 |
|
Методи вивчення ефективності використання робочого часу на підприємстві (в організації, установі)
Вивчення витрат робочого часу проводиться за допомогоюспостережень: фотографій робочого часу, хронометражу й інших методів.
Фотографія робочого часу - вид спостереження, при якому вимірюють усі без винятку витрати часу, здійснювані виконавцем (виконавцями) за визначений період роботи (наприклад, за зміну або її частину). Вона проводиться головним чином для виявлення втрат робочого часу, установлення причин, що викликають ці втрати, і розробки необхідних організаційно-технічних заходів щодо їхнього усунення.
Застосовується фотографія робочого часу і для розробки нормативів підготовчо-заключного часу, часу обслуговування робочого місця, перерв на відпочинок і особисті потреби, а також визначення оперативного часу на різні роботи в одиничному і дрібносерійному виробництві.
Крім того, фотографія проводиться для встановлення норм обслуговування устаткування і нормативів чисельності робітників, вивчення використання робочого часу передовими робітниками з метою поширення їхнього досвіду, виявлення причин невиконання норм виробітки окремими робітниками.
У залежності від кількості робітників, за якими ведеться спостереження фотографія може бути індивідуальною, груповою (бригадною), масовою.
При індивідуальній фотографії робочого часу вивчається використання часу одним робітником протягом робочого дня або іншого періоду.
Фотографія робочого часу складається з таких етапів: підготування до спостереження, спостереження і вимір витрат робочого часу, опрацювання й аналіз спостережень, розробка і впровадження у виробництво організаційно-технічних заходів.
У період підготування до спостережень вивчається майбутній технологічний процес, організація робочого місця, його обслуговування; технічні характеристики, режими роботи і стан устаткування.
Спостереження і вимір витрат робочого часу ведеться по поточному часі. Всі дії виконавця і перерви в роботі фіксуються строго один по одному в листі спостережень.
При опрацюванні даних фотографії складається зведений баланс робочого часу по категоріях витрат: підготовчо-заключний час, оперативний час і т.д. У процесі аналізу визначаються нераціональні витрати і втрати робочого часу, установлюються їхні причини.
Після аналізу складається проектований баланс робочого часу. При цьому всі нераціональні витрати і втрати робочого часу виключаються і за їхній рахунок збільшується оперативний час. На підставі даних фактичного і проектованого балансів визначається можливий ріст продуктивності праці за рахунок усунення втрат і нераціональних витрат робочого часу.
Потім розробляються заходи щодо усунення втрат робочого часу й удосконалення організації праці, що включаються в план організаційно-технічних заходів з вказівкою терміна їх виконання і виконавців.
Групова фотографія робочого часу проводиться в тих випадках, коли робота виконується групою робітників. Однієї з. основних задач групової фотографії є вивчення існуючого розподілу і кооперації праці, використання робочого часу, ефективності застосування устаткування.
Порядок проведення спостережень при груповій фотографії такий же, як при індивідуальній фотографії робочого часу.
При вивченні використання робочого часу більшого числа робітників (більш 10 чоловік) проводиться масова фотографія робочого часу методом моментних спостережень, при якому фіксуються не абсолютні розміри витрат часу на окремі види робіт, а число моментів їхній виконання. Для досягнення необхідної точності результатів спостережень заздалегідь установлюється по формулах або відповідних таблицях їхній обсяг, тобто число моментів, що необхідно зафіксувати.
Спостереження проводяться шляхом обходу по заздалегідь розробленому маршруті ділянки, де розташовані робітники місця виконавців. У процесі обходу спостерігач фіксує, чим зайнятий робітник у даний момент, шляхом нанесення відміток у листі спостережень.
У процесі опрацювання результатів спостереження підраховується кількість моментів по кожному виду витрат робочого часу, а також їхня сума і визначається їхнє процентне вираження.
Аналіз результатів і розробка заходів щодо усунення виявлених недоліків проводиться так само, як при індивідуальній і груповій фотографіях робочого часу.
У практику нормування праці широко застосовується самофотографія робочого часу. На відміну від фотографії робочого дня при самофотографії враховуються лише втрати робочого часу, пов'язані з організаційно-технічними неполадками, що записуються самим робітником у спеціальний бланк спостереження.
Метою проведення самофотографії є притягнення до удосконалювання організації праці самих робітників. На основі аналізу отриманих даних розробляються заходи щодо усунення недоліків.
Хронометраж - вид спостереження, при якому вивчаються циклічно повторювані елементи оперативної роботи, окремі елементи підготовчо-заключної роботи або роботи з обслуговування робочого місця.
Основне призначення хронометражу: визначення тривалості повторюваних елементів операції (прийомів і рухів) для розрахунку норм або для розробки нормативів часу; виявлення і вивчення передових методів і прийомів праці з метою передачі цих методів роботи широкому колу робітників; перевірка встановлених норм виробітки; виявлення причин невиконання норм окремими робітниками.
У період підготування до проведення хронометражу спостерігач вивчає технологічний процес виконання нормованої операції, аналізує його, розбиває операцію на елементи, вивчає режим роботи устаткування й організацію робочого місця. Всі виявлені недоліки усуваються до початку спостереження.
При виборі виконавця враховується ступінь виконання ним норм, його кваліфікація, відповідність розряду нормованої роботи і робітника.
Перед проведенням хронометражу встановлюється кількість необхідних спостережень. Воно залежить від тривалості елементів операції, типу виробництва і вимог, запропонованих до ступеня точності отриманих даних. Для більшої точності проводиться більше число спостережень.
Хронометраж може бути неперервний, коли виміри тривалості елементів операції проводяться безупинно від початку до кінця операції, і вибірковий, при якому проводяться виміри окремих елементів операції.
При проведенні неперервного хронометражу в хронокарті відмічається час початку хронометражу, а потім фіксується по поточному часі закінчення кожного елемента.
Обробка результатів спостереження починається з визначення тривалості виконання окремих елементів операції. При проведенні неперервного хронометражу вона дорівнює різниці показань поточного часу двох суміжних вимірів. Потім виключаються помилкові (дефектні) виміри, про які зроблені оцінки при спостереженні, і складаються хронометражні ряди тривалості виконання кожного елемента операції у усіх вимірах. Якість результатів спостереження характеризується розміром коливань цифрових значень хроноряду. Коливання залежать від виконуваної роботи, характеру участі в ній робітника, тривалості елементів операції, типу виробництва, кваліфікації спостерігача і використовуваних при вимірі приладів.
Показником оцінки хроноряду є фактичний коефіцієнт сталості, що визначається відношенням максимальної тривалості елемента в даному хроноряді до мінімальної. Фактичний коефіцієнт сталості порівнюється з нормативним. Якщо він менше або дорівнює нормативному, хроноряд рахується сталим, а саме спостереження якісним.
Далі визначається середня тривалість виконання кожного елемента операції.
Аналіз отриманих результатів проводиться з метою перевірки раціональності процесу виконання операцій. При цьому вишукуються можливості скорочення витрат часу шляхом усунення окремих елементів операції, заміни деяких прийомів більш раціональними і менше стомливими, а також перекриття машинним часом окремих елементів ручної роботи.
За допомогою аналізу визначаються склад операції і тривалість виконання окремих її елементів. Після цього встановлюється оперативний час виконання операції або вихідні дані для розробки нормативів на ручні і машинно-ручні роботи.
Аналогічно проводиться вивчення хронометражем витрат часу на окремі елементи підготовчо-заключної роботи і роботи з обслуговування робочого місця.
Вивчення витрат робочого часу дозволяє одержати необхідні дані для удосконалювання організації праці і встановлення норм трудових витрат, виявити резерви росту продуктивності праці і кращого використання устаткування.
Послідовність обробки даних індивідуальної фотографії робочого часу та обробки даних хронометражних спостережень приведено в методичних вказівках до виконання контрольної роботи.
Вивчення витрат робочого часу здійснюється за допомогою хронометражу, фотографії робочого часу та фотохронометражу. Останній метод не часто використовується на підприємствах, тому розглянемо сутність перших двох.
Хронометраж –це метод спостереження і реєстрації елементів операцій, які багатократно повторюються. При його проведенні вивчається лише час виконання операцій, тобто оперативний час.
Хронометраж служить для:
§ аналізу прийомів праці;
§ встановлення нормованої тривалості елементів операцій.
Спостереження ведуться за допомогою секундоміра, кінокамери, починаючи через 1 – 1,5 години після початку зміни та закінчуючи за 1,5 години до її закінчення. Спостереження буває безперервним і вибірковим.
Перед початком вимірювання розробляється хронометражний лист спостережень , на якому операція, що вивчається, розбивається на окремі елементи, за кожним з яких робиться 10 – 20 замірів (табл.**).
Таблиця **
Хронометражний лист спостереження роботи слюсаря Сомова Д.В. (операція обточування)
| № з/п | Елементи операції | Тривалість елементу операції при різних замірах, сек. | Середній час, сек. | ||||
| ... | n-1 | n | |||||
| 1. | |||||||
| ... | |||||||
| Усього оперативного часу |
Результати замірів вивчаються та аналізуються. Всі відхилення від нормального виконання операцій (брак, падіння заготовки тощо) і перерви помічаються спостерігачем як дефектні замірі внизу хронокарти. Знаючи тривалість усіх замірів, хроноряди аналізують за кожним елементом операції і виключають дефектні заміри.
При обробці хронометражних рядів і обчисленні нормальної тривалості елементу операції користуються декількома статистичними параметрами:
1. Попередньо кожен хроноряд перевіряється на стійкість за коефіцієнтом стійкості, який характеризує якість проведених замірів:
де Кcm – коефіцієнт стійкості хроноряду; tmax – максимальний час на виконання елементу операції; tmin– мінімальний час на виконання того ж елементу операції.
Розрахунковий Кcm порівнюють з нормативним значенням цього ж коефіцієнту (Кcm.н.), який приймає різні значення в залежності від типу виробництва і характеру роботи, що виконується.
Якщо Кcm. > Кcm.н., то хроноряд є нестійким. У цьому випадку слід відкинути нетипове одне максимальне або/та мінімальне значення тривалості операції (але не більше двох замірів) і знову перевірити ряд на стійкість. Якщо і тепер хроноряд виявився нестійким, то заміри за даним елементом операції потрібно повторити.
Якщо Кcm. < Кcm.н., то хроноряд вважається стійким і, визначивши середню тривалість операції, можна встановити відповідну норму часу.
2. Середня арифметична хроноряду:
де ti – тривалість елементу операції за і – м заміром в очищеному хроноряді (без дефектних замірів і тих, які були виключені при розрахунку коефіцієнту стійкості);
m – число якісних замірів.
Аналіз результатівхронометражу виконується з метою пошуку можливостей скорочення витрат оперативного часу та зменшення стомленості робітника. Для цього складається фактична карта трудового процесу, в яку заносяться (з хронокарти) елементи трудового процесу і дається їх докладний опис (розміщення та оснащення робочого місця, методи виконання роботи, дії обох рук, їх чергування, бездія тощо). Аналіз карти повинен дати відповідь на питання : де виконувати елементи операції, коли і як.
Фотографія робочого часу – це метод спостереження і реєстрації всіх без виключення витрат робочого часу протягом певного періоду (зміни, її частини або декількох змін).
На відміну від хронометражу цей метод дозволяє вивчити трудовий процес протягом усього робочого дня і виявити втрати і нераціональні витрати внутрішньозмінного фонду робочого часу. Фотографії робочого часу проводяться у відношенні виконавців, устаткування та виробничого процесу (виконавців та устаткування разом). У будь – якому випадку спостереження може здійснюватися двома способами: безперервним і вибірковим.
В процесі проведення фотографії робочого часу виконавця:
§ з’ясовуються причини невиконання норм виробітку;
§ виявляються втрати робочого часу і причини, що їх обумовили;
§ досліджуються синхронність між дільницями і узгодженість в бригадах;
§ визначається інформація для удосконалення організації праці на робочих місцях;
§ збираються вихідні дані для розробки нормативів часу обслуговування робочого місця, підготовчо – заключного часу, часу на відпочинок та власні потреби;
§ вивчається передовий досвід робітників щодо використання часу зміни.
Фотографія робочого часу устаткуванняпередбачає спостереження за його роботою протягом певного періоду, виявлення причин простоїв устаткування.
При проведенні фотографії робочого часу заповнюється спостережний листфотографії робочого часу (табл. **).
Таблиця **
Спостережний лист фотографії робочого часу токаря Мороза А.А.
| № з/п | Поточний час (год. хв.) | Тривалість, хв. | Назва елементу робочого часу (або його індекс) | |
| 1. | Початок зміни | 8.00 | - | - |
| 2. | Отримання завдання | 8.10 | Підготовчо – заключний час | |
| 3. | Установка деталі | 8.20 | Допоміжний час | |
| 4. | Машинний час | 8.50 | Основний час | |
| ... | ... | ... | ... | ... |
| Обідня перерва 30 хв. | ||||
| n | Закінчення зміни | 16.30 | Підготовчо – заключний час | |
| Усього робочого часу |
Обробка даних спостереження включає:
1) розрахунок тривалості по кожному рядку запису (колонка 4) – шляхом вирахування з поточного часу даного рядка поточного часу попереднього рядка;
2) визначення суми тривалості, яка повинна дорівнювати періоду спостереження (наприклад, змінному часу – 480 хв.);
3) проставлення індексів відповідно до класифікації витрат робочого часу (колонка 5);
4) складання зведення однойменних витрат робочого часу (обробної карти), яка показує тривалість й повторення однакових видів робіт або перерв (додаток **);
5) побудову на основі обробної карти фактичного балансу робочого часу (додаток **);
6) розрахунок показників використання робочого часу:
(51)
де 
- коефіцієнт ущільнення робочого дня, %;
- фактичні значення відповідно підготовчо – заключного часу, оперативного часу, часу обслуговування робочого місця і нормативний час на відпочинок і власні потреби;
- час спостереження.
(52)
де 
- коефіцієнт можливого зростання продуктивності праці за рахунок ущільнення робочого дня, %.
, (53)
де 
- коефіцієнт можливого підвищення продуктивності праці за рахунок ущільнення оперативного часу, %;
-нормативне значення оперативного часу.
(54)
де 
- коефіцієнт зайнятості робітника основною (оперативною) роботою, %.
(55)
де 
- коефіцієнт втрат робочого часу з вини виробництва, %;
- перерви в роботі робітника через порушення нормальної течії процесу виробництва і час непродуктивної роботи.
(56)
де 
– коефіцієнт втрат робочого часу з вини виконавця, %;
- перерви в роботі робітника через порушення ним трудової дисципліни;
7) аналіз отриманих даних і розробка організаційно – технічних заходів, спрямованих на поліпшення використання робочого часу шляхом ліквідації втрат і скорочення непродуктивних витрат часу.
Трудові процеси відрізняються один від одного не лише змістом, а й часом тривалості. Нормування пов’язане з вивченням затрат часу і методів роботи. Тому поряд з дослідженням трудових процесів приділяється увага виміру затрат часу на їх виконання, а також визначенню ефективності використання робочого часу працівників та устаткування.
Відомо, що трудовий процес здійснюється людиною з застосуванням машин та обладнання в певних організаційних та санітарно-гігієнічних умовах. Це зумовлює специфічність аналізу трудового процесу, що передує його раціоналізації та нормуванню праці.
Такому аналізу підлягають:
а) якість організації та обслуговування робочого місця – технічного рівня устаткування, планування робочого місця, наявність потрібних інструментів та технологічного оснащення, комплексність та своєчасність обслуговування;
б) робота устаткування – ступінь його використання щодо часу, потужності та технологічних можливостей;
в) умови праці – фізичні зусилля та розумове напруження людини, темп роботи, стан мікроклімату, рівень шуму та вібрації, чистота повітря тощо;
г) діяльність людини – прийоми та методи праці, затрати робочого часу на виконання окремих елементів трудового процесу (операцій, переходів, трудових рухів тощо), фізіологічні зміни в організмі.
Класифікація може здійснюватися стосовно трьох елементів виробничого процесу: працівника, предмета праці та устаткування.
Використовуються різноманітні методи і технічні засоби проведення досліджень та аналізу трудових процесів. Для одиничного виробництва характерне застосування візуальних спостережень з використанням секундомірів, хронометрів, хронографів та інших приладів. У великосерійному та масовому виробництвах, де дуже часта повторюваність трудових прийомів за короткої їх тривалості, застосовується метод кіно- або телезйомки. Графоаналітичні методи дають змогу дослідити план робочого місця, положення робітника, його маршрут руху, робочу позу, кількість, послідовність та характер трудових рухів, затрачуваний час.
Завершується аналіз трудового процесу висновками щодо його якості, недоліків та їх причин, шляхів усунення, можливостей подальшої раціоналізації.
Поряд з дослідженням складових елементів трудового процесу здійснюється детальне вивчення структури затрат робочого часу, яке необхідне для виконання конкретної роботи і є підставою для встановлення норми праці. Для цього здійснюється класифікація робочого часу. Вона передбачає групування окремих видів затрат робочого часу за їх характерними ознаками в межах однієї зміни.
У практиці роботи з нормування праці широко використовуються два підходи до аналізу структури змінного робочого часу (Тзм). Для першого підходу характерний поділ змінного робочого часу на час роботи (здійснення виробничого процесу або функціонування даного елемента виробництва) та час перерв.
За другого підходу змінний робочий час поділяють на нормований та ненормований час.
Нормування праці
З розвитком машинного виробництва виникла необхідність узгодження в часі дій робітників між собою, а також з роботою устаткування. Для виготовлення кожної одиниці продукту об’єктивно необхідним стає визначення точного часу роботи машини.
Відомо, що організація праці на підприємстві – процес, спрямований на оптимальне поєднання робочої сили з засобами виробництва та створення необхідних умов для їхнього ефективного функціонування. Принципово важливим питанням організації праці є забезпечення відповідності трудового доходу кількості та якості праці, що вкладена в загальний результат колективних дій. Така відповідність характеризується як співвідношення між мірою праці та мірою заробітної плати.
Оскільки процес праці відбувається в часі, то універсальною мірою кількості живої праці є робочий час. Проте за міру (норму) праці можна вважати лише таку кількість робочого часу, яка об’єктивно потрібна на виконання конкретної роботи кваліфікованими виконавцями за сприятливих організаційно-технічних умов.
Потреба у визначенні необхідних затрат часу на одиницю роботи або установлення кількості одиниць продукції, яка має бути виготовлена робітником за певний відрізок часу, зумовила виокремлення функції нормування праці як важливої складової організації трудових і виробничих процесів.
Нормування праці – це вид діяльності з організації та управління виробництвом, завданням якої є встановлення необхідних затрат і результатів праці, контролю за мірою праці, а також визначення необхідних співвідношень між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць устаткування.
Мета нормування праці полягає в скороченні витрат на виготовлення продукції (послуг), підвищенні продуктивності і якості, сприянні розширенню виробництва та зростанні доходів працівників на основі впровадження техніко-технологічних нововведень і удосконалення організації виробничих і трудових процесів.
Завдання та зміст нормування праці. Нормування праці безпосередньо пов’язане з проектуванням технології та трудового процесу і являє собою ключовий елемент менеджменту, системи трудових відносин, ланку технологічної підготовки, організації та оперативного управління виробництвом. Пошук найвигіднішої організації праці відбувається за допомогою нормування. Нормування праці вважається складовою технологічної, організаційної підготовки й оперативного управління виробництвом.
Важливим завданням нормування є підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне – у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне – у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначенні правильного чергування робочого навантаження і відпочинку.
У загальному випадку змістом робіт з нормування праці є:
· аналіз виробничого процесу,
· розподіл його на частини,
· вибір оптимального варіанта технології і організації праці,
· проектування режимів роботи устаткування, прийомів і методів праці, систем обслуговування робочих місць, режимів праці та відпочинку,
· розрахунок норм відповідно до особливостей технологічного та трудового процесу, їх упровадження і наступного коригування у міру змін організаційно-технічних умов.
Важливим є те, що в процесі нормування праці встановлюються необхідні затрати, результати та співвідношення. На основі необхідних затрат робочого часу на виконання конкретних робіт (операцій) установлюється норма праці. Це означає, що норми мають відповідати найефективнішим для умов конкретної дільниці варіантам технологічного процесу, організації праці, виробництва та управління.
Іншими словами, норми праці за умови додержання науково обґрунтованих режимів праці і відпочинку мають сприяти найліпшому використанню трудових і матеріальних ресурсів виробничих підрозділів.
При визначенні необхідних затрат часу треба чітко розрізняти об’єкт і предмет нормування праці. Об’єктом нормування може бути трудовий процес у його конкретному і специфічному вияві. Предметом нормування праці є тривалість трудових процесів у часі.
Виходячи з того, що в разі розробки норм праці враховується множина чинників організаційно-технічного та соціально-економічного характеру, то в цілому до об’єктів нормування відносяться умови й охорона праці, затрати та результати праці.
Залежно від соціально-економічних передумов, особливостей технологій, організації виробництва до конкретних об’єктів нормування належать:
· робочий час,
· виробнича операція,
· технологічна структура операції,
· трудовий мікроелемент,
· обсяг роботи,
· зона обслуговування,
· чисельність персоналу.
Робочий час як об’єкт нормування є одним з важливих питань соціально-економічної політики держави. Згідно з Законом Україні про працю за нормальних умов праці норма робочого часу становить 40 годин на тиждень. За наявності шкідливих чинників передбачено відповідне зменшення загальної норми робочого часу. Також скорочено робочий час для окремих категорій громадян: підлітків, інвалідів, матерів, що мають малолітніх дітей, вагітних жінок.
Виробнича (технологічна) операція є результатом поглибленого поділу праці, для виконання якої у певних організаційно-технічних умовах потрібно визначити час. Операція поряд з роллю об’єкта нормування є одиницею планування та обліку виробництва.
Технологічна структура операцій значно впливає на точність визначення норм та трудомісткість нормування. Структурно найскладнішими вважаються основні операції механічної обробки металів.
Отже, норми праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості.
Узгодження трудової діяльності людей неможливо здійснити без попереднього встановлення таких витрат і результатів праці, які відповідали б найбільш ефективним для умов конкретної дільниці варіантам організації праці, виробництва та управління.
Нормування праці– це вид управлінської діяльності, мета якої полягає у встановленні необхідних витрат і результатів праці, а також необхідних співвідношень між чисельністю працівників різних груп та кількістю устаткування.
Нормування праці здійснюється для управління як виробництвом, так й соціальними процесами.
Завдання нормування праці:
1.Створює основу для поділу праці між виконавцями робіт.
2.Служить засобом підвищення продуктивності праці і зниження собівартості продукції.
3.Надає вихідні нормативи для визначення міри праці і відповідної до неї міри оплати, згідно з принципом : “рівна оплата за рівну працю”.
4.Забезпечує порівнянність результатів роботи окремих виконавців і розповсюдження передових прийомів та методів праці.
Робота з нормування праці включає:
§ аналіз виробничого процесу;
§ поділ його на елементи;
§ вибір оптимального варіанту технології, прийомів та методів праці, систем обслуговування робочих місць, режимів праці та відпочинку;
§ розрахунок норм та їх впровадження.
Нормування праці має багатоаспектний характер, що пов’язано з необхідністю одночасного врахування технічних, психофізіологічних, соціальних та економічних факторів.
Технічні фактори повинні враховуватися в тій мірі, в якій вони пов’язані з режимами роботи устаткування і тривалістю технологічного впливу на предмет праці (це параметри технологічного процесу, устаткування, технічні вимоги до якості продукції, системи обслуговування робочих місць тощо).
Врахування психофізіологічних і соціальних факторів обумовлено необхідністю створення умов, при яких трудова діяльність людини стає найбільш продуктивною, зберігається висока працездатність і забезпечується творчий підхід до праці (ступінь стомленості, витрати енергії, різноманіття праці, характер взаємовідносин в колективі ).
Врахування економічних факторівзабезпечує найбільш ефективну організацію виробничого процесу, досягнення його найкращих результатів.
Норми є основою планування та організації виробництва, оплати праці, стимулювання її продуктивності. Вони використовуються практично у всіх планових розрахунках: обґрунтуванні планових строків виготовлення продукції, розрахунках чисельності працівників і кількості устаткування, розміру заробітної плати і т. ін.
Види норм праці
З підвищенням технічного й організаційного рівня виробництва, зростанням його обсягів розширюється склад норм праці, посилюється взаємозв’язок функцій нормування, планування, організації, мотивації та контролю.
Розрізняють нормативи і норми праці.
Нормативи праці характеризують науково обґрунтовані, централізовано розроблені показники витрат праці. Це регламентовані характеристики режимів роботи виробничого устаткування (нормативи роботи устаткування), затрат часу на виконання окремих елементів трудового процесу (нормативи часу), а також нормативи обслуговування, нормативи чисельності, нормативи керованості.
На їхній основі підприємство самостійно розробляє свої норми праці.
Норма праці - це норматив праці, скоректований на місцеві умови. Норми праці можуть бути класифіковані за такими ознаками:
1) за періодом дії - разові, тимчасові, сезонні, тривалі;
2) за сферою поширення - міжгалузеві, галузеві, районні, місцеві;
3) за призначенням - норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, керованості.
Змістова характеристика основних норм праці наведена у табл. 7.6.
Таблиця 7.6