Главная | Обратная связь

Тема 2. Внутрішня політика уряду Олександра I у першій чверті XIX ст.

Політичне життя Російської імперії першої чверті XIX ст. протікало під впливом ідей доби Просвітництва. Віра в людський розум, можливості побудувати суспільство на раціональних засадах завоювали прихильність не тільки передової частини суспільства, але і деяких представників правлячої еліти. Політичне значення ідей Просвітництва в Росії традиційно розвивалося навколо трьох проблем: кріпацтва, громадянських і політичних прав станів. Саме в цих сферах суспільного устрою склалася обстановка, що в той період особливо різко контрастувала зі становищем у західноєвропейських країнах. Однак у співставленні політичних ідей з реальною російською дійсністю, яка характеризувалася бідністю і неписьменністю селянства, відсутністю розвинених форм власності, нестійкістю громадської думки, у прихильників перетворень часом народжувалися сумніви в можливості їх реалізації, внаслідок чого інтелектуальний гуманізм частіше за все був схильний до істотних коливань від лібералізму до консерватизму. Тому багато політичних подій першої чверті XIX ст. носили вельми суперечливий характер. Це знайшло відображення у працях дослідників ХІХ – ХХІ ст., підходи, оцінки та позиції яких треба знати студентам.

Олександр I (1777-1825 рр.) вступив на престол у березні 1801 р. (внаслідок заколоту проти його батька – Павла Петровича) з твердим наміром здійснити в Росії комплекс реформ. Оцінивши складність розподілу сил при дворі (сановники Катерини ІІ, змовники), молодий імператор влітку 1801 р. створив зі своїх друзів так званий “Негласний комітет”. До нього увійшли молоді освічені аристократи: П. Строганов, А. Чарторийський, В. Кочубей, М. Новосильцев. Всі вони щиро вірили у безповоротність змін, що відбувались у Європі, і бажали цього ж для Росії. Вони стали опорою для Олександра І у реформуванні адміністративного апарату в перші роки правління (міністерська реформа, сенатська реформа, перетворення у галузі освіти, вироблення підходів до розв'язання селянського питання). Наслідком міністерської реформі 1802 р. була заміна петровських колегій на 8 міністерств, що мали чіткі функції. “Указ про права Сенату” надавав цьому органові вищу адміністративну, контролюючу та судову владу. Помітні зміни мали місце у розвитку освіти. Згідно з указом 1803 р. почали діяти чотири ланки освіти: парафіяльні училища (однокласні), повітові училища (двокласні), гімназії і університети. Були засновані нові університети: Віленський, Дерптський, Казанський, Харківський університети та Петербурзький педагогічний інститут, який у 1819 р. також стає університетом. Відкривалися ліцеї: Демидовський юридичний (Ярославль, 1803 р.), Царсько-Сільський (1811 р.), Рішельєвський (Одеса, 1817 р.), Ніжинський (1820 р.). Указ 1801 р. (автор задуму М.С. Мордвинов) зруйнував дворянську монополію на володіння землею. Указ 1803 р. (автор задуму С.П. Румянцев) дозволив поміщикам відпускати кріпаків на волю за викуп, що започаткувало появу нового стану – вільних хліборобів. Однак багато задумів Олександра І та його “молодих друзів” не було доведено до логічного кінця, проведені перетворення носили половинчатий характер. У 1803 р. діяльність Негласного комітету практично припинилася.

Особливу увагу студентам необхідно звернути на діяльність М. М. Сперанського (1772-1839 рр.). За дорученням Олександра I цей видатний адміністратор приступив до підготовки проекту державних реформ. Восени 1809 р. ним був підготовлений і поданий на розгляд імператору проект під назвою “Вступ до укладення державних законів”, в якому були сформульовані засади для встановлення конституційного правління в Росії. Проект передбачав реалізацію принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Студентам необхідно уяснити механізм реалізації такого розподілу, роль імператора в новій системі влади, що обговорювалася. “Вступ” було написано за завданням Олександра I, але, на думку більшості дослідників, М. Сперанський в своїх планах зайшов значно далі, ніж передбачав імператор. М. Сперанським був підготовлений також проект реформи фінансів, проведення якої на деякий час стабілізувало фінансову систему Росії. Реформаторська діяльність М. Сперанського викликала незадоволення значної частини дворянства, внаслідок інтриг і доносів у березні 1812 р. він був засланий у Нижній Новгород, а пізніше до Пермі. Олександр I пішов на цей крок на догоду дворянської аристократії, яка противилася реформам. Крім дворянства, інших політичних сил, на які міг би спиратися уряд, в Росії в цей період не було.

В останнє десятиріччя правління Олександр I, як і раніше, виношував задуми розв'язання селянського питання. З 1816 по 1819 рік було відмінено кріпацтво в трьох Прибалтійських губерніях: Естляндії, Курляндії і Ліфляндії, розроблялися таємні проекти скасування кріпацтва в усій країні (автори: головний радник імператора О.А. Аракчеєв і міністр фінансів О.Д. Гур’єв). Але більшість поміщиків не бажала втрачати дармову робочу силу, тому ці проекти не були реалізовані. Реальністю для селян в цей період стало не звільнення від кріпосної залежності, а заснування під керівництвом О.А. Аракчеєва військових поселень.

Не відмовився повністю імператор і від мрій про конституцію. Тому сприяла європейська атмосфера постнаполеонівської пори. У травні 1815 р. царським маніфестом було оголошено про дарування освіченому Царству Польському конституції, самоврядування, власної армії і свободи преси. Автономію у квітні 1818 р. було надано Бессарабській області. Більше того, Олександр I доручив М. Новосильцеву підготувати у Варшаві проект загальноросійської конституції, яка була повністю готова через два роки та в цілому схвалена імператором. Проект передбачав федеративний устрій Російської імперії, поділеної, згідно з документом, на 12 держав, на чолі яких стояв намісник, а законодавчу владу повинен був виконувати намісницький сейм. Це суттєво відрізняло даний проект від проекту М. Сперанського. Документ мав два варіанти, що були написані російською і французькою мовами. Навіть був підготовлений маніфест про введення конституції в імперії, але останнього кроку Олександр так і не зробив. Студентам необхідно всебічно проаналізувати основні положення цього документа і спробувати сформулювати своє бачення причин відмови Олександра I від конституційних загальнодержавних перетворень.

При вивченні теми необхідно сконцентрувати увагу на комплексі питань:

1. Проблема реформ в урядовій політиці першої чверті XIX ст. у висвітленні вітчизняних і зарубіжних дослідників.

2. Палацовий переворот 1801 р. Політична програма Олександра I. Діяльність Негласного комітету. Розробка проектів з селянського питання. “Указ про вільних хліборобів” і його реалізація урядом. Реформування адміністративної системи: міністерська реформа, реформа Сенату. Перетворення у сфері системи освіти в Росії.

3. М.М. Сперанський і розробка основ державних перетворень: плани і реальність. Заснування Державної ради. Фінансова реформа М.М. Сперанського. Реакція дворянства на реформаторську діяльність М.М. Сперанського.

4. Основні напрямки діяльності уряду в області внутрішньої політики в 1815-1825 рр. Становище селянства і зростання невдоволення народу після закінчення Вітчизняної війни 1812 р. Діяльність О.А. Аракчеєва. Створення військових поселень.

5. Селянське питання в урядовій політиці: проекти скасування кріпацтва О.А. Аракчеєва і О.Д. Гур’єва. Скасування кріпацтва в Естляндії, Курляндії, Ліфляндії.

6. Урядовий конституціоналізм. Конституція Царства Польського. Самоврядування в бессарабських землях. Розробка М. Новосильцевим проекту російської конституції: головні положення документа і його історична доля.

7. Посилення консервативних тенденцій в останні роки царювання Олександра I.