Главная | Обратная связь

Тема. Психічний розвиток дошкільнят

Лекція №9

План

1. Гра як провідна діяльність.

2. Розвиток когнітивної сфери дошкільняти.

3. Розвиток особистості дітей до 6 років.

4. Психологічна готовність до школи та її діагностика.

5. Криза 7 років.

В період дошкільного дитинства дитина відкриває для себе світ людських взаємовідносин, різних видів діяльності і суспільних функцій людей. Складається нова соціальна ситуація розвитку «дитина – суспільний дорослий». Дошкільник відчуває сильне бажання включитися в доросле життя, але не має ніяких можливостей (брак сили, знань, умінь, досвду). З цього протиріччя виникає рольова гра, яка моделює життя дорослих людей.

Рольова гра – діяльність, у якій діти беруть на себе ролі дорослих людей і узагальнено, у спеціально створених ігрових умовах відтворюють їхні дії і стосунки між ними.

Без образного плану гра не можлива. Вона емоційна, творча, і стає для дитини реальним життям. Граючись, дитина поєднує в собі роль автора п’єси та актора, декоратора й техніка. У грі вона пізнає світ, у ній же вона пізнає себе, усвідомлює свій внутрішній світ, оволодіває першими формами саморегуляції. Виконуючи певну роль, дитина має зразок: мами, тата, виховательки, лікаря, продавця.

Питання виникнення гри тісно пов’язане з рівнем розвитку суспільства та характером виховання підростаючого покоління у ньому. Д. Б. Ельконін в роботі «Психологія гри» досліджує наукові розвідки мандрівників та етнографів, що вивчали дикі племена. Психолог, посилаючись на Р. Алта, вказує на єдність трудової діяльності і виховання. На ранніх етапах розвитку суспільства вихованню властиві:

- однакове виховання дітей, однакова участь усіх членів суспільства у вихованні кожної дитини;

- всебічність виховання, кожна дитина повинна вміти робити те, що роблять дорослі, брати участь у житті суспільства;

- короткочасність періоду виховання. Уже в ранньому віці діти знають доросле життя.

Отже, на ранніх етапах розвитку людства діти гралися мало, а якщо й гралися, то імітували трудову діяльність та побут дорослих, - що не можна вважати рольовою грою. На цьому етапі відсутні і іграшки, функцію яких виконують зменшені знаряддя праці, якими користуються дорослі.

З розвитком та ускладненням знарядь праці діти не змогли працювати разом з дорослими, оскільки не могли оволодіти ними, а зменшені копії уже не виконували своєї функції (наприклад, маленької сапою можна працювати, а плугом – ні). Праця Ельконіна дає можливість з’ясувати, що

1) Рольова гра – соціальна за походженням. Вона виникає в ході історичного розвитку суспільства, в результаті зміни місця дитини в суспільних відносинах.

2) Разом з виникненням рольової гри виникає новий період в розвитку дитини – дошкільне дитинство. Воно поділяється на 3 етапи: молодший дошкільний вік (3-4рр.), середній (5р.), старший дошкільний вік (6-7рр.)

За словами Ельконіна, у дошкільному віці увага дитини переноситься з предмета на людину, завдяки чому дорослий і його дії стають для дитини зразком. Окрім необхідного рівня володіння предметами для виникнення рольової гри необхідними є докорінні зміни взаємовідносин дитини і дорослого. В 3-річному віці дитина стає самостійною і її спільна діяльність з дорослими розпадається. А рольова гра не можлива без повноцінного спілкування з дорослими, без глибоких вражень, що набуваються завдяки дорослим. Дитина потребує різних іграшок, в тому числі і неоформлених предметів, які не мають чіткого призначення, а використовуються у якості замінників інших. Д.Б. Ельконін підкреслював: не можна викидати бруски, стружки та інший непотріб, який діти несуть в дім. Психолог наполягає на тому, що це є необхідним матеріалом для розвитку уяви і творчості дитини.

Основною одиницею рольової гри є роль і органічно пов’язані з нею дії. У ролях втілюється сюжет (сфера діяльності, яку відображають діти) і зміст (те, що відтворюється малюком як характерний момент діяльності дорослих і стосунків між ними).

Розвиток гри упродовж дитинства відбувається за такими напрямами:

1. Зміна сюжету ігор. Ігри на побутовий сюжет (дочки-матері у молодших дошкільнят) - ігри з виробничим сюжетом (лікарня, школа) - ігри з суспільно-політичним сюжетом (війна, парламент, президент).

2. Зміна об’єкта гри. Гра розвивається від відтворення дії з предметами до відтворення стосунків між дорослими. Кожна роль грається за правилами, які встановлюються колективно. Діти підпорядковуються ним, або змінюють свою поведінку під впливом зауважень однолітків («так не буває», «це робиться не так»).

3. Зміна відношення між уявною ситуацією і правилом.

4. Зміна дій. З віком дії перетворюються на символічні.

5. Зміна характеру стосунків між дітьми. У грі існують ігрові відносини і реальні. Спершу домінують реальні стосунки, вони ж впливають і на поділ ролей, з часом реальні стосунки стають все більше підпорядковані ігровим.

6. Змінюється час гри (якщо в 3-4 рр. дитина може погратися 10-25 хв, то в 4-5 рр. 40-50 хв., старші дошкільнята можуть гратися в одну й ту саму гру кілька разів на день). Молодші дошкільнята граються поряд, а не разом. В середньому і старшому дошкільному віці, не зважаючи на егоцентризм, домовляються один з одним, попередньо розподіляючи ролі. Це стає можливим завдяки активному включенню всіх у спільну діяльність. Якщо з якихось причин розпадається гра, то і спілкування припиняється. Довільність, яка легко відтворюється у грі, складно переноситься на інші види діяльності. (наприклад, «постій, як часовий 20 хв.» – легко, а на прохання дорослого «просто постій» – складно). У грі розвивається мотиваційна сфера дитини. Стає легше подолати миттєві бажання, її поведінка контролюється і регулюється іншими дітьми. Довільність допомагає полегшити перехід від афективних мотивів до мотивів-намірів, що межують із свідомістю.

Якщо говорити про динаміку видів рольової гри, то спочатку виникає режисерська (спонукається, як правило, якимось яскравим життєвим враженням), образно-рольова (середини дошкільного віку), ігри з правилами (керує учасниками мотив змагання, командний, або особистий виграш).

У процесі ігрової діяльності зароджуються та виокремлюються нові види діяльності дошкільняти. Типовою для цього віку є художня діяльність, яка диференціюється на малювання, ліплення, конструювання, виготовлення аплікації, танці, слухання казок, читання віршів та ін.

Дитячі малюнки мають певні особливості: чим розвиненіша у дошкільника спостережливість, сприймання, тим багатші будуть його малюнки, фантазії. Художня діяльність пов’язана не лише з рівнем розвитку психічних процесів, а й відображає рівень розвитку особистості загалом.

У дошкільному віці починають готувати дитину до майбутнього трудового життя. Передусім зосереджуються на формуванні у неї таких передумов майбутньої трудової діяльності як уміння діяти відповідно до обставин та вимог інших людей, проектувати свої дії; здатність до самоконтролю та самооцінки; довільні рухи руки; рухові навички.

У молодшому дошкільному віці праця має характер наслідування. Дитина спершу копіює роботу дорослого, а потім починає співпрацювати з ним як помічник. Важливим у цьому процесі є націлення дитини на досягнення кінцевого результату діяльності, а не на власний інтерес. Для формування інтересу дитини до трудової діяльності необхідно підтримувати позитивні емоції дошкільника в процесі праці. У старшому дошкільному дитинстві трудова діяльність ускладнюється за обсягом, видами, спрямованістю, ставленням до неї. Переважає праця, пов’язана із самообслуговуванням, виконанням доручень дорослих, виготовлення саморобок.

В процесі даних видів діяльності відбувається розвиток когнітивної сфери дитини.

Мовлення. «Если бы потребовалось наиболее наглядное, внятное для всех доказательство, что каждый малолетний ребенок есть величайший умственный труженик нашей планеты, достаточно было бы приглядеться возможно внимательнее к сложной системе тех методов, при помощи которых ему удается в такое изумительно короткое время овладеть своим родным языком, всеми оттенками его причудливых форм, всеми тонкостями его суффиксов, приставок и флексий.»К.И. Чуковский

В дошкільному віці в основному завершується процес оволодіння мовленням. У 7 років мова стає основним засобом спілкування і мислення дитини, а також предметом свідомого вивчення в процесі підготовки до школи. Розвивається звуковий бік мовлення. Молодші дошкільнята починають усвідомлювати особливості вимови. Інтенсивно зростає словниковий запас (активний словник дитини в 1,5 р. – 100слів, в 3 р. – 1000-1100 сл., в 6р. – 2500-3000сл.). Розвивається граматична будова. Діти засвоюють морфологічні закономірності (форми та будову слова). Вони вірно відчувають зміст «дорослих» слів, хоча і використовують їх специфічно. Іноді діти самі утворюють нові слова, або використовують традиційну лексику творчо. К.І. Чуковський у своїй книзі «Від 2 до 5» зібрав багато прикладів дитячого словотворення. «Вообще мне кажется, что, начиная с двух лет, всякий ребенок становится на короткое время гениальным лингвистом, а потом, к пяти-шести годам, эту гениальность утрачивает. В восьмилетних детях ее уже нет и в помине, так как надобность в ней миновала: к этому возрасту ребенок уже полностью овладел основными богатствами родного языка. Если бы такое чутье к словесным формам не покидало ребенка по мере их освоения, он уже к десяти годам затмил бы любого из нас гибкостью и яркостью речи. Недаром Лев Толстой, обращаясь ко взрослым, писал: "[Ребенок] сознает законы образования слов лучше вас, потому что никто так часто не выдумывает новых слов, как дети"*.

Наприклад,

- Как ты смеешь драться? - Ах, мамочка, что же мне делать, если драка так и лезет из меня! - Мама, я такая распутница! И показала веревочку, которую удалось ей распутать. - Жил-был пастух, его звали Макар. И была у него дочь Макарона. - Послушай, папа, фантазительный рассказ: жила-была лошадь, ее звалилягавая... Но потом ее переназвали, потому что она никого не лягала... - Какой ты страшный спун! Чтобы сейчас было встато! Лялечку побрызгали духами: Я вся такая пахлая, Я вся такая духлая. И вертится у зеркала. - Я, мамочка, красавлюсь!

Те, що дитина засвоює граматичний склад мовлення, дозволяє їй перейти до контекстного мовлення: переказати оповідання або казку, описати картину, зрозуміло для всіх передати свої враження. З’являються розгорнуті повідомлення: монологи, оповіді. Ситуативне (нелогічне, емоційно забарвлене, з незакінченими реченнями, перерваними фразами) мовлення теж зберігається, але в побуті.

В цей період досягається повноцінне спілкування з однолітками. На думку, Ж. Піаже, раннє мовлення ще не є комунікацією, воно має егоцентричний характер (нерозуміння того, що інші мають свою думку, описання своїх дій, участь у «груповому монолозі», в якому реалізується своя лінія поведінки). І лише у 6-7 рр. егоцентричне мовлення змінюється соціальним, яке враховує точку зору співрозмовника й уможливлює справжній діалог. Однак, пізніші дослідження доводять, що вже у 4 роки діти виявляють вміння регулювати розмову відповідно до потреб співрозмовників. Отже, у дошкільнят ускладнюються діалоги, дитина навчається задавати питання на абстрактні теми, розмірковувати і думати вголос: «Куди летить дим?», «Слухай, мамо, коли я народився, звідки ти знала, що я Олексій?»

Загалом комунікативно-мовленнєвий розвиток відбувається на таких рівнях:

1) поведінковий (спрямування уваги на партнера по спілкуванню, володіння різноманітними, експресивно-мімічними засобами спілкування; вміння налагоджувати міжособистісні контакти);

2) когнітивно-лінгвістичний рівень (розуміння значення слів, що характеризують місце, час, зміст взаємодії; значення слів, що характеризують емоційний стан людини; збагачення словникового запасу; граматична правильність мовлення; фонетичний розвиток);

3) особистісний рівень (прагнення логічно і зв’язно розповідати; керування мовленням, його зміна відповідно до розвитку ситуації; самооцінка в дії; ціннісні орієнтації, пов’язані з людиною; потреба в міжособистісному спілкуванні).

Основний шлях пізнавального розвитку – узагальнення особистого чуттєвого досвіду. Основні засоби, якими оволодівають діти, носять образний характер: сенсорні еталони, наочні моделі, схеми, плани. Діти виявляють високий рівень пізнавальної потреби, задають багато запитань.

Сприйняття. У дошкільному віці диференціюються перцептивні і емоційні процеси. Сприйняття стає цілеспрямованим, усвідомленим, аналітичним. У ньому виділяються довільні дії: спостереження, розглядування, пошук. Значну роль у розвитку сприйняття відіграє мовлення. Розказуючи про певні властивості, відмінності, дитина тим самим виділяє їх для себе, розуміє відношення між ними. Спеціально організоване спостереження сприяє кращому розумінню явищ. Так, дитина, яка розглядає картину разом з дорослим, краще розуміє зміст картини, її композицію, окремі деталі.

Протягом дошкільного дитинства формуються 3 основні види дій сприйняття:

- перцептивні дії ідентифікації (встановлення ідентичності предмета з еталоном. Н-д, м’яч круглий);

- перцептивні дії відношення до еталона (з’ясування певних властивостей предмета і встановлення його ідентичності до еталона);

- перцептивні дії моделювання (сприйняття предмета складної структури для відображення якого потрібно кілька різних еталонів: по формі, кольору, величині та ін.)

Мислення . Головний напрям розвитку – перехід від наочно-дієвого мислення до наочно-образного і в кінці періоду до словесно-логічного. Однак, основним видом мислення залишається наочно-образне (оперування з образами без виконання практичних дій з предметами). Дитина ще не набула логіки зрілих роздумів. Своєрідність дитячого мислення представлено у дослідженнях Л.Ф. Обухової, яка повторила питання Ж.Піаже для російських дітей.

Андрей О. (6 лет 9 мес.). «Почему звезды не падают?» — «Они маленькие, очень легкие, они вертятся как-то на небе, это не видно, только по телескопу видно». «Почему ветер дует?» — «Потому что ведь надо помогать на парусниках в спорте, он дует и помогает людям».

Слава Г. (5 лет 5 мес.). «Откуда луна на небе появилась?» — «А может быть, ее построили?» «Кто?» — «Кто-нибудь. Ее построили или она сама выросла.» «А звезды откуда появились?» —«Взяли и выросли, и сами появились. А, может, луна появилась из света. Луна светит, но она холодная». «Почему луна не падает?» — «Потому что она на крылышках летает, а, может быть, там такие веревки и она висит...»

Илья К. (5 лет 5 мес.). «Откуда сон приходит?» — «Когда смотришь что-нибудь, он в мозги зайдет, а когда спишь, то он из мозгов выходит и через голову прямо в глаза, а потом он уходит, ветер его сдувает и он улетает». «Если кто-нибудь с тобой рядышком будет спать, он сможет увидеть твой сон?» — «Наверное, может, потому что он может, наверное, через мое зрение проходить к маме или папе».

Для дитячого мислення цього періоду властивий егоцентризм (будь-яка ситуація оцінюється з власної позиції). ( - Няня, что это за рай за такой? - А это где яблоки, груши, апельсины, черешни... - Понимаю: рай - это компот. Девочке четырех с половиною лет прочли "Сказку о рыбаке и рыбке". - Вот глупый старик, - возмутилась она, - просил у рыбки то новый дом,то новое корыто. Попросил бы сразу новую старуху.) Причина такої пізнавальної центрації – недостатня диференціація між «Я» та навколишнім світом, сприйняття своєї точки зору як єдино правильної і абсолютної. Одна з основних ліній розвитку мислення – подолання егоцентризму і досягнення децентрації мислення. Не дивлячись на своєрідну логіку діти дошкільного періоду можуть розв’язувати досить складні завдання. Але для цього дитина повинна добре запам’ятати умову задачі, зрозуміти її, уявити. Тому задачі для дошкільнят повинні формулюватися чітко і зрозуміло, і використовуватися наочності для наочної демонстрації. До кінця дошкільного віку діти починають узагальнювати (хоча нерідко помиляються: маленький – значить легкий, різнокольоровий, барвистий – корисний), встановлювати зв’язки між різними фактами і явищами. Можливість опанувати у дошкільному віці логічні операції, здатність до засвоєння понять не означає, що це повинні бути основним завданням розумового виховання. Ним є розвиток наочно-образного мислення, для якого дошкільний вік є сенситивним і який має велике значення для майбутнього життя, оскільки має вагоме значення для творчої діяльності.

 

В 5-7рр. діти починають замислюватися над життєво важливими запитаннями: Звідки ми взялися? Що таке життя? Що таке смерть? Що являє собою віра? та ін.. Це показник виникнення теоретичного мислення.

Пам’ять. Це найбільш сприятливий вік для розвиткупам’яті. Л.С. Виготський вважав пам’ять домінуючою вищої психічною функцією, яка проходить тривалий шлях становлення. Ні до цього, ні після дитина не запам’ятовує так швидко найрізноманітніший матеріал. Однак пам’ять дошкільника має низку особливостей:

- У молодших дошкільнят вона мимовільна. Дитина запам’ятовує те, що для неї важливо, не замислюючись над способами запам’ятовування і не володіючи ними. Легко відкладається в свідомості все, що має позитивне емоційне забарвлення. Діти з легкістю запам’ятовують вірші, особливо досконалі за формою: в них важлива звучність, ритмічність і суміжні рими.

- Вдосконалюється довільне запам’ятовування (4-5рр.). Чим логічніший матеріал, тим краще запам’ятовується. Розвивається змістова пам’ять.

- Свідоме, цілеспрямоване запам’ятовування проявляється епізодично. Те, що найскладніше запам’ятовується, легко відтворюється у грі.

 

Уява. Розвиток уяви – найголовніше новоутворення дошкільного віку. Цей психічний процес спирається на попередній досвід дитини і повноцінно розгортається і формується в процесі сюжетно-рольової гри. Шляхом інтеріоризації – переходу угрі до уявної дії з предметом, якого насправді немає, а також до ігрового перетворення предмета, надання йому нового змісту, нових властивостей та уявних дій з ним. Сформувавшись у грі вона переходить в інші види діяльності (малювання. Створення казок, віршиків. За функціями розрізняють пізнавальну уяву і афективну. Пізнавальна уява дозволяє створити цілісний образ предмета або явища. Афективна уява виконує захисну функцію шляхом програвання негативних переживань або створення уявних компенсаторних ситуацій (уявлення себе великим і могутнім, уявлення найщирішого друга поряд з собою).