Главная | Обратная связь

Держава та її подальше існування.

Михайловський не відкидає існування у майбутньому держави, хоча, зважаючи на існуючі держави світу, кваліфікує її як зло для трудової людини. Основу майбутньої держави він вбачає в общині на зразок сербської задруги (артілі), що базується на індивідуально-суспільній формі власності, яка дозволяє врахувати інтереси особи, не поглинати її колективними інтересами. Він ратує за народну, демократичну владу з елементами анти експлуататорськими, соціалістичними, що постійно розвиваються, за владу, яка спирається на союз дружніх трудящих класів . Його пропозиції полягали у поступовому обмеженні держави з боку суспільства, зменшенні її втручання у справи общини і особи.

Будучи демократично орієнтованим, мислитель наполягав на формуванні органів державної влади шляхом обрання населенням, підзвітності останньому. Соціалізм він не мислив без демократії, управління народом за допомогою самого народу.

Одним із головних атрибутів демократії він вважав природну здатність суспільства до соціального миру і злагоди, результатом чого повинно стати поступове переборення відчуження народу від влади. Спроби тільки конституційним шляхом обмежити всевладність економічної і політичної еліти, беззаконня і свавілля влади вважав неперспективними. Одну із головних причин традиції глибокого розриву між народом і державною владою, що утвердилася в Росії, він вбачав у багатовічному зневажанні з її боку до матеріальної і духовної потреби народу.

Михайловський не хотів, щоб Росія повторила шлях розвитку буржуазних країн Заходу. Аналіз творів мислителя дає можливість припустити, що він тяжів до республіканської форми правління, але тільки як до ідеальної абстракції. Можливість конституційного режиму в Росії він також розглядав як політичну і юридичну абстракцію.

Михайловським запропоновані також шляхи досягнення соціалістичної мети(революційний чи еволюційний), ознайомившись із сумними підсумками революцій на Заході, мислитель приходить до таких висновків, що:

- перетворення суспільства революційним шляхом - це можливий, але не обов'язковий варіант розвитку подій у Росії;

- революція - не самоціль, а тільки засіб досягнення мети - соціального визволення людини;

- усі революції за своєю суттю є політичними, які не приводять до соціальних перетворень, тому що в решті-решт влада і власність залишається у меншості суспільства;

- з огляду на криваві, жорсткі форми її прояву, революційне перетворення суспільства небажане, більш перспективним є еволюційний шлях.

Аналізуючи ставлення Михайловського до марксизму як наукової теорії, можна відмітити, що йому властивий неоднозначний і в цілому критичний підхід до її оцінки - від позитивного сприйняття деяких елементів у 70-ті рр. до різкої критики у 90-ті рр. Такий підхід обумовлений методологічними засадами наукових пошуків Михайловського - соціологічним позитивізмом і "індивідуалістичним соціалізмом".

Визначаючи, що в основі усіх політичних, соціальних, правових процесів, які відбуваються у суспільстві, лежить переважно економічний чинник, він категорично заперечує ряд марксистських ідей і положень, а саме:

а) абсолютизацію економічних чинників, недооцінку інших (соціальних, психологічних, національних, історичних) факторів, усієї різноманітності суспільного життя, проявів суспільної свідомості тощо;

б) підхід до людини лише як до засобу досягнення мети, в той час як людина є мета усіх перетворень і має бути поставлена на чільне місце в науковій теорії;

в) несприйняття інших концепцій розвитку суспільних явищ і претендування на істину в останній інстанції.

Використання системно-структурного методу дозволяє мислителю пов'язати сутність держави з її функціями і розкрити їх в логічній послідовності. Поділяючи функції держави на внутрішні (пригнічення народу, передусім селянства; економічного регулювання суспільних відносин) і зовнішні (ведення війни з метою захоплення чужих територій; захисту власних земель від іноземних замахів), він відзначає їх взаємовплив і наводить приклади, коли зовнішні функції змінювали внутрішні, впливали на згладжування соціальних конфліктів у державі.

М.К. Михайловському належить заслуга у постановці питання про відносну самостійність держави, яке вирішується ним через висвітлення внутрішніх і зовнішніх функцій, позбавлених суто класового характеру. Він підкреслює, що, незважаючи на наявність залежності державної влади від волі економічно домінуючої частини суспільства, держава не без допомоги закону забезпечує існування суспільства як такого, виконує "загальні справи" (боротьба зі стихійними лихами, злочинністю, епідеміями, зовнішніми ворогами і т.п.). Масштаби їх мають межі, які визначаються залежністю існування державної влади від виконання цих справ. Самодержавство, підкреслює Михайловський, виконує "загальні справи" настільки, наскільки їх виконання дає можливість зберегти державну владу, не ускладнювати становище в країні аби убезпечити державу від можливих внутрішніх (соціальних) і зовнішніх катаклізмів.

Розглядаючи право мислитель відносить його до соціального надбання, яке, поряд із виконанням "загальних справ", здобуває в державі класову спрямованість через систему норм, що виражають інтереси меншості суспільства.

Заслуга Михайловського полягає в тому, що у спеціальній праці "Злочин і покарання" кримінальне право тлумачиться ним у тісному зв'язку з економікою, політикою, соціальним середовищем. Він наполягає на тому, що наука кримінального права повинна вивчати насамперед злочин і його причини, а не покарання, від чого наполегливо відмовлялись буржуазні вчені: "Ми дійсно мало займаємось злочином, але не тому, що його у нас немає, а тому, що ми дуже старанно займаємось покаранням". Михайловський передбачає, що кожна чесна людина після ознайомлення з кримінальною політикою царського самодержавства (поняття "правова політика" ним широко використовується) з її антинародною, антигуманною спрямованістю закономірно повинна стати на бік пригнічених і виступити проти існуючого політичного режиму, і отже попасти у число порушників "порядку" і "спокою", тобто "злочинців".

Мислитель вказує на необхідність вивчати злочин як соціальне, а не тільки правове явище, викриває причини злочинності, піддає різкій критиці існуючі методи боротьби зі злочинністю за надмірну жорстокість, аналізує вплив смертної кари на зниження рівня злочинності, мету покарання вбачає в усуненні "ворожих" людині сил (соціальних, економічних, політичних), під впливом яких він скоює злочин.

Михайловський робить наголос на важливості та необхідності справедливої і гуманної правотворчості та юрисдикції, на здатності людини, яка здійснює правосуддя, поставити себе на місце підсудного, "переживати думкою чуже життя". Він не мислив права без моралі, правозастосовувача - без справедливості та гуманності, вважав, що в умовах самодержавного свавілля мораль може реалізуватися у праві тільки через високоморального суб'єкта правозастосовчої діяльності. Не бачачи іншої можливості "удосконалити" існуюче право інакше як шляхом державної законотворчості, Михайловський припускає "примусове" втілення у праві "певного мінімуму добра і моралі" за допомогою держави в інтересах селянства (наприклад, законодавче закріплення общини). Кількість "добра" і "моралі" в праві у Михайловського рухоме, від "мінімуму" до "максимуму", коли кількість переходить у якість, і мораль стає головним принципом права.

Висновки

1. Михайловський свободу особи, визнання її інтересів характеризував як вищий я вищий критерій та зміст соціального розвитку. Спирався на формулу прогресу як теоретичну підставу ідеї про керівну роль інтелігенції в історії.

2. Суть прогресу розумів в тому, щоб підняти народну масу до рівня свідомої особистості.

3. Слідом за Лавровим розглядав суб’єктивний метод у соціології, що був спрямований на пошук оптимальних форм солідарності між людьми, тобто такого суспільного ладу, при якому кожна особистість може задовольняти свої різнобічні потреби, зможе вільно діяти і розвиватися.

4. Розробляв теорію «Герої і натовп». Герої це люди, які своїм прикладом захоплюють на гарні чи погані справи, а натовп (юрба) – це маса людей, які наслідують свого героя.

5. Лише община на думку Михайловського, може забезпечити автономність особи у відносинах власності, вона поєднує в собі прагнення до соціальної рівності та справедливості та поклик до індивідуальної автономії.

6. Ідеалом для Михайловського індивідуалістичний соціалізм (соціалізму з людським обличчям) утворене на основі єдності общин