 |
|
Порядок відкриття та обслуговування банківського рахунку
Обов’язок зберігати грошові кошти у банках і здійснювати розрахунки через банки виникає з обов’язку суб’єктів господарювання дотримуватися касової дисципліни, порядку використання готівки та вимог законодавства України про здійснення окремих платежів виключно в безготівковій формі. Наприклад, згідно із Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 р., розрахунки за векселями допускаються виключно у безготівковому порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 341 ГК України, для здійснення розрахунків суб’єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках. П. 4 розд. 2 Закону України «Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків» від 16.12.1997 р. дані про банківські рахунки віднесені до обов’язкових реквізитів господарських договорів.
Правовою основою взаємовідносин між суб’єктами господарювання та банками щодо відкриття та функціонування банківських рахунків служать параграф 1 глави 35 ГК України, глава 72 ЦК України, Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 р., «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» від 28.11.2002 р. Спеціальним актом у цій сфері виступає Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затверджена постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492.
Категорія банківського рахунку має неоднорідний зміст. У вузькому розумінні так іменують поточні рахунки. Поточні рахунки (раніше вони мали назву розрахункових) використовуються для здійснення безготівкових платежів, зокрема для банківських переказів, для обслуговування електронних карток, для формування статутного капіталу підприємства тощо. У широкому розумінні банківські рахунки включають також вкладні (депозитні) рахунки, що реалізовують позикові відносини за договором банківського внеску.
Умови функціонування банківського рахунку закріплюються в договорі банківського рахунку. Його мають право укладати не тільки самостійні суб’єкти господарювання, але й відокремлені підрозділи юридичних осіб (ч. 4. ст. 342 ГК України).
За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. (ч. 1 ст. 1066 ЦК України). Якщо раніше існувала дискусія про сутність договору банківського рахунку (його диспозитивний характер, притаманність йому управлінського характеру), то на сьогодні публічно-правова складова відносин з приводу банківського рахунку, незважаючи на розвиток ринкових відносин в Україні, не викликає сумнівів. Публічно-правовий елемент порядку відкриття та функціонування банківських рахунків зумовлений:
1) віднесенням ГК України договору банківського рахунку до числа публічних договорів. Це означає, що згідно зі ст. 1067 ЦК України банк зобов’язаний укласти договір банківського рахунку з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Виняток становлять випадки, коли банк не має можливості прийняти клієнта на банківське обслуговування або якщо відмова у відкритті банківського рахунку допускається законом або банківськими правилами. Крім того, банк позбавлений можливості відмовити клієнту в здійсненні операцій, передбачених для рахунків даного виду законом, якщо інше пряме не передбачено договором. Іншими словами, банк не може відмовити клієнту у здійсненні розрахункової операції, що допускається в банківській практиці, тільки на тій підставі, що така операція прямо не передбачена у договорі банківського рахунку;
2) організаційно-господарськими процедурами у цій сфері. Документи, потрібні банками для відкриття рахунку: заява встановленого зразка, завірені копії свідоцтва про державну реєстрацію та засновницьких документів, документи про взяття на облік в податкових органах і пенсійному фонді, органах соціального страхування, підтвердження статистичних кодів, розпорядження (протокол зборів засновників) про призначення директора та головного бухгалтера, картка зі зразками підписів і печатки тощо свідчать про контрольно-наглядові публічні засади, які невластиві цивільно-правовим зобов’язанням, передбаченим главами 54 – 70 ЦК України. Категорії, які презюмуються при укладенні цивільних договорів: добросовісність контрагента, його реєстрація у встановленому порядку, відповідність засновницьких документів чинному законодавству, належність підписів особам - при укладенні договору банківського рахунку підлягають перевіркою банком під загрозою позбавлення банківської ліцензії та інших санкцій.
Банки не мають права здійснювати розрахункові операції за поточним рахунком клієнта (окрім зарахування коштів) до отримання повідомлення податкового органу про взяття на облік рахунку суб’єкта господарювання. Це правило кореспондує з положеннями Податкового кодексу України про обов’язок суб’єктів господарювання повідомляти податкові органи про відкриття та закриття банківських рахунків. Банки зобов’язані повідомляти податкові органи і НБУ про припинення взаємовідносин з клієнтами тощо.
Нарешті, банківські установи виступають агентами валютного контролю, визначають для суб’єктів господарювання ліміт каси, здійснюють контроль за правильністю оформлення податкових та інших платежів.
Незважаючи на вагомі публічні складові відносин з приводу відкриття, використання та закриття банківських рахунків, диспозитивність відносин банку та клієнта знаходить підтвердження у ст. ст. 1066 – 1076 ЦК України: 1) у договірному характері оформлення їх відносин; 2) у здійсненні банком операцій за рахунком за дорученням клієнта, за винятком випадків, вказаних у законі; 3) у відшкодувальному характері послуг банку та зустрічному нарахуванні відсотків за користування грошима клієнта; 4) у відсутності у банку права визначати і контролювати напрями використання грошових коштів клієнта; 5) в обов’язку банку дотримуватися банківської таємницю за винятком випадків, вказаних у законі.
Крім того, законодавством України не обмежена кількість рахунків, які можуть мати суб’єкти господарювання (за винятком правила про один рахунок для формування статутного капіталу господарського товариства, здійснення спільної діяльності без створення юридичної особи, ліквідації юридичних осіб та деяких інших випадків).
З огляду на те, що договір банківського рахунку фактично є договором приєднання, згідно з ч. 2 ст. 207 ГК України його умови є нікчемними, якщо вони: 1) виключають або обмежують відповідальність банку або взагалі не покладають на нього певних обов’язків, 2) допускають односторонню відмову від зобов’язання з боку банку або односторонню зміну його умов, 3) вимагають від клієнта непропорційно більшого розміру санкцій при відмові від договору та не встановлюють аналогічних санкцій для банку. Схожі правила містить ст. 634 ЦК України.
Звертає на себе увагу той факт, що, незважаючи на істотний публічний характер договору банківського рахунку, його регулювання передбачається в ЦК України. Пояснюється це процесом так званої «комерціалізації цивільного права», коли ряд інститутів, вироблених у господарському праві, розповсюджуються на весь спектр майнових відносин. Відбувається це внаслідок практичної цінності цих інститутів та об’єктивної необхідності обмежити свободу цивільних відносин на догоду суспільним інтересам – за аналогією зі сферою господарювання.
Банк вправі використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи йому право безперешкодного розпорядження цими засобами (ч. 2 ст. 1066 ЦК України). Обумовлене це право об’єктивністю переходу до володільця речей, визначених родовими ознаками, права власності на такі речі. Співпадаюче за спрямованістю волевиявлення сторін договору полягає у зберіганні коштів на виділеному рахунку під умовою безумовного та невідкладного виконання банком доручень клієнта (а у випадках, передбачених законодавством, – вимог інших осіб) зі здійснення платежів з рахунку. Право володіння банку на засоби клієнта у цьому випадку виникає як неминучість, у чому й полягає відмінність таких відносин від договору депозитного рахунку, емісії облігацій і деяких інших зобов’язань, яким притаманний позиковий характер відносин.
Договір банківського рахунку у сфері господарювання має ряд особливостей, які зумовлені специфікою господарських зобов’язань у порівнянні із загальноцивільними. Так, згідно зі ст. ст. 180 і 189 ГК України ціна і термін є істотною умовою господарських договорів. У той же час, ГК України визначає договір банківського рахунку як безоплатний і безстроковий (якщо інше не встановлене у договорі). Тому в договорі банківського рахунку суб’єкту господарювання повинна встановлюватися ціна послуг банку у вигляді періодичної фіксованої суми або у певному розмірі для конкретної операції (процентному відношенні до суми платежу), а також встановлюватися термін дії договору. Інакше такий господарський договір потрібно вважати неукладеним.
Крім того, ч. 5 ст. 341 ГК України передбачає, що договір банківського рахунку повинен містити реквізити сторін, умови відкриття та закриття рахунку, види послуг, які надаються банком, обов’язки сторін і відповідальність за їх невиконання, умови припинення договору.
Поточні банківські рахунки відкриваються в національній та іноземних валютах. Спеціальні правила встановлені для відкриття поточних рахунків відокремленим підрозділам юридичних осіб, представництвам іноземних суб’єктів господарської діяльності, бюджетним організаціям, сільськогосподарським підприємствам тощо.
Депозитні (вкладні) рахунки відкриваються суб’єктам господарювання на певний термін і на умовах, погоджених у депозитному (позиковому) договорі. Проведення розрахунків і видача наявних коштів з депозитних рахунків забороняються.