Главная | Обратная связь

Урядова реакція 80 - 90-х рр. ХІХ ст.

Олександр III, як і його політичне оточення, вважав, що вбивство його батька стало наслідком ліберальних реформ, тому бачив своє завдання у прийнятті поліцейських мер, спрямованих на подолання революційної смути, що виникла наприкінці попереднього царювання. Ідеологами нового внутрішньополітичного курсу, що був впроваджений урядом після вбивства Олександра ІІ, були обер-прокурор Синоду Победоносцев К.П. та видавець «Московських відомостей» Катков М.Н. У листі від 6 березня 1881 р. Победоносцев К.П.писав імператорові, що про нову політику необхідно заявити негайно й рішуче.

Олександр III 8 березня 1881 р. провів засідання міністрів, а 30 квітня 1881 р. підписав «Манифест про непорушність самодержавства», який затвердив відхід від ліберального курсу. Після видання Маніфесту ліберально настроєні міністри й сановники (М.Лорис-Меликов, Д.Милютин, великий князь Констянтин Миколайович) змушені були подати у відставку. Один з головних ідеологів нового курсу уряду, М.Н.Катков, закликав брати приклад із англійців, що навчилися проводити реформи без революцій, і виступив із програмою контрреформ – заходів, спрямованих на обмеження й перегляд реформ 70-х років 19 ст.З іншого боку, «контрреформи» були продовженням поліцейських заходів, що вже були впроваджені протягом 1878-1880 р.р. Законодавчою базою нового курсу стало «Розпорядження про заходи щодо збереження державного порядку й громадського спокою…»від14 серпня 1881 р., що надавало право політичній поліції в 10 губерніях Російської імперії діяти відповідно до ситуації, не підпорядковуючись адміністрації й судам, без суду висилати небажаних осіб, закривати навчальні заклади, органи друку й торгівельно-промислові підприємства. Фактично в Росії встановлювався надзвичайний стан, що проіснував, незважаючи на тимчасовий характер цього закону, до 1917 року. З цього часу ліберальні реформи в політичній області вже не ставилися на чергу – аж до царського манифесту 17.10.1905 р.

У новому положении про земства 1890 р. було посилено станово-дворянське представництво, ліквідовані зачатки селянського й міського самоврядування, впроваджені земською й міською реформами 1860-х рр. У 1889 р. для посилення нагляду за селянами були встановлені посади земських начальників із широкими повноваженнями. Вони призначалися з місцевих дворян-землевласників. Виборчого права не мали прикажчики й дрібні торговці, інші незаможні прошарки населення.

Міське положення 1892 р. замінило систему трьохкласних виборів виборами по територіальних виборчих дільницях, обмежило кількість голосних, підсилило залежність міського самоврядування від адміністрації, податковий ценз був заменений на майновий.

У ІІ половині 1880-х років були встановлені обмеження в діяльності суду присяжних, у містах уведені міські суди, у яких судді призначалися урядом. Закон 1885 р. похитнув принцип незмінюваності суддів, закон 1887 р. обмежив судову гласність, закон 1889 р. звузив коло дій суду присяжних.

У сфері народної освіти відбулася нова університетська реформа (статут 1884 р.): фактично знищено університетське самоврядування, скорочені права Вчених рад, посилений контроль з боку попечителя округа, у два рази повишений тариф на навчання, зменшені пільги для відбування військової повинності, військові гімназій перетворені на кадетські корпуси. У 1887 р. був випущений сумно звісний циркуляр «о кухаркиных детях», що обмежував навчання дітей з нижчих прошарків суспільства. Початкові школи передавалися під контроль церковному відомству - Святішому Синодові. Відновлено цензуру в пресі, аж до цензурних репресій, у 1882-84 рр. було закрито багато видань.

Початок 1880-х років ознаменувався, втім, важливими позитивними заходами, що були покликані усунути недоліки попереднього царювання й полегшити стан народних мас. Перш за все, необхідно вказати на спроби полегшити стан селян:зниження викупних платежів, узаконювання обов'язковості викупу селянських наділів, заснування селянського поземельного банка для видачі позичок селянам на покупку земель ( 1881-84 рр.), скасування подушної податі (1886 р.), закони про переселення (1889 р.), про селянські наділи (1894 р.) Уперше з'являються укази щодо захиступраці: обмеження фабричної праці малолітніх (1882 р.) і нічної праці підлітків і жінок (1885 р.), укази про врегулювання фабричної праці (1886 р., 1897 р.)

Однак, незважаючи на деякі заходи, не були усунуті негативні наслідки селянської реформи 1861 р. (наприклад, поміщицькі відрізки, необґрунтовано високі викупні платежі). А нові кроки уряду, зокрема, позички Селянського банку, не були ефективними й не могли сприяти поліпшенню стану незаможних селян. Зберігалася дискримінація в оподатковуванні селянських земель: земські податки й збори для селян з десятини землі були в 2-4 рази вище, ніж для поміщиків. З урахуванням викупних платежів, селянам з десятини землі доводилося платити в 7-8 разів більше податків на користь держави, чим з десятини поміщицької землі. Падіння рівня народного добробуту виразилося як у невпинному збільшенні недоїмок, так і в жахаючих нещастях населення в роки неврожаю. Особливо значним був голодомор 1891-1892 рр., який сучасники пойменували «всеросійським руйнуванням». Разом із тим, економічне становище фабричних робітників у царювання Олександра ІІІ декілька покращилося.

Поряд із цими заходами можливо побачити урядові кроки, що були спрямовані на зміцнення поліцейського режиму в країні й станових привілей дворянства: у 1882-84 рр. були видані нові, обмежувальні правила друку, користання бібліотеками й кабінетами для читання, закон про дворянське майно, організація довгострокового кредиту для дворян-землевласників, у вигляді заснування Дворянського земельного банку (1885 р.).

Стали суворіше виконуватися закони імперії про євреїв. У 1882 р. уряд прийняв «Тимчасові правила про євреїв», відповідно до яких, євреї, крім окремих осіб, виселялися до смуги осідлості була встановлена відсоткова норма для євреїв у середніх, а потім і вищих навчальних закладах. На національних окраїнах активно проводилася політика русифікації. У 1880-х роках було встановлено обов’язкове навчання російською мовою в польських вузах (у школах ще раніше). У Польщі, Фінляндії, Прибалтиці, на Україні російська мова, як обов’язкова, була уведена в установах, на залізницях і т.д.

Завдяки конвертуванню державних позик зі зниженням виплачуваного по них відсотка, введенню державної монополії на торгівлю спиртними напоями вдалося значно поліпшити стан державних фінансів. Істотно знизилася частка державного бюджету, що витрачається на обслуговування державного боргу, сповільнилося й подальше збільшення самого боргу. Стабілізація державних фінансів дозволила почати підготовку до введення золотого карбованця, що було здійснено міністром фінансів С.Ю.Вітте вже після смерті Олександра III.

Істотні зміни відбулися в сфері оподатковування: була скасована подушна подать, мало місце підвищення непрямого оподаткування. Одним з головних джерел державних надходжень були непрямі податки. Однак фінансові успіхи цього періоду не спиралися на відповідний підйом економічного добробуту маси населення.

У сфері конфесійної політики, де був посилений вплив обер-прокурора К. Победоносцева, можливо відзначити, прагнення до посилення православної релігійності в суспільстві.

Загальний підсумок «нового курсу» у суспільно-політичній сфері був не значним, але у цілому відбулося зменшення виступів протесту, що були характерними для царювання Олександра II. Історик М.М.Покровський у зв’язку з цим вказував на «безсумнівний занепад революційного робочого руху в середині 80-х років», що, на його думку, з'явилося результатом заходів уряду Олександра III. Пішла на спад і терористична активність: був один удалий замах народовольців у 1882 р. на одеського прокурора В. Стрельникова, і один невдалий замах у 1884 р. на Олександра III. Після цього терористичних актів у країні не було аж до початку XX століття.

Під час вивчення теми рекомендовано звернути увагу на такі питання:

1. Загострення соціальних та політичних протиріч наприкінці 1870-х рр. Прихід до влади та особливості правління Олександра ІІІ.

2. Криза урядової політики. „Маніфест ” та „Положення” 1881 р. Контрреформи 1882 - 1893 рр.

3. Політика уряду в галузі культури і освіти, особливості національно-колоніальної політики царизму.

4. Прихід до влади Миколи ІІ – останнього російського імператора.