Главная | Обратная связь

Тема 1. Соціально-економічний розвиток Росії у першій чверті XIX ст.

У першій чверті XIX ст. Російська імперія займала величезну континентальну територію – 17,4 млн. км², яка у соціокультурному плані може бути цілком ототожнена з поняттям Євразія. За географічними, кліматичними, лінгвістичними і культурними ознаками країна була складним і суперечливим поєднанням західної та східної світових цивілізацій, при цьому не повторюючи їх механічно. На початку століття у державі мешкало 37,2 млн. чол., наприкінці першої чверті – 43,7 млн., у середині XIX ст. за даними ІХ ревізії (1850 р.) населення країни вже складало 57 млн. чол. Географічне положення Росії та існування навколо неї нестійких у політичному відношенні держав або територій, що були мало освоєні, багато в чому зумовили її експансіоністську зовнішню політику, яка стала ще до початку XIX ст. традиційною і виявлялась у приєднанні нових земель і народів. Територія продовжувала зростати, й у першій половині XIX ст. Російська імперія мала помітну специфіку своїх регіонів і багатонаціональне населення. У релігійному відношенні країна також була неоднорідною. Більшість населення сповідала православ'я. У західних губерніях було поширене католицтво, у Прибалтиці – протестантство. Група народів (татари, башкири, більшість горців Кавказу) дотримувалися ісламу. Калмики, що кочували в низов'ях Волги, і буряти у Забайкал'ї сповідували буддизм. Значна кількість північних і сибірських народів зберегли традиційні племінні (язичницькі) вірування.

Територія країни адміністративно була поділена на губернії, які в свою чергу ділилися на повіти. Деякі групи губерній були об'єднані в генерал-губернаторства і намісництва.

На межі XVIII-XIX ст. чітко визначилися окремі господарські регіони, в яких ті чи інші галузі господарства займали провідне місце і тим самим визначали характерні риси регіону. Навколо Москви склався Центральний промисловий район (Московська, Володимирська, Тверська, Ярославська, Костромська, Калузька, Нижегородська губернії), де були зосереджені промислові і торгові центри країни, основна частина крупного і дрібного промислового виробництва. Центрально-чорноземний регіон (Рязанська, Тульська, Воронезька, Тамбовська, Орловська, Курська губернії) були основним зерновим регіоном, де панувало панщинне господарство. В Північно-Західному регіоні (Петербурзька, Новгородська, Псковська губернії) розвивалося м'ясомолочне господарство і льонарство, а Петербург визначав промисловий вигляд регіону. Прибалтійський район (Естляндська, Ліфляндська, Курляндська губернії) і Литовський регіон (Віленська, Ковенська, Гродненська губернії) характеризувалися високим розвитком сільського господарства, продукція якого була орієнтована на європейський ринок. В Північному регіоні (Вологодська, Архангельська, Олонецька губернії) через природні умови розвивалося м'ясомолочне господарство і лісові промисли. У Правобережній (Київська, Волинська, Подільська губернії) і Лівобережній (Полтавська, Чернігівська, Харківська губернії) Україні переважало крупне поміщицьке господарство, визначаючим було зернове виробництво, буряківництво, тваринництво і промисловість з переробки сільськогосподарської продукції. Білоруський регіон був також сільськогосподарським, продукція якого переважно йшла на європейський ринок. У першій половині XIX ст. відбувався процес заселення і освоєння Південного степового регіону (Херсонська, Таврійська, Катеринославська губернії, Бессарабська область, Область Війська Донського) і Степового Предкавказзя (Ставропольська, Терська, Кубанська губернії і Чорноморський округ), де спочатку розвивалося тонкорунне вівчарство, потім зернове виробництво і овочівництво. Сільськогосподарська продукція цих регіонів також спрямовувалася на європейський ринок. Сільськогосподарськими районами було Середнє і Нижнє Поволжя. Закавказький регіон характеризувався пануванням натурального господарства в селах і зосередженням різних ремесел у містах. Вигляд району Уралу (В’ятська, Пермська, Оренбурзька, Уфимська губернії) визначали великі гірські і металургійні заводи, що базувалися на праці кріпосних. Йшов процес заселення Сибіру і Далекого Сходу. Приватна компанія з хутрового промислу російських купців І. Голікова і Г. Шелєхова ще у 1781 р. почала діяти на Алясці, перетворившись у 1799 р. на акціонерне товариство під назвою Російсько-американська компанія. На початку ХІХ ст. її акціонерами стали члени правлячої династії, що надало їй рис державної компанії. Вона мала монопольне право на усі промисли у північно-західній Америці. Спеціалізація господарських регіонів сприяла розвитку товарно-грошових відносин і формуванню на початку ХІХ ст. єдиного всеросійського ринку.

У першій чверті XIX ст. продовжував розвиватися становий лад. На основі традицій і зусиллями уряду привілейовані стани зміцнювали свою відособленість. Найбільш багатим і освіченим станом було дворянство. У масив його привілеїв входила і найважливіша – володіння кріпосними селянами. Їх праця була головним джерелом дворянських прибутків. До привілейованих станів відносилося духовенство. Ряд істотних привілеїв мало купецтво, яке ділилося на 3 гільдії. Купці першої гільдії мали переважне право вести велику зовнішню і внутрішню торгівлю. Купці другої гільдії володіли привілеями у внутрішній торгівлі, а третьої – у дрібній торгівлі. Купецтво І та ІІ гільдій було звільнено від тілесних покарань, деяких податей і рекрутчини.

Податне населення сплачувало в казну подушну подать, державні селяни – ще й оброчний збір. До податного населення належали міщани. У міщанстві перебувало непривілейоване населення міст. Міщани були обкладені податтю, постачали рекрутів до армії, несли постойну, дорожню та інші повинності. Податним населенням також були майстрові, ремісники, робітники. Найбільш численним і пригнобленим станом було селянство, яке включало державних, удільних і поміщицьких селян. Нарівні з цим формувалися нові стани, що свідчило про складний соціальний склад суспільства. Студентам необхідно уяснити особливості соціального і правового статусу окремих станів.

У першій чверті XIX ст. господарство Росії базувалося на феодальній основі. Селянське господарство не мало залежності від внутрішнього і, тим більше, зовнішнього ринку і тому продовжувало існувати як натуральне, поповнюючи свої скромні потреби в грошах за рахунок сезонних промислів або продажі незначної частини виробленої продукції. У більшості поміщицьких маєтків була поширена панщина, рідше (лише до 1820 р.) продуктовий оброк. Обидві форми експлуатації закріплювали натуральний характер селянського господарства, віддаляючи його від ринкових відносин. Частина дворян перевела селян на грошовий оброк, але і тут гроші отримувалися переважно не з сільськогосподарського виробництва, а шляхом “відхідництва” селян на заробіткив міста. Важливим елементом життя селян була селянська община – своєрідна організація дрібного виробника-селянина. Община за тривалий період існування трансформувалася в становий інститут феодального суспільства. Їй властивий господарський і суспільний дуалізм, особливості якого необхідно уяснити студентам, а також уміти розкрити її адміністративні, фіскально-податні і поліцейські функції.

Основою економічного розвитку Російської імперії було сільське господарство, яке носило екстенсивний характер, що забезпечувало на початку XIX ст. зростання загального обсягу сільськогосподарського виробництва за рахунок збільшення орних земель.

Новий рівень російської економіки пов’язаний з розвитком промисловості і ремесел. У першій чверті XIX ст. розширилася мережа промислових сіл, частина з яких перетворилася на великі виробничі центри: Іваново – виробництво бавовняних тканин, Павлово – металевих виробів, Кімри – шкіряної продукції тощо. Більш заможні промисловики скуповували продукцію своїх односельців, продавали на віддалених ринках, створюючи значні капітали. Такий шлях пройшли відомі фабриканти Морозови, Гучкови, Гареліни та ін.

У 1811 р. в державі нараховувалося 630 міст. Зростала кількість міського населення. Проте сполучення між населеними пунктами було незручним. Характерною рисою було бездоріжжя. Розвивався лише гужовий і водний транспорт. Основна маса вантажів переміщалася по водних артеріях – річках за допомогою кінної тяги або праці бурлаків. У 1815 р. на річці Нева з’явився перший пароплав „Єлизавета”, у 1825 р. по рікам ходило вже 11 пароплавів.

Розвиток внутрішньої торгівлі відбувався за спрощеною схемою: „товар – гроші”, що передбачало значну кількість посередників і за цей рахунок значне завищення цін. Скорочення шляху товару до споживача здійснювалось розповсюдженням ярмарків. Частина з них мала досить вагомий товарообіг (Нижегородська, Київська, Іркутська, Макаріївська тощо). У зовнішній торгівлі головними партнерами країни були Велика Британія, Німеччина, Франція, Китай, на долю яких припадає понад 60 % товарообігу.

В цей період значно зросло число мануфактур і заводів. Власниками заводів найчастіше були дворяни. На них застосовувалася праця кріпосних. Ефективно розвивалась переробна промисловість. У 1802 р. був побудований першій цукровий завод, а в середині століття їх стало вже 350. Панування кріпацтва затримувало початок промислового перевороту в Росії, однак технічні зміни, які незаперечно свідчили про його наближення, все ж намітилися у розвитку добувної промисловості, машинобудуванні, металургії, будівельній справі, транспорті ще у першій чверті XIX ст. Наприклад, на початку XIX ст. у металургії з’явилися плавильні печі – домни, перша з них почала діяти в 1805 р. на Уралі. В Уфі та Баку почалося системне добування нафти шляхом буріння і підйому на поверхню колодязним способом. Для виготовлення однотипних деталей з 1819 р. стало застосовуватися штампування замість кування. З’явилися токарні і свердлувальні верстати.

Хоча й повільно, розпочалося виготовлення парових машин. В 1803 р. механік Л. Собакин встановив парову машину подвійної дії на Березовських золотих копальнях. У 1815-1819 рр. О. Вяткін побудував паровий двигун на Верх-Ісетських заводах. Незабаром на Уралі почалося виробництво парових машин і котлів для російських пароплавів. В 1824 р. батько і син Черепанови створили паровий двигун для Нижнє-Тагільського заводу. Пізніше, у 30-ті рр. вони виготовили до 20 двигунів і побудували першу залізницю і першій паровоз (1833 р.).

Вузловими питаннями теми, на яких потрібно зосередити увагу при вивченні даної проблеми, є наступні:

1. Адміністративно-територіальний розподіл Російської імперії.

2. Господарська спеціалізація регіонів країни.

3. Соціальна структура населення.

4. Особливості розвитку сільського господарства.

5. Категорії селянства, їх правовий статус і економічне становище. Селянська община та її соціальні функції.

6. Зростання міст. Розвиток внутрішнього ринку і зовнішньої торгівлі. Стан транспорту в першій чверті XIX ст.

7. Прояви ознак розвитку капіталістичних відносин в промисловості. Якісні зміни в розвитку техніки, впровадження технічних новин в галузях важкої промисловості.