 |
|
Казанський університет
ЛЕКЦІЯ 4.
Університети ХVІ – ХІХ ст.
В Англії після Реформації XVI ст. було закрито значну частину католицьких монастирів, а з ними і багато парафіяльних шкіл. Натомість відкривались нові англіканські парафіяльні школи, які майже нічим не відрізнялись від старих католицьких за виключенням того, що викладання у них велось рідною мовою. Виникло багато сектантських шкіл, де головною метою ставилось вивчення текстів Біблії, псалмів і молитов. У деяких містах і селах створювались приватні домашні школи, у яких часто малограмотні наставники за певну плату виховували відданих їм дітей у страхові божому.
Діти з аристократичних сімей навчались у гімназіях – привілейованих середніх школах, де основна увага зверталась на вивчення латинської, рідше – грецької мов, іноді студіювали англійську літературу. У найбільш забезпечених таких школах крім класичних мов багато уваги приділяли фехтуванню, верховій їзді, різним видам фізичних вправ.
Англія однією з перших у Європі перейшла на рейки нового суспільного устрою внаслідок революції 1648 р. та перевороту 1688 р., коли Англія стала конституційною монархією.
Революція, яка відбулася у Франції в 1789-1793 рр. наклала глибокий відбиток на всі сфери суспільного життя у цій країні. Вона також значно вплинула на теорію i практику виховання й освіти підростаючого покоління.
Проблемам народної освіти діячі революції будь-яких політичних напрямків надавали першочергового значення. Адже всі вони отримали ідеологічну підготовку i знаходились під впливом французького просвітительства. Одному з них, а саме Дантону, належить вислів: “Після хліба самою нагальною потребою народу є освіта“.
Діячами французької революції кінця XVIII ст. було поставлено ряд нових проблем:
1) вперше розвиток широкої народної освіти був офіційно оголошеним завданням першочергового державного i політичного значення;
2) вперше було надано законодавчого характеру принципам обов’язкової i безплатної для всіх початкової шкільної освіти;
3) революція показала можливість створення світської народної школи, яка була б звільнена від контролю з боку церкви.
У період революції було висунуто ряд проектів корінного оновлення системи освіти й виховання підростаючого покоління (проекти Талейрана, Кондорсе, Лепелетьє, Лавуазьє, Бабефа та iн.). У цих проектах автори пропонували народну освіту зробити обов’язком держави по відношенню до всіх громадян, щоб навчання було всезагальним і безплатним на всіх шкільних ступенях, щоб освіта була рівною для молоді обох статей, щоб у школах замінити вивчення релігії курсом моралі та ін. Зокрема, автором одного з проектів – Лавуазьє було вперше запропоновано поряд з загальноосвітніми школами створювати професійні учбові заклади, так звані “школи механічних i хімічних ремесел“. У свою чергу, Кондорсе у своєму проекті висунув ідею єдиної світської школи, в якій всі ступені взаємопов’язані адміністративно i програмно. Саме проект Кондорсе (хоч i з багатьма змінами) був затвердженим у Конвенті. Даний проект став прототипом системи народної освіти, яка була прийнята згодом у Росії на початку XIX ст.
Незважаючи на перемогу сил реакції, французька революція кінця XVIII ст. залишила в спадщину зародки нової організації шкільної справи. Ідеї, що містилися в запропонованих у роки революції проектах реорганізації освіти, здійснили могутній вплив на розвиток демократичної педагогіки XIX ст. у багатьох країнах світу.
У XVI-XVII ст. у країнах Західної і Центральної Європи почали складатися, з однієї сторони, народна школа з навчанням рідною мовою, а з другої сторони – школи типу класичної гімназії, які займали панівне становище у системі народної освіти аж до XX cт.
Протягом XVII – XVIII ст. народна школа перетворилась у тип навчально-виховного закладу, що призначався для дітей нижчих шарів суспільства. Ця школа обмежувалась навчанням дітей читанню, письму і рахунку. Основною її метою було релігійно-моральне виховання в дусі католицизму або протестантизму.
Основу змісту середньої освіти у гімназіях складали стародавні мови і література, переважно, латинська, що була схвалена церквою. Така школа готувала своїх учнів або до духовної кар’єри, або до чиновницької служби у бюрократичному апараті певної держави.
У другій половині і в кінці XVIII ст., в умовах поширення мануфактури і фабричного виробництва, у країнах Західної Європи стали з’являтися “школи навчання“. Вони мали на меті дати елементарну освіту дітям робітників, кількість яких була на той час уже великою. Причому старалися охопити якомога більшу кількість дітей.
Яскравим прикладом школи навчання є ланкастерські школи (або школи взаємного навчання). Робота цих шкіл організовувалась на основі Белл-Ланкастерської системи взаємного навчання. При цій системі старші і більш підготовлені учні (монітори) ставали помічниками учителя і під його керівництвом проводили заняття з рештою учнів. Свою назву вона отримала за іменами англійських педагогів А.Белла та Дж.Ланкастера, які незалежно один від одного висунули подібний метод навчання.
Школи взаємного навчання були розраховані на маси народу. В одній залі могли збиратися до 600-1000 дітей. Тут вчили читати релігійні книги, письмо, рахунок. У цих школах не було класів. Учні, розділені на десятки, навчались у своїх старших товаришів, які називались моніторами. Останні отримували інструкцію від педагога чому і як треба вчити на наступний день. Книг не було. Навчальну роботу стимулювали змаганнями: монітори оцінювали відповідь учня і давали йому команду зайняти відповідне місце у шерензі.
При взаємному навчанні учні швидше, ніж у звичайній школі, оволодівали навичками читання, письма і рахунку, але знання залишались несистематичними і мінімальними. Адже, монітори знали не набагато більше від інших учнів. Тому проти Белл-Ланкастерської системи виступали противники механічного зазубрювання, особливо швейцарський педагог Песталоцці та його послідовники.
Жоден німецький університет так добре не зберіг свою ідентичність як Гейдельберзький. Вірність традиціям університет плекає і в дослідженнях, серед яких пошуки відповіді на "великі питання людства".
Відкритий до світу і дискусій – таким був університет починаючи з самого заснування у 1386 р. Саме тут, у відділені гуманітарних і математичних наук, 26 квітня 1518 р. Мартін Лютер презентував свою нову революційну теологію. Утім, багато професорів зустріли почуті думки з недовірою і лише через 40 років університет асоціювався з рухом Реформації.
Тоді для студентів настали кращі часи. Нарешті, замість довгих широких мантій їм дозволялось носити звичайний міщанській одяг. Втім, виокремити серед натовпу студентів вишу і після відміни форми можна було з легкістю. Адже вони ходили з високо задертим підборіддям. Зі стін університету виходили освітяни пізнього середньовіччя – лікарі, юристи, викладачі, богослови. До ХІХ ст. вони могли навчатись на чотирьох факультетах: права, медицини, філософії і теології.
Сьогодні "Ruperto Carola", як з любов’ю називають університет латиністи пропонує студентам куди ширший вибір студій. Це 12 факультетів з більше ніж ста спеціальностями. Навчається тут 30 тисяч студентів. Гейдельберзький університет у 2007 р. здобув статус елітного. Цьому посприяла не лише довга історія і відомі винахідники (зрештою, тут навчались соціолог Макс Вебер, хімік Роберт Бунзен і філософ Карл Ясперс), але й те, що у старовинних стінах намагались знайти відповідь на питання, які століттями цікавлять людство. З останнім Гейдельберзький університет пов’язує як дослідження на рівні молекул і клітин, аби боротись з хворобами майбутнього, так і вивчення релігійних і соціальних конфліктів. Також вчених вишу цікавлять і психологічні питання, зокрема про взаємодію свідомого і несвідомого у людських діях та емоціях.
Піклується університет і про молоде покоління науковців. Він не лише стимулює вступ до докторантури, але й пропонує семінари, де молоді науковці можуть готуватись до своєї роботи і де їм можуть допомогти поєднати навчання і дослідження. В трьох визнаних школах - фундаментальної фізики, математичних і комп’ютерних методів досліджень і біології - науковці різних спеціальностей працюють разом.
Студентське життя відбувається в самому центрі старовинного Гейдельберга, багато барокових будівель міста належать університету. Від центрального студентського містечка недалеко і до улюбленого місця відпочинку городян - галявини Некарвізе. Тут молодь відпочиває, влаштовує пікніки, спілкується. Однак технарям і медикам до улюбленого парку доводиться таки пройтись. Адже їхні факультети розміщені трохи осторонь.
Майже кожен п’ятий студент – іноземець. Це вже певна традиція університету Гейдельберга: він гостинно запрошує на навчання студентів з інших країн вже не одне десятиліття і допомагає як з побутовими так і з учбовими проблемами. Окрім цього в виші є інтернаціональна театральна трупа, яка, наприклад, в 2008 р., виграла премію за відмінну інтеграцію іноземних студентів у німецьких університетах. В "Info Café International" в центральній їдальні університету студентам допомагають також у пошуках житла.
Рейнський університет міста Бонна носить ім'я його засновника - прусського короля Фрідріха-Вільгельма III, який відкрив університет у 1818 р. Незважаючи на те, що він фігурує як кращий в області викладання географії, варто також зазначити, що він має дуже хороші показники з математики, природничих наук, управління і економіки.
Це, мабуть, єдиний вуз в Німеччині, де викладання богослов'я ведеться на двох окремих факультетах - католицької та протестантської теології. Крім цього в Боннському університеті є факультети права і економіки, медицини, мистецтв, математики та природничих наук і сільського господарства. Тут навчається понад 27 тис. студентів.
В історію університету вписані два імені Нобелівських лауреатів - Вольфганга Пауля (1989 р., фізика) і Райнхарда Зелтена (1994 р., економіка).
Заснований в 1825 р. університет Карлсруе є найстаршою Вищою технічною школою Німеччини і четвертої за датою створення в Європі після паризької Політехнічної школи (Ecole polytechnique), празького Політехнічного інституту (CVUT Prag) і віденського Технічного університету (TU Wien). В університеті налічується одинадцять факультетів: математики, фізики, хімії та біології, гуманітарних і соціальних наук, архітектури, будівництва, геонаук та охорони навколишнього середовища, машинобудування, хімічної інженерії та технології, електро-та інформаційної техніки, інформатики, управління та економіки.
Факультет інформатики, який переміг у рейтингу «Фокуса», є одним з найбільших в країні. З 18 тис. студентів тут навчається понад 2 тис. осіб. На факультеті також працюють 200 вчених і викладають 27 професорів.
Серед Нобелівських лауреатів, які мають відношення до цього вузу, – Фріц Хабер (хімія, 1918), Жан-Марі Лен (хімія, 1987), Лавослав Ружичка (медицина, 1950), Герман Штаудінгер (хімія, 1953), Фердинанд Браун (фізика, 1909).
Прямими суперниками університету Карлсруе по інформатиці видання називає Технічний університет Мюнхена, Технічний університет Дармштадта, Вищу технічну школу Аахена, університет Саарбрюкена.
Де ще вчити германістику, як не в Берлінському університеті, заснованому великим гуманістом Гумбольдтом, вперше у світовій історії об'єднав навчання студентів та наукову діяльність професорів під одним дахом. Фактично відкритий в 1810 р. Берлінський університет, отримав пізніше ім'я його ідейного натхненника, послужив прикладом для створення класичних університетів у всьому світі, а в Німеччині його називають «матір'ю (по-німецьки університет жіночого роду) всіх сучасних університетів».
Список Нобелівських лауреатів університету ім. Гумбольдта більш ніж значний. Його відкриває університетський професор Якоб Вант-Гофф, який отримав нагороду з хімії в 1901 р., першому році присудження премій. Через рік був нагороджений Теодор Момзен, що став першим німецьким лауреатом з літератури. По медицині був відзначений Роберт Кох (1905), з хімії Еміль Фішер (1902), Вальтер Нернст (1920) і Отто Хан (1944). Більше всіх Нобелівських лауреатів – 29 отримали премію за досягнення в галузі фізики. Серед них Альберт Ейнштейн і Макс Планк.
Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана, відзначений журналом за викладання англістики, набагато старіше свого іменитого побратима. Він був заснований в 1472 р. і носить ім'я його засновників.
Це найбільший вуз не тільки за мірками Німеччини, але і Європи. Тут навчаються 46 тис. студентів і працюють 700 професорів У вузі 18 факультетів: католицької і євангелічної теології, права, управління, економіки, медицини, ветеринарії, історії та мистецтвознавства, філософії, теорії науки, релігієзнавства, психології та педагогіки, культурології, іноземних мов та літературознавства, соціальних наук, математики, інформатики та статистики, фізики, хімії і фармацевтики, біології, геонаук.
У списку Нобелівських лауреатів, що вчилися або працювали в університеті, 26 прізвищ. Останнім значиться Теодор Хеншо. Він отримав премію в 2005 р. разом з американцем Джоном Холом "за розвиток прецизійної лазерної спектроскопії, зокрема - за методи комбінаційної лазерної спектроскопії в оптичному діапазоні". Взагалі в списку переважають фізики, хіміки та медики.
Заснований Габсбургами в 1457 р. Фрейбургский університет Альберта-Людвіга наприкінці XIX - початку XX ст. перетворився в міський університет, а число студентів зросло з двохсот до двох тисяч.
Фрейбургский університет - справжня кузня лауреатів Нобелівської премії. У його стінах навчалися або працювали Фрідріх фон Хайєк (економіка, 1974), Пауль Ерліх (медицина, 1908), Роберт Барані (медицина, 1914), Адольф Віндаус (медицина, 1928), Ханс Шпеман (медицина, 1935), Філіп Хенч ( медицина, 1950), Ханс Кребс (медицина, 1953), Георг Келер (медицина, 1984), Генріх Віланд (хімія, 1927), Дьордь де Хевеши (хімія, 1943), Герман Штаудінгер (хімія, 1953), Маріо Моліна (хімія , 1995).
Зараз у вузі навчається 21500 студентів і налічується 11 факультетів: теології, права, економіки та поведінкових наук, медицини, філології, гуманітарних наук, математики і фізики, хімії, фармації і наук про земель, біології, лісового господарства і науки про навколишнє середовище та прикладних наук.
Це класичний університет, в якому можна вивчати переважна більшість академічних дисциплін. Студенти, що брали участь в опитуванні, додатково зазначають свій вуз за відмінний сервіс, а також за багатий бібліотечний фонд.
У США розвиток університетів і рівень університетської освіти довгий час відставали від європейських.
До війни за незалежність у Північно-Американських колоніях Англії (1775-1783 pp.) Було засновано 9 коледжів (Гарвардський у 1636 p., Вільяма та Мері v 1693 p., Йельський – у 1701 р. та ін.), які були по суті своїй привілейованими середніми школами. І лише у XIX ст. вони перетворилися в університети.
8 вересня 1636 р. в місті Кембридж, штат Массачусетс, засновано коледж, названий на честь свого головного спонсора англійського місіонера Джона Гарварда. На початку XIX ст. заклад було реорганізовано в Гарвардськийуніверситет, який сьогодні є найстарішим діючим вузом у США і входить до трійки кращих у світу.
Гарвард вважається одним з найпрестижніших університетів світу. На початку навчальний заклад було названо Гарвардським коледжем, іменем свого першого покровителя – бакалавра мистецтв Джона Гарварда. Після своєї смерті в 1639 р., Гарвард залишив у спадок коледжу половину свого майна і бібліотеку. На сьогодні гарвардська книгозбірня є сімнадцятою за величиною у світі – понад 16 млн. книг.
Коледж або Новий Коледж, заснований за ініціативою Компанії Массачусетського затоки, мав готувати пуританських пасторів для потреб англійської колонії, а також місіонерів з числа місцевих індіанців. У друкарні при коледжі, найстарішої в Америці, була видана перша Біблія на одній з індіанських мов - массачусетс. У наборі 1665 в університеті вчився перший індіанець – Калеб Чішатеаумук. До кінця ХVІІІ ст. крім пуританського релігійної освіти, яка обіймала чільне місце в навчальному курсі, в Гарвардському коледжі вивчалися основи математики і природничих наук, а також класичні філологія та філософія на рівні європейських ліберальних університетів.
На початках в коледжі, головним чином, навчали унітарній та конгрегаціоналістській духовності. Окрім вивчення Біблії, мов і математики, стали викладати медицину та юриспруденцію.
Фактичне перетворення коледжу в університет відбулося в 1-й чверті ХІХ ст., коли до Гарвардському коледжу були приєднані медичний (заснований в 1810 р.) і юридичний (заснований в 1817 р.) факультети. Як університет в офіційних документах Гарвард згадується лише з 1870 р. – навчальний план був значно розширений, введено вивчення історії, політичної економії, хімії, геології та інших предметів. Таким чином Гарвард почав походити на зразок сучасного університету. З 2-ї чверті ХІХ ст. Гарвардський університет, в якому викладали видатні вчені сучасності, став центром культурного життя не тільки північно-східних штатів, а й усієї країни.
У 1869-1909 рр. президент Гарвардського університету, Чарльз Вільям Еліот, перетворив Гарвард на зразок сучасного дослідницького університету. Реформи Еліота включали введення факультативних курсів, маленьких класів і вступних іспитів. Гарвардська модель вплинула на всю систему освіти США, як на рівні вищих навчальних закладів, так і на рівні шкільної освіти.
Сьогодні Гарвард – найстаріший діючий вищий навчальний заклад в США з 11 факультетами та прирівненими до них підрозділами і входить до трійки кращих вузів світу. Гарвардський університет має четверту за числом книг бібліотеку у світі (після Британської бібліотеки, Бібліотеки конгресу США, Національної бібліотеки Франції) – близько 16,2 млн. книг і найбільший у світі бюджет серед академічних установ, що досягає 36,9 млрд. дол. на рік (2006); серед його випускників 49 лауреатів Нобелівської премії (2010), вісім президентів США, 36 лауреатів Пулітцерівської премії (2010).
Сьогодні Гарвард є одним з найбажаніших навчальних закладів для абітурієнтів зі всього світу. Загальна кількість випускників сягає 320 тис., зі 192 країн світу. До числа відомих та надзвичайно успішних випускників належать Марк Цукерберг, Білл Гейтс та Девід Рокфеллер. Серед відомих випускників Орест Субтельний, Франклін Делано Рузвельт, Джон Кеннеді, Барак Обама, Альфред Кінсі та ін.
Станом на 2010 р. у Гарварді працює близько 2100 викладачів і вчиться близько 6700 студентів та 14500 аспірантів; спортивна команда «Гарвард Крімсон» бере участь у змаганнях з 41-го виду спорту.
15 Заповідей Гарварда:
1. Якщо ти зараз заснеш, то тобі, звичайно, насниться твоя мрія, але, якщо ж ти зараз провчишся, то ти втілиш свою мрію в життя.
2. Коли ти думаєш, що вже занадто пізно, насправді, все ще рано.
3. Мука вчення всього лише тимчасова. Мука незнання - ігнорування - вічна.
4. Навчання - це не час. Навчання - це зусилля.
5. Життя - це не тільки навчання, але якщо ти навіть не можеш пройти через цю його частину, то на що ти, взагалі, здатний?
6. Насолоджуйся невблаганним болем.
7. Це про тих, хто робить все раніше, це про тих, хто докладає зусилля, це про тих, хто по-справжньому зможе насолодитися своїм успіхом.
8. Не всі можуть досягти успіху у всьому. Але успіх приходить тільки з самовдосконаленням і рішучістю.
9. Час летить.
10. Ті сьогоднішні слюні стануть завтрашніми сльозами.
11. Люди, які вкладають щось в майбутнє, реалісти.
12. Твоя зарплата прямо пропорційна твоєму рівню освіти.
13. Сьогодні ніколи не повториться.
14. Навіть зараз, твої вороги вже гортають книжки.
15. Немає мук - немає прибутку.
Єльський університет - один з кращих світових вищих навчальних закладів у галузі гуманітарних наук і мистецтва. Згідно з Академічним рейтингом університетів світу цей навчальний заклад станом на 2010 р. посідає 11 місце, а у міжнародному рейтингу університетів QS – 2. Тут навчалося багато відомих та талановитих людей, так, серед студентів Єлю чи не усі президенти США.
Єльський університет (Yale University) – один з найпрестижніших університетів США, який входить до Ліги плюща, асоціації восьми найстаріших американських університетів. Університет складається з дванадцяти підрозділів: коледж, чотирирічна освіта в якому завершується отриманням ступеню бакалавра; магістратура з різних спеціальностей, які мають точні, природні і гуманітарні науки, а також 10 фахових факультетів. Єльський університет розташований у Нью-Гейвені, що у штаті Коннектикут. Днем народження міста вважається 25 квітня 1638 р. Цього дня велика група емігрантів, що пливла кораблем з Лондона в Бостон, обравши неправильний курс, висадилася в бухті поміж сучасним Бостоном та Нью-Йорком.
У 1701 р. у Нью-Гейвені була створена школа Науки та мистецтва. А в 1718 р. місцевий купець та філантроп Еліу Єль зробив надзвичайно велику, як на той час, інвестицію – подарував школі 417 книг та портрет короля Георга. Саме від імені цього мецената і походить назва університету. Деякий час навчальний заклад мав статус коледжу, а в 1886 р. здобув звання університету. Спочатку у коледжі налічувалося близько 100 студентів і навчатися могли лише чоловіки. Тільки з 1869 р. в аспірантурі університету почали навчатися жінки. А у 1969 р. навчальний заклад почав приймати студенток на чотирирічну програму для отримання ступеня бакалавра.
Латина тут була не лише мовою навчання, а й спілкування. Розмовляти між собою англійською було заборонена за статутом. Такої традиції дотримувалися аж до 1931 р. Не можна не згадати про відому бібліотеку Єльського університету, яка є третьою по величині у США та другою у світі серед університетських бібліотек. В її фондах зберігається 11 млн. книг. Бібліотека має унікальні колекції, архіви, музичні записи, карти та інші рідкісні матеріали. Студентське життя в університеті дуже насичене: тут налічується більше 200 студентських клубів, товариств та організацій. В університеті створені усі умови для творчого розвитку особистості.
Студентам гарантується надання права проживання в одній з 12 студентських резиденцій. Сучасний кампус розташований у центрі міста з усією необхідною інфраструктурою. Єль був одним з перших університетів, в якому навчалися іноземні студенти. Щороку кількість іноземних студентів зростає. До прикладу, на деяких факультетах навчається більше 30% аспірантів-іноземців. Для вступників до аспірантури чи магістратури за напрямками «Гуманітарні та природничі науки» необхідно подати результати тестів GRE, TOEFL(або IELTS). Результати тесту TOEFL мають бути вищими від 250 балів. Деякі факультети та програми вимагають проходження тестів з фахових дисциплін.
Для вступників на бакалаврські програми необхідно подати атестат зрілості (з оцінками), табель за останній рік навчання з балами по семестрах, два рекомендаційні листи від викладачів двох різних предметів та заявку. Рекомендаційні листи не обов’язкові, але бажані. І знову ж таки окремі факультети можуть вимагати проходження тестів у відповідній сфері.
На сьогодні в університеті викладається близько 50 іноземних мов і більше 600 курсів. Єдиною і чи не найбільшою перешкодою може стати матеріальний аспект, адже за рік навчання в Єлі слід заплатити як мінімум 30 тис. $. Проте близько 90% студентів бакалаврату та магістратури отримують фінансову допомогу, яка покриває значну частину вартості навчання. Також є й безкоштовні програми.
Найвідоміші випускники: Говард Тафт, Джеральд Форд, Джордж Буш-ст., Джордж Буш-мол., Білл Клінтон, Гілларі Клінтон, Джон Керрі, Девід Духовни, Семюель Морзе та ін.
Університет може похвалитися 12 Нобелівськими лауреатами.
Принстонський університет – один із найстаріших і найпрестижніших університетів США, розташований у місті Принстон, штат Нью-Джерсі. Входить до Ліги плюща.
Принстонський університет був заснований в 1746 р. як Коледж Нью-Джерсі (College of New Jersey), який став четвертим коледжем колоній. Перші заняття проходили в будинку засновника навчального закладу священика Джонатана Дікінсона в місті Нью-Брансвік, який в 1756 р. переїхав до Принстона. Коледж відіграв помітну роль у подіях Американської революції: підпис його ректора Джона Візерспуна стоїть під Декларацією незалежності, шоста частина учасників Конституційного конвенту були випускниками Принстона. В 1877 р. заснована магістратура, в 1896 р. Принстон отримав статус університету, а в 1902 р. його ректором став Вудро Вільсон, який сприяв тому, що університет має сьогодні такий авторитет. Навчальний заклад складається з Принстонського коледжу, магістратури і дослідницьких центрів. Має спільні будівлі з Інститутом перспективних досліджень. Старий будинок університету Нассау-хол (1756), відомий як місце проведення Другого континентального конгресу.
В структуру університету входять провідний регіональний театр Маккартера, художній музей і музей природної історії. Бібліотека внз нараховує понад 4,8 млн томів.
В університеті навчається близько 5 тис. студентів та 2,5 тис. аспірантів та докторантів.
Найвідоміші випускники: Вудро Вільсон, Джеймс Медісон, Джон Неш, Ендрю Уайлс та ін.
У першій половині XIX ст. в США почали також створюватися коледжі типу університетів (Вірджинський – у 1824 р., Мічиганський – у 1837 р., Каліфорнійський – у 1868 р. та ін.).
У країнах Латинської Америки університети були засновані в період іспанського колоніального панування (в Сан-Домінго – у 1538 р., в Мехіко – у 1551 р. тощо).
Приведення середньовічних університетів до сучасного вигляду значною мірою було зумовлене їхньою кризою, що виникла у другій половині XVIII ст. Вихід з кризи було знайдено у тому, що держави, з одного боку, надавали університетам гарантовану фінансову підтримку, а з іншого – отримували певні права з управління ними. При цьому істотно змінилися роль і статус університетів. У багатьох випадках вони стали державними установами.
До початку XIX ст. завершилося формування трьох основних моделей університету – англійська, німецька та французька.
Британська модель (Оксфорд, Кембридж) – це значною мірою середньовічний цеховий університет, на який істотний вплив справляла англіканська церква. Провідний ідеолог цього підходу Дж. Ньюмен вважав, що університет є місцем викладання універсального знання і його головна мета полягає в поширенні та просуванні цього знання. Наука, мистецтво, професійна майстерність чи видобуток нових знань не є безпосередніми цілями університетів. Значну увагу британські університети приділяли вихованню почуття красоти Давнього світу, смаку до свободи та точності висловлювань, а також фізичному здоров'ю студентів. Вони привчали студентів до енергійної і кропіткої роботи й прищеплювали їм манери, прийняті в освіченому суспільстві. Наукова діяльність була переважно справою громадянського суспільства. Втім провідні університети підтримували наукові дослідження і завдяки цьому перебували за багатьма напрямами на передньому краї тогочасної науки. Держава та бізнес не мали особливої зацікавленості в університетах і рідко втручалися до їхніх поточних справ. Але в другій половині XIX ст. під впливом промислової революції британська модель почала поступово наближуватися до німецької. Втім і сьогодні у Великій Британії вплив уряду на університети є значно меншим, ніж в інших європейських державах.
Французька (наполеонівська) модель передбачала підконтрольність університету уряду і відокремлення науки від освіти. Фактично, створений Наполеоном у 1808 р. університет мав статус державної корпорації і об’єднував всі вищі навчальні заклади та факультети держави. Його діяльність була спрямована на підготовку кадрів за єдиними, чітко визначеними навчальними планами й освітніми програмами під жорстким контролем уряду. Наукові дослідження практично повністю були виведені з університетів та передані до компетенції академії наук. Подібну модель було взято за основу і в Російській імперії, а сьогодні вона значною мірою використовується в Україні, Росії та інших пострадянських державах. Починаючі з другої половини XIX ст., французькі університети поступово еволюціонували у бік німецької моделі, але і в XX ст. зберігалися високий рівень централізації управління ними з боку держави та певна відокремленість університетів від наукових досліджень.
Німецька модель (німецький класичний університет) вперше була реалізована у Берлінському університеті і значною мірою базувалася на принципах академічної свободи та єдності досліджень і викладання, сформульованих Я.Коменським та розвинених В.Гумбольдтом, Ф.Шлейєрмахером та іншими німецькими науковцями XVIII-XIX ст. До її основи покладено думку, що університет є не тільки закладом освіти, а й найвищою науковою установою. Наука розумілася не як набір відомих істин, а як процес отримання нових знань. Передбачалося, що вільні від формально закріплених цілей наукові дослідження будуть призводити до результатів, що надаватимуть державі можливість досягати власних цілей.
Конкуренція між німецькими князівствами та значні для свого часу політичні свободи в Германській імперії надали змогу зняти багато ідеологічних обмежень. Завдяки цьому саме тут почалося викладання найбільш радикальних вчень свого часу, зокрема – матеріалістичної філософії та теорії еволюції Дарвіна. Згодом саме німецька модель стала основною моделлю університетів, що панувала в світі до другої половини XX ст. і зберігає своє значення дотепер.
Втім за будь-якої моделі реальна місія університетів ніколи не обмежувалася тільки формальними рамками. Незважаючи на істотні відмінності німецької та французької моделей, обидві виходили з того, що головною функцією університетів є підтримка національної культури та розвиток національного ідеалу в широкому розумінні цього терміну. Держави не тільки контролювали університети, але й самі перетворювалися під їхнім впливом.
Повертаючись до думки Ортеги-і-Гассета про середньовічні університети, ми можемо побачити, що основна відмінність між трьома моделями університетів нового часу полягає в тому, що британська модель успадковує, насамперед, загальнокультурну місію середньовічних університетів, французька робить акцент на професіоналізації, а німецька віддає перевагу науковим дослідженням.
До XIX ст. в європейських університетах релігія становила важливу частину занять, але протягом XIX ст. її роль поступово зменшувалася. Університети концентрувалися на наукових дослідженнях, і німецька модель, краще пристосована до занять наукою, з часом набула більшого поширення по всьому світу, ніж французька та британська. Одночасно вища освіта ставала все більш доступною широким масам населення.
Цікавим є досвід США, де успішно співіснують різні типи університетів — класичні дослідницькі (їхнім прикладом є університети «Ліги плюща»); гуманітарні коледжі (коледжі вільних мистецтв), що спрямовані на підготовку еліти і значною мірою базуються на англійській моделі; а також університети штатів, які використовують елементи французької моделі.
Л́іга плюща́ (англ. Ivy League) – асоціація восьми найстаріших американських університетів. Назва походить від гілок плюща, що обвивають старі будівлі у цих університетах. Вважається, що члени ліги відзначаються високою якістю освіти та певним снобізмом щодо інших американських університетів.
Ліга плюща – це спочатку спортивне об’єднання восьми приватних закладів вищої освіти, розташованих на сході США. Цей термін також часто використовують щодо цих восьми навчальних закладів, як єдиної групи. Він передбачає винятковість освіти, строгий відбір при вступі і схильність до своєрідного соціального елітизму.
Термін Ліга плюща став загальноприйнятим з 1954 р. після утворення спортивного об’єднання NCAA Division I, коли американці значною мірою розділилися на уболівальників різних університетських спортивних (футбольних) команд. Проте, згодом поняття Ліга плюща поширилося й на інші сторони життя об'єднаних у ній університетів.
Університети Ліги плюща (чи «Ivies» — «Плющі») постійно перебувають серед 15 найкращих коледжів і університетів США за рейтингом журналу U.S. News and World Report. Вони належать до найбагатших академічних закладів світу, що дозволяє їм залучати найкращих студентів і викладачів.
Дослідницькі університети є великими установами, що мають значну автономію з основних питань їхньої діяльності. Поряд з підготовкою фахівців вони виконують великий обсяг наукових і прикладних досліджень та розробок у багатьох галузях. Значні частки фінансування цих досліджень припадають на державний бюджет, бюджети штатів та бізнес, які через це отримують певні важелі впливу на університети. Гуманітарні коледжі зосереджують увагу на вихованні студентів та реалізації бакалаврських програм. Їхні зусилля спрямовані не стільки на формування конкретних професійних компетенцій, скільки на широку загальноосвітню підготовку студентів, розвиток їхніх творчих здатностей та критичного мислення. При цьому провідні коледжі забезпечують найвищій рівень навчання, а деякі з них є навіть більш престижними за університети Ліги плюща. Університетами штатів керують піклувальні ради, підзвітні урядам відповідних штатів. Вони отримують від штатів значну (до 30%) частку своїх доходів, зобов’язані приймати на навчання їхніх мешканців і надавати їм певні пільги, виконують на замовлення урядів штатів наукові дослідження та розробки, мають інші зобов’язання перед штатами в різних сферах діяльності (культура, просвітництво, охорона здоров'я, спорт тощо).
Починаючи з середини XX ст., відбувався поступовий перехід до посткласичних моделей університетів. Насамперед, це пов’язано з різким зростанням кількості студентів. Іншою важливою причиною був перегляд уявлень про місію університетів, пов'язаний з двома світовими війнами, революціями, Великою депресією та іншими суспільними потрясіннями першої половини цього сторіччя. На думку Ортегі-і-Гассета, катастрофічність ситуації, яка склалася у ці часи, значною мірою спричинена тим, що випускники університетів були новими варварами, відсталими від своєї епохи. Вони не мали належної системи уявлень про світ і людину, яка б відповідала часу. Він закликав повернутися до викладання культури або системи життєвих ідей, які має у розпорядженні час, як до головної мети університету. Але ця головна мета має доповнюватися професійною підготовкою та дослідницькою діяльністю.
Близьким є підхід К.Ясперса, проте акценти він розставляє дещо інакше. Університети, на його думку, об’єднують людей пошуками та передаванням істини в науковій спосіб. Тому їхнім головним завданням він вважав дослідження. Але істина має бути передана, тому другим важливим завданням університетів є викладання. Оскільки ж знання та навички недостатні для розуміння істини, яке потребує духовного формування людини в цілому, сенсом викладання й дослідження є просвітництво та виховання.
Основні цілі посткласичних університетів визначає Велика хартія університетів. Згідно з нею, університети є центрами культури, знань та досліджень, які створюють, вивчають, оцінюють та передають культуру за допомогою досліджень і навчання. До їхніх важливих завдань також належать:
— поширення знань серед нових поколінь;
— надання майбутнім поколінням освіти і виховання;
— збереження традицій європейського гуманізму.
На думку Президента Гарвардського університету Дрю Гіллін Фауст, університети мають відповідати на питання, ким ми хочемо бути сьогодні і ким хочемо стати завтра, як нам жити, і куди людська цивілізація сподівається прийти. Р.Барнетт зазначає, що сучасні університети мають допомагати людям жити в умовах високої невизначеності через розвиток знання й поглиблення взаєморозуміння між людьми та світом.
На кінець XIX ст. у провідних західноєвропейських країнах з усією гостротою виявилась невідповідність традиційної освіти і нових суспільно-економічних умов. Необхідні були нові підходи до теорії і практики освітньої і виховної справи. Ці підходи обумовлювались, передусім, стрімким розвитком виробництва, викликаного прогресом науки і техніки.
Перед школою ставляться нові вимоги. Для підприємств, оснащених найновішою технікою, потрібні були робітники нового типу. Прогрес науки і техніки з його тенденцією “одухотворення машинної праці“ вимагав від працівників високого рівня знань. У виробництві збільшується попит на всебічно розвинутого, самостійного, ініціативного, мислячого і винахідливого працівника.
Традиційна ж школа, яка за своєю суттю була школою учіння, орієнтувалась на виховання слухняних і виконавських працівників. Загальноосвітні знання, що давались такою школою, були вкрай обмеженими і догматичними. Методи навчання і виховання не сприяли розвитку у дітей активності, самостійності мислення. Школа не виконувала завдань підготовки учнів до життя хоча б у вигляді простого ознайомлення з різними видами трудової діяльності людей і показу практичного застосування одержаних у школі знань, умінь і навичок.
На рубежі XIX-XX ст. школа у провідних країнах Заходу переживає кардинальні зміни. Цей період можна назвати періодом шкільних реформ.
Вже з другої половини XIX ст. школа і народна освіта починають вважатися справою державної ваги. У цей час іде процес становлення державних систем загальної освіти. Різко збільшується кількість шкіл і учнів. Школи, і в першу чергу початкові, стають державними і безплатними.
У ряді країн запроваджується обов’язкове навчання (Німеччина – 1751; Франція – 1879-1881; Англія – 1870; США у різних штатах по-різному починаючи з 1870; Японія – 1872). З кінця XIX ст. навчання у школах у більшості розвинених зарубіжних країн стає спільним для хлопчиків і дівчаток.
У країнах Азії та Африки університетів сучасного типу майже не було аж до XX ст. Винятками були нечисленні університети, відкриті британською колоніальною владою в Індії (Калькуттський, Мадрасський, Бомбейський, 1857 р.).
Наприкінці XIX ст. університети виникли й у деяких країнах Сходу, які зберегли державну незалежність. Так, у Японії в 1877 р. Було відкрито Токійський університет, а в 1897 р. – університет у місті Кіото.
У 1898 р. Засновано Пекінський університет у Китаї.
Історія університетської освіти в Росії починається з останніх років епохи Петра І. На межі 1720 і 1721 рр. філософ Вольф у процесі листування з імператором Росії висловив основні організаційні принципи майбутніх російських університетів.
У 1731 р. Російський Сенат наказав зайнятися вербуванням студентів для академічного університету із різних навчальних закладів: Олександро-Невської семінарії, Слов'яно-греко-латинської академії, Новгородської семінарії.
Факультетів і кафедр в Академічному університеті не було і напрямок викладання визначався фахом академіків, які читали лекції.
У січні 1758 р. М. В. Ломоносов (у той час він був членом канцелярії Академії наук) звернувся з проханням до президента Академії наук графа К. Г. Розумовського. Повідомлення називалося «Надмірності, хиби і замішання в Академії». У ньому, зокрема, говорилося: «... Університет та Гімназія дуже в худому стані і потребують, щоб Канцелярія більше до них прилежала... Нарешті бракує особливих регламентів, інструкцій і штатів для різних департаментів, як для Академічних зборів, для Університету, Гімназії...». Звернення Ломоносова було розглянуто і в березні 1758 р. Йому був доручений нагляд за вченою і навчальною частинами академії, у тому числі — за університетом і гімназією.
М. В. Ломоносов енергійно взявся за перебудову університету. Він домігся грошових сум на витрати навчальної частини університету, написав інструкцію для учнів, збільшив їх кількість і поліпшив утримання, завів регулярні іспити. Від кожного із професорів університету вимагалася конкретна, стисла програма його науки. М. В. Ломоносов склав новий регламент, а також штат для університету та гімназії. Він наполягав на покупці особливого будинку для розміщення університету. Протягом першого року ці заходи дали позитивні результати, і на початку 1760 р. «університет і гімназія були віддані в повне завідування Ломоносову без усякого стороннього втручання».
14 липня 1754 р. І.І. Шувалов подав до Сенату проект про заснування в Москві університету з двома гімназіями. Детальний план створення університету і його штатного розкладу були складені М. В. Ломоносовим і отримані І.І. Шуваловим 19 липня 1754 р. Сенат схвалив проект про заснування Московського університету, і 22 серпня 1754 р. Його рішення було відправлено на затвердження імператриці Єлизаветі Петрівні. 12 січня (23 січня за новим стилем) 1755 р., після декількох місяців підготовчих робіт відповідний указ було підписано імператрицею.
На прохання І. І. Шувалова з академічного університету на викладацьку роботу до Москви були призначені учні і вихованці М. В. Ломоносова — магістри М. М. Поповський, Ф. Я. Яремский і А. А. Барсов. У березні 1755 р. Вони прибули до Москви і стали першими викладачами гімназій та університету. Академія наук прийняла активну участь у створенні наукової та навчальної баз Московського університету — бібліотеки, фізичного кабінету тощо.
Офіційне відкриття Московського університету відбулося 26 квітня 1755 р. І було приурочено до річниці коронації імператриці. Примітно, що дати указу Петра про заснування університету в Санкт-Петербурзі та указу Єлизавети про відкриття університету в Москві збігаються — це 12 (23) січня. Згідно до історичних подій того часу, І. І. Шувалов розглядав цей акт як подарунок своїй матері Тетяні до дня її іменин 14 (25) січня. У наступні роки Тетянин день став (і понині є) святом усіх студентів Росії.
Університет мав три факультети (юридичний, медичний, філософський) і дві гімназії (для дворян і різночинців). Восени 1755 р. Університет і гімназії були укомплектовані учнями. За розпорядженням Синоду з московської Слов'яно-греко-латинської академії і різних духовних семінарій були направлені до університету 30 студентів. Крім того, до гімназії було прийнято 100 стипендіатів і учнів, які навчалися за власні кошти. Проходження повного курсу університетської освіти займало сім років.
Першими професорами, підготовленими в Московському університеті, були філософ і математик Д. С. Анічков, географ X. А. Чеботарьов, фізик П. І. Страхов та ін.
У 1756 р. почала працювати університетська бібліотека, були підготовлені фізичний і мінералогічний кабінети, а також хімічна лабораторія.
Перший університетський статут у Росії було затверджено 12 (23) січня 1755 р. «Проект про заснування Московського університету», відповідно до якого університет підпорядковувався Сенату, керувався кураторами, які призначались верховною владою. Колегія професорів складала дорадчий орган при кураторах, а всі дисциплінарні справи вирішував університетський суд.
Проте після смерті М. В. Ломоносова (1766 р.) Перший російський академічний університет фактично припинив свою діяльність. Отже, перша спроба створення університету в Росії виявилася невдалою.
У 1802 р. Було засновано міністерство народної освіти Росії. Комісія про заснування училищ перейменована в Головне правління училищ. Міністром був призначений П. В. Завадовський, прихильник ліберальних ідей. Вся імперія була розділена на шість навчальних округів, підпорядкованих особливим попечителям, котрі були в той же час неодмінними членами Головного правління училищ.
У цей час уряд Росії сприяв відкриттю низки нових університетів. У Головному правлінні училищ були розроблені основи нових університетських статутів. Університети були не лише науковими і навчальними закладами — на них до того ж покладалися й адміністративні функції, наприклад, керування навчальними закладами округу.
При кожному університеті повинен був засновуватися педагогічний інститут для підготовки вчителів, а також училищний комітет для керування гімназіями та повітовими і цивільними училищами. Все це і знайшло відбиток у першому загальному університетському статуті, що був прийнятий 5 (17) листопада 1804 р. Проект статуту був запропонований відомим громадським діячем В. Н. Каразіним.
Вищим органом керування університету є Рада, яка складається із ординарних і екстраординарних професорів; при обранні до Ради «природні росіяни, потрібні знання і якості що мають, повинні мати перевагу перед чужоземцями».
Рада обирає зі свого середовища терміном на один рік ректора, котрий затверджується найвищим органом влади, є головою Ради і найвищим представником університету.
Навчальними справами відділень (факультетів) відають збори відділень із деканами на чолі; їхні рішення затверджуються Радою університету.
Виконавчим органом університету є правління, яке складається із ректора, деканів і особливого неодмінного засідателя, котрий призначається піклувальником із числа ординарних і екстраординарних професорів.
Казанський університет
21 липня 1758 р. Було засновано Казанську гімназію. Як відзначалося, приводом для заснування гімназії послужило донесення Московського Університету, у якому було сказано, що для розмноження наук в Імперії надобно заснувати, окрім Москви і Петербурга, гімназії, із яких би молоді люди, котрі показують успіхи свого поняття і навчання, мали б змогу поступати до Московського Університету і Петербурзької Академії для навчання, отримавши у тому місці перші основи. У 1759 р. В Казанській гімназії навчалося вже 111 учнів. Отже, існування Казанської гімназії стало головною причиною, яка спонукала уряд створити на її базі університет.
Указ про відкриття Казанського університету був підписаний 5 листопада 1804 р. Тоді ж був затверджений його статут, а 14 лютого 1805 р. Відбулося відкриття університету; 22 лютого були оголошені імена вихованців Казанської гімназії, призначених у студенти. Перших студентів університету виявилося 33, до кінця ж 1805 р. Їх кількість збільшилася до 39. Більшість із них (27 осіб) належала до дворянства, а решта — це діти різночинців. Представники податних прошарків до університету не допускалися.
Проте реально університет був відкритий (почав жити за статутом) лише з 1814 р. До цього часу, як пише І. Н. Бороздін, «він був якимось вищим класом місцевої гімназії і, по суті, був підпорядкований волі директора гімназії. Запрошені професори, особливо іноземні вчені, бачили порушення не тільки автономії, але і всяких елементарних основ ученої самодіяльності, тобто університетська рада нічого не могла ухвалити всупереч думці директора; у противному разі йому погрожувало «суворе уселяння від попечителя».
До самого 1814 р. Викладання в університеті носило випадковий і розкиданий характер. Не було ані поділу на факультети, ані скільки-небудь строго з'ясованих планів викладання; не було навіть самих необхідних учбово-допоміжних посібників. Сам директор, професор російської історії, читав університетський курс за виданим їм для народних училищ посібником. Подібний загальний характер носили курси і з інших предметів. Були відсутні виборчо-колегіальні органи (ректор, декани, факультетські збори). Лише з 1811 р. Гімназію було відокремлено від університету.
4 вересня 1813 р. пройшли вибори на університетські посади. Ректором було обрано І. О. Брауна, а 5 липня 1814 р. Відбулося урочисте святкування останнього відкриття університету.
Спочатку в університеті було 4 факультети (відділення), між якими розподілялися 28 кафедр: відділення моральних і політичних наук (7 кафедр), яке стало надалі юридичним факультетом; відділення фізичних і математичних наук (9 кафедр); відділення лікарських (медичних) наук (6 кафедр) і відділення словесних наук (6 кафедр).