Главная | Обратная связь

Структура і динаміка індивідуальної свідомості.

v свідомість можна розглядати і з точки зору системно-структурного підходу, тобто як внутрішній світ, світ суб'єктивної реальності, суб'єктивної рефлексії, який у гносеологічному плані протистоїть світові об'єктивної реальності, саме цей "сталий" внутрішній світ став об'єктом уваги сучасної світової філософії (філософський структуралізм, феноменологія, екзистенціалізм, герменевтика, психоаналіз та ін.), яка прагнула оволодіти структурою суб'єктивності;

v суб'єктивна реальність є нічим іншим, як свідомістю, думкою, переживанням, вона ідеальна і за формою, і за способом свого існування, думка продовжує природу і разом з тим за способом свого існування протистоїть їй; на думку Е.В.Ільєнкова, людина набуває ідеального виключно в ході прилучення до історично розвинутих форм суспільної життєдіяльності разом із соціальним планом свого існування, культурою

v психіка – це здатність живої істоти чуттєво сприймати світ і емоційно реагувати на нього, вона притаманна як людині, так і тварині, але тварині властиві лише нижчі, несвідомі вияви психіки, психіка якої базується на біологічній доцільності, вона забезпечує виживання організму, тварина сприймає світ тілом, крізь призму своїх біологічних потреб;

v свідомість людини – нова якість психічної діяльності, за якої дійсність відображається у формах культури, тобто в штучних, неприродних формах, витворених людством у процесі історичного розвитку. Розрізняють три види актів свідомості — мислення, воління та емоційні переживання;

v мислення – один із найважливіших актів свідомості, який полягає в оперуванні абстрактними поняттями (наприклад, розв'язування математичної задачі), його нерідко ототожнюють із свідомістю, однак свідомість не зводиться до мислення. «Я хочу», «я люблю» – це також акти свідомості, але вони не є актами мислення. Само ми­слення поділяють на розсудкове і розумне;

v однією з дивовижних властивостей людської свідомості є пам'ять, тобто здатність людини зберігати і відтворювати зміст попереднього досвіду, завдяки пам'яті людина може накопичувати й удосконалювати свої знання, вміння і навички, зберігати і примножувати надбання людської культури; якщо пам'ять дає змогу людині відтворювати у своїй свідомості те, що впливало на неї раніше й існує в дійсності, то завдяки уяві можуть виникати образи предметів і явищ, з якими людина раніше не зустрічалася, вона теж базується на попередньому досвіді, але зміст цього досвіду відтворюється людиною по-новому: у якійсь незвичній формі або у нових зв'язках;

v особливо важливе значення в людському житті має мислення, яке дає можливість людині не тільки пізнавати навколишній світ, а й орієнтуватися в різноманітних ситуаціях, розв'язувати складні завдання, ставити перед собою певну мету і знаходити шляхи її реалізації; завдяки мисленню людина відображає ті загальні властивості предметів і явищ, які не можуть бути сприйняті нею безпосередньо за допомогою ор­ганів відчуття. Крім того, процес мислення здійснюється на основі готових, здобутих раніше знань шляхом використання таких розумових операцій, як аналіз і синтез, порівняння, узагальнення тощо різні види людського мислення: конкретно-дійове мислення, яке спирається на безпосереднє сприйняття предметів у процесі виконання пов'язаних з ними дій; на вищому рівні людина мислить вже конкретними наочними образами або «картинами», об'єднуючи їх у певній послідовності – наочно-образним; нарешті, вищим видом мислення є словесно-логічне мислення, яке здійснюється з допомогою слів, якщо ми думаємо мовчки, то й тоді користуємося певними словами, не вимовляючи їх вголос;

v основними формами словесно-логічного мислення є поняття, судження і умовиводи: Поняття виражають загальні й найсуттєвіші риси і властивості предметів і явищ. Суджен ня — це ствердження або заперечення певних зв'язків, які існують, між різними предметами і явищами. Умовивід — це зіставлення й аналіз різних суджень, на основі яких робляться якісь нові висновки. Наприклад, на основі суджень «Все у світі постійно змінюється» і «Людина є частиною світу» можна зробити висновок про те, що людина теж постійно змінюється;

v у мисленні людей діють певні закономірності, що вивчаються такою наукою, як логіка, розділ логіки, який вивчає структуру і форми мислення, абстрагуючись від конкретного змісту і розвитку, називається формальною логікою, встановлені нею закони мислення – це закони тотожності, несуперечливості, виключеного третього та достатньої підстави; поряд із формальною логікою існує також діалектична логіка, яка вивчає закони розвитку людського мислення, переходу до нового знання. Основними вимогами діалектичної логіки є всебічне охоплення предмета в мисленні, відображення його у якомога більшій кількості зв'язків, а також розгляд предметів і явищ у процесі їх розвитку;

v свідомість не зводиться до психіки людини, поняття свідомості більш вузьке порівняно з поняттям "психіка людини", психіка складається із таких духовних утворень, як свідоме і несвідоме, що є багатомірними і перебувають у постійній взаємодії;

v емоційна сфера свідомості – складне, мало досліджене явище, спроба виділити її структури і типологізувати їх не вдалась; емоції – це відображення об'єкта у формі психічного переживання, душевного хвилювання, безпосереднього переживання життєвого смислу явищ і ситуацій та оцінювального ставлення до того, з чим людина має справу; почуття (радість, горе, любов, ненависть та ін.), афекти (лють, жах, відчай), пристрасті та самопочуття, емоціях предмети відображаються не в образах, а в їхньому у ставленні до людини, суспільства, їхніх потреб, інтересів;

Ø у "внутрішньому світі" людини існує несвідоме – це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму, належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності, а також інстинкти та запорогові почуття; до структури несвідомого зараховуються також автоматизми й інтуїція, які можуть зароджуватись на рівні свідомості, а з часом поринати у сферу несвідомого; під автоматизмами розуміють складні дії людини, що первинно утворюючись під контролем свідомості, в результаті довгого тренування та багаторазового повторювання, вони набувають несвідомого характеру; завдяки включенню несвідомого до психічної діяльності навантаження на свідомість зменшується, а це в свою чергу розширює поле творчих можливостей людини;

Ø за 3. Фрейдом, не є господарем сама собі, її інтелект безсилий перед людськими пристрастями. У рівневій структурі він виокремлює такі елементи: а) несвідоме або «Воно» – інстинкти, домінуючу роль серед яких відіграє лібідо (пристрасті, бажання, енергія сексу); б) свідоме або «Я» – своєрідний посередник між «Воно» і зовнішнім світом; в) несвідоме або «Над-Я» – сфера соціальних фільтрів, крізь які «Воно» має діяти на «Я» (своєрідні автоматизми – догми, традиції, ідеали, совість та інші цінності й заборони морального, соціокультурного, сімейно-історичного походження, що домінують у культурі);

Ø для розуміння сутності відносин між «Воно», «Я» і «Над-Я», Фрейд вдається до такого метафоричного порівняння. «Воно» і «Я» – це кінь і вершник. «Я» прагне підкорити собі «Воно», як вершник сильнішого, ніж він, коня. Поки кінь спокійний, він підкоряється вершнику. Якщо ні, то вершник змушений рухатися туди, куди несе його кінь. Врешті-решт виявляється, що коли вершник потурає забаганкам коня, то і «Я» фактично підкорене волі «Воно» і лише створює видимість своєї переваги над ним. Отже, «Я» є вірним слугою «Воно»;

Ø не менш складними є й відносини між «Я» і «Над-Я». Подібно до «Воно», «Над-Я» може панувати над «Я», виступаючи, наприклад, у ролі совісті. Це своєрідний адво­кат внутрішнього світу людини. «Я» виявляється у лещатах надзвичайно глибоких суперечностей з боку «Воно» і «Над-Я». За словами 3. Фрейда, «Я» є нещасною істотою, яка служить трьом панам і тому може зазнавати утисків з трьох боків: з боку зовнішнього світу, з боку «сексуальних бажань «Воно» і з боку суворого «Над-Я». Крім того, існує невідповідність вимог «Воно» і вимог неповноцінності та інші диском-фортні стани психіки;

Ø глибшу диференціацію «Воно» Фрейда дав його учень К.Г. Юнг. Він виділив, крім особистісного несвідомого як відображення в психіці індивідуального досвіду», ще глибший шар – ”колективне несвідоме”, яке є відображенням досвіду попередніх поколінь. Його змістом є за Юнгом, загальнолюдські прообрази-архетипи. Тобто воно охоплює образи, які однакові для всіх часів і народів – колективне несвідоме, хоча за своєю природою первинне певним чином залежить від індивідуального несвідомого. Воно змінюється, стає усвідомленим і сприйнятим. Юнг стверджував, що не існує жодного відкриття в науці чи мистецтві, яке б не мало прообразу в колективному несвідомому. Цей праобраз сягає своїми витоками найдавніших архетипів тих часів, коли «свідомість ще не думала, але сприймала»;

Ø на архетипах ґрунтуються міфи, сновидіння, символіка художньої творчості. Вплив архетипу полягає в тому, що він полонить психіку своєю силою і змушує суб'єкта вийти за межі людського, виявитися в лоні надлюдського. Архетип – найінтимніша частина людської психіки, і ми оберігаємо її як особисту таємницю. Якщо особисті образи переживаються суб'єктом, то колективні образи походять не з життєвого досвіду, а здосвіду предків. Завдяки архетипам здійснюється смисловий зв'язок епох і генерацій, підтримується духовна цілісність культур;

Ø колективне несвідоме – образ світу, що сформувався ще в прадавні часи і виражається, як правило, мовою символів, а найвідомішою формою для вираження свідомого є словесна.Отже, структура свідомості охоплює індивідуальне іколективне несвідоме, які, поєднуючись, суттєво доповнюють одне одного;

Ø сучасна наука оперує і поняттям підсвідомого як особливого пласту або рівеня несвідомого, це психічні явища, пов'язані з переходом операцій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму;

Ø свідомість не охоплює всього багатства духовного світу людини, який є набагато складнішим, людина далеко не завжди керується у своїх діях лише свідомістю, факти прояву інтуїції, афектів, паніки, гіпнозу, сновидінь, мимовільного запам'ятовування тощо є доказом існування так званої підсвідомості; сучасна наука вивчає ці явища і дає їм цілком раціональне пояснення;

Ø одним із перших в історії науки розв'язати проблему співвідношення свідомого й несвідомого намагався австрійський психолог і психіатр З.Фрейд (1856-1939), який дійшов висновку про суттєво важливу, а часом і вирішальну роль несвідомого (особливо щодо психічних захворювань), концепція Фрейда лежить у руслі тієї філософської традиції, яка робить акцент на несвідомому (А.Шопенгауер, Е.Гартман, А.Бергсон та ін.);

Ø багато філософських напрямків, орієнтуючись на дані психології, фізіології, медицини та інших наук, на противагу Фрейду, дійшли висновку, що у поведінці людини, її практичній і пізнавальній діяльності провідну роль відіграє все ж таки свідомість;

Ø несвідоме виступає першим етапом її розвитку, а свідоме – другим, несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами психіки людини, вони взаємодіють між собою, активно впливаючи одне на одного, несвідоме містить у собі багаті можливості, які стимулюють раціональні аспекти людської життєдіяльності та творчих дій суб'єкта;

Ø іншу групу неусвідомлюваних психічних актів становлять механізми творчості, формування гіпотез, допущень, здогадок, вони теж не контролюються нашою волею і свідомістю, але на відміну від попередніх, які базуються на нашому практичному досвіді, вони виникають на основі високої культури людини. Саме тому вони були названі видатним актором і режисером К. С. Станіславським(1863-1938) надсвідомсістю. Сам Станіславський працював над розробкою спеціальної психотехніки, яка б допомагала акторам впливати на свою надсвідомість, використовуючи її під час гри на сцені. Відомо чимало й інших творчих особистостей – поетів, художників, композиторів, учених, які свідомо використовували різні прийоми для того, щоб викликати у себе натхнення або «включити» свою над-свідомість у процесі творчості;

Ø структура психічної діяльності індивіда не вичерпується свідомістю і несвідомим, має місце й така підструктура, як самосвідомість, вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати; людина – самооцінююча істота, яка без цієї характеристичної дії не змогла б визначити себе і знайти місце в житті;

Ø звернення філософів до самосвідомості як особливої сфери суб'єктивного світу починається ще з Сократа, з його максими: "Пізнай самого себе". За Платоном, діяльність душ – це внутрішня праця, яка має характер бесіди з самим собою. Міркуючи, душа постійно розмовляє з собою, запитує себе, відповідає, стверджує і заперечує;

Ø свідомість набуває своєї завершеності та цілісності через самосвідомість, яку розглядають у двох аспектах: 1. як усвідомлення людиною самої себе, свого становища у світі, своїх інтересів іперспектив, тобто власного «Я»; 2. як спрямованість свідомості на саму себе або усвідомлення кожного акту свідомості. Ці підходи до розуміння самосвідомості євзаємодоповнюючими;

Ø самосвідомість – здатність людини поглянути на себе збоку, тобто дистанціюватися від себе, побачити себе очима інших, вона виконує такі функції: самопізнання, самоспостереженн,я самоаналізу, самооцінки, саморегуляції;

Ø підкреслимо, що елементи і рівні структури суб'єктивної реальності формуються під впливом соціального способу життя людини, який вимагає від неї самоконтролю своїх вчинків і дій, прийняття на себе повної відповідальності за них.

Ø ми багато чого ще не знаємо про механізми, функції, стан, структуру і властивості свідомості, нез'ясованими залишаються й питання взаємозв'язку свідомості з діяльністю та індивідом, буттям тощо, останнє слово має бути за наукою, молекулярною біологією, генетикою, інформатикою…;

Отже, ми дійшли висновку, що спосіб буття людини у світі завжди передбачає наявність свідомості, яка буквально "пронизує" людську діяльність, бо вона є необхідною умовою її організації й відтворення. Свідомість як суб'єктивна реальність виступає нічим іншим, як трансформованою в ідеальний план діяльністю, узагальненим досвідом матеріально-предметного перетворення світу людиною, моментом теоретичної і практичної взаємодії, ставленням до світу, формою діяльності людства.