Здавалка
Главная | Обратная связь

Початок російського парламентаризму. І-ІІ Державна дума.



Перша російська революція відбулася в 1905-1907 роках і була наслідком загальнонаціональної кризи, яка мала глибокий і гострий характер. У політичному плані можна відзначити, що Росія в цей час була практично єдиною державою в Європі, у якій були відсутні парламент, легальні політичні партії, цивільні права й свободи. Важливе значення мало невирішене аграрне питання: панування поміщицького землеволодіння, малоземельне селянство, збереження викупних платежів і громади. Економічна криза 1900-03 років, що перейшла у затяжну економічну депресію, поразка в російсько-японській війні 1904-05 рр. ще більш загострили політичну ситуацію.

Основними завданнями першої російської революції були: повалення самодержавства й установлення демократичної республіки; ліквідація станової нерівноправності; уведення свободи слова, печаті, зборів, партій і об'єднань; скасування поміщицького землеволодіння й наділення селян землею; скорочення тривалості робочого дня до 8 годин, визнання прав робітників на страйки й створення професійних спілок; розв'язання національного питання шляхом установлення рівності всіх народів Росії. З цього переліку видно, що в їхньому розв'язанні були зацікавлені різні верстви населення, представники різних соціальних груп і політичних інтересів. У революції брали участь представники середньої й дрібної буржуазій, інтелігенції, робітники, селяни, матроси, солдати, службовці.

Перша російська революція тривала 2,5 роки: з 9 січня 1905 р. по 3 червня 1907 р. Традиційно виділяють 3 етапи.

1. З 9 січня 1905 р. до кінця вересня 1905 р.: початок та розвиток революції.

2. Жовтень – грудень 1905 р.: вищий підйом революції, загальний політичний страйк і збройні повстання.

3. Січень 1906 р. – 3 червня 1907 р. – спад і відступ революції, перехід до парламентських форм боротьби.

Прологом першої російської революції стали політичні страйки в Петербурзі, Москві та інших великих містах Російської імперії. Початком революції прийнято вважати 9 січня 1905 року, розстріл мирної демонстрації в Петербурзі, який увійшов в історію под назвою «Кривава неділя». До кінця 1905 року революція розвивалася по висхідній, втягуючи в боротьбу нові сили й регіони. Основними подіями І етапу революції стали: весняно-літні виступи робітників під політичнимі гаслами; створення у Іваново-Вознесенську Ради робочих депутатів; повстання матросів на броненосці «Князь Потьомкін-Таврійський»; з'їзди земських представників і Всеросійський селянський з'їзд, що виступили з вимогою конституційних реформ; указ Миколи ІІ від 6 серпня 1905 р. про створення Державної Думи. Перший період не приніс рішучих змін у політичній системі або становищі працюючого населення, але проте, під тиском революційного напору уряд був змушений піти на першу поступку й обіцяв скликати Державну Думу. Цю Думу реально не було створено тому, що в період підйому революції спроба створити законодорадчий орган на основі обмежувального виборчого права не мала успіху. За ім'ям міністра внутрішніх справ ця Дума, що не відбулася, отримала назву «Булигінська». Революція продовжувала наростати.

Вищий підйом російської революції припадає на жовтень-грудень 1905 року й характеризується збройними виступами у великих промислових центрах, поступками уряду, створенням нових політичних партій і остаточним розмежуванням політичних інтересів. Основними подіями другого етапу революції були: Всеросійський Жовтневий політичний страйк; Маніфест 17 жовтня «Про вдосконалення державного порядку»; реформування вищої виконавчої влади на засаді царського указу «Про заходи щодо зміцнення єдності в діяльності міністерств і головних управлінь»; створення в жовтні-листопаді 1905 р. нових партій, які активно діяли в складі Державних Дум; бунти селян, що прискорили розробку Столипінської аграрної реформи та призвели до скасування викупних платежів; виступи в армії й на флоті (повстання в жовтні-листопаді 1905 року у Кронштадті та Севастополі); утворення Рад робочих депутатів у Москві й Петербурзі; грудневе збройне повстання в Москві; указ 11 грудня 1905 року «Про зміну положення про обрання до Державної думи» і оголошене про підготовку виборів.

Ліберали, налякані розмахом революційного руху, відхитнулися від революції після публікації Маніфесту 17 жовтня. Вони вітали його й перейшли до політичних заходів, відмовившись від відкритих форм боротьби. Саме в цей період були створені основні буржуазні партії.

Другий етап революції закінчився наприкінці 1905 року послабленням сил революційного табору після жорстокого придушення збройних виступів, спадом революційного накалу й активізацією діяльності урядових закладів і лідерів буржуазних партій, які перейшли до співробітництва із владою.

Третій етап революції почався із січня 1906 року, характеризувався спадом відкритої політичної боротьби й проведеним деяких урядових перетворень. Він був найбільш спокійним і тривав до 3 червня 1907 року.

Основними подіями третього етапу революції стали: «ар'єргардні бої пролетаріату; перетворення Держради у верхню палату парламенту 20 лютого 1906 р.; вибори і діяльність (протягом 72 днів, починаючи з 27 квітня 1906 р.) 1 Державної думи; видання 26 квітня 1906 р. «Основних законів Російської імперії», що визначали повноваження Держради й Держдуми; селянські заворушення у червні 1906 р.; повстання моряків Кронштадту, Свеаборгу, Ревеля в липні 1906 р.; замах на П.А.Столипіна 12 серпня 1906 р.; підготовка й початок проведення Столипінської аграрної реформи; 20 лютого–2 червня 1907 р. – діяльність ІІ Державної Думи; розпуск ІІ Державної Думи й введення в дію нового виборчого закону 3 червня 1907 р. – третьочервневий державний переворот, завершення першої російської революції. Можна відзначити, що на цьому етапі революційної боротьби центр ваги перемістився на виборчі дільниці й у Державну Думу. Уряд разраховував сформувати такий склад Думи, який буде співпрацювати з ним і допоможе згорнути революцію. Однак обидві Державні Думи виявилися не підлеглими самодержавному уряду, серед їхніх депутатів виявилося багато представників лівих сил, при цьому друга Дума виявилася ще більш радикальною, ніж перша.

Перша російська революція закінчилася поразкою, не розв'язавши основних завдань, але стала першою спробою сил, першим політичним досвідом, без якого були б неможливі подальші революційні процеси. Головний результат полягав у тому, що верховна влада була змушена піти на поступки, на зміну соціально-політичної системи Росії. У ній склалися нові державні установи, що свідчили про початок парламентаризму; введені елементарні демократичні свободи, послаблена цензура, були дозволені профспілки й легальні політичні партії, скасовані викупні платежі, стабілізоване внутрішнє становище в країні. Однак, головні завдання не були вирішені, що заклало фундамент для нової революції.

Початок російського парламентаризму. І-ІІ Державна Дума.Початок російського парламентаризму припадає на спадну стадію першої російської революції 1905-07 рр. і пов'язаний зі створенням та початком функціонування Державної Думи. Державна Дума в Росії – представницька, законодавча установа з обмеженими правами, що існувала в 1906-17 рр. Було чотири її скликання або, як прийнято говорити, чотири Державні Думи. Діяльність Думи першого й другого скликань припадає на роки революції, третього й четвертого скликань – на міжреволюційний період, вони були важливішою складовою третьочервневої політичної системи. Вибори до скдаду Державної Думи були нерівними, обмежувальними. Так, згідно із діючим в 1906 р. виборчим законом, (1 і 2 Думи) 1 голос поміщика дорівнювався трьом голосам буржуазії, 15 голосам селян, 25 голосам робітників. Віковий ценз становив 25 років, крім того був високий майновий ценз. Для селян вибори були 4-ступінчастими, для робітників – триступінчастими, для дворян і буржуазії – двоступінчастими. Жінки, солдати, та ті, що вчаться, у виборах взагалі участі не брали.

Хронологія підготовки й створення Думи виглядає таким чином:Лютий 1905 р. – цар заявляє про готовність співпрацювати із народом і видає рескрипт про підготовку проекту Думи. Травень 1905 р. – «булигінська» комісія розробила проект Державної Думи, котрий обговорювався в червні 1905 р. У серпні 1905 р. цар затверджує положення про Державну Думу, положення про вибори по куріях. Надалі наростання революційних подій восени 1905 р. і бойкот з боку лівих сил зірвали вибори до Думи (так звана «Булигінська дума»). 17 жовтня 1905 р. – Маніфест Миколи ІІ “Про вдосконалення державного порядку”; 11 грудня 1905 р. – закон про вибори до Державної Думи; Маніфест 20 лютого 1906 р. оголосив Державну Раду, що існувала в Росії з 1810 р., верхньою законодавчою палатою, яка має право на “вето”. Імператор зберіг усю повноту влади в державі. У квітні 1906 р. (до початку роботи І-ї Державної Думи) були опубліковані «Основні закони Російської імперії».

І Державна дума Росії проіснувала 72 дні: 27.04.–8.07.1906 рр. Відбулася всього одна сесія. Головою першої Думи був професор Муромцев С.А. (кадет). Усього в Думі було 478 депутатів. Більшість належала кадетам – 34% усіх депутатів, 23 % - трудовики, 14 % - октябристи. Чорносотенці місць не одержали, РСДРП вибори бойкотирувала, її депутати непартийним шляхом входили до складу фракції трудовиків, потім вони за рішенням IV з'їзду РСДРП виділилися у самостійну фракцію. В такому складі Дума слабко контролювалася урядом. Головним питанням було аграрне, були висунути два проекти: від трудовиків і від кадетів. Трудовики пропонували відчуження поміщицької власності й безоплатну передачу її селянам. Поміщикам залишати землю за трудовію нормою. Кадети виступали за збереження поміщицького землеволодіння, селяни мали викуповувати землю за рахунок державного фонду. Обидва проекти були відхилені. Подальший розвиток революції приводить до того, що 9.07.1906 року уряд опублікував Маніфест про розпуск Думи, звинувативши її в розпалюванні заворушень. У період діяльності першої Думи на чолі уряду був Столипін П.А.

ІІ Державна Дума існувала з 20.02.1907 р. до 2.06.1907 р. Відбулася усього одна сесія. Головою Думи був обраний кадет Головін Ф.О. Усього депутатів в Думі – 518. Більшість (43%) отримали представники лівих сил (трудовики, есери, соціал-демократи), які сформували блок. Кадети склали 19%, праві (чорносотенці й праве крило октябристів) – 10%, самі октябристи – 15%. За своїм партійно-політичним складом друга Дума виявилася найбільш демократичною, тому що переважало “ліва” більшість і Дума не контролювалася урядом. Центральним питанням, як і раніше було аграрне. З цього питання були представлені проекти трудовиків, кадетів і соціал-демократів. Дума фактично відмовилася співпрацювати з урядом, не підтримала столипінську аграрну реформу, але на 50% скасувала викупні платежі. Діяльність цієї Думи була перервана третьочервневим державним переворотом, суть якого полягала в розгоні Думи, арешті соціал-демократичної фракції, прийнятті нового виборчого закону. Уряд, як і раніше, очолював Столипін П.А., за ініціативою якого й були прийняті тверді реакційні заходи.

Під час підготовки необхідно приділіти увагу основним питанням теми:

1. Початок І російської революції, її етапи, своєрідність.

2. Найвищий етап революції. Маніфест 17 жовтня 1905 р. „Про удосконалення державного ладу”, його історичне значення.

3. І-ІІ Державна Дума: політичний склад, еволюція, діяльність.

4. Аграрне питання в період революції. П.А. Столипін та його реформи.

5. Відступ революції. Третьочервневий державний переворот.

6. Причини поразки та історичне значення першої російської революції.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.