Главная | Обратная связь

Судове (юридичне) красномовство

Судове (юридичне) красномовство — це ораторські виступи учасників судочинства в процесі розгляду судової справи з позицій законодавства. Виникло воно в Давній Греції у зв'язку з необхідністю апологій — промов на захист, які для населення писали спеціальні майстри своєї справи — логографи-софісти. Тоді не існувало ані державного звинувачення, ані попереднього судового слідства. У пору існування родового полісу суд вершили племінні вожді-царі. З утворенням античної державності роль судді взяла на себе держава, відкинувши сваволю полісного суду. Кожний міг звинуватити будь-кого у злочині. Захищатися ж людина мусила сама, виклавши красномовно перед судом аргументи захисту. Логографи (писці) з'явилися тому, що не кожен міг себе оборонити. Інколи, правда, дозволяли виступати замість звинуваченого іншій особі, але обов'язково громадянину цієї держави. Судова промова мала приблизно таку структуру: вступ (в якому прагнули схилити на свій бік суддів); оповідь (виклад фактів справи з погляду того, хто виступає), докази своєї правоти й полеміка із супротивником, якого чорнили, скільки могли; висновок стандартного зразка. Вступ і висновки були типовими шаблонами, на зразок тих, що у нас практикуються в шкільних творах донині. Існували навіть збір-ки-трафарети таких вступів і висновків.

Система законів давніх греків стала підґрунтям для системи законів римлян. При цьому римляни розуміли ^відносність і недосконалість "людського суду" і вважали, що у складних і сумнівних випадках потрібно звертатися не до "людського" права, а до "божественного" (так звані юс і вос). Але інститут "божественного" права був малорозви-нений, і вся увага римського суспільства перемістилася до галузі створення римського права як системи "справедливих" законів, що мали гарантувати людині надійну охорону та безпеку. Звичаї, що базувалися в давнину на релігії, поступово відійшли на другий план у зв'язку з розпадом самої релігії (цей процес почався уже в VII ст. до н. е.). У римській свідомості основну надію покладали на суд та юридичні норми. Створивши дванадцять так званих таблиць (V ст. до н. е.) та систему коментарів до них, римляни заклали основи сучасного законодавства цивілізованих країн (наприклад, у Візантії'це право успадковано в "Кодексі" імператора Юстиніана тощо).

Сучасний суд багато в чому відрізняється від судочинства античної пори. Сьогодні це складна процедура, учасники якої чітко розподіляють ролі: прокурор, адвокат, свідки і т. д. Античний "захист самого себе" поступився всебічному об'єктивному вивченню особистості підсудного й обставин справи. Кожне слово тут має бути вагомим і точним, особливо в суді першої інстанції, важливою складовою якого є дебати. Успіх справи, торжество справедливості неможливі без відповідної підготовки судочин-ця чи просто того, хто виступає в суді. Дуже важливо, щоб усі, кому надається слово в процесі, мали відповідну риторичну підготовку.

Сьогодні усе це звучить більш ніж актуально. Криміна-лізація життя, породжена низкою певних обставин нашого сьогодення, ставить перед громадянами України завдання побудови міцного заслону на шляху злочину, створення основ правової держави. Очевидно, невдовзі в нас буде запроваджено суд присяжних, який прискипливо зважуватиме докази звинувачення та захисту. Кримінальні злочини, що досі підлягали смертній карі, нині розглядаються в суді першої інстанції кількома суддями.

Усе це значно підвищує роль риторики у встановленні норм права та суспільної гармонії. Особливої уваги потребує підготовка судової промови. Важливо визначити її предмет, види та функції, специфіку словесного оформлення.

"Судова промова — це промова, звернена до суду, інших учасників судочинства та присутніх при розгляді кримінальної, цивільної чи адміністративної справи, що містить висновки відносно тієї чи іншої справи".

У книзі "Искусство речи на суде" П. Сергеїча (Поро-ховщикова), що побачила світ на рубежі XIX—XX ст., не одне лише юридичне красномовство розглядалося тут як підготовка промови для судового засідання — юридична оцінка дій, моральна оцінка злочину, допит свідків, експертиза тощо — усе це вважалося матеріалом для промови. Автор наголошує на потребі вирішення загальнорито-ричних питань: чистоти мови, її ясності; непотрібності витончених, заплутаних зворотів; пафосу; уваги слухачів.

"Основними особливостями судової промови порівняно з іншими видами ораторського мистецтва є: офіційний характер промови; полемічність; спрямованість (до суду); попередня обумовленість змісту (справа, яку слухає суд); підсумковий характер судової промови"1.

У суді виступають з промовами прокурор (звинувач) та адвокат (захисник). Як правило, визначають прокурорську (звинувачуючу) та адвокатську (захисну) промови. Іноді в судових суперечках беруть участь громадський обвинувач і громадський захисник, цивільний позивач і цивільний відповідач (або їхні представники); потерпілий та його представник; нарешті — підсудний, у ролі захисників якого можуть виступати його близькі родичі, опікуни чи піклувальники.

Призначення судової промови — висвітлити громадську точку зору відносно вчиненого злочину та особи підсудного. А вже право пропонувати міру покарання чи висловлювати думку про невинуватість підсудного мають лише прокурор і адвокат; інші тільки уточнюють деталі, які допомагають об'єктивно змалювати стан справи. Судова промова повинна ефективно впливати на суд, допомагати формуванню переконань суддів і присутніх у залі суду громадян.

При розгляді справи часто подаються репліки. Вони привертають увагу до невідповідностей і викривлень реальності, які мають місце у виступах тих чи інших учасників судових дебатів.

Важливим моментом кожної судової промови є її моральне підгрунтя. Аморальний суд принципово недопустимий, так само як суб'єктивне трактування справи чи упередженість судової особи щодо злочинця. На думку відомого юриста А. Коні, характерними рисами обвинувача мають бути: спокій, відсутність особистого роздратування проти звинуваченого, коректність прийомів звинувачення, позбавлених імпульсів пристрасті та викривлення даних справи. На його думку, особливо важливо уникати лицедійства в голосі, жестах і манері триматися на суді, а також будь-якої тенденційності чи відвертого паплюження людини. Система доказів, що базується на суворій логіці, має відповідати моральному пафосу суду.

Ключові слова: судове (юридичне) красномовство, дебати, судова промова, прокурорська промова, адвокатська промова, репліка.