Здавалка
Главная | Обратная связь

Основні напрями науково-прикладної та практичної психології



План

  1. Інженерна психологія та ергономіка
  2. Структура ергономічних властивостей та загальних ергономічних вимог
  3. Упровадження ергономічних знань

Основні поняття та терміни:ергономіка, інженерна психологія, ергологія, ергономічні властивості, фізичний простір, первинні території, вторинні території, спільні території, сім’я, сімейні типи, управління, управлінська поведінка.

1. Основні завдання, що
стоять перед психологією праці у прикладних дослідженнях, — це гуманізація праці та підвищення її продуктивності, тобто профілактика виробничого травматизму, створення умов для всебічного розвитку трудівника, розквіту його здібностей.

Психологія праці й психотехніка мають на меті не тільки профорієнтацію, профконсультацію, профвідбір і профнавчання, а й формування комплексного підходу до вивчення й раціоналізації трудової діяльності.

З розвитком та ускладненням техніки зростає значення людського фактору на виробництві. Потреба у вивченні властивостей людини стосовно до СЛМ спричинила появу нової галузі знань — інженерної психології. Інженерна психологія обґрунтовує і формулює вимоги й рекомендації щодо конструювання техніки, організації управління технологічними
процесами, відбору і підготовки спеціалістів, які обслуговують техніку. Інженерна психологія взаємодіє з такими дисциплінами, як кібернетика, системотехніка, загальна теорія систем, теорія зв'язку, технічна естетика та художнє конструювання.
Ергономіка розглядає системи «людина—техніка—середовище» (СЛТС), висвітлюючи передусім фізіолого-гігієнічний аспект досліджень і рекомендацій. Ергологія — вчення про працю людини. Ергономіка, вивчаючи функціональні можливості та особливості людини в трудових процесах, сприяє оптимальному синтезу систем «людина—техніка—середовище».

Впровадження й експлуатація нової техніки та технологій висунули нові проблеми, що стало передумовою виникнення і розвитку такої галузі знань, як ергономіка.
Структуру ергономіки зумовлюють її цілі, до яких належать досягнення високої ефективності функціонування СЛТС і безпеки праці в ній, створення умов, що сприяють розвитку особистості, збереженню здоров'я людей, які беруть
участь у трудовому процесі.

2. Використання досягнень ергономіки при проектуванні техніки й умов її функціонування сприяє підвищенню ефективності та якості праці, зручності експлуатації та обслуговування техніки, скороченню термінів її освоєння, поліпшенню умов праці, економії витрат фізичної й нервово-психічної енергії працюючої людини, підтриманню її високої працездатності.
Ергономічні властивості. Властивості поділяються на суттєві й несуттєві, загальні й специфічні, необхідні й випадкові, внутрішні й зовнішні (диспозиційні), сумісні й несумісні тощо. Сукупність цих специфічних властивостей, котрі забезпечують можливість динамічної взаємодії людини й технічних засобів з метою
виконання системою поставлених завдань у визначених умовах експлуатації, може бути названа ергономічністю системи.
Під керованістю розуміється такий розподіл функцій між людиною і машиною, який забезпечує в їхній взаємодії провідну роль людини, враховуючи здатність останньої до випереджуючих дій і виключення з обміну сигналів і команд, які дезорганізують функціонування техніки або людини. Обслуговуваність — це просторова доступність регульованих і замінюваних елементів, таке їх розміщення, яке забезпечує раціональні дії персоналу в процесі монтування, транспортування й ремонту СЛТС. Освоюваність — це можливість швидкого оволодіння оператором знаннями, вміннями й навичками управління та обслуговування СЛТС, яка забезпечується об'єктивністю інструктивної інформації та адаптацією СЛТС до мінімально
допустимої фізичної, психологічної, освітньої підготовки персоналу. Під заселеністю розуміється ступінь відповідності умов праці людини біологічно оптимальним параметрам робочого середовища, що виключає надлишкову витрату, робочої сили й небезпечні для її психологічного стану, соматичного здоров'я, нормального розвитку фактори.

Загальні ергономічні вимоги. Найбільш поширені два види класифікаційних ознак. Перший характеризує взаємозв'язок ергономічних вимог з людиною як суб'єктом праці. Ця ознака дає змогу класифікувати ергономічні вимоги на гігієнічні, антропометричні, фізіологічні, психофізіологічні, психологічні та соціально- психологічні. Другий характеризує взаємозв'язок ергономічних вимог із засобами праці, умовами та процесами діяльності людини. Вимоги класифікуються на групи за відношенням до інформаційних моделей, алгоритмів і режимів праці, конструкції робочого місця, засобів, життєзабезпечення тощо. Структура ергономічних вимог визначається можливістю їх практичного застосування і ступенем деталізації.
Всі вимоги можна поділити на загальні й часткові.

Загальні ергономічні вимоги висуваються до:

I. Організації систем «людина—техніка—середовище»

II. Організації діяльності людини-оператора

III. Організації робочих місць та технічних засобів діяльності

IV. Факторів придатності для перебування

V. Техніки безпеки праці.

Людина має переваги порівняно з машиною щодо: здатності відчувати подразники, котрі мають малий енергетичний рівень; сприймання блоків інформації різної модальності та порівняння їх між собою; розпізнавання сигналів на фоні шуму; нагромадження та збереження протягом значного часу великої кількості інформації; здатності робити висновки за неповної інформації про події, імпровізовано реагувати на них; знаходження та застосування евристичних методів розв'язання практичних завдань; можливостей застосовувати нагромаджений досвід і загальні принципи вирішення конкретних проблем; можливостей виконувати дії в умовах перевантаження. Проте людина гірше виконує такі функції, як:
контроль за діями людей і машин;
витрата енергії значними порціями та з великою точністю;

виконання монотонних операцій;
обробка інформації з високими швидкістю і точністю;
швидке реагування на сигнал.

Загальні ергономічні вимоги до конструкції робочих місць
стосуються: конструктивного виконання робочих місць та їхніх елементів; розміщення елементів на робочому полі; ергономічної оптимізації пульта управління.

Загальні ергономічні вимоги до органів управління. Вибір органу управління визначається властивостями параметрів об'єкта або системи управління й залежить від типу впливу який оператор має здійснити на систему, а також тих змін,
які він повинен викликати в системі або об 'єкті.

Загальні ергономічні вимоги до умов зовнішнього середовища на робочому місці операторавиходять із таких установлених рівнів чинників зовнішнього середовища: оптимальних,гранично допустимих, гранично стерпних.

Нормуванню відповідно до наведених вище рівнів підлягає такий комплекс умов зовнішнього середовища: 1. Фізичні фактори; 2. Хімічні фактори.

4.Діапазон об'єктів, у розробці та створенні яких бере, участь ергономіка, дуже великий — від простих знарядь праці до космічного корабля. Дедалі ширше використовуються досягнення ергономіки при розробці систем управління повітряним рухом (УПР) літаків. Очевидною є необхідність використання результатів експериментальних досліджень, у тому числі й ергономічних, з метою забезпечення надійності космічних та повітряних польотів. Досягнення ергономіки використовуються в багатьох сферах промисловості. Значна увага приділяється ергономічним розробкам техніки, яка використовується в сільському та лісному господарстві. Розробка ручного інструменту та виробів культурно-побутового призначення, їх ергономічна та естетична оцінка — це напрям, котрий розвивається не менш інтенсивно, ніж нові технології.

Предметом ергономічного дослідження може стати й діяльність людини в такому предметно-просторовому середовищі, як кухня.

Не менш цікаві ергономічні розробки товарів культурнопобутового призначення —чайника або електропраски, пилососа та іншого обладнання, дитячих іграшок.

Тенденції розвитку ергономіки в сучасному світі визначаються науково-технічним поступом, перспективи розвитку якого пов'язують із синтезом культури й технології. Ця
концепція має назву «екотехнологія».

Контрольні запитання

1. Що таке ергономіка?

2. Як використовуються ергономічні знання в практичній діяльності?

3. Яке місце посідає людський чинник на виробництві?

4. Що вивчає екологічна психологія?

5. У чому полягають проблеми первинних, вторинних і спільних територій?

6. Як вливають соціальні зміни у суспільстві на сім’ю?

7. Які наслідки розбіжностей у системах ціннісних орієнтацій в сім’ї?

8. Які школи управлінської думки були сформовані на початку ХХ ст.?

9. Які основні вимоги до сучасного керівника?

 

 

 


Список літератури

1. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии. – М.: Просвещение, 1986. – 272 с.

2. Годфруа Ж. Что такое психология? В 2 т. – М.: Мир, 1995. – 496 с.

3. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. – Л.: Лениздат, 1987. – 136 с.

4. Загальна психологія: Підручник для студентів вищ. навч. закладів /

С.Д. Максименко, В.О. Зайчук, В.В. Клименко, В.О. Соловієнко / За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. – К.: Форум, 2000. – 543 с.

5. Загальна психологія: Підручник / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська,

6. З.В. Огороднійчук та ін.. – К.: Каравела, 2009. - 464 с.

7. Климов Е.А. Общая психология. Общеобразовательный курс: Учебн. пособие. – М.: Юнита-Дана, 1999. – 321 с.

8. Немов Р.С. Психологія. – Т. 1. – М.: ВЛАДОС, 1998. – 688 с.

9. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, перероблене та доповнене. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 272с.

10.М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – Вид. 3-тє, випр. – К.: Вища шк., 2004. – 487 с.

11. Немов Р. С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

12. Общая психология. Учебник для студентов пед. ин-тов / Под ред. проф. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1976. – 479 с.

13. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1996. – 632 с.

14. Основы психологических знаний: Учебн. пособие / Авт. - сост.

Г.В. Щекин. – К.: МАУП, 1999. – 126 с.

15. Основи практичної психології: Підручник / В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.

16. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Психология: Учебник для студентов высш. пед. учеб. заведений. – 3-е изд., стереотип. – М.: Академия, 2002. – 512 с.

17. Психология: Словарь. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с.

18. Психология: Учеб. пособие для пед. училищ / Под ред.

проф. В.А. Крутецкого. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1974. - 304 с.

19. Психологічний словник / За ред. В.І. Войтка. – К.: Вища шк., 1982.

20. Психологія: Підручник / За ред. Ю.Л. Трофімова.-К: Либідь, 2000. – 558 с.

21. Психология: Учеб. пособ. / Под ред. А.Г. Ковалёва, А.А. Степанова, С.Н. Шабалина. – М.: Просвешение, 1966. – 451 с.

22. Психологія: Навч. посіб. / О.В. Винославська, О.А. Брусенко-Кузнєцов, В.Л. Зливков та ін.; За наук. ред. О.В. Винославської. – Київ: Фірма „ІНКОС”, 2005. – 352 с.

23. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. – М.: Высш. шк., 1973. –368 с.

 

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.