 |
|
АРХЕТИПИ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО
Семінар 3.
Тема: Свідомість як форма регуляції взаємовідносин людини зі світом
Мета:осмислити специфіку дослідження проблеми свідомості в філософії, відмінність філософського погляду на свідомість від спеціально наукових досліджень, соціально-практичну значущість філософської теорії свідомості.
Ключові поняття:архетип, досвід, ідеальне, комунікація, мова, несвідоме, реальне, свідомість, структура, особистість, психіка, «Я», «Над-Я», «Воно».
Завдання:
- Ознайомитися з передумовами формування досвіду свідомості, специфікою постановки проблеми свідомості в філософії;
- Розкрити основні властивості свідомості як специфічно людської форми освоєння світу;
- Звернути увагу на важливість розуміння проблеми ідеального як всезагальної форми існування свідомості:
- Виявити структуру свідомості, показати взаємозв’язок свідомого і несвідомого.
- Проаналізувати соціальну значущість філософського розуміння свідомості для професійного зростання філолога та перекладача.
План семінарського заняття:
Прочитавши запропоновані до семінару тексти першоджерел, дайте відповіді на наступні питання:
Примітка: усі запропоновані тексти є в електронному вигляді.
І. Постановка проблеми свідомості в філософії: полеміка навколо питання про природу свідомості та способи її данності індивіду.
1. Які сучасні концепції свідомості Ви знаєте?
2. У чому полягають труднощі філософського вирішення проблеми свідомості?
3. У чому полягає відмінність філософського тлумачення свідомості від спеціально наукового (фізика, фізіологія, психологія, кібернетика, лінгвістика)?
4. У чому, на думку М.Мамардашвілі, полягає парадоксальність свідомості? 5. Як Ви можете пояснити твердження: «сутністю феномена свідомості є свобода»?
ТЕКСТ-ПЕРШОДЖЕРЕЛО:
Мамардашвили М. Сознание — это парадоксальность, к которой невозможно привыкнуть / Мераб Мамардашвили // Вопросы философии. — 1989. — №7. — С.112-118.
Мамардашви́ли Мера́б Константи́нович (1930 - 1990)
- По обыденной привычке мы, как правило, вписываем акты сознания в границы анатомического очертания человека. Но, возможно, существенным, каким-то первичным образом сознание размещено вне индивида и представляет собой какое-то пространственно-подобное или полевое образование. И поэтому метафоры и символы древности (в том числе мифологические, религиозные) содержат в себе, при условии их расшифровки, больше информации о свойствах сознания, чем любая привязка наблюдаемого поведения к изменениям характеристик мозга. И в целом я считаю, что пересечение гуманитарных и естественнонаучных исследований сознания носит серьезный, не внешний характер, напоминающий перекличку двух соседей. Но связь здесь пролегает в другом, более существенном измерении, а именно в измерении места сознания в космических процессах, во Вселенной.
– Вы имеете в виду дискуссии вокруг антропного принципа, обсуждаемого в науке уже свыше десяти лет?
– Несомненно. Кстати, этот принцип давно сформулирован в философии. Самая четкая формулировка его принадлежит Декарту, который подчеркивал наличие в сознании особых непосредственно данных знаний о целом, к которым мы могли бы прийти, лишь проделав бесконечно большое количество познавательных шагов. А они каким-то образом даны непосредственно. Но этого не было бы, если бы мир не был устроен определенным образом, т.е., если бы мир был устроен по-другому, акт локальной данности целого был бы невозможен…
– В наше время бурно развиваются информационно-компьютерная техника и научные дисциплины, обеспечивающие это развитие, – информатика, кибернетика, теория информации, теория искусственного интеллекта и т.д. Что нового эти дисциплины дали для понимания сознания?
– Быть может, проблемы, внесенные компьютерной техникой, научат нас делать выводы из одного простого факта, который является следствием фундаментальных законов устройства «полей» сознания. Я имею в виду фантастическую компактность упаковки информации, ее всеобщую доступность и ничем не стесняемую циркуляцию, подобную прохождению токов жизни. И если какие-то социальные структуры мешают концентрированному сбору информации в доступных всем точках и ее мгновенному распространению по всем заинтересованным адресам, то эти структуры должны перестраиваться как несоответствующие природе человеческого сознания.
Вот почему демократичное, цивилизованное поведение – а не сентиментальные требования гуманистов – выражает саму суть законов сознания и устройства человеческого общежития в соответствии с ними. А нарушение этих законов неудачной социальной формой, неудачным способом общения людей, цензурой, предрассудками, стереотипами, навязываемыми извне нормами, душащими человеческую свободу, – все это создает зоны напряжения, роковые узлы, которые или развязываются драматическим образом или ведут человечество к вырождению и гибели.
– Согласно американскому футурологу О.Тоффлеру, человечество находится сейчас на третьей волне. – фазе информационно-технологического общества, – когда основным его ресурсом являются уже не капитал, а информация и технология. Возможно, на следующей фазе основным ресурсом станет творчество. Однако, если обратиться к ситуации в нашей стране, многое еще препятствует интенсивному включению в фазу информационно-технологического общества. Отсюда – новый поворот, куда бы хотелось направить нашу беседу. Сначала следующий вопрос. Известно, что в советской философской литературе циркулирует наработанный аппарат философских категорий, понятий, доставшихся нам в наследство от сталинской версии марксизма. Что же теперь делать со всем этим хозяйством предыдущей эпохи?
– Накопившийся аппарат неадекватных представлений, понятий, стереотипов, конечно, тормозит развитие философии. На вопрос же «что с этим делать?» – этот роковой российский вопрос – я бы ответил так: «Ничего не делать!» Что-либо делать с этим невозможно. Только начни – и тотчас будешь вовлечен в определенные правила игры, в реанимацию окоченевших, отживших представлений, и ни во что это не выльется, кроме очередной схоластики и дробления костей. Речь же идет о том, чтобы деблокировать ситуацию простым способом. Не участвуй в этом ни «за», ни «против», – само рассосется, рассыплется. Делать же нужно свое дело, а для этого следует признать право на индивидуальные формы философствования. И чем больше появится людей с личностным опытом философствования, читающих свободные философские курсы, тем скорее оздоровится атмосфера в стране, долгое время находившейся под давлением унифицированных идеологических структур.
Понимаете, проблема сознания действительно неотделима от проблемы свободы. Сознание, по определению, есть моральное явление. Не случайно во многих языках слова «сознание» и «совесть» происходит от одного корня. Ведь моральные феномены означают просто следующую вещь: способность человека руководствоваться причинно ничем не вызванной мотивацией. Так называемой идеальной мотивацией. Это и есть область морали.
Мы, например, говорим: морально то, что бескорыстно, беспричинно. Ведь совесть, она – не «почему»? Она, наоборот, «обрубает» цепь причинных аргументов. Мы говорим: «потому, что испугался; потому, что храбрый; потому-то и сделал то-то». Или – «был в хорошем настроении и потому сделал это или не сделал того-то». А когда речь идет о феномене сознания, этическом по своему содержанию, мы говорим не «почему», а «по совести». Это – как бы конечный аргумент. Воплощение такого состояния в мысли и есть философия.
Фактически в сознании выделена сфера. Это одновременно и сфера морали. Любые аргументы, похожие на моральные, но теряющие качество «чистоты», т.е. непрагматичности, неутилитарности, неприспособляемости, выпадают автоматически из сферы морали, не являются моральными суждениями по своей природе. Например, когда говорят «я делаю это сегодня, чтобы завтра было то-то» (и тем самым это завтрашнее оправдывает средства сегодняшние), то это рассуждение вообще не из области морали. Не то, чтобы плохое или хорошее, достаточно моральное или аморальное, а вообще не из области морального существования, потому что совесть внутри себя неразличима во временной терминологии, она «всегда». Времени в совести нет; она – нечто вечное и вневременное.
Свойство неутилитарности одновременно, конечно, и тавтологично, ибо, чтобы стремиться к добру, нужно уже быть добрым – другой причины нет. Именно поэтому сенсуалистские, прагматические обоснования морали или ее обоснования на биологических теориях естественного отбора никогда не работали и никогда не сработают. Первый признак морали и состоит в том, что моральные явления – причина самих себя. И тогда они моральны…
– Несомненно. Сознание – это как бы «всепроникающий эфир» в мире. Или, как сказал бы Вернадский, громадное тело, находящееся в пульсирующем равновесии и порождающее новые формы. Творчество новых форм всегда опосредуется прохождением через хаос.
Если же вернуться к исследованиям сознания, то прорыв в этой области тесно связан с дальнейшим развитием социальных структур, демократии, а не просто с тем, что какой-то гений-одиночка придумал бы нечто новое, как иногда представляется в фантастической литературе. Коль скоро мы определили сознание как нечто, что – между нашими головами, то это определение имеет фундаментальное отношение к социальной форме, благодаря которой люди способны жить друг с другом, а фактически – пропускать через себя поток жизни. Правила общения и жизни обязательно должны быть демократическими. Нужно воспитывать в себе способность слушать другого, поскольку, как я говорил, мы вообще живы только в тех точках, в которых проходит ток коммуникации, происходит встреча сродственного, слияние состояний, взаимоотождествление сознания у разных людей, а не чисто логический акт.
Даже из нашего опыта мы знаем, что другой человек понимает тебя, если уже понимает. Понимание случается тогда, когда помимо ряда словесно-знаковых форм присутствует дополнительный эффект сосуществования двух точек какого-то «поля». И тогда мы узнаем, что если кто-то не понимал того, что ему говорят, то уже не поймет, как бы ему ни объясняли. Это исключительно интересный факт, и подступы к его изучению, конечно же, должны быть действительно интердисциплинарными, без исключительного приоритета какого-либо одного подхода.
– Хотелось бы задать вопрос, имеющий несколько фантастический характер и возвращающий к употребленной вами метафоре о «космическом» измерении сознания, или к той метафоре, согласно которой в философском смысле сознание не только едино и неделимо, но и одно. В фантастических романах допускается, что разум, сознание может существовать и в нечеловеческих биологических формах. Это предположение также исходит из того, что сознание, возможно, – не только земной, но и космический феномен. Что вы думаете об единственности (уникальности) либо множественности феномена сознания во Вселенной? Если существует сознание в негуманоидных формах, но при этом справедлив некий обобщенного вида антропный принцип, и сознание есть космический феномен, то тем самым проблема контакта с нечеловеческим (неземным) разумом уже предрешена; встретившись, два разума, обитающих в одной Вселенной, безусловно, поймут друг друга. В универсальных координатах сознания будут преодолены любые культурные различия.
– Да, эта проблема решена, но в одном простом смысле. Сознание, действительно, уникально. Это нечто, существующее только в одном экземпляре; разумеется, сознание в фундаментальном, онтологическом смысле, а не эмпирически-психологическом. И вполне допустимо, что сознание может реализовываться на разных субстратных носителях, чья нервная система не обязательно организована по типу человеческой. И все глубокие философские исследования всегда строились так, что не исходили из предположения о какой-то конкретной природе субстрата сознания.
– Но, может быть, все же существуют некие глубинные антропологические предпосылки всех философских исследований?
– Об этом очень трудно судить. Надо соблюдать правило физического мышления, которое не допускает введения аргументов, идущих от догадок о внутреннем состоянии животного, растения, человека… Это запрещено. Однако в философской абстракции ничто не запрещает того, что сознание может реализовываться и на ином, непохожем на нас биологическом субстрате. Но дело в том, что, если мы встречаемся с иносубстратным сознанием, мы его вообще не можем отличить от самих себя в качестве сознания. Это тоже сознание и то же самое сознание. И тогда как бы отпадает вопрос об условиях понимания. Если мы понимаем другое сознание, оно неотличимо от нас самих, если же не понимаем, то оно полностью непроницаемо, «невидимо» для нас. Именно поэтому я сомневаюсь в том, что земляне встречались с инопланетным разумом. И отсюда же следует возможность уникальности человеческого сознания во Вселенной. Это тоже не исключено, если принять во внимание к тому же ограниченность наших возможностей суждения. Если мы поняли чужое сознание, то это мы сами…
– Как, в этом контексте, вы относитесь к сообщениям о контактах то ли со снежным человеком, то ли с «зелеными человечками», то ли с «голубым гигантом» или любыми другими инопланетянами?
– Мне кажется, что все это сказки. Не в том уничижительном смысле, когда говорят, что все это ненаучно, но в глубинном и фундаментальном: это – проявление неотъемлемой от человека духовной потребности в фольклоре, мифе, легенде.
И здесь нет никакого смысла становиться в позу научного снобизма. Можно лишь занимать личностную позицию. Меня, например, такого рода вещи не интересуют. У меня нет потребности в такого рода сказках. Возможно, моя потребность – какая-то другая сказка, но не эта.
– Кто б рассказал эту сказку…
– О да! Мне мое философствование кажется весьма серьезным, а в действительности это может оказаться потребностью в некоем «звуке», «фольклорной звонкости бытия». А для кого-то «фольклорная звонкость бытия» есть мечта о встрече со снежным человеком или контакт с летающими тарелками и т.д.
– Другой взгляд на проблему НЛО исходит из того, что она – следствие неких системных эффектов, связанных с интенсивным развитием цивилизации, общества, техники. Согласно этой точке зрения, происходит активация каких-то «голографических» структур, – быть может, новыми системами коммуникаций, космическими полетами, ядерной энергетикой и т.д., – что порождает «голографические фантомы», которые опознаются нами в результате взаимодействия с ними, такие, как инопланетяне, снежный человек и т.п. То есть эти эффекты связаны не с активизацией архаичных или фольклорных пластов психики, – как утверждал, например, К.Юнг, объясняя НЛО актуализацией архетипов коллективного бессознательного, – а с научно-техническим прогрессом и эволюцией социальных структур.
– Это интересная гипотеза. И чем больше будет такого рода гипотез, обсуждаемых демократически, без маниакального навязывания их другим или, наоборот, маниакального их разоблачения, тем плодотворнее итоги. В рамках жизни как игры, благожелательного отношения друг к другу, люди должны иметь возможность исполняться и в игре, и в том числе с такими большими «космическими» концепциями. И если что-то потом коррелируется, т.е. если потом мы и само «сумасшедшее объяснение» можем непрерывным путем получить и достичь большей понятности эмпирических фактов, известных независимо от этой гипотезы, то концепция пока неплоха. Хотя со временем она может смениться, естественно, и какой-то другой.
ІІ. Ідеальне як всезагальна форма існування свідомості.
(На самостійне опрацювання. Форма контролю: МКР, перевірка плану-конспекту).
1. Який смисл вкладає філософія в поняття «ідеальне»?
2. Якого значення в гегелівській традиції набуває поняття «ідеальності»?
3. У чому полягає відмінність між ідеальним і реальним, актуальним і потенціальним?
4.Чи може ідеальне стати реальним? Поясніть механізм взаємозв’язку ідеального з реальним.
ТЕКСТ-ПЕРШОДЖЕРЕЛО:
Ільєнков Е. Діалектика ідеального / Евальд Ільєнков // Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. / за ред.. акад.. НАН України Л.В.Губерського. – К.: Знання, 2009. – С. 303-309.
ІЛЬЄНКОВ ЕВАЛЬД (1924-1979)
… З усіх «психічних» явищ до «ідеальних» можна і потрібно відносити лише ті, які становлять «свідомі стани окремої особистості». Само собою зрозуміло, що «всі інші» психічні явища неминуче потрапляють до розряду матеріальних …
…У такому сенсі ідеальне (те, що належить до світу «ідей») фігурує вже у Платона… «Ідеї» Платона – це не просто будь-які стани людської «душі» («психіки») – це неодмінно універсальні, загальнозначущі образи-схеми, які явно протистоять окремій «душі» і керованому нею людському тілу як обов’язковий для кожної «душі» закон.
… Поки що під «ідеальним» розуміється все те, і лише те, що має місце в індивідуальній психіці, в індивідуальній свідомості, в голові окремого індивіда, а все інше належить до сфери «матеріального» …, до якого належать сонце і зірки, гори і річки, атоми і хімічні елементи та всі інші суто природні явища, ця класифікація змущена відносити і всі речовинно зафіксовані (опредметнені) форми суспільної свідомості, всі уявлення людей про дійсний світ та об’єктивну реальність, які історично склалися та є соціально узаконеними.
… термін ідеальне … перестає бути позначенням визначеної сфери явищ і стає можливим для застосування будь-якого явища, оскільки це будь-яке явище нами «усвідомлюється», «психічно переживається», оскільки ми його бачимо, чуємо, відчуваємо на дотик, обнюхуємо чи облизуємо… І це саме – будь-яке явище ми маємо право «позначати як матеріальне», якщо «ми маємо на увазі, жодне явище не може бути віднесене ні до однієї, ні до іншої категорії.
Будь-яке явище «в одному відношенні ідеальне, а в іншому - матеріальне», «в одному сенсі матеріальне, а в другому - ідеальне».
…Дуже важливою є та обставина, що цей процес – процес перетворення «матеріального» в «ідеальне», а потім навпаки, який постійно замикається «на собі», на нові й нові цикли, витки спіралі, - суто специфічні для суспільно-історичної життєдіяльності людини…
… Проте одна категорія людей здійснює лише духовну працю, яка створює лише ідеальний продукт та змінює лише суспільну свідомість дюдей, а інша категорія людей створює продукт матеріальний, оскільки створює зміни у сфері матеріального буття. І в цьому вся відмінність.
…Тут…чітко зафіксований реальний факт – факт залежності психічної (і не лише психічної) діяльності окремої людини від системи культури, яка склалася до неї й абсолютно незалежна від неї, всередині якої виникає і протікає «духовне життя» кожної окремої людини, тобто робота людського розуму.
Питання про відношення «ідеального» до «речовинно-матеріального» поставало саме тут, як питання про відношення цих стійких форм (схем, стереотипів) культури до світу «одиничних речей», до яких належать не тільки «зовнішні речі», а й фізичне тіло самої людини…
У цьому розумінні категорія «ідеальності» тільки й стає конкретно-змістовним визначенням відомої категорії явищ, фіксуючи форму процесу відображення об’єктивної реальності в суспільно-людській за своїм походженням та сутністю психіці, в суспільно-людській свідомості.
… Саме тому «ідеальне» визначення будь-якої речі… і збігається у Гегеля з роллю і значенням цієї речі у складі суспільно-людської культури, в контексті соціально організованої людської життєдіяльності, а не в одиничній свідомості окремої особи, яка розглядається тут як щось похідне від «всезагального духу»…
…Саме це відношення уявлення, відношення, у складі якого одна річ, яка чуттєво сприймається, залишаючись сама собою, виконує роль або функцію представника зовсім іншої речі, а ще точніше – всезагальної природи цієї іншої речі, тобто чогось «іншого», чуттєво-тілесного зовсім на неї не схожого, і тим самим набуває нового змісту існування, - ось це відношення і набуло в гегелівській термінологічній традиції титулу «ідеальності»…
«Ідеальність» - це своєрідна печатка, накладена на речовину природи суспільно-людською життєдіяльності, це форма функціонування фізичної речі в процесі суспільно-людської життєдіяльності.
Ідеальність тим самим має суто соціальну природу і походження. Це форма речі, але поза цією річчю, і саме в діяльності людини, як форма цієї діяльності…
…Ідеальна форма речі, це не форма речі «в собі», а …форма суспільно-людської життєдіяльності…, що існує поза цією життєдіяльністю, а саме як форма зовнішньої речі. І, навпаки, це форма речі, але поза цією річчю, а саме як форма життєдіяльності людини, в людині, «всередині людини»…
…До складу «ідеального» плану дійсності входить тільки, і виключно, те, що в самій людині, і в тій частині природи, в якій вона живе і діє, створено працею.
…Саме тому «ідеальне» існує в людині. Поза людиною ніякого «ідеального» немає. Але людина при цьому розуміється не як окремий індивід з його мозком, а як справжня сукупність реальних людей, які спільно здійснюють свою специфічно людську життєдіяльність, як «сукупність усіх суспільних відносин», що виникають між людьми навколо однієї загальної справи, навколо процесу суспільного виробництва. Ідеальне існує «всередині» людини, бо «всередині» людини знаходяться всі ті речі, якими «опосередковані» індивіди, які суспільно створюють своє життя, мову, книги, статуї, храми, клуби, телевізійні башти, (і перш за все!) знаряддя праці, починаючи від кам’яної сокири і кістяної голки до сучасної автоматизованої фабрики та електронно-обчислюваної техніки. В них-то, в цих «речах», існує «ідеальне» - як опредметнена в природному матеріалі «суб"єктивна» доцільно формоутворювальна життєдіяльність суспільної людини.
Ідеальна форма – це форма речі, але поза цією річчю, а саме в людині, у вигляді форми її активної життєдіяльності, у вигляді мети і потреби. Або навпаки, це форма активної життєдіяльності людини, але поза людиною, а саме у вигляді форми створеної нею речі…
І тільки у взаємо зустрічному русі двох протилежних «метаморфоз», форми діяльності та форми речі, в їх діалектичній протилежності існує «ідеальне»…
ІІІ. Структура свідомості та її функції. Взаємозв’язок свідомого і несвідомого: проблема індивідуального і колективного несвідомого.Механізм зв’язку індивідуальної і суспільної свідомості.
1. Охарактеризуйте структуру свідомості, її витоки та джерела.
2. Що таке індивідуальне і колективне несвідоме?
3. Поясніть взаємозв’язок свідомого і несвідомого.
4.У чому проявляється механізм зв’язку індивідуальної і суспільної свідомості?
5. Поясніть головний внесок З.Фройда і К.Юнга у філософію несвідомого.
ТЕКСТИ-ПЕРШОДЖЕРЕЛА:
Фройд З. Я та Воно / Зигмунд Фройд // Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. / за ред.. акад.. НАН України Л.В.Губерського. – К.: Знання, 2009. – С. 293-302.
ФРОЙД ЗИГМУНД (1886-1939)
Я ТА ВОНО
Розмежування психіки на свідоме та несвідоме є головною передумовою психоаналізу. …Психоаналіз не може вважати свідоме сутністю психіки…
Все наше знання постійно пов’язане зі свідомістю. Навіть несвідоме ми можемо пізнати лише шляхом перетворення його у свідоме. Проте яким чином це можливо?...
Згідно із запропонованою теорією індивідуум постає перед нами як непізнанне і несвідоме Воно, на поверхні якого покоїться Я, що виникло з системи W (сприйняття) як ядра… Я і Воно не розділені чіткою межею, і з останнім Я зливається знизу.
Проте витіснене також зливається з Воно і є тільки його частиною. Витіснене завдяки супротиву витіснення різко відокремлене лише від Я; за допомогою Воно йому відкривається можливість злитися з Я…
Я намагається також сприяти впливу зовнішнього світу на Воно і здійсненню тенденцій цього світу, воно прагне замінити принцип задоволення, який повністю панує у Воно, на принцип реальності. Сприйняття має для Я таке саме значення, як потяг для Воно. Я уособлює те, що можна назвати розумом і розсудливістю, всупереч Воно, яке містить пристрасті…
Велике функціональне значення Я полягає в тому, що за нормальних умов йому надана влада над спонуканням до руху. Відносно Воно Я схоже на вершника, який має вгамувати переважну міць коня, з тією тільки відмінністю, що вершник намагається здійснити це власними силами, а Я силами запозиченими… Подібно до вершника, якщо він не хоче розлучитися з конем, часто доводиться вести його лише туди, куди коневі заманеться, так і Я зазвичай перетворює волю Воно в дію так, ніби це є його власне бажання.
… відокремлення над-Я від Я не випадкове, воно відображає найважливіші риси розвитку як індивіда, так і роду і навіть більше: надаючи батьківському впливу тривалого вираження, воно увіковічує існування чинників, яким зобов’язане своїм походженням….
«Воно безперечно повинно існувати, але Я-ідеал чи над-Я, вираження нашого ставлення до батьків, якраз і є вищою істотою. Ще в дитинстві ми знали цих вищих істот, були здивовані ними і відчували жах перед ними, однак незабаром ми прийняли їх у самих себе».
…Таким чином Я-ідеал є спадкоємцем Едіпового комплексу, отже, вираженням найміцніших рухів Воно та долі його лібідо. Висунувши цей ідеал, Я змогло оволодіти Едіповим комплексом і водночас підкоритися Воно. Тоді, коли Я переважно є представником зовнішнього світу, реальності, над-Я виступає йому назустріч як довірена особа внутрішнього світу, або Воно. І ми тепер підготовлені до того, що конфлікти між Я та Я-ідеалом у кінцевому підсумку відображатимуть суперечність реального і психічного, зовнішнього і внутрішнього світів.
Юнг К.-Г. АРХЕТИПИ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО. ПСИХОЛОГІЧНІ ТИПИ. ВИБРАНІ ПРАЦІ З АНАЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ / Карл-Густав Юнг // Читанка з історії філософії: У 6 кн. - Зарубіжна філософія ХХ ст. / Під ред. Г.І. Волинки. Кн. 6. - К.: Фірма "Довіра", 1993. - С.167-170.
Юнг Карл Густав (1875—1961)
АРХЕТИПИ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО
ПСИХІКА З ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ТОЧКИ ЗОРУ
Ми хочемо надати поняттю "лібідо" дійсно належне значення, а саме значення енергетичне, для того, щоб енергетичне розуміти живе здійснення…"Лібідо" — саме такою повинна бути назва енергії, яка виявляється у життєвому процесі і суб'єктивно сприймається як прагнення і бажання.
У різноманітності явищ природи ми бачимо воління, лібідо у найрізноманітніших застосуваннях і утвореннях. На стадії дитинства лібідо перш за все виявляється у формі інстинкту годування, який обслуговує зростання тіла. Повільно разом з поступовим розвитком тіла відкриваються нові сфери застосування лібідо. Останньою важливою сферою застосування є сексуальність.
СТРУКТУРА НЕСВІДОМОГО
Згідно з моїм поглядом, у несвідомому розрізнюються два відділи. Один з них я називаю несвідомим особистим. Воно включає весь психічний зміст, що забувається протягом життя. ...Крім того, особисте несвідоме вміщує всі підсвідомі враження і сприйняття, які не заряджені достатньою часткою енергії, щоб досягти свідомості. Сюди належать ті несвідомі комбінації уявлень, які надто слабкі і неясні, щоб стати свідомими. Нарешті, особисте несвідоме включає весь психічний зміст, що сполучений з свідомою установкою. Він уявляється недосяжним, головним чином, внаслідок його моральних, естетичних і інтелектуальних недоліків. Для людини неможливо постійно відчувати і думати піднесено, правильно і правдиво; прагнучи підтримати ідеальну установку, вона автоматично витісняє все те, що для неї не підходить. Якщо якась одна функція, наприклад мислення, розвинута у високій мірі і переважає у свідомості, то функція відчуття звичайно виявиться витісненою у несвідоме.
Другий відділ несвідомого — так зване надособисте, або колективне несвідоме. Зміст цього колективного несвідомого не особистий, а колективний, іншими словами, належить не одній якійсь особі, а щонайменше цілій групі осіб… Зміст колективного несвідомого не набувається протягом життя однієї людини, його складають природжені інстинкти і первісні форми осягнення — так звані архетипи, або ідеї. Дитина хоча і не має природжених уявлень, але має високорозвинутий мозок, який надає можливість певним чином функціонувати. Мозок успадкований нами від предків. Це органічний результат психічних і нервових функцій всіх предків даного суб'єкта. Таким чином, дитина, входячи у життя, вже має орган, що готовий діяти саме так, як діяли подібні йому органи у минулі віки. У мозку закладені перформовані інстинкти, а також і первісні типи, або образи, основи, згідно з якими здавна формувалися думки і почуття нового людства, що включали все величезне багатство міфологічних тем. Звичайно, нелегко довести наявність колективного несвідомого у нормальної людини, однак явні сліди міфологічних образів можна знайти у сновидіннях.
АРХЕТИПИ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО
Гіпотеза колективного несвідомого стосується тих понять, які спочатку здаються дивними, але потім в міру їх застосування перетворюються мало не на звичні, як це трапилося з поняттям несвідомого.
Вже у Фрейда — хоча це досить метафорично — несвідоме виступає як діючий суб'єкт і, по суті, є не чим іншим, як зоною саме такого витісненого і забутого змісту, і тільки завдяки цьому має практичне значення. Згідно з цим поглядом несвідоме має виключно особисту природу, хоча, з іншого боку, вже Фрейд визнавав архаїчно-міфологічний характер несвідомого.
До певної міри поверхневий шар несвідомого, безсумнівно, є особистим. Ми називаємо його "особисте несвідоме". Воно грунтується на більш глибокому шарі, що не є продуктом особистого досвіду, а природжений людині. Цей більш глибокий шар — так зване колективне несвідоме. Я обрав вислів "колективне", тому що це несвідоме не індивідуальної, а загальної природи, тобто воно на протилежність особовій психіці має один і той же зміст і форми поведінки — всюди і у всіх індивідів. Іншими словами, воно ідентичне у всіх людей і утворює існуючу у кожному загальну психічну основу надособової природи.
Змістом особового несвідомого є головним чином чуттєві комплекси, які утворюють інтимність душевного життя. Зміст же колективного несвідомого утворюють так звані архетипи… Для наших цілей таке позначення є точним і корисним, тому що воно показує, що в разі колективного несвідомого змісту мова йде про архаїчні, або первісні образи, тобто про всезагальні образи, що існують з давніх часів. Іншим виявом архетипу є міф і казка. Однак тут йдеться про специфічні форми, що передавалися від покоління до покоління з стародавніх часів. Тому поняття архетипу може бути застосоване лише до колективних уявлень, оскільки воно означає тільки той психічний зміст, який ще не зазнавав ніякої свідомої обробки і, отже, є безпосередньою душевно-психічною дапністю… Архетип являє, по суті, несвідомий зміст, який замінюється у процесі його становлення свідомим і чуттєвим, і притому в дусі тієї індивідуальної свідомості, в якій він з'являється.
Внутрішня особа є той вид і спосіб відношення до внутрішніх психічних процесів, що притаманний даній людині, це є та внутрішня установка, той характер, яким вона звернена до несвідомого. Зовнішню установку, зовнішній характер, я визначаю словом "персона"; внутрішню установку — терміном "душа". В тій мірі, в якій установка звична, вона є більш або менш усталеним комплексом функцій, з яким "Я" може бути ототожнене. Мова відбиває це пластичне: коли хто-небудь у відомих положеннях має певну звичну установку, то звичайно кажуть: "Він зовсім інший, коли робить те чи інше". Цим розкрита самостійність комплексу функцій звичної установки. Все виглядає так, наче інша особа оволодіває індивідуумом, наче "в нього вселяється інший дух". Внутрішня установка, душа, потребує такої ж самостійності, яка дуже часто відповідає зовнішній установці. Це один із найскладніших аспектів виховання — змінити "персону", зовнішню установку. Але також важко змінити й душу, тому що звичайно її структура так міцно згуртована, як і структура "персони". Подібно до того як "персона" є істота, що утворює нерідко весь видимий характер людини і у відомих випадках незмінне супроводжує його протягом всього життя, так і душа її є певним чином обмежена "істота", що має часом незмінно стійкий і самостійний "характер". Тому нерідко душа чудово піддається характеристиці і опису.
Якщо "персона" інтелектуальна, то душа, напевне, сентиментальна. Доповнюючий характер душі стосується також і статевого характеру. Жінка, що є у високій мірі жіночною, має мужню душу, мужній чоловік має жіночну душу. Ця протилежність виникає внаслідок того, що, наприклад, чоловік є не в повній мірі і не у всьому мужнім, але має (у нормі) і деякі жіночі риси. Чим більш мужньою є його зовнішня установка, тим більше з неї витравлені всі жіночі, риси, тому вони проявляються в його душі. Ця обставина пояснює, чому саме дуже мужні чоловіки схильні до характерних слабкостей: до імпульсів несвідомого вони відносяться по-жіночому податливо і легко підкоряються їхньому впливу. Навпаки, саме найжіночніші жінки часто опиняються у певних внутрішніх питаннях невиправними, настійливими і упертими, виявляючи ці якості у такій інтенсивності, яка зустрічається лише у зовнішній установці чоловіків. Ці чоловічі риси, виключені з зовнішньої установки жінки, стали у неї якостями душі. Тому, коли ми говоримо у чоловіків про душу, то у жінки ми мусимо по справедливості говорити про дух, щоб дати жіночій душі правильне ім'я.
Подібно до того як "персона", що виражає пристосування до середовища, є за загальним правилом значною мірою сформованою під впливом середовища, так душа виявляється оформленою під значним впливом несвідомого і його якостей. Як "персона" у первісному середовищі майже неминуче приймає первісні риси, так душа переймає, з одного боку, архаїчні риси несвідомого, а з іншого боку, його символічно-проспективний характер. Звідси виникають та "повнота передчуттів" і той "творчий" характер, що притаманні внутрішній установці.
"Я", на мій погляд, є комплексом уявлень, який утворює для мене центр мого поля свідомості і який виявляється безперервним і тотожним самому собі. Тому я й кажу про комплекс "Я". Цей комплекс є настільки ж змістом свідомості, наскільки і умовою свідомості, бо психічний елемент усвідомлено мною у тій мірі, в якій він віднесений до комплексу "Я". Однак, оскільки "Я" є лише центром мого поля свідомості, воно не тотожне з моєю психікою в цілому, а є лише комплексом серед інших комплексів. Тому я розрізняю "Я" і самість, оскільки "Я" є лише суб'єктом моєї свідомості, самість же є суб'єктом всієї моєї психіки, отже, і її несвідомої сфери. У цьому розумінні самість була б (ідеальною) величиною, що включає в себе "Я".
ІV. Свідомість і мова. Проблема «мовленнєвої свідомості».
(На самостійне опрацювання. Форма контролю: МКР, перевірка плану-конспекту).
1. У чому полягає діалектичний взаємозв’язок свідомості і мови?
2. Чи є мова лише засобом комунікації? Аргументуйте свою відповідь.
3. Чому граматика іноземної мови є, на думку Гегеля, елементарною формою філософування? Поясніть свою точку зору.
ТЕКСТ-ПЕРШОДЖЕРЕЛО:
Потебня О. Думка і мова / Олександр Потебня // Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. / за ред.. акад.. НАН України Л.В.Губерського. – К.: Знання, 2009. – С. 391-402.
ОЛЕКСАНДР ПОТЕБНЯ (1835-1891)
ДУМКА І МОВА
«Мова, - зазначає Гумбольдт, - за своєю сутністю є явищем перманентно мінливим… Вона не становить завершеного витвору, а є видом діяльності», тобто самим процесом її формування. «Тому її дійсне визначення може бути виключно генетичним. Мова є вічним зусиллям духу щодо реалізації звукового ряду у думці… це скоріше є визначенням не мови, а мовлення, у його повсякчасній актуалізації; однак, власне кажучи, тільки сукупність таких мовленнєвих актів і є мовою… При цьому в таких розрізнених стихіях непомітно найголовнішого у мові, того, що можна помітити або відчути тільки у зв’язному мовленні. Це доводить, що сутність мови розкривається у самому акті її актуалізації».
«Назвати мову роботою духу (відповідно діяльні стю) буде правильним ще й у зв’язку з тим, що саме існування духу можна собі уявити тільки в діяльності і як діяльність»… і мова є настільки ж діяльністю, наскільки і витвором…
«Мова є основою формування думки». Пояснення такого визначення приводить до нових важливих суперечностей, які, як ми побачимо, безпосередньо пов’язані з антиномією діяльнісного характеру та завершеності мови і можуть бути результатом її перетворення, а саме: думка як внутрішня суб’єктивна діяльність у слові перетворюється на дещо зовнішнє, стає об’єктом, зовнішнім предметом для себе самої і засобами слухових відчуттів уже як об’єкт повертається до свого виголошувача. Думка при цьому не втрачає своєї суб’єктивності, оскільки проголошене мною слово залишається моїь. Тільки на основі об’єктивації думки у слові з нижчих форм думки може утворитися поняття…
Особиста думка, доходячи до відома інших, досягає того, що є спільним для всього людства і що в індивідуальній свідомості існує як модифікація, яка потребує доповнення з боку інших особистостей; будь-яке мовлення, починаючи з найпростішого, поєднує особисті відчуття із загальнолюдською природою, тому мовлення і розуміння постають як протилежність часткового і загального. Те, що робить мову необхідною умовою формування думки, перманентно повторюється у духовному житті суспільства в цілому…
Якщо під кутом зору протилежності мовлення та розуміння мова постає посередником між людьми і сприяє досягнення істини в сути суб’єктивних межах людської думки, то, з іншого боку, вона є середньою ланкою між світом пізнавальних предметів і людиною як суб’єктом пізнання, і в цьому розумінні поєднує в собі об’єктивність і суб’єктивність… Мова є не засобом вираження вже готової істини, скільки основою відкриття раніше невідомої – відносно того, хто пізнає, а реальністю об’єктивною, відносно пізнаванного світу – суб’єктивною… Слово утворюється із суб’єктивного сприйняття і є відбитком не самого предмету, а його відображення в душі…
«Людина оточує себе світом звуків для того, щоб сприйняти і осмислити світ предметів.У цих словах немає ніякого перебільшення. Адже відчуття і діяльність людини залежать від уявлень, а уявлення – від мови, тому ставлення людини від зовнішньої реальності обумовлене тим, як ця реальність розкривається їй у мові. Людина, користуючись мовою, заглиблює себе до її канви; кожен народ обмежений особливостями власної мови і може вийти за її межі, тільки опанувавши іншу»…
У мовленні людина найбільш чітко усвідомлює свою сутність крізь призму розуміння своєї власної сутності як еманації людського роду в цілому. Однак, як кожен індивід постійно впливає на мову, так і кожне покоління змінює її, якщо не у словах і формах, то в їх вжитку… У впливі мови на людину розкривається законність її форм, а у впливі людини на мову – принцип свободи, адже людина може запровадити такі зміни, які розум не зможе пояснити на основі обставин, що передували їх… Мова саме настільки впливає на об’єкт і настільки самостійна, наскільки створюється суб’єктом і залежить від нього. Це відбувається тому, що нібито завершена (мертва, належна минулому і така, що підкорює собі особисту свободу) сфера мови, не маючи втілення у писемності, кожного разу відтворюється у думці, оживає у мовленні та розумінні і, відповідно, набуває суб’єктивних рис.
Суперечність мовлення і розуміння вирішується для Гумбольдта на основі ідеї єдності людської природи. Як мовлення, так і розуміння були б неможливі… якби розрізнення окремих осіб не було тільки виявом єдності людської природи…
Крім того, в самій думці можна віднайти те, що не потребує мови… Творча думка живописця, скульптора, музиканта не піддається вербалізації й актуалізується без участі слова, хоч і передбачає значний ступінь розвитку, який забезпечується тільки мовою. Глухонімий теж постійно мислить, оперуючи не тільки образами, як художник, ай абстрактними сутностями, без звукового мовлення, хоча, можливо, ніколи і не досягне такої досконалості розумової діяльності, яка притаманна тим, хто володіє мовленням. І насамкінець, у математиці, як найдосконалішій за формою науці, людина, володіючи мовленням, відмовляється від слова і здійснює найскладніші розмірковування, користуючись виключно умовними знаками.
Викладені зауваження свідчать про те, що сфера мови далеко не завжди збігається зі сферою думки. Для проміжних ланок людського розвитку характерний зв'язок думки зі словом, але на початкових щаблях розвитку мислення думка, скоріше за все, ще не доросла до нього, а на найвищих – вона відмовляється від нього як невідповідної її вимогам сутності і, оскільки не може цілком позбутися чуттєвості, віднаходить зовнішню опору суто в довільних знаках.
Практичні завдання:
1.Які Ви можете виявити стереотипи та парадокси, що необхідно розв’язати на шляху осмислення природи свідомості?
3. Сформулюйте світоглядну значущість філософської проблеми свідомості. Яке значення вона має для професійного зростання філолога, перекладача?
4. Чи підтримуєте Ви думку, висловлену О.Потебнею про те, що мова є необхідною умовою мислення окремого індивіда? Наведіть докази на користь цього твердження.
5. Створіть філософський портрет специфіки студентської свідомості і самосвідомості.
6. Підготуйте презентацію на тему: «Загадкові явища людської свідомості та психіки».
Питання для самоконтролю:
1. Що таке свідомість, які її структура, джерела і витоки?
2. Які сучасні концепції свідомості Ви знаєте?
3. У чому полягає особливість сучасних теорій походження свідомості?
4. Які основні підходи до розуміння свідомості сформувалися у філософії?
5. У чому полягає парадоксальна природа свідомості?
6. Як пояснює появу свідомості матеріалістична філософія?
7. Які форми опредметнення свідомості Ви знаєте?
8. Що являє собою структура свідомості?
9. Що являє собою сфера несвідомого?
10. Розкрийте зміст понять "самосвідомість", "ідеальне", "духовне".
11. Які історичні та сучасні варіанти вирішення проблеми ідеального Ви знаєте?
12. Які Ви можете виокремити стереотипи та парадокси, що необхідно розв’язати на шляху осмислення природи свідомості?
13. Що означає бути свідомим?
Література:
Основна:
1. Ільєнков Е. Діалектика ідеального / Евальд Ільєнков // Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. / за ред.. акад.. НАН України Л.В.Губерського. – К.: Знання, 2009. – С. 303-309.
2. Мамардашвили М. Сознание — это парадоксальность, к которой невозможно привыкнуть / Мераб Мамардашвили // Вопросы философии. — 1989. — №7. — С.112-118.
2. Потебня О. Думка і мова / Олександр Потебня // Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. / за ред.. акад.. НАН України Л.В.Губерського. – К.: Знання, 2009. – С. 391-402.
3. Фройд З. Я та Воно / Зигмунд Фройд // Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. / за ред.. акад.. НАН України Л.В.Губерського. – К.: Знання, 2009. – С. 293-302.
4. Юнг К. Г.АРХЕТИПИ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО. ПСИХОЛОГІЧНІ ТИПИ. ВИБРАНІ ПРАЦІ З АНАЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ / Карл Густав Юнг // Читанка з історії філософії: У 6 кн. - Зарубіжна філософія ХХ ст. / Під ред. Г.І. Волинки. Кн. 6. - К.: Фірма "Довіра", 1993. - С.167-170.
Додаткова:
1. Стивен Прист. ТЕОРИИ СОЗНАНИЯ.Перевод А.Ф.Грязнова. Stephen Priest. Theories of the mind. A compelling investigation into the ideas of leading philosophers on the nature of the mind and its relation to the body. The Penguin Books, 1991. М.: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 2000: http://psylib.org.ua/books/prist01/
2. 5 книг о современной философии сознания.20.09.2012: http://postnauka.ru/books/4977
3. Чалмерс Д. Сознающий ум: В поисках фундаментальной теории / Дэвид Чалмерс // [Перевод с английского В. В. Васильева]; М: УРСС: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2013. — 512 с. :http://coollib.net/b/256008
Електронний відео-супровід до вивчення теми:
1. Вторгнення. Свідомість в європейському філософському контексті. 20.12.2013: https://www.youtube.com/watch?v=wCuiFQ-jADs
2. Владимир Васильев. Беседа о проблеме сознания с А.Л. Доброхотовым. Московский центр исследования сознания. 2012.12.11:
https://www.youtube.com/watch?v=BQ3QFsZmFTs
3. Лекция "Язык сознания" Татьяна Черниговская. 21.12.2012.: https://www.youtube.com/watch?v=D0m--oinRew