Здавалка
Главная | Обратная связь

Свідомість – предмет філософського дослідження.



План

Свідомість – предмет філософського дослідження.

2. Походження свідомості та питання її розвитку.

Структура та функції свідомості.

…Що могутніше розуму?

Йому – влада, сила і панування над всім космосом.

Останній сам породжує в собі силу, яка ним керує.

Вона наймогутніша серед усіх інших сил природи.

К.Е.Ціолковський

Свідомість – предмет філософського дослідження.

 

Духовне життя – це одна із сутнісних характеристик людини. Різні аспекти духовного життя вивчають психологія, нейрофізіологія, кібернетика та інші науки, по-своєму осмислюють його мистецтво та релігія. Філософію духовне життя цікавить з точки зору ролі його у вирішенні питання про місце людини в світі.

Ще до недавна духовне життя фактично зводилося до свідомості, як здатності людини усвідомлювати, розуміти дійсність, яка може бути сформульована і висловлена мовою – тобто людський інтелект. Він вражає своєю красою і могутністю, невичерпністю і універсальністю. В цілому якісні особливості людського інтелекту окреслюють терміном свідомість, тому питання про сутність свідомості, її виникнення та можливості століттями хвилювало кращих представників людства, надихало на пошук та творчі злети. Музика, поезія, усе мистецтво, наукові розвідки глибин сущого та інші напрями інтелектуальної діяльності прагнуть розкрити можливості людської свідомості та неповторно-чарівний внутрішній світ людини. В даному випадку поняття “свідомість” позначає все психічне життя людини – сукупність образів, переживань, спонукань, які виникають у людській життєдіяльності і певним чином впливають на неї.

 

Свідомість — це здатність головного мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу, перетворювати його в образи і поняття. Свідомість визначає людське ставлення до навколишнього світу.

Проте свідомість як психічне життя в цілому не адекватна духовному життю, оскільки останнє не зводиться до внутрішнього стану людини, а проявляється в діяльності, вчинках її. Важко, наприклад, відірвати уявлення про мораль і моральні переживання від того, як вони проявляються в реальних вчинках. Духовне життя – це сам процес життя, а не лише психічне переживання. Тому в “широкому” розумінні поняття “свідомість” вживається як синонім духовного життя в цілому, як єдність відображення і дійсності.

Ідеальні, духовні явища, які на відміну від матеріальних існують тільки у головних людей, як похідні від матеріальних, як результат їхнього відображення, становлять зміст свідомості.

Довгі тисячоліття людство шукало відповідь на питання, в чому ж полягає суть феномена свідомості, яка її природа, як вона виникла і яке її призначення в світі. У істрико-філософському процесі проблема свідомості набула найрізноманітніших тлумачень.

Перші уявлення про свідомість виникли у прадавні часи, коли люди дійшли висновку, що процеси, які відбуваються в їхніх головах, відмінні від процесів природи, що їхнє бачення світу, а відповідно і місце в ньому, відрізняється від тваринного. Такі особливі властивості приписували душі, як прояву чогось надприродного.

На ранніх етапах розвитку філософії відсутнє чітке розмежування свідомого та несвідомого, матеріального та ідеального у трактуванні психічних явищ. Так, основу свідомих дій Геракліт визначав поняттям логос (слово, думка, суть речей). Вперше розрізняли матерію і свідомість софісти, а за ними – Сократ. У Платона об`єктивний зміст актів свідомості відокремлюється в особливий світ ідей, протилежних всьому матеріальному світу. Відтоді проблема свідомості не втрачає гостроти, а в сучасних умовах навіть актуалізується. Це зв`язано з зростанням ролі свідомості в житті людини і суспільства, з новими досягненнями науки в осягненні свідомості: з відкриттям безсвідомого, виявленням нових фактів, що утворюють проблемне поле парапсихології, досягненнями реаніматології, що спонукають до роздумів про те, що відбувається з свідомістю людини після смерті тощо.

Відомо, що ідеалізм вважає свідомість активним началом матерії. Внаслідок цього вона наділяється надприродним характером. Фактично свідомість відривалась від людини і природи, її приписували самостійне існування. Вона народжувала явища природи та історії. Таким чином ідеалізм обожнював свідомість.

Згідно з дуалізмом у світі завжди існували дві самостійні субстанції — матерія і свідомість, незалежні одна від одної. Свідомість, як і матерія, є вічною, вона не виникла і не народжувалася. Тому і відповідно відпала необхідність вирішення питання про її походження. Близькою до такого трактування свідомості є концепція Тейярда де Шардена, за якою в земній матерії була замкнута деяка маса свідомості, психічної енергії. Отже, свідомість так само первісна як і матерія.

Матеріалізм розглядає свідомість як відображення світу у мозку людини (пізнання), як функцію організаваної матерії. Разом з тим це результат чуттєво-предметної діяльності людини, необхідна сторона практичної діяльності людини.

Але не слід забувати, що питання свідомості є предметом дослідження не тільки філософії, а й природодослідників, психологів, генетиків, соціологів та ін. Проте, на відміну від окремих наук, філософія прагне до цілісного, системного осягнення всесвіту і людини. Тому і при вивченні свідомості філософи намагаються розкрити різні її аспекти:

· Гносеологічний (відображаючий), онтолгічний (буттєвий), аксіологічний (ціннісний), соціо-культурний;

· Прагнуть виявити механізми її становлення та розвитку, розкрити її соціально-діяльну суть;

· Дослідити особливості функціонування свідомості на різних рівнях (індивідуальному і соціальному), у різних конкретно-історичних умовах;

· Виробити цілісну теорію свідомості.

При реалізації проблеми філософія спирається на дані окремих наук, що вивчають свідомість, узагальнюює їх і виконує інтегративну функцію у пізнанні свідомості.

 

2. Походження свідомості та питання її розвитку.

Свідомість сучасної людини є продуктом всесвітньої історії, результатом багатовікового досвіду розвитку практичної і пізнавальної діяльності, багатьох поколінь людей. Але щоб її зрозуміти, необхідно з’ясувати, як вона зароджувалась, які причини привели до її винекнення.

 

В основному виділяють біологічні передумови і суспільно-історичні.

Перша передумова — це потреба у відображенні живої і неживої природи; (Відображення — це процес і результат встановлення відповідності щодо структур будь-яких систем, які взаємодіють і впливають на їх подальше існування.)

друга — праця, спілкування у колективі, заснованому на трудовій діяльності, членороздільна мова.

 

Можна вважати, що саме праця, була тією формою пристосування до середовища, яка викликала появу нової форми відображення — свідомість. Розум людини розвивався відповідно до того, наскільки вона навчилася змінювати довкілля. За допомогою засобів праці людина осягала властивості об’єктивного світу.

У процесі трудової діяльності люди вступають один із одним в ті чи інші форми стосунків, взаємини спілкування, які можуть бути виробничими чи особистими. Сьогодні визнано положення про те, що спілкування є однією із необхідних передумов формування і розвитку особи, її свідомості.

Виникнення членороздільної мови було могутнім засобом дальшого розвитку самої людини, суспільства та свідомості. Завдяки мові свідомість формується і розвивається вже як духовний продукт життя суспільства.

Сучасна філософія і наука не можуть дати остаточного і безсумнівного розв`язання проблеми походження свідомості, але на сьогодні наявні декілька концепцій, які допомагають багато чого зрозуміти в даному напрямку: теологічна, еволюційна, дуалістична, теорія єдиного інформаційного поля, трудова, субстанційна.

 

Концепції походження свідомості:

· Релігійна (теологічна): свідомість є проявом “іскри Божої”, вкладеної в людину Богом при творенні світу. Власне людська свідомість із її найпершими властивостям постає вже наслідком відомого із Святого Письма гріхопадіння: саме внаслідок цього людина почала рорізняти добро і зло, почала сприймати дійсність не цілісно, а фрагментарно. Проте наявність в глибинах свідомості частки божественного зумовлює людське прагнення до вищого, здатність пізнавати істину. Безумовно, позитивним моментом цієї концепції є те, що вона зводить людську свідомість до трансцендентального, абсолютного, вищого, не обмежує її аспектами існування людини та її виживання. Проте вона залишає поза розглядом зв`язок свідомості з людським організмом, соціальною історією.

· Дуалістична:в основі всіх світових процесів лежать два начала: матеріальне і духовне. Свідомість є виявленням духовного начала буття.

· Концепція єдиного інформаційного поля:свідомість є одним із проявів дії єдиного інформаційного поля. Усі процеси світу супроводжуються обміном інформації. Тому логічно припустити, що існує єдине поле інформації усіх світових процесів і явищ. Людська свідомість – один із проявів інформаціних процесів, можливо, найяскравіший. Людську свідомість не можна звести до інформації, але, безперечно, вона має до неї пряме відношення, адже людський мозок спиймає інформацію, а середовище та соціальна дійсність спрямовують його на певні параметри дії.

· Концепція еволюції:свідомість є результатом поступового розвитку живих організмів або форм відображення дійсності. Дарвіністська теорія стверджує, що внаслідок боротьби за виживання та пристосування до умов довкілля відбувається удосконалення видів живих організмів, з`являється психіка та людська свідомість. Але сучасна генетика заперечує можливість змін організмів лише через пристосування; ці зміни повинні бути зумовлені на генетичному рівні й не інакше. Та й людина не стільки пристосовується до зовнішніх природних умов, скільки змінює їх, змінює засоби діяльності, свої зання і навички.

· Концепція походження свідомості та людини внаслідок розвитку праці (трудова): свідомість формується в міру розвитку суспільної праці. Звичайно, для виготовлення знарядь праці потрібно досить розвиненого інтелекту. Проте, найдавніші кам`яні знаряддя відносяться до 2,5 млн. років тому, а прояви людської свідомості, пов`язані із спеціальними похованнями, наскельними малюнками та ін. – до 100 тис. років тому.

· Концепція активно діяльного самопородження людини на основі природно-космічних передумов: намагання подати свідомість як конкретне виявлення абсолютної основи світу – духу, або ідеї, або світового розуму (інтелекту).

Отже, перегляд основних концепцій походження свідомості дозволяє зробити висновок про те, що жодна з них не може пояснити усіх складностей свідомості, як явища людського буття, проте кожна з них виділяє та акцентує справді дуже важливі риси свідомості, а тому ми повинні їх брати до уваги лише в цілісності, єдності.

 

Слід виділити основні ознаки (прояви) свідомості:

 

· свідомість має властивість універсальності. Це означає, що людина в принципі може відображувати будь-які властивості будь-яких предметів, які так чи інакше залучені до діяльності. Праця та спілкування примушують речі немовби обертатися перед розумовим поглядом людини. Тварина бачить світ лише крізь дію основних інстинктів, людина через мозок.

· має властивість об’єктивності – спроможна відображувати речі такими, якими вони є насправді.

· проявляється через поведінку людини (пошук шляхів для задоволення життєвих потреб, самозбереження, а інколи і всупереч біологічній доцільності – самопожертвування, самогубство тощо).

· властива людині і властивість цілепокладання. Перед тим, як щось зробити, вона створює ідеальний проект майбутнього результату і розробляє план дій. З цієї ознаки випливає і здатність використовувати предмети культури за їхнім призначенням.

· характеризується творчістю – людина здатна ніби бачити те, що на справді, у наявному вигляді не існує (наприклад, каменяр бачить у камені майбутній виріб, гончар у глині – майбутню річ). Творчість потрібна значною мірою для того, щоб перетворити світ, створювати нове. Для цього потрібні нові ідеї, конструктивне уявлення того, чого ще не вистачає, але, що згідно з об’єктивними законами дійсності, може бути створене — все це вимагає щоб духовне життя мало творчий характер, а свідомість була активною внутрішньою дільністю.

· свідомість опосередкована мовою. Перетворюючи світ, люди натикаються на такий його рівень, який не може бути виражений і пізнаний без мови. Мова дає змогу усвідомити світ і власну діяльність в ньому. Свідомість, звідси, без мови неможлива. Мова такий самий необхідний посередник у ставленні людини до світу, як і знаряддя перетворення, техніка.

· свідомість здатна фіксувати сама себе (самосвідомість, саморефлекція).

Отже, свідомість має унікальні властивості, які зумовлюють неможливість її прямого вивчення та вимірювання; проте вихідні ознаки свідомості дозволяють стверджувати її реальне існування, але в особливих якостях і характеристиках.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.