 |
|
Педагогічна діагностика
У превентивній педагогіці визнається розходження в здатності особистості до опору негативним явищам і в цілому до соціалізації. Особистість розуміється як складне психічне утворення, зумовлене генетичними, анатомо-фізіологічними, соціальними причинами і факторами ризику в їхній складній взаємодії і взаємовпливів. Саме тому важливе місце займає глибоке і всебічне вивчення особистості, ситуації її життєдіяльності, тобто діагностика.
Відомий вислів К.Д.Ушинського: щоб виховати особистість в усіх відношеннях, треба знати її також в усіх відношеннях, мусить стати вихідним положенням у підході до діагностичної роботи.
Діагностика, як здатність розпізнавати - термін медичний. Однак давно і повністю визнаний педагогікою. Це методи і принципи, за допомогою яких встановлюється діагноз, тобто стан або стадія того чи іншого педагогічного явища.
Діагностика відхилень у поведінці учнів - це надзвичайно важлива складова педагогічного процесу. Від успішного її застосування залежить успіх виховного впливу на учнів.
Одна з основних тенденцій профілактичної педагогіки пов'язана 3 усвідомленням впливу соціальних відхилень на спосіб життя учнів. Педагоги повсюди відмічають зростаючу кількість негативних проявів у поведінці школярів. Відзначимо, що поведінка - комплексне явище, обумовлене впливом економічних, соціальних, психологічних та інших чинників. Тому розробка профілактичних заходів можлива при реалізації системного, міждисциплінарного підходу.
Незважаючи на велику кількість діагностичних методик (адже кожен з дослідників-вчених чи практиків у роботі з учнями починав з діагностики), кожна з них хибувала відсутністю чіткого алгоритму їх здійснення, врахування усіх чинників, що спричиняють протиправну поведінку. Скажімо, з комплексу діагностики випадали такі складові, як врахування часових періодів скоєння правопорушень, вживання неповнолітніми наркотичних речовин. Це не давало можливості будувати комплексні корекційні методики з урахуванням можливостей допомоги і захисту учнів, а головне - не спонукало до прогнозування ситуацій ризику.
Серед методів вивчення особистості провідною є діагностика педагогічними та психолого-соціологічними методами. Особливе місце в цій процедурі займають методи безпосередньої педагогічної діагностики, прийомами в якій виступають різні види спостережень. Узагальнююча характеристика проблем учнів розглядається на шкільних профілактичних комісіях у формі проведення педагогічної ради та педагогічного консиліуму. В його основі лежить експертна оцінка фахівців, які добре знають ситуацію соціального розвитку учня (класний керівник, соціальний педагог, шкільний психолог, медичний працівник школи, спеціалісти служб у справах неповнолітніх або соціальних служб для молоді, службовець кримінальної міліції) та педагоги-предметники, які можуть доповнити спостереження через навчальну діяльність.
Комплексна програма вивчення важковиховуваного учня дає можливість одержання інформації про найрізноманітніше коло питань, що цікавлять педагогів і батьків. Одержану інформацію слід ввести в чітку діагностичну методику, а одержаний діагноз (стадія важковиховуваності, подано у першому розділі) використати у практичній роботі.
Діагностико-прогностична процедура у превентивній педагогіці дає можливість науково обґрунтувати проведення інтенсивної превентивної діяльності з урахуванням реальних закономірностей в період найбільшого ризику - здійснення відхилень у поведінці учнів. Вона базується на кількісному аналізі відхилень у поведінці в часовому аспекті їх прояву. Діагностичні процедури мають свої закономірності і проводяться методами статистичної обробки кримінологічної і соціально-педагогічної та психологічної інформації на основі:
· матеріалів реєстрації затриманих неповнолітніх учнів шкіл за вживання наркотичних речовин та інших правопорушень, взятих з інформації правоохоронних органів;
• реєстрації в "журналі обліку поведінки" фактів порушення учнями норм поведінки;
• даних педагогічних спостережень і бесід, служб у справах неповнолітніх.
В основу нашої класифікації покладені, по-перше, реальний рівень вихованості учня, стадія його важковиховуваності і, по-друге, ступінь сприйняття соціально цінних впливів, реакцій на них. Це дуже важливо, оскільки сприйнятливість чи несприйнятливість організованих і цілеспрямованих виховних впливів особистістю дають можливість побудувати стратегію і тактику виховно-профілактичного процесу.
Отже, спрямування педагогічної діагностики в роботі з важковиховуваними підлітками полягає, по-перше, у виявленні чинників негативного впливу на учнів; по-друге, у пошуках стратегії позитивної соціальної адаптації підлітків на основі їх захисту, допомоги у визначенні соціально цінних орієнтацій.
Запропонована діагностика на рівні мікрорайону (району), школи, класу та вивчення індивідуальності учня дають можливість комплексно осягнути соціально-педагогічну ситуацію умов життєдіяльності неповнолітніх, визначити фактори ризику і на цій основі намітити прийоми корекції.
Тут доречно буде нагадати, що правильна діагностика дає можливість об'єктивно визначити рівень криміногенності, скажімо, школи, мікрорайону, чи району. Адже, як на практиці розподіляються "місця"? Як правило, критерієм є лише кількість скоєних правопорушень або злочинів. І дуже рідко береться до уваги загальний контингент учнів. Наприклад, на одному рівні вважаються школи з однаковою кількістю правопорушень, які нараховують 700 учнів і 2,5 тисячі учнів відповідно. Поділивши кількість затриманих підлітків, які скоїли антигромадський вчинок (нетверезий стан, хуліганство, крадіжка та ін.) на кількість учнів (у школі, мікрорайоні) можна легко визначити рівень криміногенності, виділити стійкі високі криміногенні ситуації. Вони, як правило, спостерігаються протягом 3-5 років постійно в одних і тих же мікрорайонах.
Суттєвим буде відзначити, що вчителі, як правило, спочатку не -^е охоче сприймають необхідність діагностики, як обов'язкової умови профілактичної роботи. Більше того, у масовій практиці не актуальними для вчителів є самі по собі проблеми попередження правопорушень учнів, майже 70% з них взагалі не вірять в ефективність превенції, вважаючи непереборними соціально-економічні та сімейні фактори виховання, а тому роботу з важко виховуваними учнями, їхніми батьками проводять формально.
Значна частина вчителів пов'язують безперспективність профілактичної роботи з наявністю великої кількості дітей (за суб'єктивною оцінкою - це кожний шостий учень з порушеннями в психічному розвитку), або ж з великою кількістю дітей у класі. До того ж переважно проблема педагогічної превенції правопорушень школярів педагогами пов'язується з подоланням шкільної недисциплінованості та неуспішності, і аж ніяк (або майже ніяк) з подоланням власної професійної некомпетентності. І тим більше вони не - пов'язують проблеми подолання правопорушень з необхідністю удосконалення всього навчально-виховного процесу. І педагогічну профілактику уявляють не як цілеспрямовану систему заходів, а як розрізнені заходи: облік вчинків учнів, порушень шкільної дисципліни, спеціальна профілактична робота з окремими неблагополучними підлітками, окремі виховні впливи на учнів, які перебувають на обліку в кримінальній міліції у справах неповнолітніх, або потрапили в поле зору служб у справах неповнолітніх та ін.
Вивчення недоліків навчально-виховного процесу в школі засвідчило, що самокритичність у ставленні вчителів до наявних недоліків прямо взаємопов'язана з їхньою думкою про можливість попередження правопорушень школярів. Умови навчання і виховання в школі залежать від багатьох соціальних умов і суб'єктивних чинників. У характеристиці ми вичленуємо їх спрямованість на попередження правопорушень школярів за критеріями ефективності педагогічної превенції: переходу ситуації ризику в ситуацію вибору, а потім - у виховну ситуацію. Оцінюючи ступінь взаємозв'язку педагогічних колективів з удосконалення навчально-виховного процесу в школі та профілактичної роботи, можна диференціювати умови шкільного виховання за типом ситуацій ризику в такі групи:
На основі тривалої експериментальної роботи вдалося виробити багатоступінчастий підхід до діагностики, віднайти її ефективний алгоритм, що дало можливість забезпечити ефективність профілактичної роботи.
Дослідження засвідчують про те, що інтеріоризація (внутрішня потреба) цінностей особистістю, норм, ставлень, зразків поведінки відбувається під інформаційним впливом того життєвого середовища, з яким найтісніше пов'язані соціальні та індивідуальні характеристики особистості.
Оскільки поведінка учнів розглядається нами крізь сферу впливу криміногенних чинників, то важливим аспектом вивчення стала кримінологічна статистика. Виявлення деформованих сфер способу життя необхідне для того, щоб комплексно використати сили і засоби - профілактично-виховного впливу стосовно до цих деформованих сфер з урахуванням місця, часу і характеру проявів негативних чинників.
Негативна спрямованість поведінки підлітків визначається, перш за все, споживацько-мотиваційною і ціннісно-смисловою регуляціями соціальної поведінки. Це проявляється в тому, що, розвиваючись морально і соціально, неповнолітній відчуває на собі вплив негативних проявів мікросередовища. При цьому особливість підліткового мікросередовища виступає у вигляді провокуючого, сприятливого або стримуючого станів.
Провокуючий стан проявляється через негативні норми і традиції в середовищі неповнолітніх, які підтримує сам неповнолітній, у процесі визначення свого групового статусу.
Потураючий стан мікросередовища проявляється через погані умови життя в сім'ї, нездоровий моральний клімат, недоліки в професійній діяльності осіб, які здійснюють виховні функції. В Розвитку комплексного підходу доцільно звернутись до педагогічної Діагностики, наприклад, методу незалежних характеристик. Такий Метод дозволяє комплексно підійти до вивчення особистості на основі таких компонентів:
1 Характер розвитку психічних процесів.
2. Здатність до самоконтролю.
3. Рівень здоров'я, наявність спадкових захворювань.
4. Ціннісні орієнтації, спрямованість інтересів і схильностей
5. Розвиненість соціальних навичок та умінь.
6. Ставлення до соціальних явищ.
7. Ступінь інтеграції в негативну субкультуру.
Діалог передбачає взаємодію, яка відбувається у вигляді формалізованої бесіди-інтерв'ю, що передбачає індивідуальну форму роботи з неповнолітнім. Інтерв'ю ефективне, якщо є:
- наявність чіткого і достатньо гнучкого плану ведення бесіди;
- постановка серії логічно взаємообумовлених запитань;
- можливість переформулювання запитання, якщо воно складне для сприйняття;
- поетапне обговорення і підбиття підсумків, моделі поетапного узагальнення;
- підсумкове узагальнення та визначення спільного висновку учасників.
Інші діагностичні завдання можуть доповнюватись різноманітними методами спостереження, включенням в педагогічно доцільні ситуації тощо. До діагностики не можна підходити спрощено. Вона має будуватися на основі здобутків науки і передової практики.
Скажімо, у дослідженнях вітчизняних вчених міститься визначення ідеї вивчення процесів, які відбуваються в організмі і в поведінці людини у взаємозв'язку з фактором часу. Однак цьому аспекту приділяється вкрай недостатньо уваги.
Сучасна наука в галузі гігієни вивчення пристосувальних можливостей ендогенних механізмів учнів до різних впливів середовища засвідчує наявність сезонних психологічних станів навчальної діяльності, що характеризують "стадії входження" в навчальний процес, осіння стадія адаптації; зимовий стійкий рівень; весняна стадія стомлюваності - сприяє прогнозуванню здоров'я і соціальної дієздатності учня. Це, у свою чергу, розширює уявлення про превентивну діяльність і шляхи її здійснення.
Емпіричний вибір об'єктів діагностики включає педагогічні спостереження, аналіз документальних джерел установ освіти, громадських і юридичних органів, опитування. Практичний матеріал нагромаджується на базі різних типів загальноосвітніх навчальних закладів. Головним критерієм вибору об'єктів є: криміногенність регіонів типовість моделі району для сучасних міст; комплексний характер проблем неповнолітніх; практична потреба регіону у вирішенні питань правопорушень неповнолітніх.
При розробці діагностичної процедури слід враховувати положення про особливості психічних механізмів відхилень у поведінці учнів. Зокрема про те, що сенситивні періоди протиправної поведінки у підлітковому віці визначаються ставленням до антигромадських вчинків, нездорового способу життя та соціального оточення, в якому відбувається активізація психічних явищ.
Діагностика вчинку
Педагогічний аналіз вчинків передбачає врахування того, що може усвідомити дитина, підліток, можливу глибину цього усвідомлення. Жан-Жак Руссо вважав, що поганих вчинків через неправильний вибір засобів більше, ніж через злих людей. Якщо в кожному вчинку не зважати на засоби і розглядати лише мету, то з'ясується набагато більше хороших вчинків, ніж поганих щодо тих, хто їх скоїв, якби вони досягались не злочинними засобами. Відомо, що нерідко, встановлюючи цілком виправдану справедливість, учні вдаються до насильницьких методів.
Вивчення порушень шкільної дисципліни, які межують з правопорушеннями, показало, що важковиховуваність не стримує підлітка від негативних вчинків, а, навпаки, сприяє накопиченню досвіду негативної поведінки і може призвести до злочину. В усіх негативних вчинках перш за все проявляється порушення морального ставлення підлітка до праці, людей, до себе, зниження, а то й відсутність відповідальності за свої вчинки. Серед неповнолітніх злочинців найбільш поширені майнові злочини. Приблизно третину крадіжок підлітки скоюють без попередньої підготовки, використовуючи зручний випадок: відкриті вікна чи двері, залишені без нагляду речі на вулиці, в автомобілі тощо. Предмети скоєних крадіжок - найчастіше продукти харчування, спиртні напої, гроші, модний імпортний одяг, музичні інструменти, радіоапаратура, мобільні телефони, дорогоцінності, засоби пересування, спортивний інвентар та ін. В основному це речі, яклегко реалізуються, або ж задовольняють власні потреби підлітків.
Скажімо, наші дані другої половини 80-х років минулого століття набагато різняться від показників 2004 р. Кількість негативних вчинків що характеризують крадіжку, збільшилась на 32%, куріння - в 3,5 рази вживання алкоголю - в 7 разів, прояви розпусти - в 10 разів бродяжництво - в 9 разів, приниження гідності - в 1,5 рази. При цьому аналіз згаданих даних за останні 5 років вказує сталу тенденцію на невпинне щорічне зростання порушень поведінки і кількості важковиховуваних учнів та скоєння ними проступків, правопорушень злочинів. Міські підлітки найбільш схильні до територіального розподілу сфер життєдіяльності. Нею може бути двір, вулиця, мікрорайон, район. Для підлітків із сільської місцевості, особливо тих місце проживання яких знаходиться біля великих міст, основні місця скоєння правопорушень виявляються в процесі міграції.
Діагностика сім'ї
Роботі з батьками передує глибока аналітична робота з вивчення особливостей сім'ї. Вона також має кілька спрямувань: з одного боку, з'ясування в учнів стану емоційної атмосфери в сім'ї, з другого - з'ясування цього ракурсу через сприймання батьків. І вони виявляються зовсім не ідентичними. Якщо батьки розуміють свої обов'язки крізь призму: "нагодували - одягли - відправили в школу" - значить все в порядку, то гама сприйняття своєї сім'ї учнями набагато тонша і складніша. І не дивно, що 23% їх відмічають свої стосунки з батьками, як байдужі, 11% - напружені, а 6% -конфліктні. Це є однією з головних причин залишення учнями рідної домівки. Батьки досить байдуже ставляться до шкільних справ своїх дітей, лише 10 - 12% їх учнів 7-11 класів систематично відвідують школу. Якщо зважити на те, що 80% з них відчувають серйозні труднощі у визначені форм і методів своєї батьківської педагогіки, то стане очевидною необхідність пошуків активних форм у роботі з батьками. Такими стали ділові, рольові ігри, вирішення проблемних виховних ситуацій тощо.
До речі, слід відзначити, своєрідність діагностування батьків-Воно проводиться динамічно, у процесі їхнього приходу на збори - діалог після одержання матеріалів анкетування "Ми і наші батьки". Батьки заповнюють анкети, прийшовши на збори, і вже до їх початку асистенти класного керівника (колеги - вчителі, старшокласники -члени шкільного соціологічного агентства) встигають опрацювати анкети і отримати потрібний для бесіди матеріал. Розмова будується на співставленні результатів анкетування учнів і їхніх батьків. Особлива умова - анкетування анонімне і аналіз проводиться без адресних посилень. Цього і так достатньо, щоб батьки "пізнали себе" у відповідях учнів.
Вирішити проблему попередження корисливих злочинів неповнолітніх було б значно простіше, якби їх скоювали лише діти з неблагополучних сімей. 20% засуджених за крадіжки підлітків виховувалися і в формально благополучних сім'ях, де матеріальний рівень достатній для задоволення нормальних потреб неповнолітніх, розвитку їхніх інтересів. Але, як уже зазначалося, забезпечений цей рівень за рахунок легкої наживи, грубої спекуляції. У таких сім'ях моральна атмосфера, соціальна позиція і ціннісні орієнтації носять криміногенний характер.
Діагностика школи
Наступний рівень діагностики - діагностика на рівні школи. Більшість дослідників сумніваються, щодо методики реєстрації та обробки статистичних даних негативних явищ. Вважається, що такі явища, як наркоманія, СНІД, правопорушення, насилля, самогубства, мають в Україні переважно латентний характер і дані слід помножувати на 5 - 10 разів.
Для правильного педагогічного аналізу важливо розрізняти поняття: проступок (провина), правопорушення, злочин. Вони характеризують міру суспільної шкоди або небезпеки.
Проступок з педагогічної точки зору характеризує порушення норм моралі і є порушенням не лише конкретної норми, а й суспільних відносин, які цією нормою встановлюються, Регулюються й охороняються.
Отже, суспільно шкідливим може бути будь-яке порушення стосунків між учнями, батьками, що суперечить нормам моралі, порушує Статут школи, порушення правил поведінки в громадських місцях, а також правових розпоряджень. Суспільна шкода відхилень у поведінці школярів є характерною рисою порушень як правових так і не правових норм.
Однак між цими порушеннями є принципова відмінність.
Власне, однією з провідних функцій профілактичної роботи є її діагностична спрямованість. Це та першооснова, без якої немислима грамотна корекційна робота.
Вона включає максимум відомостей про колектив школи учнівський і вчительський, зокрема: кількість учнів у початкових середніх та старших класах, з них - хлопців і дівчат; участь школярів у пізнавально-розвиваючій, трудовій, естетично-художній діяльності тощо; конкретні відомості про дітей, які потребують посиленого педагогічного впливу. Керівник школи повинен добре знати нахили і уподобання кожного вчителя, щоб уміло і максимально використати потенційні творчі можливості кожного вчителя і вихователя. Такий аналіз допоможе керівникові школи, заступнику директора з виховної роботи визначити стратегію виховної роботи, вчасно виявити больові місця і запобігти негативним проявам у поведінці учнів.
I група.Недоліки навчально-виховного процесу підлітків створюють загальну атмосферу і стиль життєдіяльності школи, що сприяє появі важковиховуваних учнів. У стосунках учителів, школярів порушується принцип гуманізму. У школі робота з подолання недоліків вихователя проводиться безсистемно, не пов'язана з профілактикою правопорушень учнів. Такі умови навчально-виховного процесу загострюють ситуацію ризику, оскільки в учнів не виховується відповідальність за прийняті поведінкові рішення.
II група.Незважаючи на прагнення педагогічного колективу вдосконалити навчально-виховний процес, подолати окремі недоліки в роботі педагогів щодо конфліктності у взаємовідносинах учнів і вчителів, ця робота проводиться розрізнено, безсистемно, ситуативно і переважно як реакція на ті чи інші порушення дисципліни. Вона слабо пов'язана зі створенням умов для розвитку взаємовідносин між учнями і вчителями, для розвитку діяльності учнів від ситуативної, обов'язкової до діяльності самостійної з попередження і подолання ситуацій ризику.
Педагогічна превенція, як і вся діяльність школи, не об'єднана загальною системою роботи колективу з гуманізації умов навчально-виховного процесу. Розрізненість профілактичних дій призводить до того, що в школі авторитарно розбираються скоєні порушення, без постановки нової виховної мети і вибору завдань з оволодіння критичними ситуаціями ризику. Подолання важковиховуваності не пов'язане з профілактикою правопорушень неповнолітніх. Реальні умови виховання можуть запобігти лише окремим порушенням шкільної дисципліни, але не попереджують частоту і раптовість ситуацій ризику, що постійно виникають.
III група.Створення стійкої системи профілактичної роботи стимулює весь навчально-виховний процес, при якому педагогічно доцільно розв'язуються внутрішні протиріччя між потребою важковиховуваних учнів вийти із ситуацій ризику без втрати в особистих взаємостосунках і результатах їхньої діяльності, та їхньою моральною готовністю до вибору поведінкового вирішення і прийняття особистої відповідальності. Як ми вже зазначали, велику роль у навчально-виховному процесі відіграє вміння вихователя зорієнтуватися у складнощах і особливостях впливу на учнів у сучасний період. Специфіка професійного завдання вихователя у превентивній педагогіці правопорушень визнається необхідністю корекції соціально-педагогічної ситуації розвитку життєдіяльності підлітків, глибокого аналізу деструктивних чинників, які спричиняють девіантну поведінку неповнолітніх.
Діагностика класу
Третій етап - діагностика на рівні класу. Це найвідповідальніша ділянка профілактичної роботи, яка повністю залежить від професійної майстерності класного керівника. Передусім, така діагностика ставить за мету з'ясувати рівень душевного комфорту учнів у шкільному та класному колективах шляхом таких анкет як "Я і мій клас", "Ми і наші вчителі", "Ти і твої батьки" та ін.
Наприклад, за допомогою анкети "Я і мій клас" можна усувати, з яким настроєм учень іде до школи; який рівень сформованості класного колективу; наявність у кожного з друзів тих, хто користується авторитетом, хто лідер як у позитивних, так і в негативних справах; як учень проводить вільний час; наявність тих, з ким можна піти на виконання відповідального і складного завдання. Важливим є виявлення стосунків між учнями (добрих, напружених конфліктних); наявність мікрогруп, що будуються як на позитивних так і на негативних засадах; чи сприяє мікроклімат у класі доброму настрою. За допомогою згаданої анкети з'ясовується також наявність позитивних традицій в класному колективі, чи є взаємодопомога, які фактори заважають добре вчитися тощо.
Не менш важливим є з'ясування взаємостосунків між учнями і вчителями за допомогою анкети "Ви і ваші вчителі". Таке дослідження допомагає визначити рейтинг того чи іншого вчителя, рівень викладання предметів, ступінь довіри до вчителя тощо.
Така діагностика допоможе виявити ті тривожні фактори, що спричиняють виникнення непорозумінь і конфліктних ситуацій у стосунках між учнями. Такими факторами, зокрема, є низький рівень успішності навчання з окремих предметів; відсутність довіри і педагогічного такту в учителів, розбіжності у взаєминах класного керівника і батьків. Глибокий аналіз цих відомостей виведе класного керівника на необхідність кропіткої колективної роботи з учителями-предметниками, яка чи не найважча в системі діяльності класного керівника,
Отже, правильно проведена діагностика дає можливість грамотно будувати превентивну роботу в системі вчителі - учні -батьки - соціальне середовище на основі гуманістичного завдання допомоги і захисту дитини. Ця робота спрямовується, по-перше, на виявлення чинників негативного впливу на учнів; по-друге, на пошуки стратегії соціально цінної адаптації підлітків на основі їхнього захисту і допомоги, визначення алгоритмів профілактичної роботи на різних рівнях; по-третє, на прогнозування можливих ситуацій ризику. Маючи загальні відомості про класний колектив, уявлення про особистості школярів з відхиленнями в поведінці, класний керівник має розробити програму вивчення і виявлення рівня морально-етичного і соціального розвитку та виховання "важкого" учня.
До програми слід включити такі напрями, питання;
1 Анкетні дані вихованця: прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць і рік народження, місце навчання (школа, клас).
2 Прізвище, ім'я, по батькові батьків (опікунів), їхнє місце роботи, норми поведінки; атмосфера в сім'ї; внутрисімейні стосунки; їх вплив на формування особистості учня; чи є батьки прикладом для вихованця; як ставились до дитини у дошкільні роки; як ставляться до неї зараз; наявність судимості в сім'ї (якщо є, то коли, за що); яка сім'я (повна, неповна, повторно створена); скільки років було дитині, коли один з батьків залишив сім'ю; як батьки ставляться до роботи, чи часто її міняють і чому; що стало причиною розпаду сім'ї (пияцтво, бійки, аморальний спосіб життя та ш.), доля вини батьків; матеріальні, побутові, житлові умови сім'ї.
3. Кількість дітей в сім'ї, їх вік, місце навчання або роботи; характер взаємостосунків між дітьми. Якщо конфліктні, недоброзичливі, то чому.
4. Умови виховання учня в сім'ї: наявність кімнати або місця для занять: режим дня; хто більше займається вихованням (батько, мати, бабуся, дідусь, брат та ш., або ніхто), яку роботу вдома виконує учень; як проводить вільний час; де; чи допомагають батьки школі; чи є єдність вимог школи і сім'ї у вихованні учня. Статус дитини в сім'ї.
5 Статус учня в класі. Взаємостосунки з однолітками. Як ставляться до учня в класі: поважають, визнають лідером, байдуже, недружелюбно, "цькують", глузують тощо. Причина відповідного ставлення. Хто має вплив на підлітка в класі й поза школою, хто його захищає або кривдить. Хто для учня найбільший авторитет.
6. Коротка характеристика стану здоров'я підлітка (при наявності захворювань - зазначаються конкретно які). Вплив відповідного знаку Зодіаку на стан здоров'я, психічний розвиток, взаємовідносини з людьми тощо. Ставлення учня до свого здоров'я, здорового способу життя, занять спортом, наркотичних речовин.
7. На основі яких соціальних, психологічних або медико-біологічних ознак слід зарахувати даного учня до важковиховуваних. Вказати конкретно по пунктах: неуспішність - з яких предметів і чому; помилки сімейного виховання (які); прорахунки навчально-виховної роботи в школі (в чому вони полягають); стан здоров'я або особливості фізичного та психічного розвитку, що викликають відхилення у поведінці) та ін.
8. Особливості поведінки в сім'ї, школі, в громадських місцях Ставлення до навчання, праці; до участі в громадському житті-спорту, здорового способу життя.
9. Особливості темпераменту, характеру, інтересів і нахилів пам'яті, сприймання, уяви, уваги, мови.
10. В чому головне упущення у вихованні даного учня, що стало причиною деформації його поведінки.
11. Профілактичні заходи, проведені з вихованцем, їх результати.
12. Які заходи треба вжити для успішного подолання важковиховуваності учня (ліквідація прогалин у знаннях, корекція взаємостосунків з деякими вчителями, залучення до активного життя класу, позашкільної діяльності; направлення в спецшколу, ізоляція від негативних лідерів та референтних груп, позбавлення впливу негативних чинників у сім'ї, поліпшення здоров'я та ін.).