 |
|
Специфіка і структура професійної етики юриста
Лекція № 7
Тема: Індивідуально-психологічні особливості:
- Темперамент;
- Характер;
- Здібності.
Біологічним фундаментом, на якому формується особистість як соціальний індивід, є темперамент.
Під темпераментом (від лат. temperamentum – відповідне співвідношення частин) розуміють сукупність індивідуальних особливостей, що характеризують динаміку і емоціональну сторони поведінки і діяльності людини.
З усіх теорій, що прагнуть пояснити суть темпераменту, найбільш поширеною є система Павлова, яка пов’язує індивідуальні особливості темпераменту з виділеними ним основними властивостями нервової системи:
- силою – здатністю нервової системи витримувати сильні подразники, що обумовлюють виносливість і працездатність нервових клітин;
- врівноваженістю – що характеризується співвідношенням процесів збудження і гальмування;
- рухливістю – яка визначається швидкістю зміни процесів збудження і гальмування.
Своєрідне поєднання цих властивостей утворює 4 типи нервової системи, кожний із яких співвідноситься з одним із 4 типів темпераменту:
1 ХОЛЕРИК (сильний, неврівноважений, рухливий) характеризується активністю, енергійністю дій, різкими, поривчастими рухами, запальними, нетерпеливий, піддається емоційним зривам, буває агресивним.
2 САНГВІНІК (сильний, врівноважений, рухливий) відрізняється активністю, комунікабельністю. Швидко пристосовується до нових умов. Продуктивний при наявності інтересу. Почуття у сангвініка легко виникають і легко змінюються, міміка рухлива, виразна.
3 ФЛЕГМАТИК (сильний, урівноважений, інертний) важко переключатися з одного виду діяльності на інший і пристосовуватися до становища, відрізняється низьким рівнем психічної активності. Почуття виникають повільно, але відрізняються стійкістю, переважає ???????, спокійний настрій.
4 МЕЛАНХОЛІК (слабкий тип ВНД) характеризується низьким рівнем активності. Швидко втомлюється, легко ранимий. Відрізняється схильністю глибокого переживати навіть незначні події при слабкому зовнішньому виражені почуттів. Сильна дія часто викликає тривалу гальмівну реакцію.
Уява про темперамент постійно поглиблюється і розширюється. Були виділені і інші властивості нервової системи – лабільність, характеризує швидкість виникнення і припинення нервових процесів.
Потрібно врахувати, що в чистому виді типи темпераменту, як правило не зустрічаються, і можна говорити тільки про переважання тих і чи інших його рис. Неможна говорити про те, що якийсь тип темпераменту кращий чи гіршій.
Таким чином, вихідні властивості темпераменту не передбачають, в що вони виразяться – в переваги або недоліки. Це залежить від виховання і самовиховання особистості, в процесі яких результати розвитку позитивних властивостей кожного типу темпераменту і компенсації недоліків закріплюються в характері людини. Темперамент тільки перешкоджає або полегшує формування тих чи інших рис характеру, являючись їх природною основою.
ХАРАКТЕР (від грецького - тавро) – сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, яка складається і проявляється в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поведінки.
Характер проявляється в системі відносин людини до оточуючої дійсності, до яких насамперед відносяться:
- відношення до інших людей (правдивість чи брехливість, тактичність чи грубість і т.п.).
- відношення до справи (доброзичливість чи недоброзичливість, працездатність або лінивість).
- відношення до себе (самокритичність або самовпевненість, скромність або самозакоханість).
- відношення до власності (акуратність або неряшливість, бережливість або марнотрацтво).
Таким чином, характер, певним чином мотивуючи поведінку людини, тісно пов’язаний зі спрямованістю особи.
В той же час це не тотожні поняття: ввічливими і акуратними, наприклад, можуть бути люди, що різко відрізняються своїми переконаннями, моральними принципами.
Характер формується в процесі соціалізації людини в умовах включення його в різні соціальні спільності. Від ступеня сприятливості відносин, що склались в міжособистісних відносинах багато в чому залежить формування тих чи інших рис характеру – стійких форм поведінки в зв’язку з конкретними, типовими для даного виду поведінки ситуаціями. В нетипових ситуаціях людина може проявити і невластиві їй зразки поведінки: ввічливість – грубість, скромність – розв’язаність.
Багато теорій прагнуть пов’язати прояв характеру з різними особливостями, то зовнішнього обліку, то почерку але найбільш повну уяву про людину можна отримати по її поступках (свідомих, передбачуваних діях, в яких він стверджує своє відношення до інших людей, самого себе, до світу).
З давніх давен відоме прислів’я: “Посієш поступок – зіжнеш звичку, посієш привичку – зіжнеш характер, посієш характер – зіжнеш долю”.
Таким чином, ставлення характеру, що відбувається в результаті навчання і виховання людини, обумовлено об’єктивними обставинами його життєвого шляху, але самі ці обставини можуть змінюватись під впливом вчинків людини. В результаті людина здатна піднятись над своїм характером, змінити його, стати творцем самого себе.
ЗДІБНОСТІ ЛЮДИНИ – індивідуально-психологічні особливості людини, які проявляються в діяльності і є умовою їх успішного виконання.
Здібності тісно пов’язані зі знаннями, вміннями і навичками людини, забезпечуючи їх швидке набуття, закріплення і ефективне використання на практиці.
Задатки є необхідними але недостатньою умовою розвитку здібностей (якщо людина неповноцінна, при всіх умовах вона навряд чи досягне висот думки. З іншої сторони, наявність задатків не означає, що вони розівються в здібності).
Встановлено, що генотип визначає тільки потенційні можливості людини, а середовище і виховання – наскільки ці можливості будуть реалізовані. Слід відмітити, що і самі задатки багатозначні і в залежності від діяльності розвивають різні здібності. (Хороший правник може бути і адвокатом, і нотаріусом, і юрисконсультом, і викладачем юридичних дисциплін і т.д.).
Властивість компетенції одних здібностей при допомозі розвитку інших відкривають практично невичерпні можливості для вдосконалення кожної людини.
Виділяють наступні види здібностей:
- природні – формуються на базі вроджених задатків при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання типу умовно-рефлекторних зв’язків.
- специфічні – формують і забезпечують розвиток в соціальній сфері, серед яких виділяють загальні і спеціальні здібності.
Загальні здібності визначають успіхи людини в самих різних видах діяльності. Про наявність загальних здібностей судять, перш за все, по рівню розвитку розумових якостей – гнучкості, критичності, самостійності, широти мислення.
Сукупність всіх розумових здібностей, забезпечуючих людині можливість вирішувати різноманітні завдання звичайно називаються інтелектом.
До загальних здібностей відносять також індивідуально-психологічні якості, характеризуючі належність особи до одного з трьох типів: художньому, мислячому, проміжному.
Загальні здібності, що забезпечують відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями в різних видах діяльності, називають загальною обдарованістю. Дослідження показують, що обдарованих людей відрізняють перш за все зібраність, увага, постійна готовність до діяльності, настирливість в досягненні мети, а також інтелект, що перевищує середній рівень.
Специфічні властивості в обдарованості простежуються перш за все в спрямованості інтересів до тієї чи іншої сфери діяльності людини, проявляючись в спеціальних здібностях, що допомагають досягнути високих результатів в якій-небудь сфері.
Ці здібності можуть доповнювати і збагачувати одна одну, але кожна з них має власну структуру, в якій розрізняють ведучі і допоміжні властивості.
Крім загальних і спеціальних виділяють здібності:
- теоретичні, визначають схильності людини до абстрактного мислення і практичні, які обумовлюють успіх в конкретно-практичних діях;
- репродуктивні, забезпечують здатність засвоювати знання, вміння, навички і творчі, пов’язані з успішністю створення нових оригінальних ідей, творів матеріальної і духовної культури;
- до спілкування, взаємодії з людьми і предметно-діяльні, пов’язані з взаємодією людей з технікою, природою.
По рівню і степені розвитку здібностей виділяють талант (поєднання здібностей, що дають людині можливість успішно, самостійно і оригінально здійснювати складну трудову діяльність) і геніальність (вищий рівень розвитку здібностей, що забезпечують досягнення особою таких результатів творчої діяльності, які складають епоху в житті суспільства, в розвитку культури).
Тому люди, більш обдаровані, можуть досягнути менших результатів, чим люди менш обдаровані, але добре навчені, зі сформованою мотивацією оволодіння даною діяльністю, волею, характером, вмінням працювати.
Професійна етика – це вчення про професійну мораль, яка представляє собою історично сформовану систему моральних принципів, приписів, заповідей і норм стосовно особливостей певних професій.
Становлення професійної етики пов’язано з поділом праці і виконанням людьми суспільних трудових функцій, що зародилися ще в рабовласницькому суспільстві. Біля її витоків стояли Аристотель, Гіппократ і інші мислителі давнини.
Слід підкреслити, що професійна етика складалася в таких видах діяльності, об’єктом якої є людина, робота з людьми, що відрізняється неповторністю ситуацій, суперечностями і труднощами, які обов’язково треба своєчасно долати і вирішувати.
Наприклад, не можна не враховувати специфіки та своєрідності діяльності і характеру відносин між людьми таких професій, як лікар – хворий, вчитель – учень, суддя – підсудний, артист – глядач, де функції професійної діяльності об’єктивно породжують особливі моральні вимоги, норми, оцінки, що регулюють виникаючі взаємини.
Саме з цієї причини в етиці існує поняття «моральність праці», що припускає як ставлення до праці, так і норми взаємовідносин між учасниками спільної діяльності. В даному випадку виходять з того, що праця – головна умова існування людини, головний показник моральної цінності і джерело моральних відносин. У суспільстві існує уявлення про мораль, скажімо, лікаря, педагога, працівника міліції, юриста.
Громадська корисність і характер діяльності-професійних юристів, у тому числі і співробітників правоохоронних органів, важливість сфери їх діяльності (мета, засоби і кінцевий результат) безумовно припускають специфічно професійні моральні вимоги.
У цьому відношенні особливість професійної моралі юристів є результатом специфічного заломлення загальних принципів і норм моралі в їх службової діяльності і неслужбових поведінці і виражається в наступних рисах.
1. Ні в якій іншій області життя норми поведінки, моралі не є в максимальній мірі обов’язковими і певними.
2. Моральні норми юриста юридично оформлені, підкріплені законом, встановлені державою.
3. Норми і принципи професійної етики юриста носять владний характер і вимагають старанності, обов’язковості виконання.
4. Дії професійних юристів при всій їх суворості повинні бути справедливими, не принижують людську гідність, і разом з тим непримиренні до порушників законності та антигуманності.
5. Відносини професійних юристів з громадянами вимагають індивідуального підходу і внутрішньої культури і такту.
6. При застосуванні права юристами необхідно до всього підходити з точки зору закону, відмовившись від своїх особистих симпатій і антипатій.
З усіх цих особливостей складається у всій повноті професійна етика юриста, його моральна культура в цілому.
Специфіка і структура професійної етики юриста
Професійна мораль, як уже зазначалося, складається насамперед у таких видах діяльності, об’єктом яких є людина. Безумовно, у юриста при роботі з людьми виникають неповторні ситуації, труднощі, протиріччя, які необхідно своєчасно вирішувати і долати в ході самої діяльності. Якісна своєрідність характеру відносин між людьми у кожній професії передбачає відповідність діяльності певним соціальним нормам і стандартам, морально-етичним вимогам. Тому професійна мораль, з одного боку, є складовою частиною загальної моралі, а з іншого – має якісну специфіку. Взаємозв’язок між ними виражається в діалектиці загального і особливого.
Професійна мораль юриста виступає як особлива по відношенню до загального – загальнолюдської моралі. Загальні принципи і норми моралі, висловлюючи закономірні й стійкі зв’язки особистості і суспільства, проявляються через професійну специфічну мораль, зазнаючи при цьому певні зміни відповідно до особливостей даної діяльності. Разом з тим норми загальнолюдської моралі не вичерпують всього змісту професійної моралі, бо всяке загальне лише приблизно охоплює окремі предмети. Професійна мораль включає в свій зміст поряд із загальним і специфічне – ті моральні додаткові вимоги, які пред’являються до людей саме даної професії.
Показовою в цьому сенсі структура професійної етики юриста, яка включає три елементи:
1) моральна діяльність юриста і її специфічні особливості;
2) моральні відносини у сфері права та правозастосування;
3) особливості професійно-етичної свідомості працівників правоохоронних органів.
Перші два елементи по суті складають об’єктивну сторону професійної етики юриста, а третій елемент – суб’єктивну сторону.
Такий поділ, здавалося б, єдиного процесу дозволяє розмежувати мету і завдання юристів від ставлення до дорученої ділянки діяльності, виявляючи на цій основі також три елементи:
1) мета юридичної діяльності;
2) засоби, які використовуються для досягнення мети;
3) результат юридичної діяльності.
Як відомо, цілями і завданнями юристів (всіх співробітників правоохоронних органів) є: забезпечення особистої безпеки громадян; попередження і припинення злочинів, їх розкриття; охорона громадського порядку, надання допомоги громадянам, посадовим особам, приватним і державним підприємствам, організаціям і громадським об’єднанням у здійсненні їх законних прав та інтересів.
Виходячи з цього цілі і завдання правоохоронних органів встановлюються правовими системами і носять нормативний характер, передбачають певну соціальну програму, яка повинна бути виконана обов’язково в процесі професійної діяльності.
Крім того, отриманий результат іноді містить щось таке, що заздалегідь не було передбачено, тому результат може виявитися і позитивним, і негативним.
Відхилення між метою і результатом пояснюються наступними причинами:
• суперечливість взаємодії суб’єктивних і матеріальних, і духовних сторін у професійній діяльності юристів, коли існують помітні розбіжності інтересів і цілей різних учасників;
• недостатність економічних засобів, необхідних для вирішення завдань;
• несумлінність професійних юристів при досягненні результатів за наявності умов і засобів (суб’єктивний фактор), де може превалювати лібералізм і благодушність або зайва підозрілість, прискіпливість.
Виходячи з цих особливостей, критерієм моральності засобів, що використовуються у професійній діяльності юристів, може бути тільки законність, справедливість, щоб результат був завжди моральним.