Главная | Обратная связь

Проблема походження свідомості

Особливість філософського аналізу свідомості полягає у роз­критті її буттєвих коренів, найважливіших ознак, властивостей та функцій. Всі ці проблеми досить часто ставляться в залежність віл історичного аналізу свідомості, а останній передбачає визнання того, що свідомість колись виникає та зазнає певних змін в процесі роз­витку суспільства. Тому до філософських проблем свідомості належить насамперед проблема її походження; це повинно бути зрозумі­лим у загальному плані хоча б тому, що ми досить часто намагаючись дещо зрозуміти, шукаємо його коренів, тобто звертає­мося до питання про його походження.

Сучасна філософія (і наука) не може дати остаточного і безсум­нівного розв'язання цієї проблеми, але наявні на сьогодні авторитетні концепції походження свідомості допомагають цю проблему ви­світлити і багато чого зрозуміти в її розв'язанні. До таких концепцій можна віднести: теологічну (релігійну), дуалістичну, еволюційну, тру­дову, теорію єдиного інформаційного поля та субстанційну. Розг­лянемо їх основні тези, зазначаючи водночас переваги та недо­ліки кожної концепції.

Релігійна концепція стверджує, що свідомість людини є божим даром: створюючи людину, Бог "вдихнув у неї дух живий", наділивши, таким чином людину часткою божественного світла. Власне людська свідомість із її найпершими властивостями постає вже наслідком відомого із Святого Письма гріхопадіння: саме внаслідок нього людина почала розрізняти доб­ро та зло а, отже, почала сприймати дійсність не цілісно, а частково, фраг­ментарно. Проте наявність в глибинах свідомості частки божественного зумовлює людське прагнення до вищого, здатність пізнавати істину і т. ін. Безумовним позитивним моментом теологічної концепції постає те, що вона зводить людську свідомість до трансцендентного, абсо­лютного, вищого, не обмежує її аспектами існування людини та її виживання.

Проте вона залишає поза розглядом зв'язок свідомості із людським орга­нізмом, соціальною історією, інформацією. Окрім того, вона, фактично, пояс­нює не походження свідомості, а лише те, чому вона притаманна людині.

Дуалістична концепція наголошує на моментах радикальної відмінності між свідомістю та матеріально-чуттєвою реальністю, що відкрита людині, і робить звідси висновок про існування в світі двох родів явищ (або двох субстанцій) - матеріальних та ідеальних. Вони існують у тісному переплетінні між собою, а всі явища дійсності постають лише різними мірами їх єдності.

Дуалістична концепція може бути виправдана внаслідок того, що між свідомістю та буттям справді пролягають настільки різкі межі, що звести їх одне до одного або до якогось спільного кореня майже неможливо. І. Кант із цього приводу колись писав: "Існують два основні стовбури людського пізнання, що зростають, можливо, з єдиного, загального, але нам не відомого кореня...".

Концепція єдиного інформаційного поля наголошує на тезі, яка не вик­ликає серйозних заперечень: усі процеси світу супроводжуються обміном інформацією. Тому логічно припустити, міркують її прихильники, що існує єдине поле інформації в усіх світових процесів та явищ. Людська свідомість – один із проявів інформаційних процесів, можливо, найяскравіший. Як буде показано далі, людську свідомість не можна звести до інформації, але, без­перечно, вона має до неї пряме відношення.

Концепцію еволюції можна представиш в різних варіантах. Наприклад так звана "теорія панспермії" стверджує, що життя роз­віяне по всьому Всесвіту. За наявності сприятливих умов воно дає резуль­тат: розквіт форм життя і його свідомих проявів.

У варіанті дарвінівської теорії стверджується, що внаслідок боротьби за існування та пристосування до умов довкілля відбувається удосконалення видів живих організмів, з'являються психіка та людська свідомість. Але сучасна ге­нетика заперечує можливість змін організмів лише через пристосування; ці зміни повинні бути зумовлені на генетичному рівні й не інакше.

Концепція пристосування не підходить до людини, адже людина не стільки пристосовується до зовнішніх природних умов, скільки змінює їх, засоби діяльності, свої знання та навички.

Нарешті, дослідження еволюціонування живих організмів не пояснює інформаційних можливостей людського мозку і спрямованості самої еволюції до людини, мислення, знання. Хоча, з іншого боку, було б невиправданим за­перечувати зв'язок людського організму із процесами життя у ширшому плані, а людської свідомості – із певними особливостями будови людського організ­му, наприклад, існування людини у двох статях, із особливостями вікового розвитку людини та ін.

Трудову концепцію або концепцію походження свідомості внаслідок розвит­ку праці враховують археологія та антропологія, і вона нібито має з їх боку численні підтвердження. Але багато чого при цьому все одно залишається незрозумілим. Наприклад, найдавніші кам'яні знаряддя праці відстають від нас на 2,5 млн. років. Але справді помітні прояви людської свідомості, по-вязані в спеціальними похованнями людей, наскельними малюнками та ін., з являються в інтервалі 100 - 35 тис. років тому.

Отже, "трудова теорія" не пояснює, чому при наявності "праці із знаряддями" історичний процес формування свідомості був фактич­но або взагалі відсутній, або загальмований на дуже тривалий час. Справедливі також зауваження, згідно з якими саме виготовлення знарядь пращ потребувало досить розвиненого інтелекту.

Нарешті концепція активно-діяльного самопородження свідомості люди­ни або субстанщйна намагається подати свідомість як конкретне, на рівні лю­дини виявлення вихідної засади світу-духу, або ідеї, або світового розуму (інтелекту). Ця концепція пояснює, наприклад, спрямованість еволюційних процесів як рух до найповнішого виявлення якостей субстанції світу; певною мірою вона пояснює і динамізм процесів буття (оскільки дух - це є рух, енергія), і деякі ха­рактеристики свідомості (саморефлексія, трансцендентність). Проте і вона на­городжує нас серією складних питань; наприклад, субстанційні характеристики за самою своєю якістю повинні бути найпершими, а, значить, найпотужнішими проте, як ми знаємо, свідомість тримається на постійному внут­рішньому зусиллі; якщо свідомість початково є ідеальною, навіщо для її про­явів потрібна недосконала матеріальна реальність? Яку роль у субстанційному процесі відведено людському стражданню та надіям на безсмертя?

Отже, перегляд основних концепцій походження свідомості дозво­ляє зробити висновок про те, що жодна з них не може пояснити усіх складностей свідомості як явища людського буття, проте кожна з них виділяє та акцентує справді дуже важливі риси свідомості, а тому ми повинні брати до уваги їх всі, розуміючи та оцінюючи їх як своєрідні елементи (фрагменти) єдиної мозаїчної картини: крім цього огляд цих концепцій дозволяє окреслити чинники виникнення та функціонування свідомості.

Чинники виникнення свідомості:

© загальнокосмічний чинник, що засвідчує принципову спорід­неність процесів свідомості із усім багатством космічних явищ та процесів; це проявляється, зокрема, у поміченій ще давніми гре­ками здатності нашої свідомості прийняти у свій зміст як своє та зрозуміти все, що відбувається у космосі, яким би віддаленим воно не було від реальних потреб людини;

© трансцендентальний чинник – цей чинник проявляє себе у здатності свідомості продукувати абсолютні, еталонні виміри сущого;

© інформаційний чинник – людська свідомість органічно пов'язана із інформаційними процесами і постає, на думку деяких філософів, здатністю опановувати та оперувати "чистою інформацією";

© природно-біологічний чинник - свідомість пов 'язана із психікою, а остання - із загальними умовами та особливостями розвитку нашої планети;

© психологічний чинник дозволяє осмислювати свідомість як в ас­пекті внутрішнього самоврегулювання людиною своїх життєвих дій та процесів, так і в аспекті її єдності із людською тілесні­стю, нейрофізіологією та життєвою енергетикою;

© соціально-діяльний (або окремо - соціальний та діячьний) чин-ник пов язаний із тим, що людська свідомість вписана у історич­ний досвід людства та, значною мірою. - в історичний досвід роз­витку людської діяльності;

© культурно-історичний чинник – для свідомості культура постає з одного боку, мірою її творчих самовиявлень, а, з іншого боку вічним джерелом прилучення до сфери найперших та найвищих життєвих сенсів;

© антропологічний чинник дозволяє побачити свідомість у специфіч­но людських вимірах та окресленнях, наприклад, в окресленнях ста­тевих її проявів, в окресленнях людського страждання та прагнен­ня, людського здоров'я та хвороби, норми та патології у психіці, містичних самозаглиблень, видінь та марень і т. ін.;

© індивідуально-особистісний чинник формування свідомості фіксує її єдність із життям та біографією конкретної людини, із подіями такого життя, індивідуальними особливостями та характерис­тиками даної людини, її здібностями, перевагами та вадами і т. ін.

Лише врахування всіх зазначених чинників може врятувати нас від одно­бічних та спрощених підходів до розуміння, оцінки, трактувань свідомості, відкриє шлях до її належного цінування. Свідомість постає ніби своєрідним перехрестям, де поєднуються сили та тенденції, що діють через взаємодію кон­кретних часткових форм сущого та еволюцію окремих форм життя, та сили і тенденції світового цілого.

Отже, свідомість як предметна, змістовна свідомість – це оперу­вання поняттями, а останні потребують інтелектуального конструю­вання від певного початкового пункту. Тому і в індивідуальному роз­витку особи відлік її життєвої історії, як звичайно, розпочинається з того моменту, коли людина усвідомила себе, тобто зафіксувала щось як початкове (як звичайно, у формі "Я"), а потім стала при­єднувати до того початку подію за подією, але не механічно, а вибі­рково, з певними оцінками та значеннями.

Свідомість - це самодіяльний, самостворювальний процес впи­сування окремих подій, явищ, вражень, відчуттів у тотальне (єди­не, всеохоплююче) поле інтелектуального предметного констру­ювання. Так функціонує індивідуальна свідомість, так функціонує історична самосвідомість людства, так функціонує наукове пізнання.