Главная | Обратная связь

ЛЕКЦІЯ 4. Консервація об'єктів садово-паркового будівництва

Питання охоронні і консерваторські становлять окремий і досить обширний розділ, який розглядається в рамках проектних робіт по дослідженню ландшафтів старовинних парків. Ці питання є мало досліджені порівняно з іншими питаннями ландшафтної архітектури.

Для початку маємо зрозуміти, що сучасне поняття консервації має широкі обриси, що його складовими є як охорона, так і типова консервація, а також ревалоризація і рекультивація.

Основною метою консервації, в кількох словах, є утримання визначеного цінного ландшафту (натурального чи культурного) в сталому вигляді. Розділяючи це поняття в більш описовому вигляді, можна сказати, що консервації підлягають:

зникаючі ландшафти чи такі, які без додаткових заходів не можуть бути збережені (наприклад, степовий ландшафт чи ландшафт всередині старовинного міста);

існуючі ландшафти, які вимагають сталих заходів консервації (наприклад, сільськогосподарські ландшафти, які без догляду часто перетворюються в луки чи ліси);

деградовані ландшафти, які вимагають ревалоризації;

девастовані ландшафти, які вимагають рекультивації до певного початкового стану (наприклад, піщані кар'єри, які тільки внаслідок консерваційно-рекультиваційних заходів можуть бути пристосовані для подальшого використання).

В широкому розумінні консервації садово-паркового ландшафту міститься ряд заходів, з яких кожен додатково поділяється на окремі форми і методи діяльності. Головними з них є наступні:

охорона, яка може носити характер збереження особливих форм ландшафту;

власне консервація, а саме діяльність, спрямована на утримання звичайного стану внаслідок цілого ряду методів, наприклад закріплення (дерев, берегів водойм, рельєфу і т.д.);

ревалоризація, яка зводиться до перетворення старовинного чи зміненого ландшафту методами реконструкції чи реставрації (у випадку штучно створеного культурного ландшафту) або рекультивації (у випадку з натуральним ландшафтом).

Складність поняття консервації ландшафту полягає в тому, що воно однаково використовується як до природних об'єктів (наприклад, старе дерево, ділянка насадження, фрагмент первісного ландшафту), так і до культурних об'єктів (наприклад, ансамбль старовинних будинків на відкритому ландшафті чи старе місто).

Отже, консервація означає збереження парку в тому вигляді, в якому він знаходиться на момент обстеження. На перший погляд завдання здається нескладним. А насправді виникає немало труднощів, пов'язаних, наприклад, з встановленням або хоча б зменшенням шкідливого впливу наявних негативних факторів. Так, якщо парк знаходиться в зоні шкідливих промислових викидів, загазованості, запиленості, необхідно терміново впроваджувати лісозахисні посадки, хоча б зі сторони шкідливого впливу. Лісозахисні смуги приймаються шириною в 5-7 рядів дерев і чагарників із щільною кроною. Відстань між рядами приймається 3 м, а між смугами 20-40 м. Число смуг залежить від концентрації шкідливих домішок в атмосфері, їх хімічного складу і сили вітру зі сторони шкідливих факторів. У всякому випадку одна захисна смуга здатна знизити швидкість вітру на відстані 0.5 км на 50%. Середні ряди в такій смузі засаджені високими деревами з щільною кроною: ялинами, кленами, липами. Бокові ряди складаються з високого чагарника: бузку, спіреї, бузини. В крайні ряди висаджують низький чагарник: шипшину, калину, смородину. Якщо лісозахисні посадки через шкідливість газів, що поступають, займають смугу шириною від 300 м і більше, то в них через кожні 300 м роблять вентиляційні коридори шириною 50-60 м для провітрювання і захисту самих лісозахисних смуг. В таких коридорах забороняється споруджувати які-небудь об'ємні будівлі і споруди, за винятком площинних (спортивні майданчики, дороги, водойми).

Консервація паркових елементів ведеться у строгій відповідності з їх природними особливостями. Так, консервація рельєфу враховує його пересічність. На рівнинних ділянках заробляються виїмки, вимоїни, ями. На галявинах і відкритих просторах рельєф очищується від рудеральної рослинності, хвощів, лопуха, чортополоху. Усуваються причини заболочування парку. Проводиться стабілізація наявного дорожного покриття. У вибоїни підсипається гравій, щебінь. Проводиться влаштування кюветів біля доріг. Укріплюються відкоси боулінгрінів і видових гірок. Відновлюються поверхневі дренажі.

На пересічному рельєфі при консервації закріплюються відкоси, підпірні стінки, тераси. Влаштовуються кювети для відводу поверхневих вод у водойми. Якщо є відкоси довжиною більше 10 м, то поперек схилу влаштовуються канави для перехоплення дощових стоків. Закріплення відкосів можна виконувати дернуванням, трав'яними килимами, грунтопокривними рослинами. Підпірні стінки і сходи очищають від бур'янів, щоб припинити руйнування від коріння, що розвивається. Вибоїни заробляються мнутою глиною або тонким шаром бетону. Верх підпірних стін покривають водонепроникним шаром: бітумом або рідким склом. По верху підпірних стін і сходів робиться канава для перехоплення і відводу стічних вод, відновлюється дренажна система.

При консервації складного рельєфу, який наближається до гірського, проводять ті ж заходи, що і на пересічному рельєфі. Але при цьому приймаються міри до більш конструктивного вирішення його захисту від водної, вітрової, температурної ерозії.

Роботи по консервації історичних рельєфів парку ведуться вручну або засобами малої механізації. Використання землерийної техніки в парках, які підлягають консервації, повинно бути заборонене, тому на дорогах, що ведуть в такий парк, влаштовуються стовпи або канави, які здатні затримати транспорт.

Одночасно з консервацією рельєфу можна проводити і консервацію рослинності. При консервації рослинності проводяться наступні першочергові заходи:

забороняються будь-які рубки, не пов'язані з консерваційними роботами;

проводиться вирізка сухих гілок, вершин, сучків;

проводиться лікування деревостану;

заробляються тріщини, дупла, механічні пошкодження;

проводиться обробка отрутохімікатами для знищення шкідливих комах (обов'язково з дозволу ентомолога);

вибірка дерев, що загрожують падінням і з запущеними формами захворювань;

робиться дренаж заболоченої навколо дерева території шляхом влаштування кільцевих канав, які не шкодять корінням.

В число основних рубок, які приходиться виконувати при консерваційних роботах, входить влаштування вентиляційних коридорів.

Збільшення вологості викликають: гігроскопічна здатність дерев (всмоктування вологи з повітря), змочування дерев дощем, снігом, паводками, випаданням капілярної вологи від різкого перепаду температур і туманів. Вентиляційні коридори слід робити вздовж панівних напрямів вітру. В якості коридорів можуть бути використані існуючі просіки після їх відповідної розчистки.

До інших, можливих при консервації рубок, відносять рубки в радіусі повалу малоцінної рослинності, що загрожує повалом, навколо яких-небудь цінних дерев.

При вирізуванні засохлих гілок, сучків, вершин переріз зпилу необхідно антисептувати і замазувати жирною глиною. Зпилу підлягають і кінці обламаних гілок. На тріщини в товстих гілках, стовбурах, штамбах накладають металеві бандажі-обручі з полосової сталі. Перед встановленням бандажів поверхню, на яку вони накладаються, обробляють антисептиком і обгортають м'яким матеріалом - сухим мохом, паклею, матами з соломи і т.д. Якщо штамбам дерев, що представляють певну цінність, загрожує механічне пошкодження від транспорту і тварин, то вони захищаються спеціальною сіткою, яка встановлюється на всю висоту, де можуть бути нанесені пошкодження.

При виявленні на цінних деревах дупел їх заробляють. Пломбування дупел проводять в наступному порядку: обпалюють паяльною лампою внутрішню поверхню дупла, обмазують внутрішню поверхню дупла бітумом, а потім жирною мнутою глиною, закладають дупла цеглою чи цегляним щебенем, замазують отвори цементним розчином, білять гашеним вапном поверхню запломбованого дупла.

В період консервації рослинності парків проводять заходи по захисту дерев від шкідливих комах. Такі роботи проводять станції захисту рослин. Існує декілька видів спеціальних препаратів, якими обробляють рослинність: маслянисті, наприклад кам'яновугільна смола (рідина темного кольору); мінеральні, наприклад фтористий натрій у вигляді білого порошку, розчину або замазки з додаванням вапна; емульсійні, що наносяться на поверхню дерев за допомогою спеціальних розпилювачів.

Особливу увагу слід звертати на збереження старих пнів, що залишилися від загиблих дерев, які були посаджені в період створення парку. Їх очищають від грибків і бруду, просочують антисептиком. Для того, щоб затримати подальший процес гниття пня, його поверхню можна покрити рідким склом. Навколо пня роблять дренажну канавку.

При консервації водойм намагаються запобігти розмивам берегів, зникненню або фільтрату води. При ремонті плотин і дамб приймають міри проти подальшого запливання водойм і їх заростання. При захисті берегів від розмивів в історичному парку не можна застосовувати сучасні матеріали: бетон, пластик, залізобетон. Матеріали повинні бути природними.

Консервація водойм передбачає стабілізацію наявного рівня води у водоймах. Зниження його може відбутися через переважання фільтрату над притоком. Для зменшення фільтрату проводять силікатизацію дна водойм, особливо біля плотин. З цією метою влаштовують систему скважин, в які нагнітається рідке скло. Однак цей спосіб досить дороговартісний. Зменшення фільтрату можна досягти, влаштувавши гідроізоляцію ложа водойми з м'якої глини. Якщо всі ці заходи виявляються недостатніми, можна по нижньому рівню плотини влаштувати дренаж з водозбірною штольнею, з якої глибинним насосом качати профільтровану воду назад у водойму. При просочуванні води через тіло плотини перед нею може бути влаштована т.зв. шпунтова сітка з дерев'яних свай і виконаний замок з мнутої глини зі сторони верхнього рівня. Для захисту верхнього отвору від забруднення плаваючими предметами зі сторони верхнього рівня влаштовують понур - ряд стовпів перед приймальним отвором, по яких натягують сітку. Зливові і талі води несуть з собою у водойми парків багато піску або сміття. Для того, щоб зменшити їх поступлення у водойми, навколо них влаштовують нагірні канавки (вода буде проходити через ці канавки, а пісок і сміття будуть осідати на дно). У виключних випадках при великому об'ємі паводкових вод для їх пропуску споруджується канал-дублер, який іде в обхід водойм, що знаходяться на території парку. Для запобігання надлишкового заростання водойм при консервації крім їх затінення можуть застосовуватися і біологічні заходи, наприклад, розведення риб, які активно поїдають рослинність водойм.

Першочерговими роботами при консервації паркових споруд можна вважати наступні:

встановлення огорожі навколо споруди, що консервується;

підведення тимчасових опор-стояків під стелі і перекриття;

встановлення підпор у віконні і дверні отвори;

ремонт покриття споруди або влаштування тимчасових навісів;

досконалий збір розбитих деталей, скульптури, ліпнини, плитки та ін.

Зібрані деталі необхідно помістити в спеціальному сухому приміщенні або бункері і перекласти їх дошками. Інших робіт до складання науково-технічної документації робити не рекомендується.

Подальші роботи по консервації паркових споруд можуть мати таку послідовність: збереження споруди в тому вигляді, в якому вона виявилась на момент початку відновлювальних робіт; часткове відновлення споруди на основі наявних даних про неї; повна реставрація споруди у відповідності з сучасною методикою реставраційних робіт.

ЛЕКЦІЯ 5. Реставрація об'єктів садово-паркового мистецтва

5.1 Методика реставраційних робіт і проект реставрації

Виходячи з усіх попередніх обстежень, досліджень, аналізів, з комплексної оцінки, складається проект відновлення старовинного об'єкту, основними вимогами до якого є:

збереження історично сформованого, цінного в історичному, культурному, природному відношенні, середовища;

збереження його цілісності без роз'єднання та зменшення його території;

збереження цінних елементів історичного ландшафту;

видалення елементів, що порушують цілісність такого сприйняття;

забезпечення охорони візуальних зв'язків об'єкту з навколишнім середовищем;

забезпечення умов життєстійкості насаджень;

остаточне вирішення щодо функціонального використання об'єкту, яке забезпечує виконання цих вимог і дає змогу об'єкту знайти своє місце в сучасному житті.

Проект реставрації повинен визначати:

тип (режим) збереження об'єкта-пам'ятки: суворий охоронний режим, суворий планувальний режим або вільний планувальний режим. Причому на території парку-пам'ятки в залежності від конкретних умов можуть бути виділені ділянки з різними режимами;

ступінь реставрації;

тип функціонального використання в даний час і в перспективі.

Вирішення цих основних завдань в комплексі визначає метод реставрації і проект реставрації.

Проект реставрації також повинен містити розділ включення історичного парку в нове оточуюче середовище. При цьому можна керуватися тим, що великі парки (50, 100 га і більше) повинні бути формуючим компонентом цього середовища, а малі - включатися в нову композицію простору в якості значних елементів планування.

Основні методи реставрації і збереження можуть бути розділені на консервативні і радикальні.

Консервативними методами є консервація і адаптація. Консервація передбачає здійснення ряду заходів, спрямованих на збереження і підвищення життєстійкості насаджень і споруд об'єкта в існуючому виді. Це відноситься в першу чергу до меморіальних пам'яток, а також до добре збережених об'єктів.

Адаптація - це вибір основної функції використання, що найбільше відповідає сутності пам'ятки, її розмірам, ступеню збереженості.

До радикальних методів реставрації відносяться: повна, часткова реставрація і реконструкція.

Повна реставрація передбачає відтворення всіх або майже всіх паркових композицій, в тому числі водойм, насаджень, паркової архітектури, доріжок і т.п. Реставрація в даному випадку передбачає, як правило, повне знесення наявних насаджень і заміну їх новими посадками, відновлення рельєфу, водойм і всієї гідрологічної системи. Повна реставрація може бути здійснена на всій території пам'ятника або на окремих його ділянках при наявності добре збереженої іншої території. При доброму збереженні насаджень під повною реставрацією розуміється і процес, що полягає в прочистці насаджень, відновленні доріг і т.п.

Повна реставрація, особливо із знесенням насаджень, є дуже важким, трудомістким, довгим і дороговартісним міроприємством і тому приймається лише в окремих унікальних випадках.

Основою для пропозиції повної реставрації об'єкта може бути:

унікальність, історична цінність пам'ятника, його ансамблевий зв'язок з іншими спорудами;

збереженість території, архітектурних споруд, будівель, рельєфу, планувальної просторово-композиційної структури;

достатність фактичного і документального матеріалу для відтворення першопочаткового образу.

Повна реставрація може здійснюватися на основі збереженого просторово-композиційного планування, на відтвореній індивідуальній документації або за аналогами. Метод реставрації за аналогією застосовується тоді, коли істинні документи не збереглися або не знайдені, не збереглась і просторова композиція в цілому або повністю змінилась в результаті наступного перепланування, відмирання насаджень, не збереглась територія в межах пам'ятника, рельєф та інші окремі елементи. Однак відомі близькі, аналогічні роботи автора об'єкта або відомий праобраз пам'ятника, що дозволяє на основі збережених елементів створити новий проект за аналогією з відомим. Метод аналогії може бути використаним не тільки при повній реставрації, але і при інших її видах.

Часткова реставрація здійснюється в тих випадках, коли повна реставрація з якихось причин нездійсненна: наприклад, першопочаткове планування збереглося лише фрагментарно, достатньо достовірної і повної документації не знайдено, безповоротно втрачена частина території, значення об'єкта недостатньо велике і неспіврозмірне з рівнем затрат на повну реставрацію, існуюче або планове функціональне використання об'єкта неможливо адаптувати до характеру пам'ятника; значні і безповоротні візуальні порушення, викликані оточуючою забудовою; існуючі насадження, хоч і не відповідають першопочатковому образу пам'ятника, але знаходяться в доброму стані і здатні проіснувати ще багато років і т.п.

До факторів, що визначають ступінь можливого відновлення, можуть бути віднесені, наприклад, відсутність технічних засобів відтворення архітектурних або гідротехнічних споруд, необхідність значного збільшення пішохідної і транспортної пропускної здатності, обмеженість фінансування і т.п.

При частковій реставрації зберігаються основи композиції об'єкта, його задуму, які можуть бути доповнені і в деякій мірі змінені в зв'язку з територіальними, економічними, функціональними та іншими змінами ситуації.

Якщо стає очевидною часткова реставрація, то в першу чергу слід виконувати реставрацію рельєфу як елементу, який формує всі інші елементи парку. При реставрації поняття “рельєф” - це сукупність природної і антропогенної геопластики, каміння, гротів, алейно-дорожної сітки, благоустрою, інженерної мережі і т.д. Рішення по реставрації рельєфу приймається на основі даних проведених досліджень з використанням всіх можливих в парку методів. При реставрації рельєфу необхідно враховувати нове оточення парку. Це оточення, як правило, мало подібне на те, яке було в час створення і розквіту парку, і його рекомпозиція неможлива. Тому приходиться в питаннях відновлення зовнішніх зв'язків рельєфу парку обмежуватися напівмірами, докомпоновками, а іноді й закриттям нової забудови парковими елементами.

Особливе значення має реставрація алейно-стежкової сітки класичного парку. Досконале відтворення її багато в чому визначає якість реставрації рельєфу. І тут не може бути головних і другорядних деталей. Головні прогулянкові алеї, які виводять на різноманітні живописні види і перспективи, однаково важливі для відтворення структури класичного парку.

При реставрації рельєфу може бути два підходи: перший - враховує необхідність загального збереження рельєфу в незмінному вигляді, починаючи з моменту його дослідження; допускається лише фрагментарна реставрація. Другий - виходить з того, що в даний момент рельєф знаходиться в зміненому вигляді і його по можливості потрібно відновлювати в цілому. Останній підхід, на жаль, не завжди реальний, і не тому, що викликає великий об'єм роботи, а по чисто технічних причинах. Виконуючи реставрацію рельєфу потрібно пам'ятати ще й те, що зрізування його поверхні або, навпаки, підсипка до необхідних відміток повинні вестися з урахуванням незмінного положення дерев, що залишаються. Для охорони кореневих шийок дерев у цих випадках влаштовують підпірні стінки.

Реставрація рельєфу парку повинна включати і збагачення його ґрунтової структури. Справа в тому, що основною причиною передчасної загибелі рослинності парку часто є виснаження ґрунту, ущільнення його поверхневого шару, засолення, забруднення різноманітними наносами. Необхідно перш за все провести розпушування ґрунту для його кисневого збагачення, видалення зайвих нашарувань, промивання ґрунту у випадку засолення, і внесення добрив у випадку виснаження. Цей захід нероздільно пов'язаний і з реставрацією рослинності парку.

Реставрацію рослинності парку слід проводити з урахуванням послідовності, яка визначається віковою картою, а також з урахуванням змінності порід і біологічного стану насаджень. Наприклад, якщо відомо, що у парку до певного часу зростав живопліт з породи, яка внаслідок зміни рівня ґрунтових вод загинула, то на її місце слід, мабуть, підбирати більш посухостійкі види.

Особливе значення слід приділяти при реставрації формуванню крон в насаджень. Це в однаковій мірі відноситься як до реставрації регулярних, так і пейзажних ділянок парку.

Найбільш складним є завдання реставрації об'ємних форм насаджень в регулярних садах, де раніше використовувалася стрижка. Збережені дерева в цих садах давно переступили допустимий для стрижки вік, коли вона може дати художній ефект. В цьому випадку можна рекомендувати повну заміну рослин. Слід також видаляти пізнішу рослинність, яка погіршує першопочатковий художній задум насаджень парку.

При реставрації насаджень пейзажного парку потрібен інший підхід. Тут основну увагу слід звертати на збереження існуючих дерев, тим більше, якщо вони елементами загальної композиції. Розчистка зарослих галявин, відновлення попередніх відкритих просторів повинна проводитися в таких парках з урахуванням екологічних зв'язків, які склалися на момент реставрації.

При відновленні суцільних масивів слід дотримуватися планувального контуру масиву і приділяти особливу увагу рослинності, яка оформляє цей контур. Необхідно враховувати також, що загальна щільність нових посадок не повинна повторювати першопочаткову, а повинна вестись з урахуванням сучасного стану стиглої рослинності. Слід приділяти увагу відновленню підліску.

У випадку, якщо екземпляр рослинності представляє собою художній або історичний інтерес, але є хворим або ослабленим, необхідно забезпечити йому лікування, а не видаляти. Видаленню підлягають зарості і окремі дерева, що порушують загальний задум паркової композиції або створюють одноманітні загущення.

При реставрації рядових посадок в парках спочатку проводять видалення залишків загиблих дерев. Потім проводять посадку дерев тієї ж породи, що і загиблі дерева. Можна застосовувати подвійні посадки, тобто саджати поряд з екземплярами основної породи супутні, які в подальшому, після розвитку основних видів, видаляють.

Найбільш складним є процес реставрації окремих дерев або невеликих груп, вплив яких на глядача базується не на взаємодії багатьох екземплярів, а на певних якостях одного екземпляра. Цими якостями володіють переважно тільки дорослі дерева. Внаслідок цього застосування підсобних посадок із швидкорослих порід в цьому випадку не виправдовує себе. Доводиться задовільнятися посадкою саджанця, по можливості крупномірного, поряд із загиблим деревом, зберігаючи при цьому його залишки. Рекомендується антисептувати і зберігати навіть пеньки поодиноких дерев, які мають унікальне або історико-меморіальне значення. Такі пеньки, збережені на висоту 1.5-2.0 м і прикрашені вазами чи виткими рослинами, прикрашають парк.

Порядок реставраційних робіт на водоймах є зворотний їх дослідженню. При реставрації відновлення джерела живлення виконується в останню чергу, а перш за все реставруються водопідпірні споруди водойм. Про конструктивні заходи при відновленні водойм говорилося в питаннях консервації. Тут слід лише відмітити, що рівень води у водній системі при консервації зберігається на момент її обстеження, а при реставрації відновлюється на період того часу, на який орієнтована реставрація.

При реставрації малих архітектурних форм необхідно перш за все керуватися принципом, що добре підібрана і правильно застосована аналогія краще буде відображати характер епохи, ніж найбільш талановита, але довільна стилізація. Цей принцип повинен бути основою реставрації втрачених малих архітектурних форм. Зруйновані або напівзруйновані МАФ слід реставрувати на основі синтезу всіх збережених достовірних даних про них.

Будь-яка реставрація МАФ, що має фундамент, повинна супроводжуватися його підсиленням. При цьому можуть використовуватися і сучасні матеріали. Для реставрації ж надземних частин споруди можливе використання тільки тих матеріалів, з яких вона була у свій час створена.

Всі малоцінні нашарування на малу архітектурну форму - перебудови, надбудови, додавання - повинні бути видалені. Виняток можуть становити лише ті з них, які самі представляють історичну, пізнавальну або культурну цінність і не протирічать ідеї реставрації.

Виконуючи реставрацію малої архітектурної форми, необхідно відтворити і її найближче оточення. Це необхідно, так як місця для розташування паркових споруд були глибоко продумані. Враховується характер рельєфу, наявність водойми, її розмір, форма, оточуюча рослинність. Тому реставрація МАФ без врахування оточуючого середовища не може бути науковою реставрацією.

На закінчення про реставрацію МАФ необхідно сказати, що розрослі дерева парків тепер значно зменшують паркові споруди. Вони виглядають менш значними, ніж спочатку. Це потрібно враховувати при відновленні оточуючого їх середовища. В той же час потрібно пам'ятати і те, що в багатьох парках МАФ виникли не зразу, а є спорудами різних авторів, різних часів і стилів.

Реконструкція - третій метод відновлення пам'ятки садово-паркового мистецтва. Розрізняють два види реконструкції:

із збереженням “стилю” пам'ятника на всій території об'єкта - ретрореконструкція, реновація;

з відтворенням в цьому стилі (в стилі часу) невеликих, окремих елементів і асоціацій.

Ретрореконструкція передбачає відновлення загального композиційного стилю пам'ятника, що існував: типової системи алей (промені, зірки, квартали і т.п.), композиційних центрів, водних влаштувань, створення перспектив і видових точок на збережені елементи архітектури або оточуючу місцевість на всій території об'єкта.

Реконструкція з відтворенням окремих елементів або створенням (збереженням) асоціативних зв'язків переважно супроводжується повним переплануванням території. Подібна реконструкція полягає у відтворенні окремих елементів на невеликих ділянках (наприклад, партерів з малюнком з каменю), влаштуванні нових елементів за асоціацією з тими, що колись існували (наприклад, створення на території об'єкту невеликого ставка, що нагадує минулу систему водойм і т.п.). Нові елементи, фрагменти повинні гармоніювати з існуючими, відповідати оточуючому середовищу.

Ретрореконструкція (реновація) застосовується при повній зміні просторово-композиційного образу, втраті значної частини території, здійсненій корінній зміні функцій, вторгненням споруд, що супроводжують ці функції.

Індивідуальний характер кожного об'єкта може вимагати застосування не одного якого-небудь методу реставрації, а кількох - на різних своїх ділянках.

Проект може пропонувати одночасне проведення реставраційних робіт або їх поетапне здійснення. Для регулярних парків або ділянок більш прийнятна, як показала практика, на всій реставрованій ділянці - знесення всіх насаджень, розробка рельєфу, влаштування водної системи, доріг, посадка нових рослин.

Поетапне відновлення здійснюється в насадженнях, що володіють на момент початку реставраційних робіт достатньою життєвістю і декоративністю, але в яких є більш пізні нашарування і значні зміни порівняно з першопочатковим образом. Цей метод більш придатний для пейзажних, ландшафтних парків. Поетапно можуть відновлюватися окремі ділянки композиції або поступово видозмінюватися - формуватися весь образ парку. В останньому випадку насадження і інші нашарування поступово вирубуються, вибираються з одночасною підсадкою проектованих рослин. З часом відбувається зміна насаджень і їх формування у відповідності з першопочатком..

 

Деякими особливостями відрізняється підхід до відновлення і утримання насаджень меморіальних пам'яток, які часто представлені музейно-садибними комплексами. В них набагато більше уваги приділяють збереженню всіх насаджень, що володіють меморіальністю, незалежно від стану: одиничні екземпляри дерев, алеї, групи, масиви. Збереження меморіальних насаджень доповнюється відновленням втрачених елементів композиції і ландшафту.

При реставрації в першу чергу відновлюється загальна просторова структура (стиль об'єкта, його рельєф, водні простори, споруди) як головна ознака пам'ятника, потім композиція і структура насаджень, і, нарешті, - дендрологічний склад. Це основний принцип проектування реставраційних робіт.

В проектуванні використовується прийом розмежування зон впливу архітектурних та інших споруд. Зона впливу архітектурної споруди володіє такою важливою якістю, як постійність, що дозволяє широко і правомірно використовувати її в процесі реставраційного проектування. Величина і характер зони визначаються значимістю, розмірами та іншими особливостями споруди. При цьому переважно одна з споруд комплексу, наприклад, садиба (парк ім. Фредра), водний простір (Софіївка) та ін. є домінантою всього комплексу. Однак в окремих частинах парку можуть існувати і існують свої домінанти.

Визначення остаточних зовнішніх меж території.

Поряд з уточненням завдання на проектування парку-пам'ятки проводиться остаточне визначення меж території з встановленням меж охоронної зони.

Площу території і конфігурацію меж парку рекомендують встановлювати і уточнювати шляхом обстеження ділянок, вивчення картографічних матеріалів та інших джерел, коректування у відповідності з існуючим місцерозташуванням парку-пам'ятки, характером прилеглого природного ландшафту, забудови, сільськогосподарських угідь.

При значній відмінності між межами парку періоду його розквіту і сучасними рекомендується спільно з проектною організацією, яка займається плануванням навколишнього району, вивчити можливості максимального наближення меж парку до першопочаткових. Якщо план парку складений за матеріалами натурного обстеження, а історико-архівних матеріалів не збереглося, його межі слід уточнювати з врахуванням можливості повноцінного сприйняття основних композиційних вузлів і прилеглих ландшафтів.

Межі парку рекомендують розширювати у випадку, якщо до його території прилягають високоякісні ландшафтні утворення або на його території необхідно розмістити архітектурні будівлі і споруди, призначені для обслуговування відвідувачів. При цьому капітальні будівлі доцільно виносити за межі збереженої історичної території парку.

Історико-архітектурне, композиційне і функціональне зонування території.

У випадку, коли на території парку-пам'ятки наявні об'єкти, які історично співвідносяться з різними епохами (палац, павільйони, альтанки та інші споруди і влаштування), які необхідно зберегти як меморіальні пам'ятки або пам'ятки історії, культури, архітектури, рекомендують виділяти навколо них зони історичного планування. З цією метою можуть бути використані картографічні джерела того періоду, до якого ці об'єкти відносяться, а також інші матеріали обстеження. Розміри і межі історико-архітектурної зони рекомендують визначати з урахуванням масштабів об'єкта і основних оглядових напрямів як зі сторони об'єкта, так і при підході до нього, коли увага відвідувача повністю переключається на нього.

При зонуванні території парку-пам'ятки за характером композиції слід приділяти особливу увагу основним ознакам його планувальної та архітектурно-художньої організації. На основі аналізу прийомів об'ємно-просторового формування різних ділянок або районів парку рекомендують визначати принципи їх побудови, які, в свою чергу, стануть основою для уточнення меж композиційних зон.

Межі композиційних зон рекомендують перевіряти за оптичними межами видимості в середині парку, щоб цілісність композиційного образу картини, що сприймається глядачем, не порушувалася появою чужорідних елементів (деяких видів забудови більш пізніх паркових споруд, що зберігаються як пам'ятки історії та культури, обслуговуючих споруд і т.п.).

Поряд з виділенням історичних і композиційних зон слід визначати межі допоміжних функціональних зон (масового відпочинку, культурно-інформаційної, побутового обслуговування тощо) на основі запланованого характеру використання території (музейна, музейно-меморіальна, санітарно-курортна, багатофункціональна та ін.), а також від режимів користування - суворий охоронний (заповідний), суворий планувальний і вільний планувальний.

Межі функціональних зон можуть проходити:

по алеях і доріжках, водних перешкодах (річках, ставках, озерах, каналах і т.п.) - при укрупнених зонах;

по кронах дерев і природних перешкодах, які оточують оглядовий простір навколо функціональних об'єктів.

Для повноцінного сприйняття парку-пам'ятки і максимального збереження його планувальних і ландшафтних якостей, ділянки, призначені для масового відпочинку і обслуговування, рекомендується виносити за межі парків (особливо малих і середніх), в охоронну зону. Допоміжні функціональні зони розташовують біля основних підходів і під'їздів до парку.

Розташування об'єктів в зоні обслуговування відвідувачів може бути лінійним і груповим.

При лінійному розташуванні об'єкти обслуговування (екскурсійні і довідкові бюро, каси, кіоски, кафе, готелі та ін.) розташовуються паралельно до основного напрямку руху відвідувачів при підході до парку. Лінійне розташування рекомендується для парків, підхід до яких на всій протяжності оточений житловою забудовою.

При груповому розташуванні об'єкти обслуговування концентруються навколо центральної площадки зони, яка пов'язана з парком і під'їздом до нього. Цей прийом доцільно використовувати при наявності вільних ділянок біля входу в парк.

Крім зони обслуговування при парку-пам'ятці рекомендують передбачати зону або місця для короткочасного відпочинку, а також адміністративно-господарську зону.

Співвідношення розмірів зон рекомендують такі (в % до відновлюваної території парку): зона відпочинку - 10-15, зона культурно-побутового обслуговування - 1-2, адміністративно-господарська - 2-4.

* * *

Особливе місце в реставраційних роботах займає збереження унікальних старовікових дерев, яких так багато залишилося в старовинних парках. Доля кожного з них визначається конкретною ситуацією, ступенем унікальності і життєвості.

Проектні роботи включають також гідрологічні пропозиції, в яких повинні бути враховані джерела водопостачання, вказані прийоми збереження водного дзеркала, характер дна, створення водонепроникних пробок, укріплення берегової лінії, а також заходи по забезпеченню водообміну, регулюванню стоків, запобігання паводків та ін.

парк пам'ятник консервація садовий

5.2 Вимоги до робіт по реставрації і утримання насаджень

Процес реставрації і наступне утримання відновлених насаджень диктує дві безпосередні умови:

Обов'язковість і постійність авторського нагляду на всіх етапах робіт, починаючи від рубок і посадок до наступного формування і догляду за насадженнями.

Здійснення реставраційних робіт спеціалізованою будівельною організацією або її підрозділами.

Спеціалізація викликається складністю реставраційних робіт, їх високою кваліфікаційною тарифікацією, наближеністю до мистецтва. Спеціалізована будівельна організація повинна мати відповідний набір машин і механізмів або можливість їх застосування.

Крім тракторів, бульдозерів, ямокопачів, грейдерів, фрез, катків, плугів, сіялок і газонокосилок, при реставраційних роботах потрібні механізми по корчуванню і дробленню пнів, вишки для лікування і обрізування високих дерев, для стрижки живоплотів, автокрани різної потужності та ін.

Насадження масивів і куртин створюються шляхом посадки крупномірних саджанців. В алейних посадках найбільш раціональним є одночасна заміна не тільки випалих, але і збережених дерев, що не порушує візуальної єдності алеї з використанням дорослого однорідного крупномірного посадкового матеріалу. При незначних випадах в алеях і доброму стані інших рослин можливі підсадки окремих дорослих дерев замість випалих. Можливий і такий варіант, коли в алеї зберігається декілька одиничних унікальних старих дерев, а більша частина алейних посадок створюється заново.

Солітери і невеликі деревно-чагарникові групи, що вимагають заміни рослин, дублюються шляхом посадки молодих рослин на деякій віддалі від існуючих, краще з південної сторони, щоб розвиткові рослин не заважав намет насаджень або його тінь.

Утримання зелених насаджень включає наступні процеси: постійне формування і стрижка рослин в шпалерах, перголах і т.п., підсадка і формування підсаджених дублерів, своєчасне видалення відмираючих рослин, постійне видалення самосіву, кореневих відприсків, проріджування груп і масивів, вирубка і обрізка рослин для збереження створених перспектив, лікування старих дерев, догляд за горшковими рослинами, догляд за партерами, в тому числі і з інертних матеріалів, догляд за газонами і квітниками, догляд за гідротехнічними спорудами, скульптурами та іншими малими архітектурними формами.

Реставрація об'єктів садово-паркового мистецтва вимагає організації охоронної зони відновлених пам'ятників та зони регулювання забудови. Охоронна зона встановлюється з метою забезпечення візуальної охорони композиції старовинного об'єкту, а також послаблення дії несприятливих факторів оточуючої території. В цих межах забороняється нове будівництво, перепланування території; підлягають зносу споруди, що спотворюють сприйняття пам'ятки. На даній території забороняється прокладання повітряних ліній електромереж, створення транспортних вузлів та магістралей. В її межі включають і ті ландшафти, які є невід'ємною частиною пейзажів об'єкту, а також зелені насадження, що екранують непривабливі елементи навколишньої забудови.

Можна виділити три категорії режиму охорони території.

Суворий охоронний режим (заповідний), при якому дозволяється лише обмежене користування у вигляді організованих екскурсій за визначеними маршрутами і повністю забороняються всі види сучасного будівництва і благоустрою.

Суворий охоронний режим розповсюджується, як правило, на обмеженій території композиційного центру пам'ятки садово-паркового мистецтва, в якому вже здійснена реставрація або можливе здійснення такої реставрації в подальшому, композиційно-структурні втрати незначні і їх можливо відновити.

Друга категорія режиму - суворий планувальний (забудовний) режим. Він розповсюджується на ту частину території, де забезпечене збереження основної просторово-композиційної структури і дозволяється включення додаткових елементів будівництва і благоустрою (додаткові стежки, доріжки, невеликі дитячі майданчики і майданчики для відпочинку, павільйони та ін.), що не спотворюють сформовану структуру. Режим використання - вільний, по доріжках і стежках, але без влаштування пляжів, стоянок.

Третя категорія режиму - територія вільного планувального (забудовного) режиму; до неї відноситься та частина об'єкта, де відбулися найбільші зміни і просторово-композиційна структура, що існувала, втрачена повністю або більшою частиною.

Ця територія може розглядатися як буферна при переході до територій, що не охороняються, і використовуватися як зона активного відпочинку, бути компенсатором за більш суворий охоронний режим на іншій території. Вона може бути навіть додана до території існуючого пам'ятника, а насадження на ній створені наново. В зоні вільного планувального режиму дозволяється будівництво різних споруд, в тому числі житлових і громадських споруд і т.п., що візуально не порушують сприйняття об'єкта.

Зона регулювання забудови встановлюється з метою збереження природного і архітектурного оточення старовинного об'єкту, що історично склалося. В цій зоні допускається нове будівництво, проте, обмежується кількість поверхів та щільність забудови, забороняється розміщення промислових підприємств, споруд, що шкідливо впливають на оточуюче середовище. Тут також беруться до уваги існуючі зв'язки об'єкту з навколишнім середовищем.

5.3 Склад, порядок розробки та зміст проектної документації

Склад завдання на розробку проекту відновлення ландшафтного об'єкту або парку-пам'ятки:

обґрунтування складання завдання (рішення про відновлення об'єкту);

термін та стадії розробки проекту;

функціональне призначення об'єкту та ландшафтних споруд;

вказівки та належні умови ландшафтовідновлювальних робіт;

умови відновлення дорожно-стежкової мережі, насаджень, водних систем, будівель та споруд, малих архітектурних форм, благоустрою та інженерного обладнання паркової території;

підрядні та субпідрядні організації;

основне фінансування по термінах.

При виконанні проекту на замовлення до завдання на проектування додаються: архітектурно-планувальне завдання архітектурних органів, документація про відвід земельної ділянки, вихідні дані.

Проектна документація на стадії проекту виконується, як правило, на основі затвердженого ТЕО відновлення об'єкту та вимагає розробку архітектурно-планувального та композиційного вирішення об'єкту та споруд, насаджень, водних споруд, вирішення питань впорядкування та інженерного обладнання території, організації робіт по відновленню об'єкту, визначення їх вартості.

Склад проекту:

пояснювальна записка з обґрунтуванням і викладенням прийнятого рішення та техніко-економічними показниками;

проектний (генеральний) план в масштабі 1:500 з нанесеними алеями, доріжками, площадками та проїздами, подеревним показом всіх збережених, реконструйованих та відновлених насаджень, водойм та водних споруд, будівель, споруд та малих архітектурних форм;

фрагменти планування найбільш відповідальних ділянок паркової території в М 1:50 - 1:200;

фасади, розрізи, плани паркових споруд, що відновлюються в М 1:20 - 1:100;

перспективи, розгортки, панорами ландшафтних композицій;

схеми інженерного обладнання території з мережами водопостачання, зовнішнього освітлення, каналізації, дренажу та ін.;

проект організації відновлюваних робіт;

кошторис.

Проект відновлення пам'ятки садово-паркового мистецтва обов'язково доповнюється робочими кресленнями.

Склад робочих креслень:

план покриття та конструкції алей, доріжок, майданчиків, проїздів в М 1:500 з їх прив'язкою;

вертикальне планування території в М 1:500 з проектними горизонталями, висотними відмітками і ухилами, повздовжніми і поперечними профілями, картограмою земляних робіт;

дендроплан в М 1:500 з показом дерев та чагарників, що зберігають, пересаджують, вирубують, а також нових посадок з прив'язкою до існуючих будинків, споруд, дерев;

розбивочне креслення паркових споруд та малих архітектурних форм в М 1:500 із специфікацією;

робочі креслення паркових споруд та малих архітектурних форм, що відновлюються в М 1:20-1:100;

інженерна мережа в М 1:500 з розміщенням обладнання та підключення до головних магістралей.

Текстовий матеріал повинен бути пронумерований, переплетений, зі змістом. В пояснювальній записці треба вказати перелік схем та креслень. Графічний матеріал необхідно вкласти в спеціальну папку, яка теж повинна бути оформлена титульним листом.

5.4 Наукова звітність при реставраційних роботах

Науковий звіт про реставраційні роботи, що проводяться, починається вже при складанні проекту реставрації, при першому огляді об'єкту. Він представляє: результат глибокого та ґрунтового натурного, історико-бібліографічного та архівного дослідження пам'ятки, що реставрується, його функціональних, стилістичних, художніх та конструктивних особливостей, з додатком матеріалу аналізу реставраційних можливостей та фактичних передумов методу реставрації, що вибирається, підсумок проведеним роботам. Далі він поповнюється матеріалами подальших спостережень та фактичними даними про проведені реставраційні роботи. Термін для такої роботи, що надає інспекція по охороні пам'яток - три місяці після закінчення робіт на об'єкті - повинен розглядатись тільки як час для остаточної доробки звіту, що вже був підготовлений, його передруку, брошурування та ін.

Два важливих розділи наукового звіту - історія питання з характеристикою об'єкту та описом передпроектних досліджень, у всякому разі повинні бути закінчені (в головних своїх розділах) до початку реставраційних робіт та повинні входити в склад проекту реставрації.

До складання наукового звіту необхідно пред'являти самі жорсткі вимоги. Перша вимога - документальність. Реставраційна концепція автора може бути показана тільки на базі фактичного матеріалу, а не в формі вільного, неточного або тенденційного трактування об'єкту.

Науковий звіт повинен складатись з наступних матеріалів:

Матеріали архівного та історико-бібліографічного дослідження (виписки з точним зазначенням джерела та сторінки; фото креслень, рисунків та інших зображень з таким же зазначенням джерела і анотації; бібліографія з анотаціями по найбільш цінних джерелах; пояснювальна записка автора реставрації по цих матеріалах).

Матеріали натурного обстеження об'єкту (звіти по кожному з проведених зондажів, з зарисовками або фотографіями, з прізвищем автора та датою те ж, по шурфам, розкриттям, розкопам; пояснювальна записка автора реставрації до цих матеріалів).

Креслення всіх виконаних обмірів, а також альбом зроблених зарисовок та фотографій об'єкта і його елементів (автор, дата) з пояснювальною запискою автора реставрації. Кроки обмірів до звіту не прикладаються і зберігаються в фондах реставраційної майстерні окремо.

Креслення та матеріали формального та композиційного аналізу пам'ятника з детальною пояснювальною запискою автора реставрації.

Всі матеріали проекту реставрації (починаючи від актів стану об'єкту перед реставрацією та об'єкту, що буде реставрований); креслення, акти, протоколи, висновки та інші матеріали проекту реставрації, а також матеріали робочого проекту реставрації (крім робочих шаблонів) в тому вигляді, як вони подавались в орган охорони пам'яток або проходили обговорення чи затвердження в інших інстанціях чи комісіях. Висновки експертів по проекту або його частинах, конкретні виступи на обговорення та затвердження проекту повинні подаватись в стенографічній або достатньо повній формі. Обов'язково повинна бути прикладена копія дозволу на проведення реставраційних робіт. Ці п'ять розділів наукового звіту готуються по ходу робіт та зберігаються в архіві реставраційної майстерні до закінчення робіт.

Дуже відповідальним є останній розділ звіту - опис виконаних робіт. Він повинен складатись в основному з документальних матеріалів. Академік А.Щусев в серпні 1907 року перед початком реставраційних робіт на церкві Св. Василія в Овручі писав так: “Реставрацию древних памятников необходимо ставить в широкую известность для того, чтобы по окончании работ не было лиц, недовольных на то, что памятники - достояние народа, переделываются, и об этом знают только немногие…”. Тобто шостий розділ звіту повинен починатися повідомленням в пресі. Добре було б, якби даний розділ починався стенограмою обговорення доповіді автора реставрації на науковій нараді, і закінчувався стенограмою доповіді автора про закінчення реставрації.

В шостому розділі повинні бути представлені копії щоденників виконання робіт на об'єкті. Крім того, в цьому розділі повинні бути додані всі журнали авторського та інженерного нагляду з записами та відповідями, а також акти на закриті роботи, акти та висновок комісій, що проводили інспекцію.

Важливою складовою частиною шостого розділу звіту повинні стати виконавські картограми, реставраційні карти, копії обмірних креслень планів, розрізів, фасадів об'єкту, де даються всі зміни, які пройшли на об'єкті в процесі виконання робіт: розкриття, закладки, заміни деталей, добавлення та добудови, відновлення за натурними даними, відновлення докомпоновочного характеру тощо, нанесене різними кольорами.

До шостого розділу повинні бути додані всі матеріали по використаній рецептурі розчинів, кольорів та інше. Якщо мали місце протиаварійні заходи, то зони повинні бути описані окремо. Повинні бути описані всі відступлення від затверджених креслень проекту з мотивацією та поясненнями. Особливо повинні бути описані роботи по пристосуванню об'єкту з наказом, які порушення давніх конструкцій та елементів були при цьому допущені.

Роботи з реставрації продовжуються довго, тому кожний рік складається коротке резюме по роботах року, з виявленням найбільш суттєвих моментів і представляють такі огляди для затвердження в інспекцію.

Зібраний за всіма розділами звіту документальний матеріал повинен зберігатись в фондах реставраційних майстерень не менше ніж в двох примірниках. Він є значним та цінним вкладом реставратора в історію архітектури, так як тільки в процесі реставрації об'єкт розкривається в його історичному, художньому та науковому значенні. Матеріал цей в деяких випадках більш цінний, ніж сам об'єкт, так як включає більше інформації про об'єкт. Сам об'єкт в процесі робіт змінюється та щось губить з своїх аутентичних елементів.

Реставратору передано ексклюзивне право протягом трьох років з моменту здачі об'єкту публікації матеріалів звіту. Разом з тим, науковий звіт є і юридичним документом, що засвідчує право реставратора в разі претензій або звинувачень в неправильних діях.

За всіма матеріалами автор реставрації протягом останнього року складає загальну пояснювальну записку до всіх шести розділів звіту, в якому йому дається змога для узагальнень, критичного аналізу, пояснюючих гіпотез і т.п. зауважень, що відповідають його особистому погляду на виконані роботи.

Пояснювальна записка повинна бути представлена для затвердження в інспекцію по охороні пам'яток історії та культури.

5.5 Економічні фактори пристосування пам'яток архітектури для сучасних потреб

Основні розрахункові нормативи (ТЕР). Для раціонального використання парку-пам'ятки з культурно-освітньою метою, а також повноцінного його збереження доцільно проводити усереднені розрахунки перспективного відвідування території і допустимої щільності відвідувачів в різних функціональних зонах.

Перспективну відвідуваність парку-пам'ятки рекомендується визначати на основі практичного встановлення кількості відвідувачів в літній вихідний або святковий день з врахуванням розмірів території і розміщення парку в місті, художньо-історичної і культурної цінності, зручності транспортних і пішохідних зв'язків, наявності унікальних об'єктів та ін. При цьому розрахунковим показником служить пропускна здатність парку протягом робочого дня максимального, по відвідуванню, місяця, яка визначається за формулою (за Фруміним Г.І., 1971):

де Е - пропускна здатність парку-пам'ятки, люд./день;

m - кількість екскурсійної групи (30-35 чол.);

g - тривалість роботи парку, год.;

b - тривалість огляду всіх визначних пам'яток парку, год.;

n - одночасна кількість екскурсійних груп в парку;

k - коефіцієнт, який враховує необхідний розрив по часу між екскурсійними групами в долях часу

при 10-хвилинному розриві k = 10/60 = 0.17;

при 20-хвилинному - k = 20/60 = 0.33 і т.д.

а - понижаючий коефіцієнт, який враховує можливі порушення в розпорядку роботи парку (в межах 0.8-0.9).

Існує методика визначення економічної ефективності на стадіях розробки проектно-кошторисної документації реставрації з пристосуванням пам'яток архітектури для туризму, власне реставрації і пристосування пам'яток, експлуатації пристосованих під заклади відпочинку й туризму пам'яток архітектури.

Розробка проектно-кошторисної документації реставрування з пристосуванням для нових цілей пам'яток включає такі етапи:

передпроектні дослідження пам'яток за пропонованими критеріями;

виконання проекту реставрації і проекту пристосування архітектурної пам'ятки;

розробка проекту впровадження і відтворення навколишнього ландшафту, будівель;

погодження проектно-кошторисної документації в органах архітектурно-будівельного контролю і з замовником.

Залежно від технічного стану пам'ятки архітектури розробка проектно-кошторисної документації для введення старовинних споруд у сучасне життя має свої особливості:

Технічний стан пам'ятки задовільний. У цьому випадку потрібні: передпроектні дослідження за названими критеріями, проект реставрації, проект впорядкування, проект відтворення навколишнього ландшафту, а також кошторисно-фінансова документація.

Якщо пам'ятка архітектури збереглась частково, виконують передпроектне дослідження того, що можливо пристосувати, а також розробляють проект реставрації і пристосування, проект консервації, проектно-кошторисну документацію на нове будівництво, комплексний проект впорядкування і відтворення навколишнього ландшафту й складають кошторисно-фінансову документацію на консервацію.

Пам'ятка архітектури перебуває в руїнах. Отже, виконують передпроектне дослідження можливостей відновлення або консервації, розробляють проект консервації, проектно-кошторисну документацію на консервацію.

Вартість витрат на проектування й реставрацію з пристосуванням пам'ятки можна визначити за формулою:

Впа = Вз + Вв + Впп + Ві + Вм + Ввп + Во + П,

де Впа - вартість пристосування пам'ятки архітектури;

Вв - вартість внутрішніх стін;

Вз - вартість зовнішніх стін;

Впп - вартість перекриття;

Ві - вартість інженерних комунікацій;

Вм - вартість обладнання (меблів);

Ввп - вартість впорядкування;

Во - вартість облицювальних робіт;

П - вартість проектної документації.

Якщо здійснюється реставрація з пристосуванням історико-архітектурного комплексу, то вартість буде визначатися як

Впа + П

Очевидно, що вартість витрат на проектування будівництва нових об'єктів буде більшою, ніж вартість реставрованих пам'яток на показники Вз, Вв, Впп і меншою на виконання облицювальних робіт.

Кошторисна вартість реставрації з пристосуванням деяких замків та монастирів під турбази порівняно з вартістю будівництва туристичних закладів є у 1.5-2 рази меншою.

Важливим економічним показником є терміни введення в експлуатацію реставрованих з пристосуванням пам'яток і тих, що знову зводяться. Як показує практика, роботи реставраторів Києва, Львова, Чернігова, Кам'янця-Подільського, реставраційні з пристосуванням процеси характеризуються застосуванням ручної праці від 70 до 80% і засобів малої механізації - до 15%. Нові об'єкти будуть найпрогресивнішими індустріальними методами. Проте терміни реставрації і пристосування пам'яток архітектури для туризму порівняно з будівництвом аналогічних споруд в 1.5 рази менші. Це пояснюється передусім різними обсягами робіт, тому що реставрується і пристосовується вже існуюча споруда.

Орієнтовна вартість заходів по відновленню ландшафтних і архітектурних об'єктів, організації закладів обслуговування відвідувачів, інженерному обладнанню, благоустрою парку-пам'ятки визначається на основі наступних показників:

об'ємів робіт, відмічених в спеціальних розділах проекту відновлення;

вартість показників (на одиницю або об'єкт) намічених до будівництва будівель і споруд, включаючи елементи благоустрою в існуючих цінах, у відповідності з даними типових проектів, кошторисно-фінансовими розрахунками по аналогічних об'єктах або довідкових матеріалах;

асигнувань, які виділяє держава на першочергові реконструктивні заходи в житлово-комунальному господарстві і міському будівництві, а також коштів відомчих організацій з метою співставлення їх з обґрунтованими розрахунками потреб.

ЛЕКЦІЯ 6. Ландшафтна реконструкція насаджень

6.1 Ознаки насаджень, що вимагають реконструкції

Процес трансформації зелених насаджень з позитивного фактору, яким він є в перші десятиріччя після створення, з настанням зрілості стає негативним: вони старіють, розпадаються, порушуються і гинуть.

Незадовільний санітарний стан насаджень може бути викликаний об'єктивними і суб'єктивними факторами.

Об'єктивним фактором є вік насаджень, часто критичний, коли стиглі і перестійні насадження починають суховершинити, в результаті чого ослаблені дерева починають пошкоджуватися шкідниками та хворобами. До цих факторів відносять також кліматичні умови, зневажання природними законами розвитку рослинності, надзвичайні події (стихійні лиха).

До суб'єктивних факторів слід віднести відсутність належного догляду за насадженнями, загущеність, використання паркових територій не за призначенням.

Життєздатність зеленого ансамблю базується на біологічній доцільності і економічній єдності міського середовища і рослинності. Ігнорування цієї спільноти перш за все проявляється в нежиттєздатності зелених насаджень, в їх незадовільному декоративному стані.

Необхідність реконструкції зумовлюється, крім вікового фактору, і рядом інших обставин (табл. 6). В цілому необхідність реконструкції виникає в тих випадках, коли міські насадження стають нездатними виконувати свої основні функції: містобудівельну - при недостатньо продуманих розташуванні і плануванні; оздоровчу - в результаті безсистемного розташування рослин всередині насадження, відсутності зонування території, відсутності зв'язків з іншими насадженнями та ін.; архітектурно-художню - монотонність, одноманітність, загущеність, невідповідність оточуючій забудові і т.п.

Виділяють чотири групи причин, що викликають необхідність реконструкції - природне старіння насаджень; помилки, допущені при проектуванні і створенні насаджень; недостатність догляду і негативний вплив експлуатації і оточуючого середовища.

Основними помилками проектування є невідповідність просторово-композиційної організації об'єкта містобудівельній ситуації або функціональному призначенню, шаблонність планувального вирішення, відсутність достатнього розвитку дорожно-стежкової сітки, надлишкова щільність посадки дерев і чагарників, бідність асортименту рослин, посадки під наметом і т.д. Помилки, що допускаються при будівництві, частіше всього полягають в недостатній заміні і додаванні рослинного ґрунту, недотриманні строків і агротехніки посадки, низькому рівні благоустрою, в тому числі незадовільному стані доріг.

Відсутність належного догляду проявляється в надлишковому зріджуванні насаджень через їх загибель, і навпаки, втраті декоративності деревами і чагарниками в загущених насадженнях, в пошкодженні шкідниками і хворобами, в рясній порослі і самосіві малоцінних порід, зокрема клена ясенелистого, в засміченні і випаданні газону і т.п.

Негативний вплив експлуатації і оточуючого середовища викликає загибель рослин, передчасне старіння, втрату ними декоративності в результаті впливу промислових викидів, зараження хворобами і шкідниками, ущільнення і витоптування ґрунту, зміни рівня стояння ґрунтових вод і т.д.

До старовікових насаджень в розглянутому аспекті відносяться насадження, що розпадаються і відмирають. Критичний вік старіння у різних насаджень неоднаковий. Він визначається кількома факторами: породним складом, природно-кліматичною зоною місцерозташування об'єкту і конкретними умовами зростання. В умовах парку, наприклад, дерева зберігають життєвість більш тривалий час, ніж в посадках на вулицях. Середні орієнтовні показники віднесення насаджень до старовікових, які вимагають реконструкції, можуть бути прийняті посадки наступного віку (Єрохіна, 1985):

Клена ясенелистого - старше 40-45 років

Тополі берлінської, бальзамічної та їх гібридів, а також яблуні - старше 50 років

верби, берези, груші, горобини, вільхи - старше 60 років

клена гостролистого, ясена, липи - старше 75-85 років

дуба, бука, каштана кінського - старше 80-90 років

ялини звичайної - старше 60 років

ялини колючої, голубої - старше 70 років

сосни, модрини, кедра, ялиці - старше 80 років

В деяких парках нараховується така велика кількість видів і форм рослин, що за асортиментом вони не відрізняються від ботанічних садів і дослідних станцій. В результаті насадження таких парків знаходяться в композиційному протиріччі з оточуючим простором, не мають чітко вираженого ландшафтного образу, володіють малою декоративною цінністю. Класичні витвори вітчизняного садово-паркового мистецтва - парк “Софіївка” в Умані, Тростянецький, Алупкинський та інші парки - є зразками творчого підходу до реконструкції садово-паркових ландшафтів.

6.2 Методи і прийоми реконструкції

Визначення планувальних рішень садів і парків, що реконструювались, дозволяє виділити наступні основні прийоми формування архітектурно-просторової композиції зелених насаджень: організація насаджень з використанням регулярних прийомів; пейзажна організація насаджень, що базується на прийомах формування природного середовища; формування насаджень з використанням регулярних і пейзажних прийомів; використання прийомів, запозичених в садово-паркового мистецтва минулих епох, інтерпретованих з урахуванням місцевих умов.

Методи і об'єми реконструктивного втручання знаходяться в прямій залежності від стану об'єкту. В історичних парках такі роботи бажано проводити на менш цінних об'єктах, так як будь-яка реконструкція пов'язана з певною переробкою, перебудовою. В біографії історичних парків різноманітні перебудови відбувалися неодноразово, деякі об'єкти навіть перебудовувалися по декілька разів. Реконструкція паркових елементів велася з різних причин: через зміну художніх смаків, у зв'язку з новою утилітарною необхідністю, в результаті зносу, старіння паркових елементів, внаслідок воєнних дій, природно-кліматичних впливів і т.п.

Реконструкція може бути повною, частковою або вибірковою.

При повній реконструкції зміні підлягають всі насадження і основні або всі елементи благоустрою. Повна реконструкція рекомендується тільки тоді, коли немає можливості тривалого збереження насаджень.

При частковій реконструкції відновленню підлягає від 20 до 50% загальної площі насаджень і дорожно-стежкової сітки. При вибірковій реконструкції ремонтуються окремі ділянки або виділи насаджень, проводиться вибірка однієї-двох застарілих порід, частка яких в насадженні не перевищує 15-20%.

Говорячи кількома словами, при всіх реконструктивних втручаннях основним повинен бути принцип максимального збереження життєздатних насаджень і окремих дерев, продовження строків їх життя. Цей принцип лежить в основі методу трансформації, що має за мету зміну загальної структури зелених насаджень і окремих елементів (груп, масивів, рідин) у відповідності з екологічними і архітектурно-планувальними вимогами.

Абесинова Н.П. (1976) називає наступні види реконструкції паркових комплексів.

Ландшафтна реконструкція зелених насаджень з повним збереженням функціонального змісту, планувальної основи і зовнішнього благоустрою парку. Проводиться в тих випадках, коли функціональна спрямованість парку, зонування і зміст зон, архітектурно-планувальна організація, елементи благоустрою та інші штучні компоненти паркового середовища задовольняють всі вимоги відвідувачів і запити міста.

Широко розповсюджена в практиці ландшафтна реконструкція зелених насаджень з частковою або повною заміною елементів зовнішнього благоустрою. Вона проводиться в тих випадках, коли зеленим насадженням притаманні недоліки, перераховані вище, а елементи зовнішнього благоустрою застаріли фізично або морально, або ж їх номенклатура і кількість не задовольняють вимоги відвідувачів, а функціональне призначення парку і його планувальна організація не викликають сумнівів в необхідності перебудови.

При частковій реконструкції можлива заміна інженерних мереж, якщо ці роботи не вимагають корінних змін або порушення екологічного середовища.

Часткова реконструкція може бути викликана виносом або введенням в склад парку об'єкта або елемента, що активно впливає на планування, композицію або навіть функцію. Ці об'єкти можуть стати композиційною домінантою зони або парку в цілому. Введення нового об'єкта, що несе функцію притягального елемента зони або парку потребує часткової зміни планування, що буде супроводжуватися зміною дорожно-стежкової сітки якоїсь частини парку, заміною або введенням нових елементів зовнішнього благоустрою.

В результаті виносу з території парку об'єкта, який організовує простір, звільняється значна площа, яка може бути використана під зелені насадження, галявину для масових заходів чи іншу функцію. Це викличе реконструкцію самої ділянки і прилеглих ландшафтів, заміну елементів малої архітектури, зв'язаних з попередньою функцією ділянки, заміною доріг і стежок.

Реконструкція парку в процесі збільшення або зменшення його території може проводитися за двома напрямками.

Перший, коли планувальна організація нової ділянки не вимагає яких-небудь змін на території сформованого парку, а підпорядковується їй, здійснюючи зв'язок з існуючою дорожно-стежковою мережею як основою планувальної організації. Нова ділянка може бути вирішена зовсім в іншому стилі, однак повинна гармонійно поєднуватися з усім парком. Як правило, збільшення паркових територій відбувається за рахунок порушених ландшафтів, що доповнює завдання реконструкці