 |
|
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ ЩОДО ХЛІБОБУЛОЧНОЇ ГАЛУЗІ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
План
ВСТУП............................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ ЩОДО ХЛІБОБУЛОЧНОЇ ГАЛУЗІ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА................................5
РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.................................................................................................15
2.1. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА......15
2.2. ВИЗНАЧЕННЯ ВЕЛИЧИНИ РЕЗЕРВІВ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА........................18
2.3. ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО РІШЕННЯ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ РЕКЛАМНОЇ КАМПАНІЇ.......18
2.4. ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІГОСПОДАРСЬКОГО РІШЕННЯ ТА ОЦІНКА ВПЛИВУ ЗАПРОПОНОВАНОГО РІШЕННЯ НА РЕЗУЛЬТАТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА…20
РОЗДІЛ 3. ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАХОДІВ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО РИЗИКУ...........................................................................21
3.1. ОЦІНЮВАННЯ СТУПЕНЯ РИЗИКУ.........................................21
3.2. ОБҐРУНТУВАННЯ ЗНИЖЕННЯ РИЗИКУ ЗА РАХУНОК ВПРОВАДЖЕННЯ РЕКЛАМНОЇ КАМПАНІЇ.................................22
ВИСНОВКИ.................................................................................................23
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................25
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми. Хлібобулочні вироби є важливим продуктом харчування для більшості населення України (а для найбідніших верств –основним). Потреба в них притаманна людям будь-якого соціального статусу і за будь-якого рівня доходів. Останні впливають на розміри споживчого ринку хлібобулочних виробів, на переваги споживачів щодо певних сортів даної продукції. Хлібопекарська галузь покликана забезпечувати споживачів країни цими життєво значущими продуктами харчування в необхідних обсягах, асортименті та якості.
Проте за останнє десятиріччя питома вага виробів промислової випічки у структурі споживання хлібобулочних виробів населенням більшості регіонів України постійно зменшувалась. Відповідно зростали обсяги випічки даної продукції в домашніх умовах, незважаючи на високу трудомісткість цього процесу. Діяльність хлібопекарських підприємств стала низькоефективною, а для багатьох з них навіть збитковою.
Важливими проблемами подальшого розвитку ринку хлібобулочних виробів є суттєве поліпшення забезпечення потреб споживачів у якісному хлібі промислової випічки за прийнятною ціною, одержання на цій основі достатньої маси прибутку підприємствами-товаровиробниками і підвищення ефективності їх діяльності. У сучасних умовах це можливо лише на основі комплексного дослідження регіональних ринків хлібобулочних виробів, прогнозу їх кон’юнктури на перспективу, здійснення виважених дій органів державного управління щодо їх регулювання та розробки відповідних маркетингових стратегій підприємствами хлібопекарської галузі на ринку хлібобулочних виробів.
Значний вклад у розвиток фундаментальних досліджень з формування й ефективного функціонування продовольчих ринків, використання маркетингу як науково-практичного інструменту для розв’язання проблем ринку внесли вітчизняні та зарубіжні вчені: Балабанова Л.В., Бойко В.І Войчак А.В., Гаркавенко А.С., Герасимчук В.Г., Гойчук О.І., Донець Л.І., Дудяк Р.П., Захарчук О.В., Коваленко Ю.С., Коденська М.Ю., Кольс Р., Котлер Ф., Липчук В.В., Месель-Веселяк В.Я., Мостенська Т.Л., Парсяк В.Н., Портер М., Решетнікова І.Л., Рогов Г.К., Саблук П.Т., Худолій Л.М., Шпичак О.М., Шубравська О.В. та інші науковці.
Проте окремі аспекти формування та функціонування ринку хлібобулочних виробів, з притаманними йому регіональними особливостями, досліджені не достатньою мірою, а саме: принципи формування, методичні підходи до дослідження і прогнозування ринку хлібобулочних виробів, підвищення ефективності хлібопекарських підприємств на основі маркетингової діяльності, впровадження прогресивних методів державного регулювання тощо. Цим і зумовлена актуальність дисертаційної роботи.
Зв’язок курсової роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою тематичного плану науково-дослідних робіт відділу ціноутворення і кон’юнктури ринку Національного наукового центру „Інститут аграрної економіки” УААН з теми „Теоретичні та методологічні основи ціноутворення на продукцію АПК, стратегія розвитку та механізми функціонування інфраструктури ринків сільськогосподарської продукції та продовольства в Україні в умовах ринкових відносин".
Мета і задачі дослідження. Метою курсової роботи є розробка теоретико-методичних підходів до прогнозування розвитку ринку хлібобулочних виробів, а також заходів щодо організації діяльності ринкових суб’єктів, спрямованої на розширення цього ринку, забезпечення інтересів споживачів та підвищення ефективності підприємств хлібопекарської галузі.
У відповідності з поставленою метою визначені та вирішені наступні задачі:
уточнити економічну сутність ринку хлібобулочних виробів та його структуру;
обґрунтувати доцільність застосування маркетингу як системно-комплексного підходу при розв’язанні проблем ринку;
розробити методичні підходи до аналізу і прогнозування ринку хлібобулочних виробів;
дослідити особливості й тенденції формування попиту, пропозиції та цінової кон’юнктури на ринку хлібобулочних виробів Київської області;
розробити середньостроковий прогноз кон’юнктури регіонального ринку;
визначити перспективні напрями діяльності суб’єктів ринку хлібобулочних виробів (хлібопекарських підприємств, оптово-посередницьких структур, органів державного управління) та механізми, які сприятимуть його розширенню, поліпшенню асортименту, диференціації цін на хлібобулочні вироби для забезпечення інтересів споживачів і підвищення ефективності підприємств хлібопекарської галузі.
Об’єктом дослідження є ВАТ «Володимир-Волинський-Хлібзавод», що розташований за адресою Волинська область, м. Володимир-Волинськ, вул.. Луцька б2.
Предметом дослідження є сукупність теоретико-методичних підходів та економіко-організаційних заходів щодо формування та функціонування ринку хлібобулочних виробів.
Методика дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертаційної роботи є економічна теорія ринкової економіки; закони та економічні категорії товарного виробництва, що діють на даному етапі економічного розвитку; фундаментальні дослідження українських і зарубіжних вчених щодо проблем формування та функціонування продовольчих ринків, підвищення ефективності функціонування галузей АПК, у тому числі хлібопекарської, щодо розробки комплексу маркетингу для підприємств; а також законодавчо-нормативні акти з питань функціонування зернопродуктового підкомплексу, державні стандарти на хлібобулочну продукцію та ін. Інформаційною базою дослідження слугували матеріали Державного комітету статистики України та Головного управління агропромислового розвитку Київської області, а також дані бухгалтерської і статистичної звітності хлібопекарських підприємств Київського регіону.
У процесі дослідження використано загальнонаукові методи – діалектики (при вивченні еволюційних змін у функціях ринку та маркетингу); абстрактно-логічний (для формулювання понять та економічних категорій ринку хлібобулочних виробів). Застосовувались також спеціальні економічні методи дослідження: метод вертикального та горизонтального аналізу ринку (при визначенні структури ринку хлібобулочних виробів і тенденцій його розвитку); методи системного аналізу (при дослідженні кон’юнктури ринку) та комплексного аналізу (при визначенні методів державного регулювання ринку хлібобулочних виробів і розробки комплексу маркетингу для підприємств хлібопекарської галузі); монографічний метод (при вивченні структури та динаміки собівартості, цін і прибутку основних виробників хлібопекарської продукції); індексний метод (при дослідженні динаміки обсягів виробництва і цін на хлібобулочні вироби у регіоні); метод сегментації (при вивченні факторів формування попиту і пропозиції, для виявлення закономірностей споживання та виробництва хлібобулочних виробів); методи балансів та економіко-математичного моделювання (при прогнозуванні кон’юнктури ринку на перспективу); кореляційно-регресійний (при аналізі та прогнозі ефективності діяльності оптових посередників на ринку хлібобулочних виробів Київської області); оптимізації (при виявленні оптимальних відстаней для товаропросування хліба в регіоні).
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ ЩОДО ХЛІБОБУЛОЧНОЇ ГАЛУЗІ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Вимірювання загальної ефективності (продуктивності) діяльності підприємства методологічно зв’язане перш за все з визначенням кри-терію і формуванням відповідної йому системи показників.
Критерій це головна відрізнювальна ознака і визначальна міра віро-гідності пізнання сутіефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюють кількісну оцінку її рівня. Правильно сформульований крите-рій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як еко-номічної категорії і бути спільним для усіх ланок суспільного виробниц-тва – від підприємства до народного господарства в цілому. Суть пробле-ми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, що на кожну одиницю витрат – трудових, матеріальних, фінансових – досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячі з цього єдиним на-родногосподарським економічним критерієм ефективності виробниц-тва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уре-чевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробниц-тва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уре-чевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народ-ного господарства в цілому). На рівні госпрозрахункового підприємства модефікованою формою единого критерію ефективності (продуктив-ності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обгрунтованої побудови систем цін на вироблювану продук-цію та оплату праці залежно від кінцевих результатів виробництва. Між народногосподарським і госпрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення обсягу чис-тої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на величину одержуваного ним прибутку. Кількісна визначеність і зміст критерію знаходить найбільш повне відображення в конкретних показниках ефек-тивності виробництва.
При формуванні системи показників ефективності виробництва, ви-робничо-господарської і комерційної діяльності підприємства бажано дотримуватись певних принципів. До них можна віднести:
забезпечення взаємозв’язку критерію і системи конкретних показни-ків ефективності виробництв;
відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у виробництві ресурсів;
важливість застосування показників ефективності в управлінні різни-ми ланками виробництва на підприємстві;
виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функціїї у процесі використання наявних резервів зростання ефективності ви-робництва, того чи іншого виду діяльності підприємств.
Системи показників ефективності, що побудована з урахуванням визначених принципів, має включати декілька груп: 1) узагальнюючи по-казники ефективності виробництва (діяльності підприємств); 2) показ-ники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефек-тивності використання виробничих основних і оборотніх фондів; 4) по-казники ефективності використання фінансових коштів (оборотних кош-тів і капітальних вкладень). Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характе-ризують загальну ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів.
Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економічної ефек-тивності виробництва, результатів виробничо-господарської і комерцій-ної діяльності підприємства поряд з наведеними основними слід вико-ристовувати також специфічні показники, що відбивають ступінь вико-ристання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів мінеральних ресурсів тощо.
Конкретні види ефективності можуть відокремлюватись не лише за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) діяльності підпри-ємства, про що уже мовилось вище, але й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруть для розрахунків. Застосовані ре-сурси – це сукупність живої і уречевленої праці, а споживані ресурси являють собою поточні витрати на виробництво продукції. В зв’язку з цим у практиці господарювання варто виділяти також ефективність зас-тосовуваних ресурсів і ефективності споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва, тобто мова йде про так звані ресурсний і витратний підходи до визначення її рівня з застосуванням відповідних типів показників.
Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства можна визначити, користуючись формулою
де Езр – ефективність застосовуваних ресурсів;
Р - госпрозрахункова чиста продукція за зіставленими цінами (обсяг реалізованої у розрахунковому році продукції за вирахуваннями матеріальних витрат, плати за ресурси, проценту за кредит);
П - чисельність працюючих на підприємстві;
Фос - середньорічний обсяг виробничих основних фондів за відновною вартістю;
Фоб - вартість оборотніх фондів підприємств;
Кпвп - коефіцієнт повних витрат праці (визначається відношенням чисельності працюючих у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного національного доходу; використовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці у середньорічну кількість робітників).
Узагальнюючим показником ефективності споживчих ресурсів може слугувати показник витрат на одиницю товарної продукції, що ха-рактеризує рівень поточних витрат на виробництво (собівартості виго-товлення певних виробів). Як відомо, до собівартості продукції спо-живані ресурси включаються у формі оплати праці (персоналу), амортизаційних відрахувань (основні фонди) і вартості матеріальних ресурсів (оборотні фонди).
До найважливіших узагальнюючих показників ефективності вироб-ництва відноситься частка приросту обсягу вироблюваної продукції за рахунок інтенсивних чинників (інтенсифікація виробництва). Це зумов-люється тим, що в сучасних умовах господарювання економічно і соці-ально вигіднішим є не екстенсивний (шляхом збільшення обсягу засто-сованих ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок кращого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.
Частку прироста продукції за рахунок інтенсифікації виробниц-тва можна визначити за формулою
де Уінт - частка приросту обсягу продукції, що зумовлена інтенсифікаці-єю виробництва;
- приріст застосовуваних ресурсів за певний період, %;
- приріст обсягу виробництва продукції за певний період, %;
Умовний приклад визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва наведено у таблиці 2.
У процесі вимірювання ефективності виробництва не слід ігнорувати визначення народногосподарського ефекту використання продукції як практично важливого узагальнюючого показника, оскільки при оцінці усіх видів діяльності підприємства обов’язково треба врахувати ступінь задоволення різноманітних потреб споживачів його виробів. Народно-господарській ефект використання продукції того чи іншого підприєм-ства у сфері її споживання обчислюється у вигляді приросту чистого прибутку (доходу), тобто загального ефекту (збільшення прибутку в наслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат і інвестиційних ресурсів тощо) за вирахуванням вартості придбання продукції виробничо-технічного призначення.
Сферою визначення і постійного контролю повинен бути охоплений також показник загальної рентабельності виробництва, що визначається шляхом розрахунку відношення одержаного прибутку до обсягу застосовуваних виробничих фондів.
Щодо решти системи показників, диференційованої за видами ресурсів і окресленої вище, то вони використовуються у відпо-відності з наперед визначеними метою вимірбвання ефективності і нап-рямками застосування його результатів. Існує бодай дві загальні і посійно діючі мети: 1) виявлення, оцінка і узагальнення відносної ефективності виробничих підрозділів і діяльності функціональних ланок з наступним вишукуванням пріоритетних напрямків мотивізації та реаль-них механізмів впливу на її позитивну динаміку в майбутньому; 2) порівняння ступеня ефективності, досягнутого даним підприємством і його конкурентами на ринку, щоб не допустити зниження престижу і конку-рентноспроможності у сфері бізнесу.
Перш за все необхідно зазначити, що неухильне зростання соціальної ефективності є кінцевою метою сукупної виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємств. З огляду на це економічна ефектив-ність відносно соціальної слід вважати проміжною. Саме рівень еконо-мічної результативності функціонування підприємств слугує матеріа-льною і фінансовою базою розв’язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї можливої обставини треба оцінювати соціальну ефек-тивність. Проте об’єктивна оцінка соціальної ефективності зараз наражу-ється на істотні труднощі, пов’язані з відсутністю науково-обгрунтованої і загально визнаної методики визначення її рівня. Вочевидь, таке явище зу-мовлене не лише браком уваги відповідних галузей науки до роз’язання цієї вкрай актуальної проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Тому за цих умов можна старатися на дещо інту-їтивне і імперичне уявлення про принципові підходи до оцінки соціаль-ної ефективності.
По-перше, треба виходити з того, що соціальна ефективність пови-на визначатись на двох рівнях: локальному (на тому чи іншому підпри-ємстві її що до ступеня задоволення певної сукупності соціальних потреб своїх робітників) та муніципальному і загальнодержавному (ступінь со-ціального захисту людей і рівня забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів та держави в цілому).
По-друге, дуже важливим є визначення абсолютних масштабів і від-носного рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінан-сових коштів, нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної діяльності, застосування нових форм господарювання. До соціальних потреб робітників, які можуть бути задоволені підприєм-ством у певній мірі (залежно від наявних можливостей), зокрема відно-сяться: збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати; оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування підприємств; надання безпо-воротної позички на придбання кооперативного житла і зведення дачних будинків; будівництво і утримання власного житлового фонду, баз відпо-чинку, будинків культури, поліклінік, дитячих дошкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (не шкідливих до здоров’я) умов праці і належної охорони навколишнього природного середо-вища; направлення на навчання до середніх спеціальних і вищих нав-чальних закладів молодих працівників з виплатою стипендій, підготовка необхідних для ринково-комерційних структер підприємства спеціаліс-тів у спеціальних навчальних центрах (інститутах менеджменту, школах бізнесу і підприємництва), стажування керівників і спеціалістів у зарубіжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприєм-ств тощо.
По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба врахувати також ряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формуються, як відомо, під безпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих та інших прибуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійницької діяльності. Основними з таких заходів є: встановлення і регулювання мінімальної заробітної плати по всім ка-тегоріям працюючих на підприємствах і організаціях різних видів та сфер народного господарства; встановлення і виплата пенсій, стипендії, фінансової допомого многодітним сім’ям; індексація заробітної плати і пенсій у відповідності з динамікою роздрібних цін на товари спожи-вання; регулювання продажних цін на певні види товари для населення і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування організацій і підприємств невиробничої сфери; реалізація загальнодержавних соціаль-них програм тощо.
По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати кількісне вимірювання і оцінки ефекту та витрат по усій сукупності заходів, зміст і характер яких дозволяє це зробити, а та-кож якісну характеристику і виявлення впливу на ефективність таких груп заходів, по яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможли-вим. Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здій-снюваних заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним його порівнянням. При чому єдиною методикою розрахунку такого ефекту не існує. Тому в кож-ному окремому випадку слід застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується консультантами попередницько-впроваджувальної організації чи спеціалістами у цій галузі відповідної управлінської структури підприємства (міністерства, комітета, чи іншого державного органа влади). Якісна характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна передбачати більш-менш детальний опис її реального (можливого) впливу на результативність виробництва і життєдіяльність населення (його окремих верств). За інших різних умов результати кількісного вимірювання соціальної ефективності треба до-повнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на цій підставі формулювати загальні висновки щодо її рівня і динаміки.
Одним з напрямків аналізу зовнішнього середовища, як необхідного етапу діагностики його економічної безпеки підприємства повинен бути аналіз галузі. Можна скористатися запропонованою посібниками з маркетингу схемою дослідження середовища безпосереднього впливу, яка включає вивчення споживачів, конкурентів, постачальників, посередників та контактні аудиторії. Також цікавим, на нашу думку, є представлення мікросередовища підприємства в роботі [4]. Користуючись даним підходом дослідження факторів зовнішнього середовища пропонуємо проводити з точки зору їх впливу на окремі етапи процесу відтворення на рівні підприємства.
Пропонуємо розглянути окремі результати аналізу хлібобулочної галузі, проведеного на основі запропонованої схеми. Відповідно аналіз середовища галузі повинен включати декілька блоків:
І. Аналіз ринку продукції галузі. В даному блоці необхідно провести дослідження характеру попиту, пропозиції і ціноутворення на ринку
Крім того, необхідно навести характеристику основних споживачів продукції, провести аналіз конкуренції на ринку, окремо звернути увагу на бар’єри входу на ринок.
Хліб та хлібобулочні вироби входять до споживчого набору товарів (послуг)- представників для розрахунку індексу споживчих цін (у ваговій структурі складає майже 9%). Ринок хліба представляє один із ринків продовольства.
Галузевий попит на продукцію представляє особливий інтерес, оскільки саме він відіграє найважливішу роль на етапі реалізації виробленої продукції підприємством, тобто на етапі повернення авансованої і одержання (бажано) доданої вартості.
За даними органів статистики [7] в Україні у 2006 році налічувалося 1486 підприємств-виробників хліба, що на 209 одиниць менше аналогічного показника 2002 року. За період з 2002 до 2006 року виробництво продукції скоротилося з 2399 до 2305 тис. т.
Перше пояснення базується на тому, що скорочується в цілому споживання хліба населенням країни внаслідок росту доходів та демографічного фактору. В той же час інші фахівці стверджують, що при потенційному обсязі ринку в 4000 тис. т споживання хліба не може сильно скоротитися. Зміни пояснюються тим, що все більше продукції випускається невеликими підприємствами, результати роботи яких не враховуються органами статистики. Підтвердженням останнього аргументу можуть служити така інформація про структуру основних виробників хліба і хлібобулочних виробів в Україні, яку можна представити таким чином [10]:
72% хліба і хлібобулочних виробів виготовляють промислові хлібозаводи, розташовані у містах і районних центрах (близько 400);
6% хліба виготовляють підприємства колишньої системи Укркоопсоюзу. Таких хлібозаводів близько 500. Як правило, ці хлібозаводи мають невелику потужність і обслуговують населення сіл;
1,5% хліба припадає на частку підприємств Укрпродсоюзу;
20% хліба і хлібобулочних виробів випікають приватні, малі пекарні.
Дані про кількість підприємств-виробників хліба та хлібобулочних виробів варто враховувати при аналізі стану конкуренції в галузі. Конкуренція має найбільш серйозний вплив на проходження індивідуальним капіталом стадії реалізації. Вона породжується зіткненням інтересів в сфері обміну товарів і продуктів на ринку. В кінцевому рахунку, інтенсивність конкуренції на галузевому ринку визначає саму можливість здійснення метаморфозу, оскільки за своєю суттю визначає умови доступу до споживача [8].
Таблиця 1.1