 |
|
Політична свідомість українського суспільства.
Сучасна політична свідомість та політична культура українського суспільства визначається особливостями історичного розвитку України, які обумовлюють тенденції розвитку сучасної української політичної свідомості. Сучасній політичній свідомості України притаманний низький рівень довіри населення, ігнорування законних способів розв’язання конфліктів. В умовах панування такої політичної культури вкрай необхідним є компетентний аналіз та постійний моніторинг як політичної свідомості в цілому, так і окремих його верств та громадян. Це має велике прогностичне значення, тому що політична свідомість містить в собі потенціал для реалізації всіх можливих варіантів розгортання соціальних подій. Крім того дослідження політичної свідомості має не тільки, так би мовити “пасивне” (попереджувальне) значення, але й “активне”. Суть його полягає у свідомому формуванні інформаційного простору держави, позитивних установок громадян щодо державного будівництва, розвитку сучасної вітчизняної культури, освіти.
Особливості історичного розвитку України, які обумовлюють тенденції розвитку сучасної української політичної свідомості. Дослідник цього феномена Б.Цимбалістий виокремлює такі домінанти політико-культурного розвитку України:
а) українці багато віків були бездержавною нацією і не мали досвіду державної влади;
б) постійно денаціоналізувалася правляча верства (еліта) українського народу;
в) територія України була розчленована на різні частини, які протягом віків опинялися під впливом іноді ворогуючих країн.
Внаслідок такої специфіки історичного розвитку українська нація була розділена на значну кількість політико-культурних блоків. Якщо взяти за критерій поділу географічний принцип, то, наприклад, Івано-Франківськ можна вважати літературним центром, але його ніяк не можна розглядати як центр, де народжувалися політичні чи економічні рішення. Львів можна розглядати як культурний і релігійний осередок, а в періоди соціальних перетворень навіть як центр формування політичних рішень, але аж ніяк як місто, де з'являлися економічні чи політичні рішення в періоди відносної соціальної стабільності.
Відомо, що для фрагментарної політичної культури, до того ж культури перехідного типу, характерна відсутність єдності між носіями різноманітних субкультур у розумінні фундаментальних цінностей, ідеалів і цілей суспільства, поділ суспільства за соціальними, етнічними, економічними векторами. Це породжує високу конфліктність та соціальну напруженість, які обумовлюють політичну нестабільність в суспільстві.
Слід відзначити, що головні тенденції розгортання політичної свідомості в Україні набувають суперечливого характеру в силу того, що відбувся надлом духу, розуму, всезагального, які все далі ухилялися від буттєвих смислів людського життя, що об’єктивно не могло не створювати граничної колізії для політичного самовизначення особистості.
Історичний розвиток суспільства, який фахівці називають “добою посткомунізму”, характеризується невизначеністю й безсистемністю політичного й економічного розвитку, духовною кризою, і разом з тим, становленням нових форм суспільного буття. Політичній свідомості цього періоду притаманні риси аморфності, невиокремленості її змісту від змісту інших форм суспільної свідомості, суперечливості розвитку її культурних складових: політичної ідеології, політичної психології, політичної думки. Всі три рівні політичної свідомості на сучасному етапі суспільно-політичної трансформації в Україні віддзеркалюють кризу, незлагодженість механізму саморегулювання суспільно-політичної системи.
У сучасній українській політичній свідомості міцно утвердився етнокультурний плюралізм і релятивізм. Тобто несприйнятливість будь-яких спроб перебільшення ролі якоїсь етнічної групи та її культури.
Водночас національна політична свідомість виявляє й антиномічну характеристику – консерватизм та інерційність. Це здатність зберігати усталені, не підвладні часові настанови та цінності національного буття, використовувати їх як своєрідний часовий механізм; неквапливо “придивлятися” до всього нового й оцінювати його у національному вимірі, продукувати по інерції національні форми всупереч інтернаціональним, які пов’язуються здебільшого із зовні. Такі характеристики чітко простежуються і в ірраціональних компонентах національної політичної свідомості (національна мрія), і в раціональних – наприклад, в національній ідеї.
З попередньою характеристикою тісно пов’язана й така, як редукціонізм. Його можна розглядати як певну захисну реакцію свідомості, і як механізм спрощення, повернення до вихідних засад, що виявляється у відмові від надто укладених і не позначених національною специфікою моделей суспільного розвитку, теоретичних побудов, штучних концепцій. Редукціонізм пов’язаний з вибірковістю національної свідомості, проте є особливою характеристикою, своєрідною традицією мислення і способу життя. В основі редукції національної політичної свідомості – настанова на істинність засадничих цінностей, які стають критерієм у співвіднесенні з ними різних новацій.
Найбільш очевидною характеристикою національної політичної свідомості слід також визнати її амбівалентність. Вона детермінована як загально соціологічними законами розвитку свідомості, так і особливостями національного характеру. Одночасно присутність в свідомості суперечливих, діаметрально протилежних настанов, ідей, гасел, цінностей є відображенням самої суперечливості буття, і свідченням етнокультурного, ідейного та політичного плюралізму. Так, можна вказати на одночасне сусідство в національній свідомості ідеї громадянськості, теорій про пріоритет загальнолюдських цінностей і навпаки, національних вартостей, як єдино можливу парадигму особистісної самореалізації.
Своєрідним різновидом амбівалентності можна вважати так зване маніхейство. Це схильність ділити світ на добро і зло, суспільство на добрих і злих людей. Суть маніхейства в широкому розумінні полягає не в самому розумінні опозиції добро – зло, а в абсолютизації цих начал в осмисленні світу, в культивуванні постійно діючої напруженості, жорстко орієнтованої проти пошуку компромісної серединної культури, тобто проти отримання нового результату, якісно нового стану культури, що не зводиться до старих крайніх полюсів.
Отже ці та інші характеристики національної політичної свідомості перебувають у діалектичній єдності і, як було показано вище, не виключають, а взаємно доповнюють одна одну, утворюючи ту своєрідну цілісну характеристику української національної свідомості.
Методична розробка
до семінарського заняття на тему
“Ліберальне народництво”
(4 години)
План семінарського заняття