 |
|
Організаційні форми управління інноваційним процесом
На принципах інтеграції, міжфірмової кооперації розвивається науково-технічне співробітництво виробництва з науковими установами, університетами, інститутами, внаслідок чого виникають нові організаційні форми такої взаємодії. До них відносяться технопарки, технополіси, фінансово-промислові групи, венчурні фірми та ін.
Технопарки
У світовій практиці отримала розвиток особлива форма організації інноваційного процесу «наука - виробництво - споживання». До такої форми відносяться технопарки. В Україні і Росії аналогом технопарку є академмістечка.
Технопарки являють собою науково-виробничий територіальний комплекс, у який входять науково-дослідні інститути, лабораторії, експериментальні заводи з провідною технологією, створені на заздалегідь підготовлених територіях поруч з великими учбовими закладами. У технопарки також входять інформаційно-обчислювальні центри колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, магазини, житлові, побутові і виставкові комплекси.
Основною метою створення технопарків є досягнення тісного територіального наближення між людським компонентом наукового потенціалу країни і матеріальною базою, яка належить промисловому виробництву.
В основу створення технопарків покладені наступні принципи:
- координація діяльності і співробітництво чотирьох основних ланок: науки, вищої школи, сектора виробництва (державного і приватного) і регіональних місцевих органів управління;
- прискорення процесів передачі науково-технічних знань, отриманих під час фундаментальних і прикладних досліджень, у виробництво;
- розвиток інноваційного підприємництва;
- залучення промислових і банківських ресурсів в інноваційну сферу;
- концентрація і використання ризикового капіталу.
З метою розвитку технопарків у першу роки їх створення на цих територіях державою створюється пільговий режим. Наприклад, поширені наступні пільги:
- нові фірми, що виникають у складі технопарку, звільнюються від реєстраційного
податку;
- фірми, що функціонують у складі технопарку, звільнюються від сплати податку на
прибуток у перші два-три роки діяльності, а у подальші роки сплачують 50% податку;
- кошти, спрямовані фірмами на розвиток технопарку, виключаються з оподаткованого
прибутку;
- фірми, що входять до складу технопарку, звільнюються від сплати земельного податку
і податку на майно.
Зазвичай, фірми, що входять до складу технопарку, є самостійними юридичними особами.
Технопарки показали свою ефективність у скороченні циклу «наука - виробництво - споживання». В умовах технопарку необхідно від 3 до 5 років на створення і просування на ринок нового продукту і ще від 2 до 3 років, щоб повернути кошти, витрачені на його розробку. Територіальна близькість різнохарактерних за своїм профілем закладів (університети, приватні промислові підприємства, державні установи і т.д.), що входять у парк, справляють позитивний вплив на діяльність кожного з них. Зближення науки і виробництва підвищує ефективність інвестицій. Фірми, що входять до складу технопарків, виділяють кошти на оснащення учбових закладів, залучають для роботи у своїх лабораторіях студентів і випускників університетів.
Для управління технопарком створюється спеціальний орган управління, в функції якого входить:
- визначення функціональної структури технопарку;
- прийняття нових фірм до технопарку;
- розміщення фірм у приміщеннях, які вже є, і надання їм земельних ділянок під нову забудову на території технопарку;
- контроль за діяльністю фірм і виведення фірм за межі технопарку в випадку їх невідповідності профілю діяльності технопарку;
- створення венчурних фірм і венчурних фондів у межах технопарку.
Діяльність технопарків фінансується за рахунок коштів фірм, які функціонують у складі технопарку, державних і регіональних субсидій, банківських кредитів, доходів від власних підприємств, університетів, доходів від реалізації науково-технічної продукції держави і приватних фірм, плати студентів за навчання, спонсорської допомоги і т.д.
Особливу роль в економічному механізмі технопарків відіграє ризиковий капітал. Ці кошти використовуються для фінансування малого наукоємного бізнесу - проектів, які характеризуються невизначеністю комерційного успіху. Наприклад, за умовами Національного наукового фонду США мала фірма або винахідник-одинак може отримати для оцінки нової ідеї на строк до шести місяців субсидію до 35 тис. доларів. Якщо результат виявився позитивним, то додатково можна отримати субсидію у розмірі 200 тис. доларів на строк до двох років. Рішення приймає комісія експертів Національного наукового фонду США.
Керівництво технопарку з боку держави і місцевих органів влади здійснюється на основі прийнятих законодавчих актів, програм фінансування, прямої участі.
Прикладом технопарку, як одного з перших і найбільш успішних, є Стенфордський (США), на базі якого пізніше виник технополіс «Силіконова долина».
Становлення Стенфордського технопарку пройшло наступні етапи.
Перший етап. Підприємець Л.Стенфорд заснував у 1885 р. університет з метою розвитку підприємницької діяльності. В університеті навчалася ділова еліта.
Другий етап. Фізик С.Елвіл заснував приватне підприємство біля університету (Федеральна телеграфна компанія 1909 р.). Викладачі були покупцями акцій цього підприємства.
Третій етап. Випускник університету Г.Гувер, який став потім його президентом, заснував інститут Гувера з питань війни і миру. Інститут отримав матеріальну і політичну підтримку з боку урядових організацій і підприємств.
Четвертий етап. Зародження промислового парку біля Стенфордського університету (1936-1940 рр.). Створення промислових підприємств з виробництва телефонних апаратів, радіотехнічних виробів - «Хьюлетт Паккард». Університет надавав у розпорядження приміщення, обладнання для розробки електроламп на замовлення промислових фірм.
П’ятий етап. Створення у 1946 році «Стенфордського парку високотехнічної промисловості», відкриття при університеті дослідного університету, який отримав великі військові замовлення на дослідження в області електроніки.
Шостий етап. Спостерігається посилення корпоративних зв’язків Стенфордського наукового центру і промислового сектору. Зростає кількість наукових організацій і промислових підприємств.
Сьомий етап. Формується технополіс «Силіконова долина» (70-80 роки минулого століття). Виникають нові науково-технічні центри і промислові парки наукові центри, консалтингові компанії, конструкторські бюро, лабораторії, у яких працюють тисячі вчених, конструкторів, інженерів. У районі «Силіконової долини» функціонують три тисячі венчурних фірм, у яких працює біля 200 тис. людей.
Прикладом найбільш блискучого малого наукоємного бізнесу може стати фірма «Еппл», засновники якої зібрали свій перший персональний комп’ютер у гаражі.
Вважається, що «Силіконова долина» є самим великим центром, у якому зосереджено 20% світового виробництва комп’ютерів і електронних компонентів, розміщено 17 великих фірм електронної промисловості.
Серцем технополісу досі вважається Стенфордський університет, до складу якого входить 30 інститутів, центрів і лабораторій. Найбільш відомі з них:
- Інститут Гувера;
- Інститут з вивчення енергії;
- Інститут дослідження матеріалів;
- Дослідницький центр акустики і шуму;
- лінійний прискорювач (установка довжиною у 3,5 км);
- центр досліджень інтегральних схем.
Стенфордський університет здатний розробляти будь-яку тематику - від досліджень акустики і біотехнології до соціології і робототехніки.
Університет має свої промислові підприємства.
Наступною складовою частиною технопарку є підприємства різних відомих корпорацій. Найбільш відомі з них:
- «ІВМ»;
- «Хьюлетт Паккард»;
- «Тексас-інструмент»;
- «Ксерокс»;
- «Дженерал Електрик».
Важливою складовою частиною технопарку є всі види інфраструктури: транспорт, зв’язок, складське господарство, центри торгівлі, оренди, прокату, посередницькі фірми і т.д.
У зв’язку з тим, що Стенфордський парк виконує багато замовлень федерального уряду з військово-космічних програм, його складовою частиною є об’єкти державної власності: аеродроми і дослідні полігони.
Джерелами фінансування самого Стенфордського університету є: доходи від власних підприємств, плата студентів за навчання, державні дотації, доходи від реалізації науково-технічної продукції державним установам, приватні пожертвування.
Економічне поєднання науки і виробництва досягається за допомогою наступного механізму:
- провідні вчені і інженери, які є власниками промислових підприємств, продають свої
акції тим фірмам, у співробітництві з якими вони зацікавлені;
- промислові фірми продають акції тим вченим, у співробітництві з якими вони
зацікавлені, пропонують їм роботу в якості керівників лабораторій або консультантів;
- університет надає фірмам в оренду різні об’єкти і обладнання;
- промислові фірми фінансують нові університетські підрозділи, виплачують стипендії,
виступають роботодавцями для випускників університету.
Таким чином, виникає взаємна зацікавленість у кінцевому результаті - створенні і впровадженні наукоємної продукції.
Однак, існують і протиріччя між інтересами університету і фірм. Фірми зацікавлені, в основному, у розробці сучасних технологій і продуктів, університети орієнтовані на розширення фундаментальних знань і досліджень.
Треба підкреслити, що більшість технопарків у США мають міжгалузевий характер. Наприклад, «Рісел Траєнг парк Норт Кароліна» відрізняється диверсифікованою тематикою своєї наукової роботи - від досліджень, пов’язаних зі зловживанням ліків, до космічних польотів.
Усього в США створено більше 300 технопарків і технополісів.
Технопарки набули розвитку і в Європі. У Великобританії найбільш відомим є Кембриджський технопарк, заснований у 1973 р. на базі всесвітньо відомого університету. У технопарк входить 350 фірм, які діють у сфері високих технологій.
У Франції нараховується 10 технопарків, серед яких найбільшим є «Софія-Антитполіс». До його складу входять 26 промислових підприємств, 14 дослідних лабораторій, у яких зайнято біля 4 тис. людей.
У Німеччині і Голландії створено 50 і 45 технопарків відповідно.
Історія розвитку технопарків на території бувшого СРСР починається з 1987 р. Широку відомість набули технопарки Томська, Санкт-Петербургу, Нижнього Новгороду. Аналіз діяльності російських технопарків демонструє, що вони суміщають науковий потенціал вузів, наукових організацій, залучають іноземних партнерів, органи територіального управління, що дозволяє їм активно впливати на формування регіональної науково-технічної і економічної політики.
У рамках програми створення російських технопарків проводиться навчання менеджерів в інноваційній сфері, що дозволяє досліджувати ринок інтелектуальних продуктів, створювати інноваційні структури з урахуванням потреб регіону.
З метою координації зусиль з розвитку бізнесу у 1990 р. створена Асоціація науково-технічних парків і бізнес-інкубаторів «Технопарк». Організовано Центр акредитації технопарків, який повинен оцінювати і підтверджувати досягнутий технопарками рівень розвитку, їх здатність до активної інноваційної діяльності.
На сьогодні в Росії створено і діють біля 60 технопарків, приблизно стільки ж інкубаторів і інноваційних центрів. Найбільш розвинені технопарки, кількість яких сягає в межах від 12 до 15, здійснюють передачу своїх розробок не тільки на внутрішній ринок, але й на зовнішній.
Технополіси
Структура технополісу подібна структурі технопарку, однак технополіс розташовується у межах конкретного населеного пункту. Технополіс - це цілісний містоутворювальний науково-виробничий комплекс, створений на базі окремого міста.
Технополіси можуть утворюватися як на базі знову створених міст, так і на базі реконструйованих старих.
Технополіс розглядається як науковий центр регіонального характеру, який вирішує проблеми, пов’язані з впровадженням нових технологій, та як місце наукового співробітництва і налагодженого сервісу. У США технополіси створені більше ніж у половині штатів.
Інтенсивного розвитку набули технополіси в Японії, де розроблена спеціальна програма «Технополіс». Основу програми складає план побудови 19 технополісів, об’єднаних у систему традиційним «промисловим коридором» Токіо - Нагая - Осака - Кобе, швидкісним транспортом у сполученні з єдиною інформаційною системою.
У Росії прикладом технополісу є м. Зеленоград (Московська обл.).
В Україні технополіси можуть бути створені на базі великих науково-промислових центрів (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Львів), де існують потужні науково-виробничі комплекси.