Главная | Обратная связь

Порушення вольової (ефекторної) діяльності

Так звана вольова діяльність являє собою третій ступінь пі­знання (перевірка практикою) і виявляється в свідомому вико­нанні тієї чи іншої дії або ж у свідомій її затримці. Цю діяль­ність деякі автори називають ефекторною (В. О. Пляровський).

Ефекторна діяльність включає в себе інстинкти і цілеспрямо­вану, або вольову, діяльність. Більшість авторів сюди ж відно­сить і увагу (внутрішній вольовий акт).

Здавна прийнятий у психології і фізіології термін «Ін­стинкт» — внутрішнє спонукання — дістав чітке фізіологічне ви­значення у вченні І. П. Павлова. Інстинкти є найскладнішими безумовними ланцюговими рефлексами. Ланцюговими вони назйваються тому що кінець однієї рефлекторної дії є подразни­ком для початку наступної. Дуги цих рефлексів замикаються в субкортикальних структурах, причому, згідно з новими даними, в їх реалізації важливу роль відіграє ретикулярна формація стовбура. Однак вони регулюються корою мозку, в якій мають відповідне «представництво».

Інстинкти визначають поведінку тварин і є основою їх жит­тєдіяльності.

Спостерігаючи досить складні форми поведінки тварин (на­приклад, бджіл), роблять висновок «про розумність» інстинк­тивних дій і навіть ототожнюють їх з поведінкою людини. Тим часом інстинктивна діяльність «доцільна» тільки в певних, стро­го обмежених умовах, в яких вона була вироблена багато міль­йонів років тому. При зміні умов, зокрема «екстреній», інстинк­тивні форми поведінки можуть стати не тільки некорисними, а й небезпечними, особливо для людини.

Інстинктивна діяльність є «біологічним фондом» вищої нер­вової діяльності людини, однак у останньої інстинкти здійсню­ються під контролем свідомості, змінені і загальмовані соціальними впливами. Умовні зв'язки вищого порядку, соціальні за змістом, можуть різко гальмувати інстинктивну діяльність. Ра­зом з тим інстинкти можуть не тільки гальмуватися, а й акти­вуватися умовнорефлекторне, «за певних умов місця і часу» (І. П.Павлов).

Тому у людини дуже важко виділити суто інстинктивні ме­ханізми як безумовнорефлекторну жорстку систему, оскільки вони самі видозмінюються й обростають умовнорефлекторними зв'язками з перших днів життя. Внаслідок цього в патології ду­же важко відокремити суто інстинктивні механізми від умовно­рефлекторних.

Класифікація інстинктів людини, прийнята тепер, дуже схе­матична (І. П. Павлов називав її «шкільною»). Умовно розріз­няють два основних інстинкти: самозбереження і продовження роду. Перший містить харчовий і оборонний інстинкти, а дру­гий — статевий, батьківський і деякі інші.

Порушення інстинктів. При психічних захворюван­нях інстинктивне життя може порушуватися в різних напрямах: у бік патологічного посилення, ослаблення або спотворення.

Харчовий інстинкт. Патологічне посилення харчово­го інстинкту — булімія (вовчий голод) — клінічно виявляється в прагненні споживати якомога більше їжі, причому почуття на­сичення не настає.

Булімія спостерігається при органічних ураженнях мозку — енцефалітах з переважно субталамічною локалізацією, опухах головного мозку, прогресивному паралічі, вираженому атеро­склерозі мозкових судин (із синдромом органічного недоумства), а також у олігофренів (ідіотія) і іноді у хворих на шизофренію в дефектних станах. Патологічне посилення апетиту властиве хворим, які перебувають у маніакальному етані, хоч воно не до­сягає ступеня булімії.

Майже в усіх цих випадках фізіологічний механізм посилен­ня харчового інстинкту зв'язаний з гальмуванням кіркових ре­гулюючих впливів або їх повним випадінням і вивільненням під­кіркових виконавчих механізмів. У маніакальних хворих меха­нізм зазначених явищ можна пояснити іррадіацією збудження в корі і підкірці.

Ослаблення харчового інстинкту — анорексія - це відсутність потреби в їжі, відсутність почуття голоду. Цей симптом супроводить депре­сії різного генезу (реактивні, пресенільні, при маніакально-деп­ресивному психозі, при судинних психозах та ін.).

Ослаблення харчового інстинкту не тотожне відмовленню від приймання їжі, оскільки останнє може бути й при збережен­ні почуття голоду. Відмовлення від їжі може бути зумовлене маячними мотивами (хворий думає, що його можуть отруїти, і боїться приймати їжу або вважає себе злочинцем, позбавленим права їсти, жебраком, який не може оплатити їду, і т. д.), а та­кож галюцинаціями, частіше імперативного характеру, коли «го­лоси» забороняють хворому їсти під загрозою розправи з ним або з його близькими. Так, хворий Н., студент сільгоспінституту, відчуваючи дуже сильний голод, не міг їсти, бо голоси по­чинали реготати і кричати: «Дивіться всі, це людоїд, він їсть м'ясо своїх батьків, зараз він обгризатиме їхні кістки». . Патофізіологічна основа зниження харчового інстинкту по­лягає в глибокому гальмуванні і кіркових регулюючих, і суб­кортикальних виконавчих його механізмів.

Спотворення харчового інстинкту проявляється в поїданні хворими неїстівних речовин і навіть власних екскрементів (копрофагія). Воно спостерігається при глибокому недоумстві, по­рушенні свідомості, маяченні і галюцинаціях відповідного змі­сту. Фізіологічне воно зумовлене, очевидно, наявністю ультра-парадоксальної фази у вищих відділах мозку.

Відомі дві форми патології оборонного інстинкту: па­сивно-оборонна (втеча, застигання, уявна смерть) і активно-обо­ронна (боротьба, агресія).

Посилення оборонного інстинкту виявляється в тому, що хво­рі, відчуваючи постійний страх за своє здоров'я, а нерідко й за своє життя, бояться найменшого дотику, відмовляються від будь-яких маніпуляцій, чинять опір їм і тоді порядком «самозахисту» проявляють агресію. Ці явища можуть бути також наслідком слухових галюцинацій (голоси кажуть, що проти хворого готу­ється змова, його мають убити, отруїти, на нього діють радіо­активні випромінювання і т. д.) або маячних переживань (хво­рий переконаний, що його вб'ють, він «розуміє», що дії оточую­чих спрямовані проти нього і загрожують його життю та ін.). Ці явища відмічаються переважно при шизофренії, алкогольних психозах, рідше — при психозах патологічної інволюції, а також при порушенні свідомості (паморочні стани, оглушеність тощо).

Ослаблення оборонного інстинкту характеризується відсутні­стю самозахисних реакцій навіть при наявності загрози благо­получчю хворого або його життю. Хворі залишаються пасивними при наявності будь-якої загрозливої ситуації, агресії, при поже­жах, бомбардуваннях, загрозі потрапити під транспорт, що ру­хається, та ін. (депресивні хворі; особи, хворі на просту форму шизофренії, які перебувають у стані порушеної свідомості).

Спотворення оборонного інстинкту виявляється в тому, що хворі самі заподіюють собі ушкодження різного характеру. Найвираженішим спотворенням інстинкту самозбереження є тенден­ції і спроби самогубства. Виражені тенденції до самогубства ви­являють хворі .на маніакально-депресивний психоз у депресивяій фазі, особи з маячними побудовами (маячення самообвинувачен­ня в депресивній фазі, пресенільна депресія, маячення пересліду­вання та інші схожі види маячення у хворих на шизофренію, а також маячні психози). Прагнення самогубства нерідко спостерігається у хворих з наявністю критичної оцінки свого хво­робливого стану на початку маніфестації шизофренії. Іноді спро­би самогубства імпульсивно, рідше обдумано роблять психопати з мотивів особистого, часто інтимного характеру.

Патофізіологічні механізми порушення інстинкту самозбере­ження схожі з аналогічними механізмами харчового інстинкту.

Інстинкт продовження роду. Статевий інстинкт, незважаючи на те, що він є природженим, проявляється набага­то пізніше, ніж описані вище інстинкти. Йога формування дося­гає повного розвитку тільки на момент початку статевого дозрі­вання, тобто в 13—16 років, з деякими віковими варіантами у різних народів, і в інволюційному віці, поступово слабішаючи, припиняється.

У статевому інстинкті розрізняють «лібідо» — статевий потяг і потенцію — у чоловіків ерекцію статевого органа, яка служить для реалізації статевого акту. Не всі ці компоненти приходять у дію в одному віковому періоді. Ерекція спостерігається й у ді­тей, однак лібідо проявляється лише на момент статевого доз­рівання. У здорових молодих людей лібідо і потенція перебува­ють у взаємній відповідності, що забезпечує нормальне статеве життя.

Реалізація статевого інстинкту має на меті продовження роду і, цілком природно, що за нормальних умов, у соціальне здоровому суспільстві, статеве життя повинне починатися" тоді, коли організм юнака і дівчини не тільки буде достатньо розвинутий фізично, але й обидва вони будуть здатні організувати сім'ю, взяти на себе обов'язки батьків (моральні, матеріальні і т. д.). Інакше відправлення статевого інстинкту втрачає свою природ­ну мету і перетворюється в джерело чуттєвої насолоди, яке фі­зично, а нерідко й духовно виснажує людину, веде до передчас­ного розчарування, пересичення, фізичного і морального «зно­шування».

Посилення статевого інстинкту проявляється в підвищенні лібідо, тобто статевого потягу. Посилення останнього спостері­гається як при збереженні потенції, так і при її зниженні й на­віть відсутності, тобто неможливості здійснити статевий акт.

У психічнохворих патологічне посилення статевого потягу має місце переважно при грубих органічних ураженнях мозку (при прогресивному паралічі, сенільній і атеросклеротичній деменції, опухах лобної локалізації, у олігофренів, у деяких груп психо­патів та ін.).

Підвищений потяг може мати більш чи менш сталий харак­тер або з'являтися епізодично, пароксизмально (при епілепсії, в маніакальній фазі маніакально-депресивного психозу тощо).

Ослаблення або цілковита відсутність статевого потягу від­мічається при депресивних станах, незалежно від їх генезу, у тяжких олігофренів, при деяких формах неврозів, простій фор­мі шизофренії, а також у психічно здорових людей при виснаж­ливих соматичних захворюваннях, фізичній та інтелектуальній перевтомі і т. д.

У чоловіків часом спостерігається при нормальному статево­му потязі імпотенція, тобто неможливість реалізувати статевий акт. Вона різна за своїм генезом, іноді зв'язана з пораненнями та іншими захворюваннями статевих органів, спинного мозку, ендокринних залоз. Але найчастіше імпотенція у молодих людей виникає психогенним шляхом, у зв'язку з різними ситуаційними моментами (страх виявитися неспроможним і мати смішний ви­гляд в очах жінки, наявність несподіваної завади). В ряді ви­падків імпотенція зв'язана з онанізмом.

Статеві ненормальності — це прагнення незвичайних спосо­бів або об'єктів задоволення статевого інстинкту. Вони мають найрізноманітніші форми вияву і можуть зрідка виникати й у психічно здорових людей в особливих умовах, але в переважній більшості випадків спостерігаються у психопатів і нерідко при недоумстві (при органічних захворюваннях мозку, у олігофренів і т. п.). Значна частина їх виникає умовнорефлекторним шляхом (збіг статевого збудження і задоволення з присутністю тієї чи іншої особи, наявністю предмета, якою-небудь дією, явищем, си­туацією і наступне патологічне зміцнення цього умовного реф­лексу) .

Онанізм (самозадоволення) — це переживання статевого за­доволення не при реалізації нормального статевого акту, а з допомогою механічного подразнення статевих органів.

Він спостерігається іноді у дітей (мастурбація), нерідко в досить ранньому віці, позбавлений характеру сексуальних пере­живань і нерідко зв'язаний із шкірним свербінням у ділянці ге­ніталій і ануса (глистяні інвазії, шкірні захворювання та ін.). Часто онанізм починається в періоді дозрівання, особливо у хлоп­чиків, коли у них вже з'являються полюції і виникає інтерес до питань статі. З початком статевого життя онанізм звичайно при­пиняється. Боротьба з ним зводиться до занять фізкультурою, приймання седативних засобів, роз'яснення суті явища, додер­жання певного режиму, максимального обмеження читання тих книжок і перегляду тих кінофільмів, де є моменти, які збуджу­ють сексуальний інтерес.

«Справжній онанізм»— це самозадоволення, до якого вда­ються, незважаючи на наявність умов для нормального статево­го життя. При тривалому існуванні онанізм може спричинитися до серйозних ускладнень, з яких на першому місці стоїть імпо­тенція (повна або часткова), тобто недостатня або короткочас­на ерекція, передчасна ейякуляція.

Гомосексуалізм— це складна ненормальність статевого ін­стинкту, яка полягає в сексуальному потязі до осіб однойменної статі. Вона може виявлятися не тільки в самому лише прагнен­ні статевого життя і його реалізації, але й в цілій гамі любовних переживань — закоханості (квіти, вірші тощо), ревнощах та ін. Відомі різні види гомосексуалізму.

Педерастія — це прояв гомосексуалізму, який полягає в статевому зближенні між чоловіками.

Лесбійська любов (від назви острова Лесбос, де це явище було поширене) — потяг до задоволення статевих потреб жінок з жінками.

Трансвестицизм— різновид гомосексуалізму, при якому один з партнерів однойменної статі переодягається в одяг протилеж­ної статі.

Ці види статевих ненормальностей проявляються іноді у здо­рових людей, переважно в умовах тривалого перебування в од­ностатевих колективах (в'язниця, кораблі далекого плавання і т. д.). Однак іноді вони виникають у осіб з ендокринною недо­статністю, зниженою сексуальною диференційованістю і тоді ма­ють характер «справжнього гомосексуалізму». Гомосексуалізм відмічається звичайно у психопатичних осіб.

Садизм (від імені маркіза де Сад, якому була властива ця ненормальність) — це одержання сексуального задоволення тільки за умови завдання болю, іноді дуже сильного, своєму сек­суальному партнерові (частіше має місце у чоловіків).

Мазохізм (від імені хворого на нього Захера Мазоха) —це одержання сексуального задоволення тільки за умови відчуття різних больових подразнень, заподіяних партнером.

Фетишизм - це настання статевого збудження і задоволення не при реалізації статевого акту, а при доторканні до яких-не-будь частин тіла, одягу або інших предметів. Оскільки фетишизм спостерігається переважно у чоловіків, то він часто виявляється в збиранні ними речей жіночого туалету (шпильок, взуття, пан­чіх тощо).

Ексгібіціонізм — це одержання статевого задоволення шля­хом публічного оголювання і виставляння напоказ своїх стате­вих органів.

«Спостерігачі» — особи, які задовольняють себе споглядан­ням статевих відправлень інших суб'єктів, для чого примушують близьких жінок, а іноді й сторонніх, з допомогою насильства, мати при них зносини з іншими чоловіками або навіть з твари­нами.

Геронтофілія— це статевий потяг і задоволення його з чоло­віками і жінками старечого віку.

Педофілія — це сексуальний потяг до дітей, із спробами здійснити з ними статевий акт. Він є причиною злочинів — «роз­тління малолітніх», а іноді й наступного вбивства їх, особливо дівчаток.

Зоофілія (содомія) — сексуальний потяг до тварин і статеве задоволення в статевому акті з ними.

Некрофілія — це одержання статевого задоволення шляхом зносин з трупами жінок. Некрофілія, або некроманія, нерідко по­єднується із садизмом. Це — дуже небезпечна статева ненор­мальність, бо іноді вона призводить до вбивства.

Загальноприйнятої класифікації статевих ненормальностей немає. В. М. Бехтерев і Є. О. Попов класифікували статеві не­нормальності за механізмом їх виникнення, переважно умовно­рефлекторним.

Статеві ненормальності в нашій країні трапляються рідко, і реалізація їх із залученням інших осіб є кримінальне караною дією, якщо їх чинять не душевнохворі (наприклад, психопати). Рівність чоловіків і жінок, гігієна шлюбу, правильне виховання дітей, здоровий побут, високі моральні і культурні запити наших громадян виключають ці явища. Вони спостерігаються в основ­ному в патології.

Батьківський інстинкт виражений у людей переваж­но у вигляді материнського інстинкту. Він відзначається великою біологічною силою, і на його фізіологічній основі виникає значна кількість умовних, вихованих у соціальному середовищі, зв'яз­ків. Тому він виявляється не тільки в годуванні і «фізичній лю­бові» до дитини, а й у вихованні останньої, у виробленні в неї умовних соціальних зв'язків і гальм. Іноді ж він має «надмірно» біологічний характер («сліпа» любов до дитини), а часом може так превалювати над усіма іншими почуттями, що пригнічує на­віть інстинкт самозбереження, і мати жертвує собою заради ди­тини, що спостерігається й в тваринному світі.

У деяких представників тваринного світу самці несуть пев­ні обов'язки щодо малят (висиджування, годування та ін.), хоча важко сказати, чи є «батьківські» почуття безумовно- або умовно­рефлекторними.

З другого боку, материнське почуття зазнає таких змін під впливом вищих умовнорефлекторних соціальних зв'язків, що мати може послати на небезпечну працю і подвиг свою дитину в ім'я високої соціальної мети. Прикладів цього було багато під час Великої Вітчизняної війни і в інші складні історичні періоди.

У психічнохворих материнські, рідше батьківські почуття не­рідко зберігаються досить довго. Однак вони гальмуються і на­віть цілком згасають у хворих на шизофренію, у недоумкуватих з органічними захворюваннями мозку, у хронічних алкоголіків з різкою деградацією особистості та ін. Зрідка спостерігається дітовбивство (в паморочному стані свідомості, під впливом ма­ячення і галюцинацій).