Здавалка
Главная | Обратная связь

У суднобудівній промисловості в окрему статтю калькуляції виділяються контрагентські поставки і роботи.



У цій статті відображається вартість механізмів і виробів, повністю закінчених підприємством-контрагентом та готових до монтажу на суднах, а також контрагентські роботи з монтажу суднового обладнання, електрообладнання суден тощо під час будівництва суден.

 

178. В затратах на виробництво вартість контрагентських поставок враховується при одержанні їх зі складу на замовлення (безпосередньо на судна чи на склад суднобудівника), а контрагентських робіт - після фактичного їх виконання контрагентом. При цьому забезпечується відповідний оперативний облік виписаного й одержаного на судна контрагентського устаткування до його установки (монтажу) на штатних місцях, передбачених проектом побудови судна.

 

179. Контрагентські поставки і роботи розділу "Електрообладнання і зв'язок" враховуються у такому порядку: вартість схемного обладнання, замовленого і оплаченого заводами окремо від електромонтажних і регулювально-здавальних робіт, у собівартості суден включається до вартості контрагентських поставок, а вартість електрорадіоапаратури, самостійно замовленої і оплаченої підприємствами, - в складі вартості договору з підприємством електрорадіоапаратури за виконання електромонтажних робіт.

 

Розрахунок витрат виконується окремо для кожного судна (замовлення) відповідно до переліку контрагентських поставок і робіт, передбачених в заводській нормативно-технічній документації.

 

Витрати за статтею калькуляції "Контрагентські поставки і роботи" безпосередньо включаються до собівартості окремих виробів і замовлень.

 

180. До статті калькуляції "Паливо й енергія на технологічні цілі" відносяться витрати на всі види палива й енергії (як одержані від сторонніх підприємств та організацій, так і виготовлені самим підприємством), що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції.

В окремих галузях промисловості (металургійній, машинобудівній, хімічній та інших) за цією статтею враховуються:

 

- витрати на паливо для плавильних агрегатів, домен, мартенівських печей, для нагрівання металу в прокатних, штампувальних, пресових, термічних та інших цехах;

 

- витрати на електроенергію для електропечей у сталеплавильному, феросплавному і ливарному виробництвах, для електродугового зварювання, електролізу, електрохімічних процесів, одержання стисненого повітря, кисню і холоду для технологічних потреб;

 

- витрати на гарячу та холодну воду, пару і стиснене повітря, які безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції, повернення конденсату (вираховується).

 

В коксохімічному виробництві за цією статтею враховуються також послуги газодувок (ексгаустерів), установок сухого гасіння коксу (УСГК), що використовуються безпосередньо в процесі виробництва на технологічні цілі.

 

До енергії на технологічні цілі в коксохімічному виробництві відноситься енергія, яка служить реагентом технологічного процесу (наприклад, інертний теплоносій на УСГК, вода у виробництві сірчаної кислоти та інше), енергія на ведення технологічного процесу (підігрів, продувка паром), на охолодження апаратів і виробленої продукції тощо.

 

181. Витрати на паливо й енергію на технологічні цілі відносяться безпосередньо до собівартості окремих видів продукції на підставі показань контрольно-вимірювальних приладів або встановлених норм витрат на виробництво продукції.

 

182. Витрати на паливо й енергію на технологічні цілі, віднесення яких безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включаються до собівартості продукції пропорційно до кошторисних ставок.

 

Віднесення фактичних витрат на паливо й енергію пропорційно до кошторисних ставок здійснюється в порядку, викладеному в пункті 169 цих Методичних рекомендацій.

 

183. Витрати на куповану енергію складаються з витрат на її оплату за встановленими тарифами.

 

При цьому у договорі на постачання електроенергії варто обумовити граничну межу збільшення тарифу на певний коефіцієнт втрат в електромережах.

 

184. Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на трансформацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання включаються до собівартості продукції цих підприємств за виробничою собівартістю, крім тих випадків, коли виробництво електроенергії планується в складі продукції, що реалізується, та коли вона відпускається за встановленими тарифами.

 

185. Не включається до витрат виробництва вартість купованих палива та енергії, які реалізуються без додаткової обробки на даному підприємстві.

 

186. Витрати палива й енергії на опалення виробничих приміщень, внутрішнє й зовнішнє освітлення та інші господарські потреби відображаються у загально-виробничих і адміністративних витратах; витрати палива й енергії на транспортні роботи, пов'язані з обслуговуванням виробництва, та на приведення в дію устаткування, - в загальновиробничих витратах та витратах на утримання й експлуатацію устаткування.

 

187. В енергоємних виробництвах витрати на енергію доцільно виділити в окрему статтю калькуляції "Енергія на технологічні цілі".

 

188. Вартість палива й енергії для проведення, згідно з технологічним процесом випробувань виробів (стендових, здавальних і контрольних випробувань турбін, дизелів тощо); вартість пально-мастильних матеріалів для проведення тривалих випробувань двигунів, а також для проведення всіх випробувань літаків і вертольотів у машинобудівній промисловості відображається в складі спеціальних витрат статті калькуляції "Інші виробничі витрати".

 

189. До вартості матеріальних цінностей включаються також витрати підприємств на придбанняупаковки і тари (крім дерев'яної та картонної), одержаної від постачальників разом з матеріальними цінностями.

 

Оцінку вартості придбаної тари викладено у пункті 27 цих Методичних рекомендацій.

 

190. Витрати підприємства на придбання упаковки і тари в окрему статтю калькуляції не виділяються, а включаються до витрат на придбання відповідних видів сировини та матеріалів.

 

191. Витрати підприємств на оплату дерев'яної й картонної тари понад ціни на матеріальні цінності, а також витрати на її ремонт не відносяться на собівартість продукції, а відшкодовуються підприємствам під час реалізації цієї тари організаціями, які займаються збиранням тари.

 

192. Витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо, енергію та інші матеріальні цінності формуються виходячи з цін їх придбання, включаючи витрати на транспортування, зберігання та доставку, які здійснюються сторонніми організаціями; матеріальних витрат, пов'язаних з транспортною доставкою (в тому числі вантажно-розвантажувальні роботи) матеріальних цінностей транспортом і персоналом підприємства.

 

Склад, характеристику та розподіл транспортно-заготівельних витрат викладено у підпункті 4 пункту 20 цих Методичних рекомендацій.

 

193. Транспортно-заготівельні витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо в окрему статтю калькуляції не виділяються, а включаються до вартості (статті) зазначених матеріальних цінностей.

 

194. Витрати на приймання матеріальних цінностей відділом технічного контролю за їх лабораторними випробуваннями, що виконуються в цехових складах, а також з транспортування їх від заводських складів у цехи та всередині цехів відносяться до витрат на обслуговування виробництва.

 

195. Витрати на утримання відділу постачання й заводських складів, заводського відділу технічного контролю відносяться до адміністративних витрат.

 

196. У статті калькуляції "Зворотні відходи" відображається вартість зворотних відходів, що вираховується із загальної суми матеріальних витрат, віднесеної на собівартість продукції.

 

Склад та характеристика зворотних відходів викладені у пункті 35 цих Методичних рекомендацій.

 

197. Зворотні відходи оцінюються:

- за зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу (ціною можливого використання), якщо відходи можуть бути використані для основного виробництва, але з підвищенням витрат (зниженням виходу готової продукції), для потреб допоміжного виробництва, виготовлення предметів широкого вжитку (товарів культурно-побутового та господарського призначення) або реалізовані стороннім підприємствам і організаціям;

 

- за повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи реалізуються стороннім підприємствам і організаціям для використання у виробництві іншої продукції.

 

У разі використання відходів самим підприємством на виготовлення продукції основного виробництва чи виробів широкого призначення облік їх витрат здійснюється в тому ж порядку, що й облік сировини та основних матеріалів.

 

У разі реалізації (продажу) відходів їхня вартість списується з відповідного балансового рахунку обліку матеріальних цінностей і оформляється як відпуск матеріалів стороннім організаціям.

 

Вартість списаних з витрат на виробництво і зданих на склад відходів відноситься на відповідний балансовий рахунок з обліку матеріальних цінностей.

 

При цьому їх вартість списується з витрат окремо за нормою та різницею між фактичною кількістю та їх кількістю за нормою (відхиленням від норм).

 

198. На відміну від зворотних відходів,безповоротні відходи відображаються в обліку лише в кількісному виразі. В зв'язку з тим, що кількість відходів безпосередньо впливає на величину собівартості продукції, облік загальної величини одержаних відходів ведеться як на місцях їх виникнення, так і по конкретних виробах.

 

У разі, коли пряме віднесення одержаних відходів на собівартість окремих виробів і замовлень ускладнене, безповоротні відходи ураховуються загальною масою по всій продукції, а розподіл їх на окремі вироби здійснюється пропорційно до випущеної кількості продукції.

 

199. Облік витрачання сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива, енергії здійснюється в розрізі виробництв, цехів і об'єктів калькуляції, а в самих об'єктах - за статтями калькуляції й видами матеріальних цінностей у натуральному та вартісному виразах за фактичною собівартістю.

 

200.В окремих галузях промисловості (зокрема, в металургійній, хімічній, харчовій) кількість витрачених сировини і напівфабрикатів ураховується в калькуляціях у подвійній вазі - в фактичній та розрахунковій в перерахунку на вміст основної речовини.

 

201. Відпуск на виробництво сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів і палива здійснюється на основі належно оформлених документів, у яких зазначаються їхні вага, об'єм, площа або кількість відповідно до діючих норм витрат, а також шифри виробів, видів або груп продукції, для виробництва яких вони відпущені.

 

202. Основними документами для оформлення відпуску матеріальних цінностей на виробництво є лімітно-забірні карти і вимоги.

 

За лімітно-забірними картами відпускаються матеріальні цінності, на які встановлені ліміти.

 

203. Ліміти на відпуск матеріальних цінностей на виробництво встановлюються на основі діючих норм витрат матеріалів і затверджених виробничих програм цехів з урахуванням залишків матеріалів, не витрачених цехами на початок планового періоду.

 

Встановлені ліміти відпуску матеріальних цінностей змінюються у зв'язку із змінами умов виробництва: уточненням обсягів незавершеного виробництва, зміною програм щодо окремих деталей, заміною матеріалів тощо.

 

Понад ліміт матеріальні цінності відпускаються за особливою вимогою у разі перевитрати встановлених норм внаслідок допущеного браку, заміни матеріалу, передбаченої технологією.

 

204. Якщо за умовами виробництва відпуск матеріальних цінностей цехам проводиться "під звіт", до цехових складів (без зазначення виробничих замовлень), відпуск зазначених цінностей розглядається не як витрати на виробництво, а як переміщення матеріальних цінностей.

 

Відпуском на виробництво вважається фактична видача матеріалів у цеху за замовленнями на робочі місця і їх фактичне там витрачання (за даними внутрішньої документації щодо витрат цеху або за спеціальним матеріальним звітом).

 

205. На підприємстві для кожного цеху, виходячи з умов виробництва, застосовується конкретний метод обліку використаних для виробництва матеріалів.

 

206. За будь-якого застосовуваного методу обліку витрат на виробництво фактичними витратами матеріалів на виробництво вважається фактичне їх використання на виготовлену і здану за призначенням згідно із спеціальними документами продукцію.

 

При цьому фактичні витрати повинні бути підтверджені спеціальними розрахунками і звітами, в яких ці витрати порівнюються з витратами за нормами і розшифровуються відхилення від норм із зазначенням їх причин і винуватців.

 

Відхилення від норм (наднормативні витрати) списуються не на виробничу собівартість виробленої продукції (робіт, послуг), а на собівартість реалізованої продукції.

 

207. Для контролю за використанням сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів і палива на виробництві і виявлення відхилень від норм застосовуються такі основні методи:

- документування відхилень від норм;

 

- облік розкрою за партіями;

 

- інвентарний метод.

 

208. Метод документування відхилень від норм застосовується для виявлення відхилень, що виникли через заміну одного виду матеріальних цінностей іншим, а також внаслідок наднормативного відпуску матеріалів. Суть цього методу полягає в тому, що заміна, а також наднормативний відпуск оформляються спеціальними (сигнальними) документами.

 

Відпуск матеріальних цінностей за сигнальними документами проводиться тільки з дозволу керівника підприємства, головного інженера або уповноважених на те працівників підприємства.

 

209. Метод обліку розкрою за партіями матеріалів передбачає виявлення відхилень від норм за кожною партією матеріалу, що розкроюється, і застосовується у разі розкрою високоякісних листових сталей, кольорових металів, шкіряних, текстильних та інших дорогоцінних і дефіцитних матеріалів. З метою підвищення коефіцієнта використання матеріалів і посилення контролю за їх витратами на виробництво доцільно організувати централізований розкрій матеріалів у заготівельних цехах підприємства.

 

Цей облік здійснюється виробничими майстрами, майстрами-розподільниками, робітниками планово-диспетчерських бюро та іншими посадовими особами цеху. На кожну партію матеріалу, що розкроюється, відкривається облікова картка, в якій, за даними технологічних карт розкрою, зазначається, скільки і яких заготовок має бути одержано в результаті розкрою тієї чи іншої партії матеріалу, а також кількість відходів. В облікових картках, крім того, зазначається кількість матеріалу, поданого до робочого місця, кількість заготовок (деталей), фактично виготовлених із цієї партії, а також кількість одержаних відходів і кількість невикористаного матеріалу, що підлягає поверненню на склад.

 

Для визначення результатів розкрою фактично отримана кількість заготовок зіставляється з нормативною. Витрата матеріалу за нормами визначається шляхом множення кількості виробленої продукції на установлену норму витрат матеріалу. Порівнянням кількості фактично витраченого матеріалу з витратами за нормами визначається економія чи перевитрата. Аналогічний контроль здійснюється і щодо відходів. У картці обліку зазначаються виконавці, а також причини і винуватці відхилень від норм.

 

Метод розкрою за партіями дає можливість щодня визначати фактичні витрати матеріалів і відхилення від норм, їх причини та винуватців, виявляти недоліки в технології розкрою і нормуванні витрат матеріалів; списувати витрачені матеріали і відхилення від норм за прямим призначенням; значно поліпшувати якість обліку, забезпечувати достовірність даних і удосконалювати внутрішньогосподарський розрахунок.

 

210. У разі неможливості або недоцільності застосування методу обліку розкрою за партіями застосовуєтьсяінвентарний метод обліку відхилень від норм. При цьому методі відхилення виявляються для кожного виду матеріалів в розрізі окремих виконавців, бригад, дільниць або цеху в цілому за зміну, п'ятиденку, декаду або місяць за допомогою інвентаризації шляхом зіставлення фактичних витрат сировини, матеріалів, купівельних комплектуючих виробів з нормативними на фактичний випуск.

 

Для виявлення фактичних витрат на початок зміни, п'ятиденки, декади або перше число місяця проводиться інвентаризація невикористаних матеріалів, що знаходяться у виробництві; на основі даних інвентаризації і даних надходження матеріалів на виробництво визначаються фактичні витрати, які зіставляються з нормативними витратами (на кількість виготовленої продукції) для визначення відхилень від норм.

 

Цей метод застосовується диференційовано залежно від вартості і дефіцитності матеріальних цінностей та необхідної деталізації в обліку. Він потребує належної організації обліку фактичного запуску і виробітку деталей за операціями, на яких відбувається витрачання сировини і матеріалів у виробництві, і проведення перевірок (інвентаризації) невикористаних залишків сировини і матеріалів. За даними поточного обліку складаються рапорти і місячні звіти виробничих підрозділів про використання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива на виробництві із зазначенням причин економії або перевитрат, а також заходів, спрямованих на зниження витрат. На основі даних обліку складаються звіти про відхилення від норм у використанні сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива на виробництві.

 

211. Сировина, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, виписані або видані на виробництво, але фактично на кінець місяця не використані у виробництві, щомісяця (на перше число) виключаються з витрат на виробництво і відносяться на відповідний балансовий рахунок обліку товарно-матеріальних цінностей.

 

212. Вартість усіх матеріальних цінностей, відпущених на виробничі і допоміжні потреби, підлягає розподілу за балансовими рахунками, замовленнями та статтями витрат:

 

- щодо матеріалів, одержаних основним виробництвом, - на підставі лімітних карт і вимог на витрату матеріалів за нормою і за відхиленнями від норм у розрізі виробництв, замовлень і статей витрат;

 

- щодо матеріалів, одержаних на потреби допоміжних цехів, - на підставі лімітних карт і вимог на витрату матеріалів у розрізі виробництв, замовлень і статей витрат.

 

213. Витрати на оплату праці на підприємстві визначаються виходячи з відрядних розцінок, тарифних ставок і посадових окладів, що встановлюються залежно від результатів праці, її кількості і якості, стимулюючих і компенсуючих виплат, систем преміювання робітників, керівників, спеціалістів, службовців за виробничі результати.

 

Фактичні витрати на оплату праці, що відносяться на собівартість продукції, враховуються за статтями калькуляції "Основна заробітна плата", "Додаткова заробітна плата", а також за комплексними статтями калькуляції.

 

214. До статті калькуляції "Основна заробітна плата" відносяться витрати на виплату основної заробітної плати, обчисленої згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці, у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників, зайнятих виробництвом продукції.

Перелік витрат на виплату основної заробітної плати наведено у пункті 41 цих Методичних рекомендацій.

 

Заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), безпосередньо включається до собівартості відповідних видів продукції (груп однорідних видів продукції).

 

Частина основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), віднесення якої безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включається до собівартості на основі розрахунку (виходячи з обсягу виробництва, переліку робочих місць і норм обслуговування) кошторисної ставки цих витрат на одиницю продукції (виріб, замовлення, машинокомплект тощо).

 

Фактична заробітна плата цих робітників включається до собівартості окремих видів продукції та незавершеного виробництва пропорційно до кошторисних ставок. Ці ставки періодично переглядаються у разі зміни обсягу виробництва, технології, тарифних ставок тощо.

 

215. На більшості промислових підприємств застосовуєтьсявідрядна форма оплати праці, за якої враховується нормування робіт, точний облік виробітку й виробнича доцільність збільшення обсягу робіт на тому чи іншому робочому місці.

 

Відрядна форма оплати праці залежно від специфіки виробництва може застосовуватися в поєднанні з відрядно-преміальною та акордно-преміальною - за виконання та перевиконання встановлених виробничих завдань, технічно обгрунтованих норм, поліпшення якості продукції, економію сировини та матеріалів.

 

Дані про виробіток робітників-відрядників використовуються не лише для визначення розміру належної їм заробітної плати, а й для обліку переміщення матеріалів і напівфабрикатів у виробництві. Для підрахунку заробітної плати за відрядною формою необхідно мати точні дані про кількість і якість продукції, виробленої кожним робітником. При цьому забезпечується контроль за відповідністю виробленої продукції кількості використаних матеріалів, деталей чи заготовок, виданих на обробку, та уникнення так званих приписок виробітку, приховування браку і нестачі деталей.

 

216. Погодинна форма оплати праці використовується в умовах механізації й автоматизації виробництва, зокрема, на дільницях і видах робіт із регламентованим режимом виробництва, на потокових лініях, на операціях, де потрібна особлива точність виготовлення виробів, у дослідних виробництвах тощо. Така форма оплати праці застосовується в поєднанні із встановленням нормованих завдань, нормативів чисельності і норм обслуговування для відповідних категорій працівників. Погодинна форма оплати праці залежно від виробничих умов може застосовуватись у поєднанні з преміальною - за досягнення відповідних кількісних і якісних результатів праці.

 

Заробітна плата за погодинною формою нараховується за урочний робочий час згідно з тарифною ставкою (погодинною, денною, місячною), встановленою з урахуванням кваліфікації робітника і характеру виконуваних робіт.

 

217. Залежно від особливостей роботи підприємства у цехах (дільницях) для обліку виробітку продукції і витрат на заробітну плату застосовуються різні варіанти обліку і форми первинних документів (рапорт про виробіток і приймання робіт, маршрутний лист (маршрутна карта), відомість про виробіток, наряди тощо).

 

218.В умовах потоково-масового виробництва на конвеєрних лініях із регламентованим ритмом роботи і на потокових лініях із вільним ритмом за умови закріплення операцій за кожним робітником застосовується рапорт на виробіток.

 

Рапорт передбачає щоденне приймання виробітку бригади (конвеєра) з останньої операції протягом звітного місяця. Розрахунок заробітку робітника (члена бригади) виконується на зворотному боці рапорту.

 

Виробіток робітників (бригади) враховується й оплачується за придатні вироби, прийняті на кінцевій операції за повною сумарною розцінкою усіх фактично виконаних операцій, закріплених за робітником (бригадою).

 

219. Для продукції серійного виробництва, коли рух деталей у процесі обробки здійснюється наперед сформованими партіями, найбільш раціональним вважається застосування маршрутної системи обліку.

 

Маршрутний лист (маршрутна карта) є документом, який супроводжує партію деталей у процесі виробництва за операціями їх обробки в цеху і забезпечує необхідний контроль за дотриманням технологічного процесу, правильністю обліку руху партії деталей на виробництві та за відповідністю кількості виробленої продукції сумі заробітної плати, нарахованої за виконану роботу.

 

220. На підприємствах з індивідуальним (одиничним) і малосерійним типами виробництва облік виробітку і нарахування заробітної плати проводиться за робочими нарядами на відрядну роботу.

 

Система обліку за нарядами застосовується також для обліку виконаних ремонтних робіт та окремих разових замовлень.

 

Суть системи обліку за нарядами полягає в тому, що виробниче завдання подається як наряд на відрядну роботу, де зазначаються обсяги роботи і норми часу на їх виконання.

 

Наряди, що застосовуються, можуть бути індивідуальними (на одного робітника) та колективними (на групу або бригаду робітників). Наряди виписуються на одну зміну або на більш тривалий строк дії.

 

221. Окремими документами рекомендується оформляти доплати: до діючих норм і розцінок - листками на доплату; оплату додаткових операцій, не передбачених установленим технологічним процесом, - нарядами на відрядну роботу з відмітним знаком (наприклад, з червоною смугою по діагоналі бланка наряду). В цих документах зазначаються причини доплат і додаткових робіт, а також називаються прізвища осіб, що відповідають за виконання робіт.

 

За наявності таких доплат розраховуються відхилення від норм (наднормативні витрати), які слід списувати не на виробничу собівартість виготовленої продукції (робіт, послуг), а на собівартість реалізованої продукції.

 

222. До статті калькуляції "Додаткова заробітна плата" відносяться витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати, нарахованої за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Перелік витрат на виплату додаткової заробітної плати наведено у пунктах 42 - 48 цих Методичних рекомендацій.

 

Додаткова заробітна плата робітників, зайнятих виробництвом відповідної продукції (робіт, послуг), безпосередньо включається до собівартості окремих видів (груп однорідних видів) продукції.

 

Додаткова заробітна плата (або її частина) робітників, зайнятих виробництвом відповідної продукції (робіт, послуг), пряме віднесення якої до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включається до собівартості на основі розрахунку (виходячи з обсягу виробництва, переліку робочих місць і норм обслуговування) кошторисної ставки цих витрат, розрахованої на одиницю продукції.

 

223. Уся заробітна плата, нарахована виробничому персоналу за виконання робіт, пов'язаних з виробництвом продукції (робіт, послуг), розподіляється за напрямами витрат і відповідними статтями калькуляції.

 

Загальна сума заробітної плати у звіті про її розподіл за напрямами витрат повинна відповідати сумі нарахованої заробітної плати.

 

224.Якщо на підприємстві створюється резерв для забезпечення виплати відпусток, то до витрат виробництва (обігу) включаються щомісячні відрахування на створення такого резерву. Інші виплати, надбавки й доплати відносяться на виробничу собівартість продукції у розмірах, передбачених законодавством.

 

225. Витрати на виплату інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми, не включаються до виробничої собівартості продукції, а відносяться до наднормативних виробничих витрат.

 

226. Заробітна плата робітників, зайнятих обслуговуванням виробничого устаткування чи загальновиробничими роботами, відноситься відповідно до витрат на утримання і експлуатацію устаткування або загальновиробничих витрат.

 

227. На підприємствах організується контроль за використанням фонду заробітної плати, правильністю застосування тарифних ставок, посадових окладів, норм виробітку, підрахунком сум заробітної плати з використанням обчислювальної техніки, розрахунками середньої заробітної плати, а також використанням фонду заробітної плати в цілому підприємством, цехами і відділами за видами оплати заробітної плати і категоріями робітників.

 

228. До статті калькуляції "Відрахування на соціальне страхування" включаються:

- відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування робітників, зайнятих виробництвом продукції;

- відрахування на обов'язкове соціальне страхування робітників, зайнятих виробництвом продукції;

- відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття робітників, зайнятих виробництвом продукції;

- відрахування на індивідуальне страхування та на інші соціальні заходи робітників, зайнятих виробництвом продукції, відповідно до законодавства.

229. Відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування здійснюються за ставками та у порядку, викладеному у пункті 53 цих Методичних рекомендацій.

 

230. Відрахування на обов'язкове соціальне страхування здійснюються за ставками та у порядку, викладеному у пунктах 54 - 58 цих Методичних рекомендацій.

 

231. Відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття здійснюється у порядку, викладеному у пунктах 59 - 60 цих Методичних рекомендацій.

 

232. Розміри страхових внесків наіндивідуальне страхування та на інші соціальні заходи установлюються відповідними законами України з кожного окремого виду страхування.

 

233. Суми відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, обов'язкове соціальне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та на індивідуальне страхування робітників включаються до витрат виробництва за умови, що витрати на оплату праці, на які вони нараховані, відносяться до витрат виробництва.

 

234. До статті калькуляції "Витрати на утримання та експлуатацію устаткування" належать:

1) амортизаційні відрахування від вартості виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів;

 

2) витрати на утримання і експлуатацію виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів (технічний огляд, технічне обслуговування);

 

3)витрати на ремонти, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первинно визначеної суми майбутніх економічних вигод від використання виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів;

 

4) сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними матеріальними активами, нематеріальними активами;

 

5) витрати на утримання цехових транспортних засобів;

 

6) інші витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією устаткування, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів.

 

Номенклатуру статей витрат на утримання та експлуатацію устаткування наведено в додатку 1 до цих Методичних рекомендацій.

 

235. Амортизація основних засобів виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, що належать підприємству, визначається у порядку, викладеному у пунктах N 72, 78 - 79, 87, 102 цих Методичних рекомендацій.

 

236. До спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення (малоцінних необоротних матеріальних активів) належать: моделі, опоки, кокілі, штампи, прес-форми, виливниці, спеціальні прокатні валки тощо, а також різноманітний спеціальний інструмент (різальний, вимірювальний, допоміжний) і спеціальні пристрої, строк корисного використання яких більше одного року.

 

Спеціальні інструменти і пристрої цільового призначення враховуються за їх первинною вартістю, що складається з витрат на придбання, спорудження або виготовлення.

 

237. Амортизація спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначеннявизначається у порядку, викладеному у пункті N 85 - 87 цих Методичних рекомендацій.

 

238. Сума амортизації транспортерної стрічки визначається щомісячно з моменту навіски стрічки виходячи з нормативного строку її служби.

 

При достроковому вибутті транспортерної стрічки недосписана частина її вартості відноситься на собівартість продукції.

 

239. На підприємствіповинен бути організований відповідний кількісний облік малоцінних необоротних матеріальних активів, що передані зі складів підприємства в експлуатацію, по місцях їх експлуатації і відповідальних особах на весь період їх фактичного використання.

 

240. Витрати на технічний огляд, технічне обслуговування виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів відносяться у повному обсязі до експлуатаційних витрат (витрат на виробництво продукції, надання послуг, виконання робіт).

 

241. Технічне обслуговування (ТО) - це комплекс операцій або окрема операція, що підтримує працездатність або справність устаткування, цехового транспорту під час використання його за призначенням і не відноситься до поліпшення основних засобів.

 

Система технічного обслуговування включає в себе такі основні складники:

 

- щоденне обслуговування (перевірка технічного стану, виконання робіт з підтримки належного зовнішнього виду, усунення виявлених несправностей, санітарна обробка транспортного засобу);

 

- чергове технічне обслуговування (ТО-1, ТО-2 для транспортних засобів відповідно 25 і 14 видів операцій);

 

- сезонне технічне обслуговування (виконується два рази на рік і включає 11 видів операцій);

 

- технічне обслуговування при консервації, а також на лінії.

 

При цьому регламентується як періодичність технічного обслуговування, так і перелік операцій та їх трудомісткість, що виконуються при проведенні технічного обслуговування (контрольно-діагностичні, кріпильні, регулювальні, мастильні та очисні роботи тощо).

 

Технічне обслуговування не включає в себе заміну вузлів та агрегатів. Щодо окремих видів основних засобів існують спеціальні нормативні документи, що регламентують проведення технічного обслуговування.

 

Для дорожніх транспортних засобів та автомобільного транспорту застосовується Положення про технічне обслуговування та ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затверджене наказом Мінтрансу України від 30.03.98 р. N 102, відповідно до п. 1.3 якого технічне обслуговування подається як "комплекс операцій або окрема операція щодо підтримки працездатності або справності виробу під час використання за призначенням, зберіганням і транспортуванням".

 

242. Витрати підприємства по заміні автошин та акумуляторних батарей, якщо така заміна здійснюється з урахуванням норм експлуатаційного пробігу, відносяться до технічного обслуговування.

 

В галузях економіки склад експлуатаційних витрат за об'єктами основних засобів регламентується галузевими інструкціями.

 

243. Система ремонтів виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів класифікується за певними ознаками:

 

а) за видами ремонти поділяються на:

 

поточні;

 

середні;

 

капітальні;

 

б) за засобом здійснення ремонти поділяються на:

 

ремонти, що виконуються господарським способом;

 

ремонти, що виконуються підрядним способом;

 

ремонти, що виконуються змішаним способом;

 

в) за відношенням до плану ремонти поділяються на:

 

планово-попереджувальні;

 

позапланові;

 

г) за відношенням до господарської діяльності ремонти поділяються на:

 

ремонти виробничих основних засобів;

 

ремонти невиробничих основних засобів;

 

д) за приналежністю основних засобів ремонти поділяються на ремонти об'єктів:

 

власних основних засобів;

 

орендованих основних засобів (взятих в оперативну оренду).

 

244. Поточний ремонт виконується для забезпечення або відновлення працездатності виробу і полягає у виконанні дрібних робіт з виправлення і часткової заміни окремих деталей виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів.

 

Поточний ремонт основних засобів виконується за необхідності (за результатами діагностування технічного стану об'єкта або за наявності несправностей).

 

До поточного ремонту транспортних засобів відносяться роботи, пов'язані з одночасною заміною не більше двох базових агрегатів (крім кузова і рами). При цьому будь-який ремонт агрегатів відноситься до поточного ремонту транспортних засобів.

 

Поточні ремонти основних засобів здійснюються з незначними проміжками часу, до одного року, і дають можливість постійно підтримувати їх в робочому стані.

 

На поточний ремонт однотипних основних засобів можуть відкриватися річні замовлення.

 

Приймання об'єктів виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів після закінчення поточного ремонту здійснюються на підставі акта приймання-здачі відремонтованих об'єктів.

 

245. Середні ремонти виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів здійснюються з періодичністю понад один рік і пов'язані із значними витратами на їх проведення.

 

246. Капітальний ремонт виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів - це ремонт, що виконується для відновлення справності та повного або близького до повного відновлення ресурсу виробу і полягає у виконанні робіт, пов'язаних із заміною або ремонтом найважливіших і відповідальних його частин або основних конструкцій.

 

Для обладнання капітальним ремонтом вважається ремонт, при якому проводиться повне розбирання агрегату, заміна або відновлення зношених деталей, вузлів, ремонт базових і інших деталей і вузлів, збирання, регулювання і випробування агрегату. Вказані види робіт повинні проводитись з урахуванням можливостей покращання технічних параметрів обладнання та його модернізації.

 

До капітального ремонту відносяться роботи, пов'язані із заміною кузова для автобусів і автомобілів, рами для вантажних автомобілів або одночасною заміною не менше трьох базових агрегатів. До капітального ремонту причепів відносяться роботи, пов'язані із заміною рами.

 

До витрат на капітальний ремонт відносяться:

 

- вартість здійсненого капітального ремонту основних засобів, включаючи вартість демонтажу і монтажу обладнання, транспортних засобів, що ремонтуються;

 

- затрати на транспортування об'єктів капітального ремонту.

 

Капітальний ремонт здійснюється через значний (понад один рік) проміжок часу.

 

247. Витрати на ремонт, виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первинно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до витрат періоду, в якому такі витрати понесені.

 

Витрати на ремонт, що здійснюються з метою збільшення майбутніх економічних вигод, первинно очікуваних від використання об'єкта, збільшують первинну вартість основних засобів на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта.

 

248. Ремонти основних засобів проводяться згідно з річними планами (з поквартальним поділом), що складаються підприємствами у грошовому виразі і в натуральних показниках відповідно до Положення про планово-попереджувальні ремонти.

 

Позапланові ремонти проводяться у випадках необхідності (виявлення несправностей за результатами діагностування технічного стану обладнання, транспортних засобів тощо).

 

249. Кошторисно-технічна документація складається на підставі актів технічного огляду об'єктів, що підлягають ремонту, відомостей дефектів та інших встановлених документів із зазначенням обсягів робіт за діючими цінами, нормами, тарифами, розрахунками і калькуляціями.

 

Приймання об'єктів після закінчення капітального ремонту проводиться на підставі акта приймання-здачі відремонтованих об'єктів.

 

250. Поліпшення виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів включає в себе реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння та інші види поліпшення основних засобів, а також ремонти, які збільшують майбутні економічні вигоди, первинно очікувані від використання об'єкта, збільшують первинну вартість основних засобів.

 

251. Підприємства-орендарі мають право протягом звітного року віднестидо витрат на виробництво продукції будь-які витрати, пов'язані з ремонтами взятих ними на умовах оперативного лізингу (оренди) основних засобів, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первинно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання.

 

252. Витрати, що проведені у звітному періоді від операцій з оперативним лізингом (орендою), але відносяться до наступних звітних періодів, відображаються у звітності окремою статтею як витрати майбутніх періодів та підлягають списанню на витрати виробництва та обігу протягом строку, до якого вони відносяться.

 

253. До витрат на утримання та експлуатацію устаткування відносяться витрати на утримання цехового транспорту, засобами якого продукція та відходи перевозяться по внутрішньозаводських коліях: витрати на утримання авто- і електрокарів, автомобілів, автонавантажувачів, паровозів, тепловозів та інших видів нетехнологічного транспорту.

 

254. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування кожного цеху відносяться тільки на ті види продукції (робіт, послуг), що виготовляються в цьому цеху.

 

Витрати на утримання та експлуатацію устаткування розподіляються між видами продукції (робіт, послуг) за прямою ознакою за допомогою баз розподілення (годин праці, заробітної плати, об'єму діяльності, прямих витрат тощо).

 

Якщо немає можливості розподілити витрати на утримання та експлуатацію устаткування за прямою ознакою, вони включаються до складу загальновиробничих витрат, де розподіляються на постійні та змінні витрати.

 

255. На підприємствах здійснюється систематичний попередній і поточний контроль за дотриманням цехами, відділами і службами кошторисів витрат на утримання й експлуатацію устаткування і загальновиробничих витрат. Цей контроль здійснюється насамперед з метою дотримання затверджених норм витрат лімітів споживання матеріалів, палива, енергії, інструментів та інших засобів праці; лімітів споживання і вартості різного роду робіт та послуг, заробітної плати обслуговуючого персоналу. Для контролю за витратами на утримання і експлуатацію устаткування доцільно розробити нормативи витрат на обслуговування та експлуатацію найважливіших груп устаткування і враховувати їх фактичну величину з тим, щоб виявляти відхилення від установлених нормативів.

 

256. До статті калькуляції "Попутний видобуток" на добувних підприємствах у хімічній і металургійній промисловості включаються витрати на руду, видобуту під час експлуатаційних гірничо-підготовчих робіт.

 

Попутний видобуток оцінюється за середньорічною плановою цеховою, шахтною (кар'єрною) собівартістю корисних копалин, що добуваються з надр у процесі очисних робіт.

 

Видобута під час проходки гірничо-капітальних виробок руда оцінюється за діючими цінами й оплачується підприємством капітальному будівництву. За відсутності цін на такі корисні копалини оцінка їх здійснюється за середньорічною плановою виробничою собівартістю або за договірними цінами.

 

257. До статті калькуляції "Загальновиробничі витрати" належать:







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.