Главная | Обратная связь

Мова як найважливіша етнічна ознака. Мова, нація і держава

У свідомості людей поняття «мова» і «народ» тісно пов'язані: один народ — це ті, хто розмовляє однією мовою. Саме мова об'єднує народ і відрізняє його від інших народів. Таким чином, етнічний і мовний роз­поділ людей взаємопов'язані і, як правило, збігаються. Спільність мови, культури і самосвідомості є суттєвими ознаками нації.

Проблема співвідношення мови й етносу охоплює безліч складних питань, серед яких передусім — мова і самосвідомість, доцільність функціонування багатьох мов тощо. Деякі вчені без спільної мови не мислять собі етносу, інші заперечують обов'язко­вість спільної (єдиної) мови як необхідну основу ви­никнення етнічної спільності. Розглядаючи це дискусійне питання, потрібно вра­хувати всі чинники, що впливають на формування етносу — мову, культуру, спільність історії, психічно­го складу, спільність території, наявність державності, самосвідомості.

Найголовнішим чинником є самосвідомість: люди­на усвідомлює, що вона належить до певного етносу, і всі члени цього етносу усвідомлюють, що вони станов­лять етнічну спільність, відмінну від інших етнічних спільнот. Для усвідомлення окремішності народу най­головнішу роль відіграє мова. Мова поєднує людей біль­ше, ніж класова, партійна, релігійно-конфесійна належ­ність, більше, ніж історія народу (її не всі знають), а іноді навіть більше, ніж етнічне походження.

Чуття рідного слова є яскравим прикладом етнічно­го характеру мови. У всіх народів мова тісно пов'язана з національним почуттям і національною свідомістю.

Отже, чим вища етнічна організація, тим вагоміша роль мови в її життєдіяльності. Народність ще може розпастися на різні етноси, нація — ніколи. І тут найміцнішим цементуючим чинником є мова.

Нація — найвища природна форма об'єднання лю­дей.

Це та категорія, яка всупереч твердженням кла­сиків марксизму-ленінізму ніколи не зникне. Національність є позитивним збагачен­ням буття, і тому за неї слід боротися як за цінність. Жодна держава світу не сформувалася як безнаціо­нальна. Тому боротьба за державність української мови — це боротьба за українську державу. Втрата мови, денаціо­налізація народу призводить, як зазначав О. Потебня, до «дезорганізації суспільства, аморальності, спідлен­ня». У національній державі ототожнюються такі по­няття, як держава, нація і мова.

Культура — сукупність досягнень суспільства в га­лузі освіти, науки, мистецтва та в інших сферах духов­ного життя. Мова і культура взаємопов'язані. Загально­визнаним є твердження, що культурні процеси вплива­ють на мову, а мова на культуру.

Куль­туру можна визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є те, як думають. Відмінності мов, зумовлені своєрідністю культури.

Наведені факти свідчать про те, що ґрунтовне ово­лодіння мовою неможливе без засвоєння культури на­роду — носія мови.

Отже, вплив культури позначається на своєрідності лексико-фразеологічних засобів, на особливостях нор­мативно-стилістичної системи та мовленнєвого етике­ту. Дехто з мовознавців уважає, що діапазон впливу культури на мову є значно ширшим.

Якщо вплив культури на мову є очевидним, то вплив мови на культуру не піддається звичайному спостереженню. Ця проблема була порушена В. фон Гумбольдтом, а за ним Е. Сепіром і Б. Уорфом.