, соціально-психологічний клімат, сумісність, спрацьованість, конфлікт.
1.В якості клітини аналізу соціальної психології розглядають ситуацію взаємодії двох і більше людей. Взаємодія – це дії індивідів, спрямовані один на одного. Існує два основні рівні дослідження соціальної взаємодії: мікрорівень і макрорівень. Соціальний зв’язок – це залежність людей, реалізований через соціальну дію, що здійснюється з орієнтацією на інших людей, з очікуванням відповідної дії партнера. В соціальному зв’язку можна виділити:
Ø Суб’єкти зв’язку (дві людини чи тисячі людей);
Ø Предмети зв’язку (з приводу чого здійснюється зв’язок);
Ø Механізм регулювання взаємовідносин.
Соціальний зв’язок може виступати у вигляді соціального контакту (зв’язок між людьми поверхневий, мимолітний, партнер по контакту може бути легко замінений іншою людиною) і у вигляді взаємодії (систематичні, регулярні дії партнерів, спрямовані одна на одну, які мають мету викликати певну відповідну реакцію з боку партнера, причому відповідна реакція породжує нову реакцію того, хто вливає). Соціальні відносини – це стійка система взаємодій між партнерами, які самовідновлюються. Психічна і соціальна взаємодія можлива можлива:
Ø При наявності психіки, органів відчуття (щоб дізнатись про переживання і думки іншої людини, ми повинні бачити вираз її обличчя, очей, чути її голос, сміх, слова);
Ø Якщо люди, що взаємодіють, однаковим чином виражають одні і ті ж психічні переживання, однаково розуміють самі символи, що об’єктивують душевні стани.
Ситуація контакту двох і більше людей може приймати різні форми:
1) проста співприсутність; 2) обмін інформацією; 3) спільна діяльність; 4) рівна двостороння чи асиметрична активність, причому активність може бути різного типу: соціальний вплив, співробітництво, суперництво, маніпуляція, конфлікт тощо.
2.Люди мають сильну потребу в приєднанні: входити з іншими людьми в тривалі тісні взаємовідносини, які гарантують позитивні переживання і результати. Трансактний аналіз розглядає ситуації спілкування з позицій, що займають партнери під час спілкування. Людина в різних ситуаціях знаходиться в одному з можливих станів свого "Я".
"Батько": містить норми та розпорядження.
"Дитина": містить емоційні комплекси та реакції, притаманні дітям. Завжди вирішує проблеми на свою користь.
"Дорослий ": містить стереотипи розрахунку, вірогідну оцінку ситуації, раціональність, компетентність, незалежність.
"Маніпулятор ": відрізняється байдужістю або недоброзичливістю до партнера, прагне до експлуатації інших та контролю над ними.
Стійка взаємодія людей може бути зумовлена появою взаємної симпатії – атракції.Чинники, які сприяють формуванню атракції:
· частота взаємних соціальних контактів, близькість, географічне сусідство;
· фізичне привабливість;
· феномен «рівні».
· Негативно на атракцію може впливати «ефект контрасту».
· Ефект підсилення – коли ми знаходимо у будь-кого риси, схожі з нашими, це робить людину більш привабливою для нас;
· Нам подобаються ті, кому подобаємося ми;
· Якщо почуття власної гідності людини було принижено якоюсь попередньою ситуацією, то їй в більш значній мірі сподобається новий знайомий, який доброзичливо приділяє їй увагу;
· Принцип взаємовигідного обміну чи рівної участі.
Початком будь-якої інтеракції є виникнення впливу однієї сторони на поводження й психологію іншої. Інтеращія триває доти, поки цей вплив існує, при цьому неважливо — зустрічаються чи індивіди ні.При солідарної інтеракції прагнення й зусилля сторін збігаються. Якщо бажання й зусилля сторін перебувають у конфлікті, то це — антагоністична форма інтеракції, якщо вони збігаються тільки почасти — це змішаний тип напрямку взаємодії.
Можна виділити організовані й неорганізовані взаємодії: інтеракція організована, якщо відносини сторін, їхні дії зложилися в певну структуру прав, обов'язків, функцій й опираються на якусь систему цінностей. Неорганізовані інтеракції - коли відносини й цінності перебувають в аморфному стані, тому права, обов'язку, функції, соціальні позиції не визначені. Також можуть бути неорганізований-антагоністичний; неорганізований-солідарний; неорганізовано-змішаний тип інтеракцій.
Соціальні взаємодії виступають як соціокультурні:одночасно протікають три процеси: взаємодія норм, цінностей, стандартів, що втримуються у свідомості людини й групи; взаємодія конкретних людей і груп;взаємодія матеріалізованих цінностей громадського життя.
3. Ритуальна взаємодія – одна з поширених форм взаємодії, яка будується за певними правилами, символічно виражаючи реальні соціальні відносини і статус людини в групі і суспільстві. Ритуал – це жорстко фіксована послідовність трансакцій, причому трансакції відбуваються з батьківської позиції і звернені до Батьківської позиції, дозволяючи людям відчути себе визнаними. Успішно провівши операцію, людина підтверджує свою компетентність і отримує підтвердження оточуючих. Трудова взаємодія, розподілення і виконання професійних, сімейних функцій, уміле і ефективне здійснення цих обов’язків – ось ті операції, які заповнюють життя людей.
Змагання –форма соціальної взаємодії, за якої наявна чітко визначена мета, яка повинна бути досягнута, всі дії різних людей співвіднесені одна з одною з врахуванням цієї мети таким чином, що вони не вступають в конфлікт; при цьому сама людина не вступає в конфлікт сама з собою, дотримуючись установки іншого гравця команди, але тим паче у людини наявне бажання домогтися кращих результатів, ніж у інших членів команди.
В ряді випадків людина, знаходячись з іншими людьми в одному приміщенні і виконуючи начеб то спільну діяльність, подумки перебуває в зовсім іншому місці, подумки розмовляє з уявними співрозмовниками, мріє про своє – така специфічна взаємодія називається відходом. Проводження часу – фіксована форма трансакцій, покликана задовольняти потребу людей у визнанні. Саме розповсюджене проводження часу з позиції Батько-Батько: обговорюється і засуджується все, що відхиляється від норми.
Дружба і любов зовні схожі на проводження часу, але тут завжди присутній чітко фіксований партнер, стосовно якого відчувається симпатія. Дружба містить чинник симпатії і поваги, любов відрізняється від дружби посиленим сексуальним компонентом, тобто
Любов = сексуальний потяг + симпатія + повага:
Е. Берн досліджував такий тип взаємодії між людьми як гра, маніпуляція. Гра – це спотворений спосіб взаємодії, тому що всі міжособистісні потреби людини перетворюються в одну – в потребу контролю, і тоді людина застосовує силу, якщо хоче прийняття. Ігри, чи англійське слово «гейми», - це стереотипізована серія взаємодій, які приводять до заздалегідь передбачуваного результату, це серія маніпуляцій, які покликані змінити поведінку іншої людини в потрібну для ініціатора трансакцій сторону без врахування бажання цього іншого. Ігри відрізняються від інших способів структурування часу двома параметрами:
1) прихованими мотивами; 2) наявністю виграшу.
Щоб вийти з гейму і не стати жертвою чужих маніпуляцій, важливо постаратися замінити подвійні трансакції на відкриті, прямі, оскільки гейм можливий лише при наявності прихованого підтексту в словах, трансакціях.
4. Конформність— підверженість людини груповому тиску, зміна його поводження під впливом інших осіб, свідома поступливість людини думці більшості груп для запобігання конфлікту з нею. Сугестивність, або сугестія,- мимовільна піддатливість людини думці інших осіб або групи (людина й сам не помітив, як змінилися його погляди, поводження, це відбувається саме собою, щиро). Розрізняють: а) внутрішню особисту конформність - думка людини дійсно міняється під впливом групи, людина погоджується, що група права, і змінює свою первісну думку відповідно до думки групи, згодом проявляючи засвоєну групову думку, поводження навіть при відсутності групи; б) демонстративна згода із групою по різних причинах при збереженні власної думки у глибині душі.
Чинники, під впливом яких людина уступає групі:
1. характеристики самої людини,
2. характеристики самої проблеми,
3. розмір групи,
4. взаємовідносини людини й групи
Нонконформізмвиступає як спростування людиною думки більшості, як протест підпорядкування, як гадана незалежність особистості від думки групи, хоча насправді й тут точка зору більшості є основою для поводження людини. Протилежністю конформізму й нонконформізму є самовизначення— виборче відношення людини до будь-яких впливів власної групи, які приймаються або відриваються залежно від того, чи відповідають вони переконанням людини, чи відповідають вони цілям і завданням змісту діяльності групи, тобто рішення приймається людиною самостійно з усією особистою відповідальністю за його наслідки.
5. Для того щоб меншості перетворили думку більшості,необхідно, щоб меншості була прийнята в групі, входило до складу групи, а невідірвано, не вигнано з її; щоб меншості мала можливість досить відкрито висловити свою позицію. Розповсюджена форма соціального впливу — покора, підпорядкування авторитету,схильність людини впливу особи з більше високим соціальним статусом. У людей можуть бути два типи психологічного стану взаємодії між людьми: 1) автономний стан особистості, почуття особистої відповідальності за все, що навколо відбувається, 2) людина уявляє себе займаючою певний щабель в ієрархічній градації, включеним вієрархічну систему — і тому думає, що відповідальність за його поводження несе індивід, що перебуває на більше високому щаблі цієї ієрархії.
6.В будь-якому трудовому колективі існують вісім соціальних ролей:
1) координатор, що користується повагою й що вміє працювати з людьми; 2) генератор ідей, щопрагне докопатися до істини, втілити ж свої ідеї на практиці він найчастіше не в змозі; 3) ентузіаст, щобереться сам за нову справу й надихаючий інших; 4) контролер-аналітик,здатна тверезо оцінити висунуту ідею. Він виконавчий, але частіше цурається людей; 5) шукач вигоди, щоцікавиться зовнішньою стороною справи; 6) виконавець, щовміє втілити ідею в життя, здатний до кропіткої роботи, але часто «тоне» у дріб'язках; 7) роботяга, щоне прагне зайняти нічиє місце; 8) шліфувальник— він необхідний, щоб не перейшли останньої риси.
Популярність членів групи, їх статус має такий характер: "зірки”— ті, кого обирають найчастіше; їм поступаються "бажані",які мають по три-чотири вибори; менш популярних називають "малобажані"— один-два вибори; поза вибором залишаються "ізольовані",з якими ніхто не виявляє бажання співпрацювати.
7. Сумісність— це оптимальне поєднання якостей людей у процесі взаємодії, що сприяє успішному виконанню спільної діяльності. Фізична сумісність виявляється в гармонійному поєднанні фізичних якостей двох або кількох людей, що разом виконують певну спільну діяльність. Засадовими щодо психофізіологічної сумісності є особливості аналізаторних систем, а також властивостей нервової системи. Цей різновид сумісності передбачає успішність взаємодії людей у тих видах діяльності, де чутливість у межах тієї чи іншої аналізаторної системи є вирішальною. Соціально-психологічна сумісність передбачає взаємини людей з такими особистісними властивостями, які сприяють успішному виконанню соціальних ролей. Психологічна сумісність передбачає спільність поглядів, переконань, соціальних і моральних установок, цінностей, ставлень.
Конфлікт— це суперечність, що виникає між людьми у зв’язку 3 розв'язанням тих чи інших питань соціального чи особистого життя.
Внутрішньоособистісний конфлікт виникає тоді, коли спостерігається сутичка рівних за силою та значущістю, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів, потягів у однієї й тієї самої людини. Міжособистісний конфлікт спричиняється ситуацією, в якій члени групи прагнуть до несумісних цілей або керуються несумісними цінностями чи нормами, намагаючись реалізувати їх у спільній діяльності. Міжгруповий конфлікт спостерігається там, де гострі суперечності виявляються у стосунках між окремими соціальними групами, що мають на меті власні інтереси, причому своїми практичними діями перешкоджають одна одній.
8.У структурі конфлікту можна виділити такі основні поняття: учасники конфлікту, умови перебігу конфлікту, образи конфліктної ситуації, можливі дії учасників конфлікту, наслідки конфліктних дій. Можливі конфлікти типу: риса особистості — риса особистості, особистість—особистість, особистість — група, група — група. В соціально-психологічному плані учасники конфлікту характеризуються передусім мотивами, цілями, цінностями, установками тощо. Конфлікт суттєво залежить від зовнішнього контексту, в якому він виникає і розвивається. Важливою складовою є соціально-психологічне середовище, що представлене різними соціальними групами з їх специфічною структурою, динамікою, нормами, цінностями та ін.
Опосередковуючою ланкою є образи конфліктної ситуації, які утворюються в кожного учасника конфлікту. Ці внутрішні картини ситуації включають уявлення учасників про самих себе (свої мотиви, цілі, цінності тощо), уявлення про протилежну сторону конфлікту та уявлення про ситуацію, в якій склалися і вирішуються конфліктні стосунки. Саме суб'єктивні образи, а не
реальність є безпосередньою детермінантою конфліктної поведінки. Наслідки конфліктних дій уплетені в контекст конфлікту.
9.Кожний реальний конфлікт має процесуальний характер. Розгляд динаміки конфлікту вимагає поділу його на стадії. Це виникнення об'єктивної конфліктної ситуації, усвідомлення її, здійснення конфліктної поведінки, розв'язання
конфлікту. Можливі такі варіанти співвідношення між образом конфліктної ситуації та реальністю:
1. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, її учасники вважають, що їхні цілі, інтереси конфліктні, і правильно розуміють сутність себе, інших, ситуацію в цілому. Це адекватно усвідомлений конфлікт.
2. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, сприймається як конфліктна, але усвідомлюється з певними відмінностями від реального контексту. Це неадекватно усвідомлений конфлікт.
3. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, але не усвідомлюється. У цьому разі конфліктна взаємодія відсутня.
4. Об'єктивно конфліктної ситуації немає, але стосунки сприймаються як конфліктні. Це удаваний, помилковий конфлікт.
Усвідомлення ситуації як конфліктної завжди має емоційне забарвлення.
Під час розгортання конфлікту можливі його переходи з одних форм в інші. Розв'язання, вирішення — це заключна стадія розвитку конфлікту. Можливе подвійне розв'язання конфлікту: часткове, коли долається тільки конфліктна поведінка, але залишається внутрішнє прагнення до конфлікту, воно лише стримується; і повне, коли конфлікт ліквідується як на рівні фактичної поведінки, так і на внутрішньому рівні. Серед шляхів розв'язання таких ситуацій виділяють:
а) попередження конфлікту;
б) управління конфліктом;
в) прийняття оптимальних рішень у конфліктних ситуаціях;
г) розв'язання конфлікту.
Виділяють такі тактики:
І. Розв'язання конфлікту на основі його сутності та змісту.
2. Розв'язання конфлікту з урахуванням його цілей.
3. Розв'язання конфлікту з урахуванням його функцій.
4. Розв'язання конфлікту з урахуванням емоційно-пізнавального стану учасниківполягає в тому, щоб показати негативний вплив емоційного напруження на учасників конфлікту.
5. Розв'язання конфлікту з урахуванням властивостей його учасників
6. Розв'язання конфлікту з урахуванням його можливих наслідків. Наслідки конфліктів залежно від їхнього змісту:
1) повна ліквідація конфронтації через взаємне примирення;
2) зникнення конфронтації, коли один з учасників перемагає, а інший визнає себе переможеним або коли обидві сторони програють чи задовольняють свої домагання;
3) послаблення конфлікту взаємними поступками;
4) трансформація конфлікту, перехід його в змінений або принципово новий конфлікт;
5) поступове згасання конфлікту;
6) механічне знищення конфлікту (ліквідація підрозділу, організації, звільнення учасника та ін. ).;
7. Розв'язання конфлікту з урахуванням етики стосунків
конфліктуючих сторін.
10. Функціональний аспект конфлікту зумовлений потребою змін у людських стосунках. Якщо у визначенні конфлікту спиратися на його суб'єктів, то він може розглядатися як форма комунікації. З інструментальної точки зору конфлікт виступає як засіб самоствердження, подолання негативних тенденцій. Класифікувати конфлікти можна за такими ознаками: видами, тривалістю, змістом, обширом, ступенем впливу, типом вирішення, формами прояву, психологічним ефектом, наслідками, мотивами та ін.
Основною ознакою для класифікації конфліктів за М. Дойчем є співвідношення між: об'єктивним станом справ та тим станом, який реально склався у конфліктуючих сторін.М.Дойч виділяє шість типів конфлікту:
1. «Реальний конфлікт» — це конфлікт, який об'єктивно і існує і адекватно сприймається.
2. «Випадковий, або умовний, конфлікт» — залежить від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами.
3. «Зміщений конфлікт» — реальний конфлікт, за яким І приховується інший конфлікт, що є справжнім чинником конфліктної ситуації.
4. «Помилково дописаний конфлікт» — конфлікт, що : помилково тлумачиться.
5. «Латентний конфлікт» — конфлікт, який має відбутися, але не виникає тому, що не усвідомлюється.
6. «Хибний конфлікт» — у цьому випадку реальних підстав для конфлікту не існує, об'єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації.
Класифікацію конфліктів на підставі виділення причинно-мотиваційних зв'язків провела Н.Гришина. Вона виділяє типи конфліктів залежно від стосунків. Це конфлікти: 1) що є реакцією на перепони щодо досягнення цілей виробничої діяльності (соціально корисних), 2) що виникають як реакція на перепони в досягненні особистих цілей; 3) протидії окремих людей соціальним нормам; 4) особистісні, зумовлені несумісністю індивідуальних психологічних рис.
Із функціональної точки зору класифікація конфліктів може будуватися за принципом доцільності-недоцільності. Згідно з цим принципом виділяють позитивні (конструктивні) та негативні (деструктивні) конфлікти. Функціональний підхід потребує практичного ставлення до проблеми конфлікту.
11. Відомі спеціалісти в галузі управлінської психології К. Томас та Р.Кілмен виділяють п'ять основних стилів поведінки в конфліктних ситуаціях:
1) стиль конкуренції – людиназавжди активна і прагне розв'язувати конфлікт власним способом.
2) Стиль ухиленнявикористовується в ситуаціях, коли позиція нестійка і відсутня співпраця з іншими з метою розв'язання проблеми.
3) Стиль пристосуванняозначає, що ви дієте разом з іншою людиною, не намагаючись захищати власні інтереси.
4) Завдяки стилю співпраціможна брати активну участь у розв'язанні конфлікту й захищати власні інтереси, але прагнути при цьому до співпраці з іншими учасниками конфлікту.
5) Сутність стилю компромісуполягає в частковому задоволенні власних інтересів. Ви частково поступаєтеся іншим учасникам, але й вони роблять те саме.
Контрольні запитання
1. Чим відрізняються поняття «відносини», «стосунки», «ставлення»?
2. Розкрити зміст термінів «взаємодія» і «взаєморозуміння»
3. Які основні компоненти регулювання поведінки людей у міжособистісних стосунках?
4. У чому полягає сутність понять «групова динаміка», «групові взаємини», «групова взаємодія»?
5. Що впливає на адекватність сприймання і розуміння людьми одне одного?
6. Які існують психологічні механізми міжособистісних стосунків?
7. Які типові форми сприймання і розуміння людини людиною?
8. Які чинники впливають на соціально-психологічний клімат?
9. Які шляхи розв’язання конфліктних ситуацій?
Тема № 47-48 (2 год.)