Главная | Обратная связь

Тема 17. Соціально-економічний розвиток Росії на початку ХХ ст.

Територія Російської держави на початку ХХ ст. становила 22,2 млн км² і по розміру вона посідала друге місце у світі, після Британської імперії. Населення у 1913 р. нараховувало близько 166 млн. чоловік різних національностей і віросповідань, до того ж було дуже нерівномірно розподілене по всій території держави. Управляти величезною країною з погано налагодженою інфраструктурою, що характеризувалася етнічною, конфесіональною, соціальною й політичною строкатістю, було вкрай складно.

В результаті економічного розвитку в післяреформений період, особливо у зв'язку із промисловим підйомом 90-х років ХІХ століття, в Росії остаточно склалася своя система капіталізму, що має істотні відмінності від передових європейських країн. Разом з тим, Росія з відсталої аграрної країни перетворилася в аграрно-індустріальну й за обсягом промислової продукції увійшла до п'ятірки найбільших держав, зайнявши почесне місце після Англії, Франції, США, Німеччини. На межі ХІХ – ХХ ст. капіталізм вступив в монополістичну стадію розвитку (імперіализм). Поступово формувались промислові об'єднання (монополії), промислово-фінансові групи з метою регулювання рівня виробництва, цінової політики, обсягу продаж, розподілу світу на сфери впливу. Цей світовій процес був характерен і для Росії, але мав серйозні особливості, що були обумовлені такими факторами: Росія значно пізніше розвинутих європейських держав перейшла до капиталізму, в економічно-географічному сенсі це була необмежена країна з дуже різними природними умовами та рівнем господарського освоєння, у соціально-політичному плані збереглося самодержавство, помісне землеволодіння, станові обмеження, відсутність політичних прав у більшості населення країни.

Головна особливість соціально-економічного розвитку полягала у тому, що сучасна капіталистична промисловість та фінансово-банківська система існували поряд з відсталим аграрним сектором, недостатнім рівнем соціально-політичної активності буржуазії, що призвело до формування державно-монополістичного капиталізму. Перш за все, це знайшло вираз у законодавчому регулюванні та попечительній політиці держави щодо монополій, фінансової підтримці, розміщенні значних державних замовлень тощо. Своєрідність полягала у тому, що держава у внутрішній та зовнішній політиці захищала інтереси як поміщиків, так і монополістів.Характерними рисами були значне перебільшенняімпорту над експортом, ввіз іноземного капіталу, що інвестувався у розвиток здобуваючої та важкої промисловості.

Світова криза 1900-03 років у Росії фактично продовжувалася до 1909 р. (частково це було пов’язане із наслідками російсько-японської війни 1904-05 років та революційних подій 1905-07 рр.). Вона проявилася у падінні цін на основну продукцію, скороченні виробництва, масовом звільненні робітників та раззоренні підприємств. Водночас це призвело до посилення процесу монополізації, тобто економічного об`єднання підприємств для сумісного контролю за умовами збуту, цінової політики, умовами найму робітників. Найбілльш поширеними формами таких об`єднань в Росії були картель та синдикат, що почали виникати ще наприкінці ХІХ ст. Найбільш великими були «Продвагон», «Продамет», «Продвугілля», «Нобель-Мазут» тощо. На початку другого десятиріччя ХХ ст. формуються концерни та промислово-фінансові групи на базі іноземного капіталу і за участю російських банків. Наприклад, до групи Російсько-Азіатського банку входили Путиловський завод, Бакінський нафтовий концерн, тютюновий та інші трести. К 1913 р. в окремих галузях мало місце збільшення виробництва до 5-13 разів. За темпами зросту промисловості Росія попередила інші країни, занявши 2 місце з добитку нафти, 4 з машинобудивництва, 5 з добитку вугілля тазалізної руди. Але у виробництві товарів на душу населення Росія відставала в 5-10 разів.

Значно відставав у розвитку аграрний сектор, що характеризувався малоземеллям селян, агротехнічними проблемами, збереженням общини. 20% поміщічих маєтків зберегли напівкріпацкі методи господарювання, але з`явилася і нова форма землеволодіння, що призвела до появи буржуазних династій, серед яких були Морозови, Рябушинські. У цілому селянство виробляло 53% сільськогосподарської проукції, але товарний характер виробництва мали тільки 15% селянських господарств. Темпи розвитку прискорилися після проведення аграрної реформи 1906-10 рр. С 1900 по 1913 рік загальний обсяг сільськогосподарського виробництва збільшився у 3 рази.

Фінансова система Росії складалася як з державного, так і приватного секторів. Головне місце належало Державному банку, крім того функціонували Дворянський та Селянський земельні державні банки. 47% усіх активів об`єднали приватні акціонерні банки: Російсько-Азіатський, Петербурзький міжнародний, Російський для зовнішньої торгівлі, Азовсько-Донський тощо. Не дивлячись на капіталістичний розвиток транспортна система Росії не зазнала суттєвих змін. Головну роль відігравав залізничний транспорт, але залізниці були розташовані нерівномірно. Значним кроком уперед була побудова у 80-х роках ХІХ ст. залізниці у Середній Азії від Красноводська до Самарканду та Сибірської магістралі від Челябінська до Владивостоку у 1891-1905 рр. Важливу роль мали водні шляхи сполучення, але свій морський торгівельний флот був незначним, більшість грузів перевозилася іноземними судами. Недостатньо були розвинуті шосейні шляхи. Економічна політика уряду мала протекціоністський характер щодо дворянства та буржуазії, держава грала особливу роль не тільки у політичному житті, але і у соціально-економічному.

Під час вивчення теми рекомендовано звернути увагу на такі питання:

1. Загальна характеристика території, населення Росії.

2. Еволюція соціально-політичних відносин на початку ХХ ст., особливості російського варіанту монополістичного капіталізму.

3. Економічна криза 1900-03 рр. Розвиток промисловості на початку ХХ ст.

4. Аграрне питання та проблеми розвитку сільського господарства.