Главная | Обратная связь

Фізіологічний і патологічний афекти.

Афектом називається посилена короткочасна емоційна реакція у відповідь на емоційне подразнення (гнів, лють), при якій людина, хоч і виявляє не властиві їй форми поведінки, проте може усвідомлювати свої вчинки і до певної міри керувати ними.

Цей стан спостерігається у здорових людей при дуже сильному емоціогенному впливі, що викликає страх, гнів, образу, і може легко виникнути у соматично ослаблених (тілесні захворювання, перенесені інфекції і психічні травми, наслідки травм черепа), а також у вагітних жі­нок, при клімаксі, у деяких осіб старечого віку, тобто там, де активне гальмування ослаблене. Приводом для виникнення фізіологічного афекту може бути будь-яка емоціогенна для даної людини подія чи ситуація.

Особи, які зробили правопорушення в стані фізіологічного афекту, визначаються осудними і підлягають судовій відповідальності.

1. Патологічний афект — це посилення негативної емоції, що швидко виникає і бурхливо розвивається. При ньому порушується свідомість, внаслідок чого людина не може усвідомлювати своїх дій і керувати ними. Характерними для патологічного афекту є такі ознаки:

а) зовнішня незначність приводу;

б) раптове порушення свідомості (за типом хворобливо звуженої);

в) бурхливе емоційне і рухове збудження, часто з руйнівними діями, найсильніша судинна та інші вегетативні реакції;

г) настання після закінчення цього стану різкого виснаження нервової системи, нерідко із швидким розвитком сну;

д) амнезія на весь період цього стану від моменту дії емоціогенного подразнення, а іноді навіть на самий факт останнього.

Такий стан може розвинутися у психічно здорової людини в зв'язку з різкими астенізуючими явищами, які ослабляють то­нус кори мозку, зокрема активне гальмування, а також у психо­патів сильного нестримного типу і в умовах тимчасової різкої астенізації (вимушене безсоння, виснаження та ін.). Особи, які зробили правопорушення в стані патологічного афекту, визна­ються неосудними.

Посилення негативних емоцій буває тривалим за часом, дуже різноманітним за характером проявів (пригнічений, тоскний настрій, страх, тривога, гнів, лють), а також реактивним або вітальним за механізмом походження.

Велике значення мають для клініки стани зниженого настрою. Вони спостерігаються у вигляді двох варіантів — депресивного і меланхолічного. Перший виявляється в зниженому, пригніченому настрої, іноді з почуттям безнадії, сповільненням розумової і рухової діяльності; другий — у станах туги, безвиході,

Не можна вважати, що привід «дуже незначний» по суті, оскільки сила емоціогенного чинника вимірюється його фізіологічними особливостями, тобто його значенням для людини, а також станом, в якому перебувала кора мозку в момент дії емоціогенного подразника, а не його фізичною силою скорботи, відчаю. Меланхолічний настрій може супроводитися іноді посиленням рухових реакцій, відповідно до сили і вираженості афекту, при сповільненні мислення й обмеженні його змісту, аж до моноідеїзму, або ж сповільненням і розумової, і рухової діяльності.

Депресивні і меланхолічні стани різного генезу — реактивні і вітальні — супроводяться цілим рядом вегетативно-соматичних явищ. Останні особливо різко виражені при вітальній меланхолії і депресії. Хворий відчуває болісне стиснення серця («нібито воно стиснулося і не може розправитися»), почуття важкості («камінь на серці, в грудях»), почуття «паління» або «льоду» в ділянці серця та ін. Різко виражені мішані стани туги і страху, спостережувані при вітальній депресії, називаються anxictas praecardialis (передсерцева туга). Вони супроводяться думками відповідного змісту (самообвинувачення, самоприниження та ін.), якими хворий намагається пояснити свій настрій.

Загострення меланхолічного стану (меланхолічний «вибух» — raptus melancholicus) являє собою раптове посилення меланхолічних явищ: туга досягає особливо значної сили, болі в ділянці серця та інші властиві меланхолічному станові вегетативні прояви набирають особливо вираженого характеру; при цьому хворий «не знаходить собі місця», у нього починається різке рухове збудження, він ламає руки, бігає по кімнаті, може заподіяти собі тілесні ушкодження, б'ється головою об стіну тощо. Меланхолічний «вибух» може спричинитися до раптового самогубства. Взагалі схильність до останнього є характерною для хворих з меланхолічними і депресивними станами вітального генезу.

Вітальна депресія і меланхолія спостерігається при маніакально-депресивному психозі, пресенільній (передстаречій) де­пресії, церебральному атеросклерозі та ін.

Реактивні емоції страху зв'язані, як і всі реактивні емоції, з впливом зовнішніх чинників. Вони нетривалі, за винятком тих станів, які розвиваються у підслідних і тривають довго; в клініці вони трапляються не часто, звичайно при неврозах.

Стани вітального страху характеризуються настанням без зовнішньої причини різко виражених вегетативно-соматичних явищ, відзначаються особливим, дуже болісним характером і тяжко переживаються хворими. Вітальний страх спочатку поз­бавлений психічного змісту, що також лякає хворого, поки він ще здатний задавати собі запитання про його причини; потім хворий знаходить йому пояснення, найчастіше маячне. Цей страх спостерігається в «гострих» станах шизофренії, у хворих на епілепсію (в паморочному стані свідомості і під час дисфорій), при інфекційних та інтоксикаційних психозах, церебральному атеросклерозі і гіпертонії. Часто він зв'язаний з маяченням і галюцинаціями, але не є ні їхнім наслідком, ні причиною, а має з ними спільні патофізіологічні основи.

Емоція тривоги — як реактивна, так і вітальна — являє собою своєрідний страх, спрямований на майбутнє, на те, що може трапитись. У випадках реактивного походження тривоги вона вмотивована психотравмуючою ситуацією, звичайно короткочасна, найчастіше відмічається при різних невротичних реакціях. Виникнувши внаслідок конкретної ситуації, вона потім умовнорефлекторним шляхом іноді закріпляється і триває ще протягом деякого часу вже без відповідної причини.

Вітальна тривога стоїть близько до страху, однак її вегетативно-соматичні і моторні прояви звичайно не так різко вира­жені, а друга сигнальна система менш загальмована, ніж під час страху. Тому хворий може «обдумувати» свій стан, знаходити для нього причини, а при нерізко вираженій тривозі викори­стати в досить великому діапазоні логічне мислення для його пояснення. Нерідко тривога переходить у страх, часто поєднується з тугою. Вона спостерігається при пресенільних і атеросклеротичних психозах, вважаючись типовою ознакою хвороб па­тологічної інволюції, а також на початку інтоксикаційних психозів (особливо білої гарячки) і в початкових стадіях «гострих» шизофренічних станів.

Реактивні емоції гніву, люті виникають часто у психопатів, хронічних алкоголіків у стані сп'яніння і під впливом різних жит­тєвих конфліктів.

Вітальні стани гніву, люті настають у психічнохворих без зовнішніх причин, звичайно довго тривають, не піддаються впли­ву зовнішніх чинників. Вони спостерігаються при епілепсії, ма­ячних формах шизофренії, зрідка у маніакальних хворих («шалена манія»), при атеросклеротичних психозах та ін.

Посилення позитивних емоцій. Може виявлятися в ейфорії, тобто у вигляді безпричинного, патологічного, часто невідповідного до ситуації стану веселості, легкості. Реактивна ейфорія буває надзвичайно рідко, у виняткових випадках, зв'язаних з різко позитивними емоційними чинниками (великий виграш, успіх); вона дуже короткочасна і не становить інтересу для патології, оскільки особи, що її переживають, не потрапляють у клініки.

Вітальна ейфорія виникає незалежно від зовнішніх чинників, а часом і всупереч їм (у маніакальних хворих, в клініці, у туберкульозних — при тяжкому перебігу хвороби тощо). За силою, якістю, тривалістю і рухомістю емоції, а також за впливом на загальну поведінку хворого вітальна ейфорія виходить за межі того, що можна спостерігати при дії зовнішніх ейфоруючих чинників. Вона буває при маніакальному синдромі у маніакально-депресивних хворих, іноді при прогресивному паралічі, церебральному атеросклерозі, хронічному алкоголізмі, локальних ураженнях лобної частки мозку та ін. Вітальна ейфорія може бути стійкою, абсолютно не піддатливою зовнішнім впливам (такою є «туга» ейфорія при гебефренічній формі шизофренії), або ж короткочасно доступною цим чинникам (наприклад, зміна ейфо­рії гнівливістю у маніакальних хворих з наступним поверненням до попереднього стану). Іноді та чи інша емоція нестійка, легко змінюється іншими станами, наприклад, у хворих на атероскле­роз, але все ж повторюється під час перебігу хвороби.

Хворі з вітальною ейфорією також прагнуть надати своїм переживанням певного змісту; так виникає переоцінка своєї особистості та її можливостей, ідеї величності.

Зниження емоцій може бути реактивного або вітального походження. Незалежно від генезу воно виявляється в апатії, тобто байдужості до всього — до близьких, навколишніх подій, хоча хворий може інтелектуально оцінити їх зміст, а в тяжких випадках навіть до самого себе, свого здоров'я, долі.

Апатія може розвиватися іноді реактивно, після тривалих тяжких афективне забарвлених переживань, як біологічна і психологічна реакція на них. Вона виникає також після соматичних захворювань, при сильному виснаженні, після інфекцій та інтоксикацій, а також відразу після церебральної травми, проявляючись в алатико-абулічному синдромі. У психічнохворих зниження емоцій має частіше вітальний характер.

Доведена до краю апатія виявляєтся в «емоційній тупості», коли ніщо не може не тільки оживити емоції, але й навіть привернути увагу хворого. Це є типовим для простої форми шизофренії, трапляється у хворих з тяжкими органічними процесами (старече недоумство, прогресивний параліч тощо). Іноді у хворих на шизофренію емоційна тупість лише зовнішня; це скоріше гальмування емоцій, так що не виключена можливість їх розгальмовування і навіть активного прояву.

До зниження емоцій можна умовно віднести також короткочасний феномен паралічу емоцій, що його описав Бєльц під час мессінського землетрусу: людина, яка переживає різку катастрофічну психічну травму, не відчуває жаху або страху перед навколишнім, хоча й усвідомлює його, і проявляє правильні поведінкові реакції. У солдатів, які втратили кінцівку на полі бою, такі стани нерідко супроводяться відсутністю больових відчуттів. Безперечно, що при цьому має місце парціальне гальмування кіркових та підкіркових емоційних і больових механізмів.

Порушення рухомості може відмічатися як у ділянці реактивних, так і вітальних емоцій. Воно виявляється в надмірній, патологічне легкій і швидкій зміні їх — патологічній рухомості або в надмірній їх стійкості — патологічній інертності.

Патологічна лабільність полягає в тому, що одна емоція занадто швидко змінює іншу, іноді протилежну їй, часом навіть без зміни характеру і сили діючого подразника. Це спостерігається в реактивних емоціях хворих на істерію на тлі високого емоційного тонусу, у деяких психопатів, посттравматиків, причому іноді супроводиться виснажуваністю емоцій.

Патологічна лабільність емоцій на тлі низького тонусу буває у соматичне ослаблених і астенізованих хворих після інфекцій, інтоксикацій, психічних і церебральних травм, у осіб, які перенесли енцефаліти та інші органічні захворювання мозку. В цих випадках вона зв'язана не тільки із слабкістю активного гальмування, а й з недостатністю збуджувального процесу і його концентрації.

Патологічна лабільність вітальних емоцій може виникати в маніакальних станах маніакально-депресивного психозу, при судинних церебральних захворюваннях та ін.

Фізіологічною основою патологічної лабільності емоцій можна провізорне вважати порушення взаємозв'язків між регулюючими кірковими механізмами емоцій і виконавчими «підкірковими», так що внаслідок нестійкого «мінливого» тонусу кори мозку останні дістають певну «незалежність» від її регулюючих впливів і виявляють «хаотичну діяльність».

Патологічна інертність — надмірна стійкість емоцій — виявляється в тому, що емоція немовби застрявав в свідомості лю­дини й існує далі, незалежно від зміни зовнішніх подразників і ситуацій.

Це явище може мати як реактивний, так і вітальний характер. Перший властивий нав'язливим страхом (фобіям), побою­ванням, сумнівам, які реактивне виникають у хворих на невро­зи. При них хворий добре усвідомлює патологічний характер переживань, бореться з ними, але не може їх побороти. Таки­ми ж є «стоячі», «надцінні» емоції, які заповнюють протягом тривалого часу свідомість хворого,— образа, ревнощі, помста, зв'язані з реальними подіями і людьми. У психопатів деяких типів вони можуть стати основою патологічного розвитку особи­стості. Інертність вітальних емоцій є характерною для епілепти­ків, які здатні роками зберігати ненависть і жадобу помсти за іноді зовсім незначні образи. Вітальна інертність емоцій спосте­рігається у хворих на маніакально-депресивний психоз у депре­сивних станах, а також у хворих з маячними побудовами щодо осіб, яких стосується їхнє маячення, і іноді триває довгі роки.

Інертність емоцій можна фізіологічне пояснити як вияв «за­стійності» деяких умовних зв'язків в їх кіркових і підкіркових механізмах.

Перекручення емоцій не трапляються у здорових людей і за своїм генезом є вітальними.

Амбівалентністюназивається двоїсте ставлення до однієї і тієї ж людини або явища, зв'язане не з особливостями подраз­ника, а з патологічним станом мозкової діяльності. Так, хворий може одночасно ненавидіти і любити, але не так як здоровий у якого емоції не співіснують, а змінюють одна одну. У психічнохворого відсутнє мотивування цих емоцій, і вони співіснують, а не змінюють одна одну. «Такі гарні дівчатка,— каже хво­рий,— і водночас такі огидні, що мені хочеться їх ударити».

Можна гадати, що явища амбівалентності є фізіологічним наслідком існування в корі мозку двох протилежних за емоцій­ним забарвленням «вогнищ», тобто зв'язків, вироблених на один і той же подразник, причому вони здатні одночасно і в однако­вій мірі збуджуватися при його дії, тоді як у нормі між ними є індукційні зв'язки.

Паратимії— це неадекватні емоції. Так, хворий, розповідаю­чи про смерть близької людини, сміється; він же сумний, коли слід було б радіти, причому не може знайти для цього відповід­ного пояснення, або виявляє раптово агресію проти людини, до якої добре ставиться, і т. п. Патофізіологічне пояснення, очевид­но, треба шукати в наявності ультрапарадоксального стану де­яких кіркових зв'язків.

Афективний негативізм, тобто афективне зумовлена відмова від потрібної чи викликаної ситуацією дії або, навпаки, афективно зумовлені неправильні дії, проявляється іноді й у здоро­вих людей, найчастіше у дітей і підлітків у деяких ситуаціях. В клініці він трапляється у хворих на неврози, виявляючись у відмовленні від тих чи інших ліків або виду лікування, неба­жанні повідомити лікаря про ті чи інші переживання тощо. Рід­ше він буває у психічнохворих як реакція на неприємні їм ситу­ації та особи.

Хвороблива анестезія психіки (anaesthesia psychica dolorosa) виявляється в тому, що у хворого різко знижуються емоції, однак у таких випадках на відміну від хворих з емоційною ту­пістю він тяжко переживає «зниження» або «відсутність» емо­цій і дуже від цього страждає.

Це явище відмічається майже виключно у хворих з депресив­ними станами (особливо при маніакально-депресивному психозі). Його фізіологічною основою можна вважати, очевидно, вираже­не гальмування емоційних механізмів при достатньо збереженій здатності хворого оцінювати це як «хворобливе» і страждати від цього. Таким чином, до вітальної емоції — зниження почут­тів — додаються «реактивні емоції».

Схоже явище спостерігається у хворих на шизофренію на початку маніфестного захворювання, коли хворобливий харак­тер апатії розцінюється як ознака хвороби і інтелектуальна ре­акція хворого нерідко зводиться до рішення покінчити з собою. «Я тяжко хворий, як так жити, краще вмерти».

Дисфоріями називаються такі вітальні порушення емоцій, коли будь-який, навіть позитивний, чинник викликає тільки не­гативні емоції гніву, туги або страху.