Главная | Обратная связь

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі 5 страница

Викладене дає змогу зробити важливий у практичному відношенні висновок про те, що для з'ясування сутності соціального зв'язку необ­хідно встановити зміст діяльності (поведінки) суб'єктів відносин.

Соціальний зв'язок як елемент суспільних відносин завжди пере­буває у нерозривному зв'язку з іншими структурними елементами суспільних відносин. З одного боку, на його зміст впливають суб'єкти суспільних відносин, оскільки він є певною формою їх взаємодії

4* 99

Розділ VII

Об'єкт злочину

 

і взаємозв'язку. З другого боку, його не можна розглядати й у відриві від предмета суспільних відносин, яким завжди виступає те, з приводу чого або у зв'язку з чим виникають і функціонують самі суспільні від­носини. Отже, і сам соціальний зв'язок завжди виникає й існує у зв'язку з тими чи іншими предметами суспільних відносин. Тому слід визнати, що соціальний зв'язок завжди має предметний характер. Безпредмет­ного соціального зв'язку в суспільстві бути не може. Важливо відзна­чити і те, що соціальний зв'язок, як і суспільні відносини, завжди має об'єктивний характер. Він завжди існує як щось дане, реальне, наявне і тільки в такому вигляді виступає як елемент об'єкта злочину.

§ 2. Предмет злочину

1. Поряд з предметом суспільних відносин необхідно виділяти
і предмет злочину як самостійну ознаку складу злочину. Предмет сус­
пільних відносин і предмет злочину — різні правові явища. Предмет
відносин — це структурний елемент суспільних відносин. Предмет
злочину, що існує поряд з об'єктом, — самостійна факультативна
ознака складу злочину. Кожний з цих предметів наділений своїми,
притаманними тільки йому ознаками, виконує свою соціальну роль,
а також має різне правове призначення.

2. Предметом злочину слід вважати будь-які речі матеріального
світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відпові­
дальність пов 'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу
злочину.

З цього визначення випливає, що до предмета злочину треба від­носити тільки певні речі, а не будь-які інші цінності. Таке рішення зумовлене тим, що законодавець найчастіше вказує саме на конкретні речі, а точніше, на їх ознаки, властивості при описі того чи іншого злочину. Наприклад, відповідальність за ст. 265 КК, яка передбачає склад незаконного поводження з радіоактивними матеріалами, може наставати лише в тих випадках, коли предметом виступають саме ра­діоактивні матеріали. Так само в усіх статтях КК, що передбачають відповідальність за корисливі злочини проти власності, предметом є тільки чуже майно (статті 185-191).

Оскільки ж предметом злочину може виступати лише певна річ, то предмет завжди є речовою (матеріальною) ознакою злочину. 100

Крім того, предмет злочину — це така ознака складу злочину, яка названа безпосередньо в самому законі. У цьому разі він виступає як обов'язкова ознака складу злочину. Так, у ст. 214 КК зазначено, що предметом цього злочину можуть бути тільки дорогоцінні метали і до­рогоцінне каміння. Відповідно до редакції ст. 246 КК предметом неза­конної порубки лісу може бути тільки ліс на корені. Однак законодавець далеко не завжди вказує на предмет як ознаку конкретного злочину. У тих випадках, коли на нього немає вказівки безпосередньо в самому кримінальному законі, предмет не є ознакою складу злочину, і, навпа­ки, у тих випадках, коли предмет зазначений у самому законі, злочин є предметним і для його правильної кваліфікації має бути встановлений конкретний предмет злочину. Більш того, у тих випадках, коли предмет є обов'язковою ознакою, саме він найчастіше встановлюється першим і нерідко за допомогою одержаних щодо нього даних з'ясовуються інші ознаки складу злочину. Наприклад, при вирішенні питання про кваліфі­кацію дій осіб, які виготовили з метою збуту підроблену національну валюту України, ми перш за все з'ясовуємо, чи мають підроблені бан­кноти або металева монета ті ознаки, які повинні бути притаманні пред­мету злочину, передбаченого ст. 199 КК (грошові знаки повинні пере­бувати в обігу, мати великий ступінь подібності з дійсними та ін.).

3. Законодавець по-різному описує ознаки предмета злочину в за­коні про кримінальну відповідальність. Обрання того чи іншого спо­собу (прийому) при законодавчому визначенні предмета злочину бага­то в чому залежить від самого характеру злочину, а також від індиві­дуальних властивостей його предмета.

Наприклад, у багатьох випадках у самому законі вказано лише на певний вид предметів, і тому кожний з предметів даного виду має од­накове значення для кримінальної відповідальності. Так, вважається цілком достатньою вказівка в статтях 368-370 КК на хабар при окрес­ленні предметів цих злочинів. З'ясування ж змісту цього поняття дає змогу зробити висновок про те, що предметами хабарництва можуть бути будь-які матеріальні цінності (гроші, продукти, предмети побу­тової техніки та інші речі) і майнові блага (надання путівки в санаторій, ремонт квартири тощо). У цих та інших подібних випадках немає необ­хідності давати в КК вичерпні переліки можливих предметів таких злочинів. Тут вказівка законодавця на певні видові ознаки предмета (визначення на рівні виду) означає, що будь-який предмет даного виду має однакове правове значення. Наприклад, цілком очевидно, що на

Розділ VII

Об'єкт злочину

 

відповідальність за хабарництво не впливає те, які матеріальні цінності (гроші, товари та ін.) передані як предмет хабара. Інше могло б привес­ти до необгрунтованого захаращення кримінального закону перераху­ванням предметів, встановлення яких і без цього не викликає труднощів на практиці. Нарешті, у деяких випадках просто неможливо дати такий вичерпний перелік ознак предмета злочину, наприклад, коли практична діяльність людей викликає появу все нових і нових предметів.

Іноді законодавець безпосередньо в статті КК дає приблизний (зразковий) або вичерпний перелік предметів злочину, прагне макси­мально визначити їх у диспозиції кримінально-правової норми. Так, у ч. 1 ст. 204 КК подано зразковий перелік предметів злочину: в само­му законі вказується, що ними можуть бути алкогольні чи тютюнові вироби або інші підакцизні товари. А в ст. 310 КК наведено вичерпний перелік предметів злочину — тільки снотворний мак чи конопля.

У тих випадках, коли диспозиція статті КК про відповідальність за певний злочин має бланкетний характер, перелік предметів злочинів визначається в нормативних актах, до яких відсилає сам кримінальний закон. Так, перелік наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, що є предметом злочину, передбаченого, наприклад, у ст. 305 КК, у самому законі не вказується. Цей перелік затверджується Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України.

4. Аналіз зазначених у чинному законодавстві предметів злочину показує, що ті чи інші речі, а також цінності найчастіше виділяються законодавцем як предмет з урахуванням особливого правового режиму, зумовленого їх корисними чи шкідливими властивостями, а також з урахуванням їх економічного призначення. Саме ці ознаки (власти­вості) предметів і є тими обставинами, з приводу яких чи шляхом впливу на які вчиняється злочин. До таких предметів необхідно відне­сти податки і збори (ст. 212 КК), порнографічні предмети (ст. 301 КК), вогнепальну зброю, бойові припаси, вибухові речовини (ст. 263 КК) та ін. З приводу корисних властивостей речей учиняється більшість ко­рисливих злочинів, і тому саме вони виділяються законодавцем як предмети відповідних злочинів (гроші, дорогоцінні метали, твори мистецтва та інші товари). Ці і деякі інші властивості тієї чи іншої речі, у свою чергу, викликають необхідність надати їй певну правову зна­чущість у конкретному складі злочину, що і визначає її нерозривний зв'язок із самим суспільно небезпечним діянням.

 

5. Предмет злочину в окремих випадках може збігатися з предметом
суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом. Такий
збіг має місце тоді, коли ті чи інші предмети, які входять до структури
об'єкта злочину, законодавець наділяє додатково й функціями пред­
мета суспільного відношення, тобто додає йому ще й інше правове
значення. Так, збігаються предмет злочину і предмети суспільних від­
носин у таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство та інші зло­
чини проти власності.

6. У зв'язку з викладеним виникає питання про місце предмета
у складі конкретного злочину. Вважається, що предмет злочину не може
претендувати на роль самостійної ознаки складу злочину. Таке рішен­
ня викликане тим, що склад злочину являє собою сукупність його
обов'язкових елементів (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єктивної
сторони та суб'єкта злочину). Відсутність хоча б одного з цих елемен­
тів виключає склад злочину і, отже, кримінальну відповідальність.
Предмет же злочину, як уже відзначалося, є не обов'язковим, а факуль­
тативним стосовно загального поняття складу злочину, а тому його
можна називати лише ознакою, а не елементом складу злочину.

Слід мати на увазі, що предмет злочину як самостійна ознака зло­чину завжди існує поряд з об 'єктом. Саме об 'єкт і предмет у сукуп­ності утворюють самостійний елемент складу злочину. Однак якщо об'єкт злочину є обов'язковою, то предмет — факультативною ознакою складу злочину. Предмет відрізняється від об'єкта ще й тим, що йому не завжди заподіюється шкода. Якщо шкода, заподіяна об'єкту, завжди має соціальний характер, то предмету злочину внаслідок суспільно небезпечного посягання передусім завдається фізична шкода, яка ви­кликає певні негативні соціальні зміни в об'єкті. Шкода предмету як матеріальній речі заподіюється тоді, коли злочин вчинюється шляхом його знищення, пошкодження чи зміни. Так, при продажу в торгових підприємствах фальсифікованих товарів злочинець погіршує їх якість, хоча і зберігає при цьому зовнішній вигляд, наприклад розведення сметани кефіром, спиртних напоїв — водою, додавання до вершково­го масла маргарину (ст. 225 КК). Страждає предмет злочину і при вчиненні таких злочинів, як знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК); незаконне полювання (ст. 248 КК); незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249 КК) та ін. Разом з тим при вчиненні низки злочинів шкода предмету не завдаєть­ся. Це має місце тоді, коли злочин учиняється шляхом створення (ви-

Розділ VII

Об 'єкт злочину

 

готовлення) заборонених до виробництва предметів або шляхом без­посереднього посягання на інший елемент охоронюваного законом суспільного відношення. Так, немає підстав говорити, що шкода пред­мету заподіюється при транспортуванні алкогольних напоїв з метою збуту (ст. 204 КК), виготовленні, ремонті зброї (ст. 263 КК). Не запо­діюється шкода предмету злочину також при контрабанді (ст. 201 КК), крадіжці майна (ст. 185 КК) тощо. При вчиненні таких злочинів шкода об'єкту заподіюється шляхом безпосереднього впливу на сам соціаль­ний зв'язок, тобто на певний елемент охоронюваних суспільних від­носин.

7. Поряд із предметом суспільних відносин і предметом злочину правомірно виділяти і таке поняття, як предмет злочинного впливу. Під предметом злочинного впливу слід розуміти той елемент охоронюва­них законом про кримінальну відповідальність суспільних відносин, який піддається безпосередньому злочинному впливу і якому, отже, у першу чергу заподіюється шкода. Тому таким предметом можуть бути суб'єкт, сам соціальний зв'язок, а також предмет суспільних від­носин. Встановлення предмета злочинного впливу в кожному конкрет­ному злочині полегшує з'ясування «механізму» заподіяння шкоди самому об'єкту, а також сприяє встановленню розміру і характеру на­слідків суспільно небезпечного діяння.

Отже, щодо потреб кримінального права предмет має трояке зна­чення:

- предмет охоронюваних суспільних відносин;

- предмет злочину;

- предмет злочинного впливу.

§ 3. Види об'єктів злочинів

1. Суспільні відносини, на які посягають злочини і які є їх об'єктами,
дуже різноманітні. Тому визначення всіх видів об'єктів та їх наукова
класифікація необхідні, адже вони сприяють більш повному розкрит­
тю сутності, а також соціально-правової значущості об'єктів, дозволя­
ють виявити їх вплив на розвиток кримінального законодавства та
вдосконалення практики його застосування.

2. У науці кримінального права найпоширенішою є триступенева
класифікація об'єктів «по вертикалі» (загальний, родовий та безпо-
104

середній). Така класифікація цілком відповідає потребам практики, є дуже логічною, оскільки ґрунтується на співвідношенні філософських категорій «загального», «особливого» та «окремого». Загальним тут є вся сукупність охоронюваних кримінальним законом суспільних від­носин (загальний об'єкт); особливим — окремі однорідні за своїми властивостями групи суспільних відносин, охоронювані певною су­купністю кримінально-правових норм (родовий об'єкт); окремим — конкретні суспільні відносини, охоронювані конкретними кримінально-правовими нормами від конкретних злочинних посягань (безпосеред­ній об'єкт). Така класифікація дає змогу визначити об'єкти криміналь­но-правової охорони на різних рівнях їх узагальнення.

3. Загальний об 'єкт утворює сукупність усіх суспільних відносин,
що поставлені під охорону чинного закону про кримінальну відпові­
дальність. До цієї сукупності входять різні за своєю сукупністю від­
носини (життя і здоров'я людей, мирне співіснування держав, еконо­
мічна і політична основа держави, власність і система господарюван­
ня та ін.). Таким чином, загальний об'єкт охоплює різноманітні сус­
пільні відносини, які значною мірою відрізняються поміж собою за
своєю соціальною значущістю, сферою дії тощо. Загальний об'єкт
злочину має важливе значення для визначення природи і сутності зло­
чинів, а також ступеня їх суспільної небезпечності, відмежування від
незлочинних діянь та ін.

4. Під родовим (груповим) об'єктом розуміється об'єкт, який
охоплює певне коло тотожних чи однорідних за своєю соціальною
і економічною сутністю суспільних відносин, що повинні охоронятися
внаслідок цього єдиним комплексом взаємопов 'язаних кримінально-
правових норм.

Отже, родовий об'єкт являє собою менш високий (усереднений) рівень узагальнення охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин. Причому, як це випливає із сформульованого поняття, гру­пувати суспільні відносини слід не довільно, а на підставі об'єктивно існуючих критеріїв, які обумовлюють їх тотожність або однорідність. Такими критеріями виступають різні елементи охоронюваних суспіль­них відносин, їх соціальне призначення в них (суб'єкти або предмети відносин, зміст та особливість соціального зв'язку). Основою такої класифікації суспільних відносин слушно визнається та чи інша сфера державного або громадського життя. Тому родовими об'єктами необ­хідно визнавати відносини власності, систему господарювання, від-

Розділ VII

Об'єкт злочину

 

носини, що забезпечують належний суспільний порядок і моральність,
та ін. і

Значення родового об'єкта злочину полягає насамперед у тому, що він дає змогу класифікувати всі злочини та кримінально-правові норми, які встановлюють відповідальність за їх учинення. Саме цю його влас­тивість було покладено в основу побудови Особливої частини КК, що дозволило законодавцю в цілому правильно об'єднати в межах одного розділу КК норми, в яких встановлюється відповідальність за посяган­ня на тотожні чи однорідні суспільні відносини. Так, розділ VI Осо­бливої частини КК «Злочини проти власності» включає норми, в яких передбачається відповідальність за злочинні посягання на ті суспільні відносини, що покликані забезпечити недоторканність власності. До розділу XVIII Особливої частини КК «Злочини проти правосуддя» вміщено норми про відповідальність за посягання на існуючу в нашій державі систему правосуддя.

5. Найбільш істотне значення як для правотворчої, так і для право-застосовної діяльності має безпосередній об 'єкт злочину. Під ним слід розуміти ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певної статті Особливої частини КК і яким заподіюється шкода злочином, що підпадає під ознаки конкретного складу злочину.

Із цього визначення передусім випливає, що безпосереднім об'єк­том, так само як загальним і родовим, можуть визнаватися тільки суспільні відносини, а не будь-які блага і цінності. Тому необгрунто­ваними видаються спроби підмінити суспільні відносини, що висту­пають об'єктом злочину, будь-якими іншими соціальними явищами: «елементами суспільних відносин», їх «матеріальним виразом», тим, що стоїть за безпосереднім об'єктом; охоронюваними кримінальним законом «умовами нормального функціонування соціального встанов­лення» та ін. При такому визначенні безпосереднього об'єкта він ніби випадає із цілісної системи суспільних відносин.

Отже, на якому б рівні узагальнення ми не розглядали об'єкт зло­чину, ним завжди виступають охоронювані законом суспільні від­носини.

Однак питання про те, які суспільні відносини можуть бути визна­ні об'єктом конкретного злочину, вирішується не наукою криміналь­ного права чи правозастосовною практикою, а тільки законодавцем шляхом прийняття або скасування того чи іншого закону. Завдання науки кримінального права і судової практики полягає в тому, аби 106

встановити ті суспільні відносини, що визначені законодавцем як без­посередній об'єкт злочину, і розкрити їх дійсний зміст.

Слід зазначити, що законодавець лише у деяких випадках вказує на безпосередній об'єкт у самому КК. Так, у ст. 111 КК прямо перед­бачено, що державна зрада — це таке діяння, що заподіює шкоду су­веренітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороно­здатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. У більшості випадків у статтях КК відсутні будь-які вказівки на без­посередній об'єкт конкретного злочину, і тоді для його з'ясування необхідний ретельний аналіз складу певного злочину.

Встановлення безпосереднього об'єкта злочину має важливе зна­чення для з'ясування характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, його правильної кваліфікації, дає змогу з найбіль­шою точністю провести розмежування між суміжними злочинами.

6. У теорії кримінального права широке визнання одержала також класифікація безпосередніх об 'єктів злочинів «по горизонталі». Сутність цієї класифікації полягає в тому, що на рівні безпосереднього об'єкта виділяються основний (головний) та додатковий об'єкти. Необхідність у такій класифікації виникає тоді, коли один і той самий злочин одно­часно заподіює шкоду декільком суспільним відносинам. Наприклад, при розбої (ст. 187 КК) страждають власність та життя або здоров'я людини; при перевищенні влади чи службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством над особою (ч. 2 ст. 365 КК), об'єктами виступають відносини власності та особа потерпілого. Тобто такі зло­чини мають декілька безпосередніх об'єктів, з яких законодавець, як правило, виділяє один, найбільш важливий, що вирішальною мірою визначає суспільну небезпечність даного злочину, структуру відповід­ного складу та його місце в системі Особливої частини КК.

Такий об'єкт традиційно називають основним безпосереднім об'єктом. Він завжди входить до складу родового об'єкта злочину. Тому з'ясування цього об'єкта дозволяє правильно визначити місце тієї чи іншої кримінально-правової норми в системі Особливої части­ни КК¹. З іншого боку, встановлення цього об'єкта в конкретно вчине­ному злочині дає змогу визначити ту кримінально-правову норму, за якою має кваліфікуватися вчинене суспільно небезпечне діяння. Тому цей об'єкт є визначальним як при виборі місця для тієї чи іншої норми

' Таций, В. Я. Обьект и предмет преступления [Текст] / В. Я. Таций. - Харьков, 1988.-С. 92.

Розділ

Об'єкт злочину

 

в системі Особливої частини КК, так і для кваліфікації вчиненого «багатооб'єктного» (назвемо його так умовно) злочину.

Слід також зазначити, що основним безпосереднім об'єктом є ті суспільні відносини, які насамперед і головним чином прагнув поста­вити під охорону законодавець, приймаючи закон про кримінальну відповідальність. Звідси випливає, що основний безпосередній об'єкт відображає й основний зміст того чи іншого злочину, його антисоці­альну спрямованість. Він більш, ніж інші об'єкти, визначає ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину і тяжкість наслідків, що настали чи могли настати.

Додатковим безпосереднім об 'єктом є тільки ті суспільні відноси­ни, яким поряд з основним об 'єктом заподіюється чи створюється загроза заподіяння шкоди. Крім того, таким об'єктом можуть бути тіль­ки відносини, поставлені законодавцем під охорону закону, або, іншими словами, відносини, визначені як такий об'єкт самим законодавцем.

Додатковий безпосередній об'єкт може бути двох видів: обов'яз­ковий (необхідний) та необов'язковий (факультативний).

Додатковий обов 'язковий об 'єкт — це такий об 'єкт, який у дано­му складі злочину страждає завжди, у будь-якому випадку вчинення певного злочину. Цьому об'єкту, як і основному, завжди заподіюється шкода внаслідок вчинення злочину. Наприклад, у складі розбою основ­ним безпосереднім об'єктом є власність, а додатковим — життя або здоров'я людини.

Додатковий факультативний об 'єкт — це такий об 'єкт, який у разі вчинення певного злочину може існувати поряд з основним, а може бути відсутнім (наприклад, відносини власності і здоров'я громадян при хулі­ганстві). Встановлення того, що в результаті певного злочинного посяган­ня шкоду спричинено також факультативному об'єкту, за інших рівних умов, є свідченням більш високої суспільної небезпечності вчиненого діяння і має враховуватися при призначенні винному міри покарання.

Додатковий об'єкт, так само як і основний безпосередній об'єкт, має важливе значення для визначення соціальної сутності вчиненого злочину, встановлення тяжкості наслідків, що настали або могли на­стати. Ця властивість додаткового об'єкта часто використовується за­конодавцем для виділення кваліфікованих складів (наприклад, вима­гання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, — ч. З ст. 189 КК) або утворення самостійних складів злочинів (наприклад, бандитизм — ст. 257 КК).

 

Контрольні запитання

1. Які складові елементи суспільних відносин?

2. Що таке об'єкт злочину?

3. Що таке предмет злочину?

4. Чим відрізняються поняття об'єкта та предмета злочину?

5. Яка класифікація об'єктів визначена у кримінальному праві?

6. Що таке основний об'єкт?

7. Що таке додатковий об'єкт?

8. Яке значення має поділ безпосереднього об'єкта на основний
та додатковий?

9. Яке значення об'єкта злочину для характеристики суспільної
небезпечності злочину та його кваліфікації?

 

 

Об 'єктивна сторона злочину

 

Розділ VIII

Об'єктивна сторона злочину

§ 1. Поняття і значення

об'єктивної сторони злочину

1. Кримінальне законодавство України встановлює кримінальну від­повідальність тільки за конкретні суспільно небезпечні винні діяння (дію або бездіяльність), передбачені законом як злочин (ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11 КК). Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних) влас­тивостей та ознак. Зовнішня сторона злочину утворює його об'єктивну сторону, а внутрішня — його суб'єктивну сторону.

Визнаючи нерозривний взаємозв'язок об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину, наука кримінального права в той же час вивчає їх окремо, що необхідно для їх більш глибокого розуміння. Такий підхід дає змогу глибше пізнати об'єктивну і суб'єктивну сторони злочину, що складають у реальній дійсності єдиний і неподільний акт злочинної поведінки.

2. Ознаки об'єктивної сторони злочину. При виявленні злочину ми насамперед стикаємося з його об'єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб'єкта у вигляді дії або бездіяльності, що завжди здійснюється у певній об'єктивній обстановці, у певному місці і в певний час. Цей акт поведінки завжди відбувається у відповідний спосіб, наприклад, крадіжка з об'єктивної сторони виражається в та­ємному викраденні чужого майна (ст. 185 КК), грабіж — у відкритому викраденні такого майна (ст. 186 КК). Злочин завжди тягне за собою певні суспільно небезпечні наслідки, оскільки в результаті його вчи­нення завдається істотна шкода суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом (наприклад, убивство своїм наслідком має смерть людини — статті 115-119 КК, крадіжка, грабіж, шахрайство заподіюють майнову шкоду власнику — статті 185, 186, 190 КК). При­чому діяння (дія або бездіяльність) перебуває у причинному зв'язку із суспільно небезпечними наслідками. Ці ознаки притаманні будь-якому злочину як явищу реальної дійсності. Без них злочину бути не може. Вони мають місце завжди, в усіх випадках, коли скоюється злочин, по

Іноді злочин вчиняється з використанням тих чи інших предметів матеріального світу: технічних приладів, вогнепальної або холодної зброї, підроблених документів чи інших засобів, їх вибіркове викорис­тання багато в чому дозволяє злочинцю більш успішно здійснити зло­чинний намір, заподіяти більш тяжку шкоду.

В об'єктивних ознаках виявляються як фактичні, так і соціальні властивості злочину, передусім його суспільна небезпечність. Об'єк­тивні ознаки, притаманні всім злочинам, вивчаються Загальною час­тиною кримінального права, а індивідуальні ознаки конкретних злочинів, наприклад бандитизму, шахрайства, хуліганства, — Особли­вою частиною.

Викладене дає змогу зробити висновок про те, що об 'єктивна сторона злочину — це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) зло­чину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією або бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв 'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, об­становкою, способом, а також засобами вчинення злочину.

Усі ознаки об'єктивної сторони злочину з погляду на їх опис (за­кріплення) у диспозиціях статей Особливої частини КК можна поді­лити на дві групи: обов'язкові (необхідні) та факультативні.

До обоє 'язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяль­ності. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільно не­безпечної поведінки людини, не може бути вчинений жодний злочин.

Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливає із її змісту і, таким чином, виступає обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину. Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов'язковим у кожній кримінальній справі.

До факультативних ознак належать: суспільно небезпечні наслід­ки, причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслід­ками, місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину. Ці ознаки, фактично притаманні злочину як явищу реальної дійсності, далеко не завжди вказуються в законі як ознаки конкретного складу злочину. Так, диспозиції складів шпигунства (ст. 114 КК), незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речови­нами (ст. 263 КК), хуліганства (ст. 296 КК) тощо не містять вказівок на конкретні суспільно небезпечні наслідки, які необхідно було б вста­новлювати при вирішенні питання про притягнення особи до кримі-

Розділ VIII

Об 'єктивна сторона злочину

 

нальної відповідальності. Так само далеко не завжди в статтях Осо/ бливої частини КК вказуються спосіб, місце, час, обстановка вчинення злочину. Отже, зазначені ознаки об'єктивної сторони складу злочину є не обов'язковими, а факультативними.

Однак якщо суспільно небезпечні наслідки, місце, час, спосіб, об­становка та засоби вчинення злочину прямо вказані у диспозиції стат­ті Особливої частини КК або однозначно випливають із її змісту, то вони набувають значення обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу злочину і їх встановлення в такому випадку є обов'язковим.