Структура та функції свідомості.

Самопочуття – це усвідомлення власного тіла, його включеності і разом з тим відокремленості з навколишнього світу людей і речей. Відомий афоризм “У здоровому тілі – здоровий дух” набув форми заклику дбати про власне тіло, тілесний стан не лише тоді, коли з`являються ознаки хвороби чи виникли якісь тілесні диспропорції, а постійно.

Усвідомлення своєї соціокультурної належності (сімейної, родової, національної) – умова формування і розвитку особистості, тому що забезпечує засвоєння норм, традицій, цінностей, ідеалів як таких, що мають глибокі життєві коріння, наповнені реальним змістом, значенням.

Усвідомлення власного “Я” – це не тільки знання людини про себе, а й певне ставлення до себе, соціальна настанова, в якій уявлення про себе, свої якості і можливості органічно зв`язано з емоціями, викристалізовується в мотиви поведінки, мету діяльності, уявлення про зміст, сенс життя.

Крім того самосвідомість включає в себе і такі компоненти як самооцінка, самовизнанчення, самоконтроль.

Звернення філософів до самосвідомості починається ще з Сократа, з його слів “Пізнай самого себе”. За Платоном, який вивчав душу, остання виступає внутрішньою працею, яка має характер бесіди з самим собою.

Як видно із структури, свідомість — ще насамперед знання. Без знання свідомості не існує. Знання виступає формою представлення предметного змісту дійсності в свідомості людини. В певному сенсі свідомість і знання є те ж саме, проте поняття свідомості дещо ширше, бо воно включає в себе не тільки знання (“відання”), а певні дії із знаннями, певне їх використання. Внаслідок сказаного стає зрозумілим, що взаємодію свідомості із дійсністю можна виразити так: свідомість – знання – дійсність.

Знання в свою чергу опосередковане мислненням, тобто це оперування предметним змістом, який свідомість має у вигляді знання. Предметний зміст свідомості означає, що ми завжди в речах бачимозначно більше, ніж те, що дають нам відчуття (наприклад, різбляр бачить в звичаному дереві певну річ, виріб, а не лише дерево). До пізнавальних здатностей людини належить також увага і пам’ять.

Емоційна сфера свідомості — складне, малодосліджене явище. Емоції — це відображення об’єкта у формі психічного переживання, душевного хвилювання. Цю сферу становлять почуття (радість, горе, любов, ненависть та ін.), афекти (лють, жах, відчай), пристрасті і самопочуття. У емоціях предмети відображаються не в образах, а в їхньому ставленні до людини, суспільства, їхніх потреб, інтересів.

Ще однією важливою складовою частиною духовного світу людини є воля. Вона виявляється у здатності людини мобілізувати і сконцетрувати всі свої духовні та фізичні сили на виконанні мети. Ця сфера свідомості представлена мотивами, інтересами, потребами в єдності із здібностями.

Духовне життя притаманне людині на всіх його трьох рівнях: окремої людини, соціальної групи чи суспільства, загальнолюдської системи. Індивідуальне духовне життя зв`язане з глибинним усвідомленням свого буття, його змісту і мети, вищого блага, виробленням та реалізацією свідомого та творчого ставлення до світу (внутрішнього та зовнішнього). Духовне життя суспільства – це творче творення , збереження та засвоєння духовних цінностей та змісту. Духовність є основоположним принципом самобудови та існування особи, суспільства.

Сукупність характеристик свідомості (понять, ідей, поглядів, уявлень, почуттів, переживань, настроїв), що є спільними для певної соціальної групи або для суспільства в цілому, називають суспільною свідомістю (духовним життям суспільства).

Суб`єктом суспільної свідомості виступають суспільство, соціальна спільність (група, клас, нація) чи окрема людина, але не як індивідуальність, а як представник певної соціальної спільності.

Суспільна свідомість має складну, розгалужену структуру:

-по-перше, з точки зору носія, суб`єкта поділяють: індивідуальне, групове (класове, національне та ін.), суспільне, загальнолюдське;

-по-друге, з точки зору конкретно-історичного підходу: міфологічна, релігійна, філософська; за епохами: антична, середньовічна тощо;

-по-третє, виходячи з різних форм чи сфер діяльності: екологічна, економічна, правова, політична, моральна, естетична, релігійна, наукова;

-по-четверте, за рівнем та глибиною проникнення в дійсність: буденна (емпірична свідомість, суспільна психологія) і теоретична (наука, суспільна ідеологія)

Суспільна свідомість, так само як і індивідуальна, містить у своїй структурі знання, норми, цінності.

Духовне життя окремої людини містить в собі елементи свідомості того суспільства і тих соціальних груп, членом яких вона є, і неповторні індивідуальні риси. Суспільна свідомість, постаючи чимось спільним у відношенні до індивідів, водночас щодо інших типів суспільної свідомості є унікальною: наприклад, національна свідомість певного типу культури, певної епохи.

Суспільна свідомість відрізняється від індивідуальної за своїми носіями (це свідомість групи і суспільства), роллю (відображає світ з позицій групи чи суспільства), способом існування (наслідки суспільної свідомості лежать поза індивідуальною свідомістю: у бібліотеках, музеях тощо, а ключ до розуміння захований у свідомості окремої людини).

Суспільна свідомість виражається в суспільнійпсихології (стихійне формування повсякденних уявлень про життя і норми поведінки, наприклад, психологія національна, класова, релігійних груп, звичаї традиції тощо. Для людей, які знаходяться в середині певної спільноти ці особливості є звичними і тому непомітними, однак збоку це суспільна психологія іноді здається дивною, незрозумілью, ворожою, наприклад, акценти рідної мови) і в ідеології (усвідомлення та обгрунтування суспільної психології; система поглядів, ідей, теорій, принципів, що відображаютьсуспільне буття крізь призму інтересів, ідеалів, мети соціальних груп, класів, нації, суспільства).

Форми суспільної свідомості народжуються як відображення суспільних відносин і живуть власним суспільним життям. Проте всі ці форми все ж таки взаємозв’язані і взаємодоповнюють одна одну.

Дійові можливості свідомості виявляються в її функціях, єдність яких і забезпечує людині особливий спосіб буття. У скороченому варіанті виділяють три основні функції: пізнавальну, самосвідомості і творчу. І дійсно, в них знаходять своє виявлення всі основні можливості свідомості. Докладніше вони розкриваються так: пізнавальна, інформативна, орієнтувальна, регулятивна, оціночна, цілепокладання, прогнозування, організаційна, адаптивна. До вищих функцій свідомості відносять функції сенсоутворення, вироблення ідеалів та переконань, самовиховання.

Функції свідомості:

· інформативна: забезпечення людини інформацією про стан та процеси дійсності;

· пізнавальна:отримання знань у вигляді предметних характеристик дійсності;

· творча:перетворення знань та інформації за допомогою мислення, інтуїції, уяви, фантазії;

· оціночна:визначення на основі ідеальних еталонів, норм, правил, ступеня значущості тих чи інших явищ;

· цілепокладання:формування образу-результату дійсності;

· сенсотворча:формування життєвих сенсів через зіставлення реальності ідеалами, цілями, еталонами;

· організаційно-вольова:зосередження духовних та фізичних сил у напрямі досягнення мети;

· контрольно-регулятивна: свідоме спостереження за діями людини та їх коригування;

· самовиховна:свідоме прагнення організувати життя людини згідно з вищими духовними цінностями.

Отже, можна стверджувати, що структура свідомості є не чим іншим, як єдністю її властивостей та похідних від них форм прояву. Складна структура людської свідомості розкривається через систему її функцій, серед яких найперше значення мають пізнавальна, творча та самоусвідомлення

Висновок: Отже, людська свідомість – це унікальне явище дійсності. Будучи внутрішнім фактором людської життєдіяльності, за своїм змістом та можливостями вона виходить далеко за межі життєвих потреб. За статусом буття свідомість є ідеальною. Свідомість не тільки відображає світ, але й створює його, тобто створює, перетворює, удосконалює свій власний світ і життєвий світ людини: світ ідей, понять, наукових знань, світ людських цінностей, емоцій, образів, уяви, світ духовно-практичної діяльності.

Могутність та унікальність свідомості яскраво виявлена в її складній будові та в розмаїтості її життєвих функцій.

Питання:

1. Що таке свідомість з точки зору філософії?

2. Як виникла свідомість людини?

3. Якими є основні властивості, функції та структура свідомості?

4. Які особливості політичної, правової, моральної, естетичної та релігійної форми суспільної свідомості в Україні?

5. Яка роль духовності у вирішенні глобальних проблем сучасності?

Література:

1. Філософія: навч. посібник / за ред. В.Л.Петрушенко. К.-Львів, 2001. С.302-328;

2. Філософі: підручник / за ред. М.І.Горлача, В.Г.Кременя. Харків, 2000. С. 351-373, 521-526;

3. Філософія: підручник /за ред. Г.А.Заїченка. - К.: Виша школа, 1995. С. 283-312

4. Філософія: Навчальний посібник /за ред. І.Ф.Надольного. - К.: Вікар,1997. С. 201-222;