 |
|
Тема 5. Криза феодально-кріпосницької системи в Росії.
У 30-50-ті рр. у Росії розвивалася гостра криза феодально-кріпосницької системи. Криза кріпацтва була етапом занепаду феодалізму, коли кріпосницькі виробничі відносини стали оковами для розвитку продуктивних сил, коли кріпосницькі форми господарства заходили в глухий кут, а прогрес виробництва здійснювався, передусім, на базі дрібнотоварних і капіталістичних відносин. Цей процес характеризується підривом основ кріпосницького господарства, поступовими змінами і зникненням тих умов, при яких воно могло існувати і розвиватися. Дослідник І.Д. Ковальченко виділив у цьому процесі 2 етапи: 1) кінець XVIII ст. – 1820-ті рр.; 2) 30-50-ті рр. XIX ст. Другий етап був названий дослідниками кризою кріпацтва. Підходи істориків до цієї проблеми були сформульовані в основному в середині – другій половині XX ст., важливе значення в цьому мала Всесоюзна дискусія 1965 р., в процесі якої були розроблені основні положення і проаналізовані прояви кризи кріпацтва в Росії. Поглиблення і уточнення багатьох аспектів кризи мало місце в працях істориків на рубежі XX-XXI ст. (С. І. Сметанін та ін.)
Феодально-кріпосницька система виробництва вимагає певних умов існування: 1) панування натурального господарства; 2) наділення безпосереднього виробника – селянина засобами виробництва, зокрема землею; 3) неекономічна форма примушення; 4) рутинний стан техніки.
Очевидним стало руйнування якісних ознак феодалізму. Росія продовжувала розвиватися, були технічні і економічні досягнення, але відбувалося це всупереч кріпацтву і мало торкалося аграрного сектора економіки. Швидко зростала товарність зернових і навіть технічних культур. Але, якщо в 30-ті рр. вивіз хліба з Росії на 186 % перебільшував північно-американський експорт зернових, то в 40-і рр. вже тільки на 48 %. У сільському господарстві Росії криза виразилася в зниженні виробництва в головних сільськогосподарських районах, де панувала відробіткова рента. В оброчному і державному селі був збережений і навіть підвищений рівень землеробства. Протилежна тенденція полягала у розкладанні натурального господарства, в зародженні і розвитку дрібнотоварних і капіталістичних відносин. В поміщицькому господарстві вона мала прояви у зростанні його товарності, спробах раціоналізації, промисловому підприємництві, використанні найманої праці. Процес перетворення натурального господарства на дрібнотоварне і капіталістичне розпочався також і в селянському господарстві. Масштаби неоднакові: процес швидше проходив в промисловому і промислово-землеробському державному і оброчному селі. Результатом цього стало розшарування селянства, при цьому розшарування промисловців випереджало розшарування землеробів. Проте в оброчному селі тільки починався перехід від натурального до дрібнотоварного виробництва.
Важливим показником занепаду поміщицького господарства є зростання його заборгованості. Серед закладених маєтків більшість складали панщинні. Одночасно йшов процес позбавлення селян засобів виробництва. Земельні наділи селян були зведені до мінімуму. Обезземелення селян здійснювалося в результаті: 1) збільшення панської оранки; 2) переведення селян у дворові; 3) переведення селян на місячину. В деяких випадках оброк виріс у 3,5 рази.
Слабшала і особиста залежність селян. В промислових районах у місто на заробітчанство йшли до 40 % чоловіків і 10 % жінок.
Криза мала місце і в промисловості, де були два типи підприємств: вотчинні і посесійні протистояли вільнонайманим. Криза кріпосницької мануфактури була складовою частиною загальної кризи кріпацтва. В другій третині XIX ст. з'явилося і стало розповсюджуватися фабричне виробництво. У передреформні роки існували всі три стадії, характерні для генезису капіталізму в промисловості: 1) дрібнотоварне виробництво; 2) мануфактура, де капіталістична мануфактура істотно випереджала кріпосницьку за рахунок більш високої продуктивності праці; 3) фабрика – машинне виробництво. Наприклад, за 30-і рр. було придбано машин на суму 6,9 млн. крб., а за 50-і рр. – на суму 84,5 млн. крб. Розповсюдження машин – одна з причин переходу до найманої праці. В країні склалася суперечлива ситуація: перехід до фабрики підривав феодалізм, але промисловий переворот не міг завершитися в умовах кріпацтва.
Криза не означала застою в розвитку виробництва, але сповільнені його темпи істотно ослабляли країну в господарському і військовому плані. До цього часу кріпосницькі форми господарства вичерпали себе, а економічний прогрес здійснювався на засадах нових, товарно-ринкових відносин. Криза феодалізму в широкому значенні має економічну, соціальну і політичну сторони. Країна стояла перед необхідністю модернізації.
Важливою проблемою в роботах дослідників з соціально-економічної історії Росії стала розробка питання про промисловий переворот, його періодизацію. У дослідницькій літературі до цього часу немає єдиної точки зору з питання про початок і завершення промислового перевороту в Росії в XIX ст. Студентам потрібно знати позиції істориків з даної проблеми, аргументацію їх наукових гіпотез (М.М. Дружинін, С.Г. Струмілін, В.К. Яцунський, П.Г. Риндзюнський, А.М. Соловйова).
Спираючись на історіографію проблеми кризи кріпацтва, студенти можуть глибше розібратися в об'єктивних і суб'єктивних передумовах скасування кріпацтва в Росії. У 90-ті роки ХХ ст. – на початку ХХІ ст. дослідники частіше дотримуються цивілізаційного підходу (Л.І. Семенникова, А.М. Медушевський, С.В. Кулєшов) і розглядають ситуацію, що склалася на межі 50-60-х рр. ХІХ ст., як необхідну модернізацію за умов “догоняючого” розвитку Росії у порівнянні з Великою Британією і Францією.
Студентам необхідно зосередити увагу на вивченні вузлових питань теми:
1. Проблема кризи феодально-кріпосницької системи в працях істориків.
2. Основні прояви кризи кріпацтва в сільському господарстві і промисловості Росії.
3. Початок промислового перевороту в Росії: історіографія проблеми.
4. Особливості цивілізаційного підходу у розгляді епохи скасування кріпацтва.