Главная | Обратная связь

Фонетичні засоби милозвучності

Милозвучність або евфонія (гр. Euphōnia – милозвучність) – це здатність фонетичної будови мови до мелодійного звучання. Милозвучність мови зумовлюється фонетичною системою мови, частотою вживання голосних і приголосних та їх сполучень; вона створюється також інтонацією, ритмічною будовою мови (чергуванням наголошених і ненаголошених складів, позиційним їх розташуванням). Завдяки мелодійності, синтаксичній гнучкості та широким словотворчим можливостям українська мова посіла третє місце після перської та італійської мов на всесвітньому конкурсі мов у Парижі 1934 року.

Милозвучність української мови формувалася протягом багатьох віків, і її наслідком є явище спрощення в групах приголосних (тиждень – тижневий, чистити – очисний, ремесло − ремісник, їздити − проїзний), розподібнення звуків, коли один зі звуків однакової артикуляції стає іншим (рос. кто, крестить, Кристина – укр. хто, хрестити, Христина), наявність вставних (випадних) голосних (овес – вівса, око – вічко, сто – сотня, вітер – вітру, дно – бездонний – дéна), поява приставних звуків (рос. мгла, ухо, узкий, узел, окно, усилие – укр. імла, вухо, вузький, вузол, вікно, зусилля), зникнення початкових звуків (рос. игла, исповедь, играть, игрок, игрище, издольный, угнетатель – укр. голка, сповідь, грати, гравець, грище, здольний, гнобитель).

Милозвучності української мови сприяє також чергування прийменників в – у – уві, від – од, з – із – зо – зі, сполучників і – й – та, часток лиш – лише, б – би, ж – же, весь – увесь.

У діловому мовленні перевага надається прийменнику В, який вживається після голосних перед більшістю приголосних (подати в липні; покласти в банк; експлуатація в осінньо-зимовий період; конференція відбудеться в залі), а також на початку речення перед наступним голосним, у середині речення після розділового знака перед наступним голосним звуком (В акті зазначено...; В Укрсоцбанку запевняють...; Договір підписано в моїй присутності...; Зареєстровано в нотаріальній конторі...).

Прийменник У вживається в діловому мовленні тільки перед ф-, в-, льв-, хв-, ств-, тв-, дв- (тобто перед буквосполученнями з приголосною в), а також між приголосними (взяти участь у нараді; працювати у Львові; летимо у вертольоті; з’їзд у Дніпропетровську). Прийменник У вживається також на початку речення перед наступним приголосним (У статуті...) чи в середині речення після розділового знака перед наступним приголосним (Договір складено у двох примірниках, один із них зберігається в Адміністрації банку, а другий – у Працівника).

З метою милозвучності в українській мові можуть чергуватися початкові [у], [в] у словах: учений – вчений, упроваджувати – впроваджувати, утримати – втримати, упиратися – впиратися, ударити – вдарити, утома – втома, утрата – втрата, учора – вчора, уперше – вперше та ін.

[У] з [в] не чергуються:

n у словах, що вживаються тільки з [в] або з [у]: влада, висновок, власний, увага, указ, участь, учень, училище.

n у власних назвах та словах іншомовного походження: Угорщина, віза, варіант, вето, універсал, універсам, унітарний, уніфікатор, уніформа, унція, увертюра, Удовиченко, Владивосток, Україна.

n якщо це призводить до зміни значення слова: вникати (розбиратися у суті) – уникати (не бажати, цуратися чогось), устав (документ, правила поведінки) – встав (від дієслова „вставати”), вступ (початок) – уступ (виступ, виїмка, що нагадує східець), вклад (внесок) – уклад (порядок, устрій).

Прийменники З – ІЗ – ЗІ за тими ж принципами, що і В – У.

Прийменник З вживається:

n перед голосним на початку слова незалежно від паузи і закінчення попереднього слова (призначити на посаду касира з окладом...; Підприємство „Кільчень”, назване далі Замовник, в особі директора Задунайського В. В., з одного боку, і фірма „Саксагань”, далі − Підрядник, в особі директора Хорольського С. С., з іншого боку, уклали цей договір про таке...);

n перед приголосним (крім с, ш) якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення, після розділового знака в середині речення (погодити з директором; розмовляти з керівником; комісія з питань контролю дисципліни; з січня 2007 року працюю менеджером зі збуту товарів...

Щоб уникнути збігу приголосних, важкого для вимови, потрібно вживати прийменникІЗ– переважно між свистячими і шиплячими (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних – після них чи перед ними (проведення семінарів із маркетингу; починається відлік із моменту надходження суми; зняття коштів із вкладу).

Варіант ЗІ вживається перед сполученням приголосних, коли початковими є з, с, ц, ч, ш, щ незалежно від паузи та закінчення попереднього слова (згідно зі штатним розкладом; науковий ступінь зі спеціальності).

Для досягнення милозвучності в сучасній українській літературній мові чергуються також сполучники і – й – та.

У діловому мовленні перевага надається сполучнику І,який вживається перед приголосними на початку речення, у середині речення між голосним і наступним приголосним чи після розділового знака (працівники і студенти, перелік і затвердження; винести догану інженерові Василенку Р.Ю. і менеджерові Василевському М.М.).

Сполучник Й в діловому мовленні зазвичай вживається між голосними (прийняти й оплатити, визначити й оподаткувати).

Сполучник ТА використовується для того, щоб уникнути повторення сполучника і (Симеїз і Ялта, Алушта й Алупка, Севастополь і Бахчисарай взяли участь у фестивалі в Судаку).

Сполучники АБО – ЧИв українському діловому мовленні теж слід вживати для того, щоб уникнути нагромадження однотипних сполучників у реченні та сприяти його милозвучності (Одні документи потрібно переробити або відредагувати, інші – підготувати заново чи скопіювати зі старих зразків).