 |
|
Основні причини виникнення та види девіантної поведінки
Однією із складних проблем сучасної школи є проблема антисоціальної поведінки дітей. Педагогічна практика стверджує, що серед учнів все більше стає важковиховуваних. Таку категорію дітей класифікують як діти з нестандартною поведінкою.
Л.М.Зюбін (1963) відмічає три причини, які призводять до проявів девіантної поведінки у важких дітей:
1) недостатність розумового розвитку (але не патологія), що перешкоджає правильному самоаналізу поведінки і прогнозування її наслідків;
2) недостатня самостійність мислення і тому висока навіюваність і конформність;
3) низька пізнавальна активність, бідність і нестійкість духовних потреб.
О.О. Ткачова однією з головних причин появи важковиховуваних вважає:
- відсутність наступності в діяльності дитячого садка і батьків, що виховують дитину вдома, і початкової ланки школи;
- відсутність ранньої психолого-педагогічної діагностики відхилень у поведінці;
- несвоєчасне виявлення в дитини як позитивних, так і негативних якостей;
- відсутність захисту і надання допомоги дитині в процесі її розвитку [30, с.43].
Ф.Патакі називає дві основні психологічні (внутрішні) причини девіантної поведінки: незадоволені просоціальні потреби, які створюють внутрішній конфлікт особистості і ведуть до формування деформованих і аномальних потреб, і до наявності асоціальних особистісних диспозицій (мотиваторів), що призводять до вибору асоціальних засобів і шляхів задоволення потреб або позбавлення від них (шляхом, наприклад, самогубства).
Незадоволена потреба дитини в володінні власністю, яка може бути наслідком недостатку іграшок в дитячому садку або ж в безцеремонному вторгненні дорослих в світ улюблених і необхідних речей дитини, може сприяти розвитку агресивності, викликати прагнення компенсувати втрати своєї власності шляхом привласнення чужої. Агресивністю, протестами проти всіх, демонстративному непідкоренню соціальним нормам і вимогам, втечам з дому сприяє незадоволена потреба в волі. Незадоволене прагнення зайняти гідне місце в групі однолітків і в сім’ї (в останньому випадку – в зв’язку з появою другої дитини, якій батьки починають приділяти більше уваги) призводить до відчайдушності, опозиціонерства [25, с. 12].
Неправильне виховання призводить до формування в дитини зневажливого або навіть негативного відношення до соціальних норм і правил суспільного життя, викривленню життєвих цінностей, появі асоціальних цінностей, тобто до формування особистісних асоціальних диспозицій, що впливає на мотивацію відхиленої, в тому числі і злочинної поведінки.
Існують дві крайні точки зору на обумовленість девіантної поведінки натурально-біологічна і соціально-редукціоністична.
Перша намагається пояснити причини девіантної поведінки виключно властивостями особистості, природно-біологічними факторами (своєрідною генетичною організацією, порушеннями біохімічного регулювання, механізмами роботи нервової системи). Друга звертається до соціально-економічного пояснення, виключаючи роль будь-яких внутрішніх, в тому числі психологічних факторів (особистісних диспозицій). Насправді ж девіантна поведінка, як відмічає венгерський психолог Ф.Патакі, це системне або полідетермінантне явище в формуванні якого приймають участь історичні, макросоціальні, соціально-психологічні та індивідуально-особистісні фактори.
Виділяють цілий ряд факторів девіантної поведінки:
1. Біологічні фактори:
Біологічні фактори виражаються в існуванні несприятливих фізіологічних або анатомічних особливостей організму дитини, які заважають їй соціальній адаптації. Мова йде не про соціальні гени, які фатально обумовлюють девіантну поведінку, а лише про ті фактори, які поряд з соціально-педагогічною корекцією потребують також і медичної. До них належать:
- генетичні, які передаються по спадковості. Це можуть бути порушення розумового розвитку, дефекти слуху та зору, тілесні пороки, пошкодження нервової системи. Дані пошкодження діти отримують, як правило, ще під час вагітності матері в силу неповноцінного та неправильного харчування, вживання нею алкогольних напоїв, паління, захворювання матері (фізичні чи психічні травми під час вагітності, хронічні та соматичні інфекційні захворювання, черепно-мозкові травми, венеричні хвороби); вплив спадкових хвороб, а особливо спадковість, яка підсилена алкоголізмом;
- психофізичні, які пов’язані з впливом на організм людини психофізіологічних навантажень, конфліктних ситуацій, хімічного складу оточуючого середовища, нових видів енергії, які приводять до різноманітних соматичних, токсичних захворювань;
- фізіологічні, які включають в себе дефекти мови, зовнішню непривабливість, недоліки конституційно-соматичного складу людини, які в більшості випадків викликають негативне ставлення з боку оточуючих, що приводить до викривлення системи міжособистісного відношення дитини в середовищі однолітків, колективу.
2. Соціально-економічні фактори.
Соціально-економічні фактори включають соціальну нерівність, розшарування суспільства на багатих і бідних, збідніння значної маси населення, обмеження соціально прийнятих способів отримання гідного заробітку, безробіття, інфляцію і як наслідки – соціальну напругу.
Серед соціально-економічних умов, які впливають на відхилення у поведінці відмічають такі:
- загально-соціальні (порушення принципів демократії, соціальної справедливості, крах соціальних ілюзій);
- економічні (порушення і диспропорції в народному господарстві, невдоволеність потреб молоді в модних предметах, засобах дозвілля);
- соціально-демографічні (перехід до малодітної сім'ї, відчуджешія дитини від сім'ї);
- соціотехнічні (втрати від науково-технічного прогресу у вигляді міграційних процесів, негативний вплив ЗМІ);
- організаційно-удравлінські (несвоєчасність прийняття, відсутність послідовності у здійснені заходів з актуальних молодіжних проблем).
Окрім цих умов, є психолого-педагогічні і медико-біологічні. Звичайно, серед факторів, які впливають на виховання виділяють соціальні (сім'я, група однолітків), школу, суспільство в цілому.
На формування девіантної поведінки впливають як зовнішні (в тому числі соціально-економічні фактори), так і внутрішні (зокрема, психологічні) фактори [21, с. 61].
3. Соціально-психологічні фактори:
а) джерела педагогічної занедбаності тих моральних стосунків, які склались у сім'ї (мікросередовище);
б) ставлення важковиховуваного до навчання, індивідуальних уроків;
в) низька громадська активність і неблагополучне становище в колективі класу, школи, конфлікти з учнями, вчителями;
г) вплив негативного макросередовища;
д) брак можливостей виявити свої нахили в діяльності, беззмістовне проведення вільного часу.
Педагогічно занедбані діти в переважній більшості є психічно і фізично здоровими. Провини та порушення дисципліни стали для них звичними, перетворились у норму поведінки.
У їх стосунках з учителями виявляється стійкий психологічний бар'єр. За своїми діями це ще не злочинці, але найменший зовнішній негативний вплив може призвести до правопорушень — «важковиховуваний» переходить до категорії «правопорушника», а потім і злочинця.
4. Соціально-педагогічні фактори:
Соціально-педагогічні фактори виражаються в дефектах шкільного, сімейного або суспільного виховання, в основі яких лежать статевовікові та індивідуальні особливості розвитку дітей, які призводять до відхилення в ранній соціалізації дитини в період дитинства з накопиченням негативного досвіду; в стійкій шкільній неуспішності дитини з розвитком зв’язків із школою (педагогічна занедбаність), яка веде до не сформованості у дітей мотивів, інтересів та шкільних навичок. Такі діти, як правило, спочатку бувають погано підготовлені до школи, негативно відносяться до домашнього завдання, виражають байдужість до шкільних оцінок, що говорить про їхню навчальну дезадаптацію.
Навчальна дезадаптація проходить у своєму розвитку наступні стадії:
- навчальна декомпенсація – стан дитини, який характеризується виникненням важкості при вивченні одного або декількох предметів під час збереження загального інтересу до школи;
- шкільної дезадаптації – стан дитини, коли разом із віковими труднощами в навчанні на перший план виступають порушення поведінки, які виражені у вигляді конфліктів з педагогами, однокласниками, пропущення занять;
- соціальній дезадаптації – стан дитини, коли відмічається повна втрата інтересу до навчання, перебування у шкільному колективі, входження до асоціальної компанії, захоплення спиртними напоями, наркотиками;
- криміналізація середовища, в якому проводиться вільний час.
Важливим фактором відхилень у психосоціальному розвитку дитини є неблагополуччя сім’ї. Стилі сімейних взаємовідносин, які ведуть до формування асоціальної поведінки дітей:
- дисгармонійний стиль виховних та внутрішньосімейного відношення, який поєднує в собі, з одного боку, гіперопіку, а з іншого, - підштовхування дитини на конфліктні ситуації; або який характеризується ствердженням в сім’ї подвійної моралі: для сім’ї – одні правила поведінки, для суспільства – зовсім інші;
- нестабільний, конфліктний стиль виховних стилів у неповній сім’ї, в ситуації розлучення, довготривалого окремого проживання дітей і батьків;
- асоціальний стиль відношень в дизорганізовній сім’ї з систематичним вживанням алкоголю, наркотиків, аморальним способом життя, кримінальною поведінкою батьків, проявленням мало мотивованої «сімейної жорстокості» та насилля.
Тип реагування на жорстоке звернення залежить від віку дитини, рис її особистості, соціального досвіду. Разом з психічними реакціями страху, порушення сну, апетиту і т.п. спостерігаються різні форми порушення поведінки: підвищення агресивності, виражена бійкуватість, жорстокість або невпевненість у собі, боязливість, порушення спілкування з ровесниками, зниження самооцінки. Важливим є те, що більшість дітей, які пережили в дитинстві жорстоке звертання (насилля) дорослих, схильні відтворювати його [3, с.27].
Отже, основними недоліками навчально-виховного процесу, якы впливають на прояви девіантної поведінки є:
- недостатнє знання педагогами умов життя і виховання в сімї;
- незнання індивідуальних і вікових особливостей, неправильний підхід до них;
- відсутність об'єктивного підходу з боку педагогів до виявлення недисциплінованої поведінки учнів;
- негативне ставлення педагогів до учнів з низькою успішністю і поганою поведінкою, прояв недовіри до учнів;
- відсутність єдності дії школи і сім'ї.
Серйозним дестабілізуючим фактором у сучасних умовах виступає конфлікт у системі «учень-учень», «учень-вчитель», «учень-батьки», «батьки-вчителі». Тривожним є те, що з'являються не лише «важкі» учні, а й «важкі» класи, «важкі» школи. Це є наслідком неграмотної диференціації навчання, штучної комплектації класів.
5. Морально-етичні фактори.
Морально-етичні фактори виявляються, з одного боку, в низькому моральному рівні сучасного суспільства, руйнування цінностей, в першу чергу духовних, нівелювання звичаїв, з іншого, - в нейтральному відношення суспільства до проявів відхиленої поведінки.
С. Виготський нарахував близько 150 факторів, що впливають на формування особистості, стверджував, що розвиток дитини відображає індивідуальну реакцію на умови.
Причинами відхилень у поведінці є такі фактори:
- втрата інтересу до школи;
- надзвичайно ускладнена життєва ситуація;
- несприятливе мікросоціальне середовище;
- психопатія або інші патології мозку,
- труднощі адаптації до шкільного життя (становлять епізодичні прояви важковиховуваності) [2, с. 43].
Антисоціальну спрямованість особистості породжують:
1) Протиріччя між ще й досі існуючими догмами, лозунгами і фактичним станом справ у різних сферах життя, які спричиняють розчарування, падіння авторитету виховних установ, озлоблення;
2) Кризові явища в економіці, гострий дефіцит і низька якість промислових товарів;
3) Зростаюча активність ділків тіньової економіки, наявність засобів нетрудового збагачення, нелегальні азартні ігри, рекет;
4) Майнове розшарування суспільства;
5) Вплив негативного соціального фонду на емоційно-духовний стан суспільства, перевага таких почуттів, як ненависть, заздрість, гнів, злоба, недружелюбність;
6) Відсутність цілеспрямованої молодіжної політики;
7) Відсутність нормальних умов для лікування неповнолітніх алкоголіків, наркоманів;
8) Крах ідеалів, бездуховність, апатія, байдужість до себе і інших, відчуження від школи, знань, сім’ї;
9) Соціальна незахищеність дітей;
10) Наростання альтернативних, неформальних рухів серед дітей, культ сили, зневажливого, зверхнього ставлення до оточуючих;
11) Примітивна соціалізація навчальних програм;
12) Профілактикою відхилень у поведінці учнів;
13) Відсутність позашкільної зайнятості.
Існують різні типи класифікації дітей з нестандартною поведінкою.
І. А. Невський в основу класифікації ставить поведінку дітей, поділяючи їх на:
— важковиховуваних;
— педагогічно занедбаних;
— правопорушників;
— неповнолітніх злочинців [30, с. 22].
П.В. Оржеховська за основу бере спрямованість особистості і виділяє такі типи:
• конфліктно-ситуаційний з переважною позитивною спрямованістю;
• неврівноважено-ситуаційний з переважно негативною спрямованістю;
• нестійкий з переважаючою негативною і спрямованістю [23, с.17].
Формування особистості першого типу відбувається у позитивному середовищі. Особливості духовного світу важковиховуваних (відхилення в сфері потреб, інтересів, звичок) не викликають побоювань. У них переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, потреба до праці, є незначною мірою спотворені матеріальні потреби. Переважають соціально корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до безцільного проведення часу виражені погано. Мають середній рівень розумової діяльності та самоорганізації. Ставлення до і навчання позитивне, працездатність відносно висока. Переважно прийняті колективом класу. Дуже незначна частина таких дітей є ізольованою. Правопорушення дія них — випадкове явите, яке стало можливим завдяки випадковій ситуації. Для цих учнів достатньо проводити щирі, довірливі бесіди, але вони потребують допомоги у виборі пізнавальних, трудових видів діяльності, корисний і постійний контакт з батьками.
Другий тип важковиховуваних дітей характеризується тим, що вони формувалися в середовищі з незначними відхиленнями. У сфері матеріальних потреб та бажання йти в ногу з модою. Відрізняються звичкою до безцільного проведення вільного часу, бродяжництва. Інколи бувають мішенню шкільних рекетирів, здирників. Аморальні елементи свідомості та поведінки виражені слабко. Середня працездатність, послаблений інтерес до навчання, в класі їх недооцінюють, принижують, вони, як правило, ізольовані в колективі. Нестійкість і безвілля неповнолітніх цього типу штовхають їх у компанії з негативною спрямованістю, де їм відводиться роль виконавців. Схильні до вживання наркогенних речовин. Переважно виправдовують мотиви своїх негативних вчинків. Без особливих вмовлянь залучаються до трудової діяльності. Для них це засіб матеріальної зацікавленості, самоствердження, можливість розвинути навички. Такі діти потребують постійного контролю та допомоги у виборі трудової діяльності.
Діти третього типу формуються у несприятливому середовищі. У них примітивні матеріальні потреби, вони схильні до вживання спиртних напоїв. Явно виражене прагнення до самостійності, агресивності, полюбляють бійки, наслідують звички дорослих. Відзначаються значною і моральною деформацією. Низька загальна працездатність. Характеризуються конфліктністю з позитивним середовищем, легко пристосовуються до умов, не змінюючи своїх установок і ціннісних орієнтирів. Рідко виступають у ролі лідерів, проте часто є ініціаторами різноманітних правопорушень. Дотримуються принципу «постою сам за себе». Водночас важковиховувані виявляють, як правило, високу трудову активність, вбачаючи в цьому сенс самоствердження, можливість заробити гроші. Таких дітей насамперед слід залучати до госпрозрахункової трудової діяльності, намагатись виявляти до них чуйність та увагу, обов'язково проводити заняття, щоб допомогти їм позбутися потягу до вживання наркогенних засобів, навчити прийомів самовдосконалення.
Важковиховувані четвертого типу переважно виявляються у вкрай сприятливому середовищі. Мають примітивні проблеми. Ведуть споживацький спосіб життя. Характеризуються аморальними переконаннями й установками Як правило, це — другорічники, невстигаючі. Негативно і цілеспрямовано вплітають на колектив. Крадіжки — їх основні правопорушення. Вони — лідери груп, навколо яких формуються інші члени протиправної групи. Деякі перебувати у спецшколах. Такі потребують суворого контролю з боку педагогічного колективу; при першій можливості їх слід працевлаштовувати. Якщо необхідно — направляти до спеціальних шкіл [30, с. 27].
Звичайно, цей поділ досить умовний. У «чистому» вигляді визначені типи зустрічаються рідко, найчастіше спостерігаються змішані.
До девіантної поведінки відносять такі форми поведінки: агресивна поведінка, єгресивна поведінка, адиктивна поведінка, злочинна (деліквентна поведінка).
За сучасних умов постає проблема сімей з активною аморальною спрямованістю. Збільшення кількості сімей з низьким виховним потенціалом відбувається інтенсивно. цьому сприяє їх матеріальне розчарування. Багато проблем з вихованням постає в сім'ях з великими матеріальними достатками. Головна причина - моральна безоглядність у задоволенні потреб таких дітей, переважно матеріального, розважального характеру. Внаслідок цього деформується свідомість, психіка розвивається за нестійким типом акцентуації.
Таким чином, девіантна поведінка виступає як нормальна реакція на ненормальні для дитини або групи дітей умови (соціальні або мікросоціальні), в яких вона опинилася, і в той же час спілкування з асоціальним середовищем, коли інші соціально прийняті способи спілкування не доступні.