 |
|
У пацієнтів похилого віку
Старіння населення (тобто збільшення частки осіб пенсійного віку в загальній чисельності населення) нині набуває величезного значення для економіки і соціальної політики багатьох країн світу. Сучасна система медичного забезпечення і соціального захисту в Україні постійно потребує до себе уваги з боку держави і суспільства. Непрацездатні громадяни в кожній країні є предметом турботи держави, яка бере соціальну політику за основу своєї діяльності.
У грудні 1991 Генеральна Асамблея ООН схвалила Принципи ООН щодо людей похилого віку.
Ці принципи об’єднані в п’ять груп: незалежність, участь, догляд, реалізація внутрішнього потенціалу, гідність.
Основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку, спрямовані на формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них, забезпечення їм активного довголіття.
Головною метою діяльності державної системи геріатричної допомоги населенню є збільшення потенційного і підтримка активного життя людей похилого і старечого віку, забезпечення кожної людини похилого і старечого віку доступною необхідною медичною допомогою гарантованого обсягу і рівня.
В Україні у систему геріатричної допомоги входять медична допомога в стаціонарах, що надається в спеціалізованих геріатричних центрах, відділеннях і лікарнях медсестринського догляду, в будинках – інтернатах для людей похилого і старечого віку, де перебувають переважно самотні люди з хронічними захворюваннями, які за станом здоров’я потребують постійного медичного спостереження і постійного догляду. Існують платні пансіонати для людей похилого віку, які надають можливість тимчасового або постійного перебування в них.
Ефективна геріатрична допомога і виявлення захворювань, які часто вимагають госпіталізації, повинні здійснюватися шляхом активного відвідування лікарем або медичною сестрою людей віком понад 65 – 70 років вдома (Диспансеризація). Люди цього віку часто не звертаються до лікаря, тому що симптоми хвороб помилково відносять до проявів старості. Рекомендується виділити групи ризику, які потребують особливої уваги. Сюди належать усі особи віком понад 70 років, люди похилого і старечого віку, які недавно втратили близьких, виписані з лікарні або недавно вийшли на пенсію.
Старість, як загальнобіологічний процес не можна ототожнювати з хворобою. Розрізняють безсимптомні вікові зміни, нездужання, які не мають клінічних проявів хвороби і досить часто спостерігаються в практично здорових людей похилого і старечого віку, і старечі хвороби, які мають хронічний перебіг і ускладнення, або вторинні захворювання.
Вікові зміни організму зумовлюють значні особливості перебігу цих захворювань: суб’єктивні і об’єктивні симптоми виражені значно слабше, ніж у людей зрілого і середнього віку. Часто вікові зміни є фоном, який полегшує розвиток патологічного процесу. Неадекватні для старіючого організму навантаження, які потребують достатнього удосконалення пристосувальних механізмів, у тому числі інфекційні захворювання, часто призводять до соматичної і психічної декомпенсації.
М.Д. Стражеско (1940) відзначав загальні особливості проявів і перебігу внутрішніх хвороб у пацієнтів похилого віку:
1) симптоматика різних захворювань (суб’єктивна і об’єктивна, суб’єктивно-
об’єктивна) у старості значно бідніша ніж у зрілому віці;
2) всі хвороби мають в’ялий і тривалий перебіг;
3) під час хвороб швидко виснажуються фізіологічні системи, здатні
боротись із шкідливим чинником;
4) при інфекції захисний апарат не в змозі забезпечити швидкий розвиток
гуморального і тканинного імунітету і не може гарантувати перебіг
енергетичних процесів при різних захворюваннях на такій висоті, як у
зрілому віці.
На відміну від молодих етіологія захворювань у пацієнтів похилого віку (ППВ), як правило, прихована, часто обумовлена ендогенними чинниками, є результатом кумуляції декількох чинників, які нашарувались. Для старості характерна схильність до повільно наростаючих патологічних процесів. У цьому причина прихованого перебігу хвороб, їх безсимптомності, що свідчить про зниження загального рівня реактивності процесів, їх монотонності.
Такі хронічні хвороби, як загальний атеросклероз, кардіосклероз, артеріальна гіпертензія, судинні ураження головного мозку, емфізема легень, цукровий діабет 2 – го типу, хвороби органів зору, новоутворення переважають у структурі хвороб осіб похилого віку.
Для того щоб надати відповідну допомогу пацієнтам старших вікових груп лікар не тільки повинен знати про вікові зміни різних органів і систем організму, а й уміти впевнено відрізнити вікові зміни від зумовлених хворобою і тих, які потребують профілактичних і лікувальних заходів, знати психологію старіючої людини.